Шпаковичі

Шпаковичі
Одинець
Опис герба: У блакитному полі біла стріла, прямо вверх через середину. Стріла внизу на правий бік зламана так, що кінця пера не видно. На шоломі п’ять страусових пір’їв.
Близькі роди:	Білошицькі, Бараницькі, Бобровські, Величанські, Вишковські, Дідківські, Закусили, Костецькі, Лавриновичі, Лисовські, Меленевські, Мошковські, Скуратівські, Ханчевські, Ходаківські, Чоповські, Янковські
Підданство:	Річ Посполита Російська імперія

Шпаковичі також Шпаковські (пол. Szpakowicz) — давній шляхетський рід гербу Одинець.

Перші згадки про литовсько-руський рід Шпаковичів гербу Одинець датуються XV ст., коли король Казимир IV Ягеллончик надав привілей зем’янину Віленського воєводства Михайлу Шпаковичу. 30 квітня 1506 р. у Вільно король польський і великий князь литовський Олександр Ягеллончик видав Михайлу Шпаковичу підтвердний привілей, складений тогочасною руською мовою («по-руськи писаний»). Акт було видано у присутності маршалка двору Михайла Глинського та його брата Василя.

У 1638 р. у Варшаві, на підставі рішення Панів-Ради, шляхтич Андрій Шпакович отримав від короля Владислава IV власноруч підписаний («особисто його рукою писаний») підтвердний конформаційний привілей. Цей документ засвідчував шляхетські вольності, привілеї та права роду на володіння Щуровицькою землею.

У 1699 р. рішення Варшавського сейму про ліквідацію козацтва спричинило низку повстань, що супроводжувалися розграбуванням шляхетських маєтків, зокрема господарства Федора Шпаковича. Через повне розорення він разом із сином Іваном був змушений переселитися «на пасесію» (оренду) до села Скочище Київського воєводства, у маєтки Ксаверія Нитославського. Втративши власну землю, Шпаковичі перейшли до соціальної категорії шляхтичів-чиншовиків.

Після поділів Речі Посполитої, згідно з імперським Указом 1785 р., шляхта була зобов'язана документально доводити дворянське походження. Рід Шпаковичів надав документи до Київського дворянського депутатського зібрання, яке у 1801 р. внесло рід до I частини Родовідної книги Київської губернії, а у 1832 р. — до VI частини. Всупереч рішенню Київського дворянського зібрання, Урядовий Сенат після ревізії справи не затвердив рід у дворянстві, хоча й не надав остаточної відмови.

Подальший процес доведення прав на дворянську гідність тривав десятиліттями; зрештою більшість представників роду відмовилася від подальших юридичних кроків і перейшла до станів міщан та селян.^[1]