Щедрість

Ще́дрість (щедрота) — моральна якість та чеснота, що полягає в охочому та безкорисливому бажанні ділитися матеріальними та нематеріальними благами: майном, часом, знаннями, увагою або підтримкою. У широкому сенсі — це готовність надавати допомогу, не очікуючи нічого взамін; протилежність скупості та егоїзму.

• Арістотель, зокрема у «Нікомаховій етиці» (EN, IV 1, 1119b–1122a) визначав щедрість (насправді: щедрості, ἐλευθεριότης, eleutheriotēs) як «золоту середину» між марнотратством (asotia) та скупістю (aneleutheria).
• Щедрість у стоїцизмі розглядається як прояв мистецтва жити за розумом й природи, де жодне зовнішнє благо саме по собі не вважається добрим або злочинним — доброчинність визначається розумом і наміром. Згідно зі стоїками, всі люди спроможні на доброчесні вчинки, оскільки вони мають спільну здатність до розуму та підпорядковуються універсальному моральному закону, що включає обов’язок діяти справедливо й доброзичливо по відношенню до інших. Стоїки вважали, що матеріальні блага є байдужими (адіафора), тому щедрість полягає не в самих дарах, а в правильному намірі та користі для спільного блага^[1]. Така поведінка сприяє спільному благу і співпраці у суспільстві, але має бути розсудливою, без пристрастей і без шкоди для моральної автономії людини.
• Платонізм розглядає щедрість, як прояв душевної гармонії і внутрішньої справедливості. Дарування є способом реалізації доброчесного життя, що веде до самовдосконалення і гармонії з ідеальними формами.
• Утилітаризм розглядає щедрість через призму корисності та максимізації щастя. Згідно з Джерамі Бентамом та Джоном Стюартом Міллем, щедрість є морально правильною лише тоді, коли вона веде до «найбільшого щастя для найбільшої кількості людей». Якщо ваша пожертва приносить більше радості отримувачу, ніж ви відчуваєте болю від втрати цих ресурсів — це моральний обов'язок. Сучасний утилітарист Пітер Сінґер радикалізує поняття щедрості стверджуючи: якщо ви можете запобігти чомусь поганому (наприклад, голоду), не жертвуючи чимось порівнянним за значущістю, ви зобов'язані це зробити^[2].
• У конфуціанстві щедрість розглядається як складник людяності (жень): готовність ділитися й піклуватися про інших задля гармонії в суспільстві.
• Нова етика розглядає щедрість як форму альтруїзму, соціальної солідарності або морального вибору автономної особистості.

У християнстві щедрість тісно пов’язана з любов’ю до ближнього й милосердям. Пожертви, милостиня та допомога нужденним вважаються зовнішнім проявом віри, милосердя й наслідування життя Ісуса Христа. У Новому Заповіті наголос робиться на безкорисливості: «Нехай ліва рука не знає, що робить права» (Євангеліє від Матвія 6:3-4). Також Євангеліє наголошує не на розмірі пожертви, а на внутрішньому намірі та щирості, засуджуючи показну благодійність. Це трактується як засіб духовного очищення, подолання егоїзму й накопичення «скарбів на небі», а також як відповідальність християнської громади за бідних, хворих і знедолених. Також щедрість (caritas), як чеснота протистоїть гріху захланністі (avaritia).

В юдаїзмі щедрість реалізується через цдаку — обов’язок справедливого благодіяння. Вона тлумачиться не як особиста доброчинність, а як реалізація божественної справедливості: майно вважається даром Бога, а людина є лише його розпорядником. Отож допомога бідним, сиротам, вдовам, знедоленим, подорожнім — морально-релігійний обов’язок. У класичній єврейській традиції найвищою формою цдаки вважається допомога, що робить людину самодостатньою (надання роботи, підтримка ремесла), а також пожертва, здійснена анонімно й без очікування подяки. Щедрість у юдаїзмі тісно пов’язана з милосердям (рахамім), любов’ю до ближнього та відповідальністю за згуртованість громади.

У ісламі щедрість є однією з ключових чеснот, тісно пов’язана з вірою та підкоренням волі Аллага. Вона виявляється насамперед у закяті (очисна милостиня) — обов’язковій милостині як одному з п’яти стовпів ісламу, а також у добровільній садаці. Щедрість спрямована на підтримку бідних, знедолених і громади загалом та розглядається як очищення майна й душі віруючого. У Корані сказано, що все, що людина щедро віддає з наміром догодити Аллагу, він відшкодує: «Аллаг збільшує та зменшує наділ тим із рабів своїх, кому побажає! Що б ви не пожертвували, Аллаг поверне це вам. А Він — найкращий із наділяючих!» (Сура 34.39)^[3].

В індуїзмі щедрість відома під санскритським терміном дāна (दान — «дарування», «пожертва»). Вона полягає у добровільному наданні матеріальних і духовних благ без очікування винагороди та розглядається як складова дгарми — космічного й морального порядку. В індуїстській традиції щедрість постає не як милостиня з жалю, а як свідомий духовний обов’язок, що має ритуальний і соціальний вимір: пожертви здійснюють на користь брахманів, аскетів, храмів, нужденних і мандрівників. Важливим є не лише сам акт дарування, а й намір, час, спосіб і гідність одержувача. Тексти, зокрема Веди, Упанішади, Махабгарата та Пурани, наголошують, що справжня дāна очищує карму, сприяє духовному визволенню (мокші) й послаблює прив’язаність до матеріального. Розрізняють різні види дāни: дарування їжі, землі, знань, притулку, захисту, а також самовіддане служіння (сева).

У буддизмі щедрість (дāна) — одна з досконалостей (параміт). Вона означає безприв’язаність до речей і співчуття до всіх живих істот; пожертви ченцям і допомога іншим накопичують духовну заслугу (пунья). У Десяти Добрих Діях вона позначається, як протиотрута жадібності й егоїзму, що очищує розум і веде до духовного пробудження.

У сучасному суспільстві щедрість є фундаментом для розвитку меценатства, волонтерства та суспільної солідарності. Дослідження у галузі соціальної психології вказують на те, що акт дарування сприяє підвищенню рівня суб'єктивного щастя як у того, хто отримує допомогу, так і в того, хто її надає. Безкорисливі дії, спрямовані на благо інших, можуть також сприяти відчуттю соціальної підтримки і приналежності.

Вплив зовнішніх обставин на щедрість у 2014 році експериментально досліджували у роботі “The Social Contagion of Generosity” (Поширення щедрості в соціумі) Мілан Цверкова та Майкл В. Мейсі^[4]. Згідно зі статтею щедрість у людських групах не лише індивідуальна якість, а соціально «заразна» поведінка, що може поширюватися через прямий досвід отриманої допомоги і через спостереження за доброчинними вчинками інших людей^[4]. Щедрі вчинки можуть створювати описову соціальну норму, яка сприяє поширенню щедрості серед інших людей. Однак також за певних умов така норма може викликати ефект стороннього спостерігача, що призводить до зменьшення індивідуального внеску (коли люди переконані, що інші вже зробили свою частину).

Дослідження 2017 під назвою «Generosity and the development of social connections»^[5] (Щедрість та розвиток соціальних зв'язків) у журналі Scientific Reports (Nature) математично та експериментально підтверджує: щедрість — це не лише етична чеснота, а й ефективна стратегія соціального виживання. Вона є ключовим фактором у формуванні нових соціальних зв’язків, дозволяючи індивідам будувати ширші та якісніші мережі підтримки, що в кінцевому підсумку підвищує їхню соціальну пристосованість. Щедрість сприяє формуванню більш «згуртованих» соціальних структур. Моделювання показало, що егоїстичні особистості з часом стають соціально ізольованими або мають слабкі, нетривкі зв'язки. Натомість щедрість працює як «соціальний клей», який не лише створює нові вузли в мережі, а й зміцнює існуючі. У групах, де рівень щедрості високий, виникає більше взаємних зв'язків (клік), що робить таку соціальну мережу стійкішою до конфліктів та зовнішніх розривів.

• Дослідження 2015 року у США про те, як щедрість багатіїв залежить від рівня економічної нерівності в суспільстві ^[6]. Виявилося, що у штатах/середовищах з високою нерівністю багаті люди дійсно менш щедрі, ніж бідні: дослідники припускають, що великий розрив у статках формує у заможних почуття «винятковості» (entitlement) та страх втратити свій привілейований статус. Проте у штатах/середовищах з низькою нерівністю багаті люди часто виявляються більш щедрими або такими ж, як і люди з низьким доходом. Коли розрив не такий радикальний, заможні охочіше діляться ресурсами. При цьому експеримент показав, що достатньо лише переконати людину в тому, що вона живе в умовах високої нерівності, щоб її готовність допомагати іншим знизилася. Нерівність сама по собі руйнує соціальну солідарність: вона робить еліту більш егоїстичною, що заважає приватній благодійності ставати ефективним інструментом підтримки бідних.
• Дослідження 2017 під назвою «A neural link between generosity and happiness» (Нейронний зв'язок між щедрістю та щастям) у журналі Scientific Reports (Nature) показує нейронні механізми, що пов’язують щедру поведінку з підвищенням рівня щастя. Нейровізуалізація показала, що щедрі рішення активують темporo‑парієтальну ділянку кори (TPJ) та змінюють її зв’язки з вентральним стриатумом, мозковою областю, пов’язаною з винагородою та приємними переживаннями; при цьому активність стриатуму під час щедрих рішень корелює зі змінами щастя. Це свідчить, що нейронна взаємодія між соціально‑когнітивними та системами винагороди може бути механізмом, що пов’язує щедрість із почуттям щастя.

• «Давайте, то й вам воздасться мірою доброю, такою, що й не втримаєте ви усього. Бог буде з вами щедрим, якщо ви будете щедрими до інших». (від Луки 6:38)^[7]
• «Ось що я вважаю справжньою щедрістю: ти віддаєш усе, що маєш, і все ж тобі завжди здається, що це тобі нічого не коштує». (Симона де Бовуар)^[8]

• Machan, Tibor R. ''Generosity: Virtue in Civil Society'' (Щедрість. Чеснота в громадянському суспільстві ). — Washington, D.C.: Cato Institute, 1998. — ISBN 9781882577545.

• Альтруїзм
• Благодійність
• Філантропія