Чоповські

Чоповські
Корвін
Опис герба: Герб має в червоному полі зображення ворона, який сидить на колоді з чотирма обрубаними суками і тримає у дзьобі перстень із дорогоцінним каменем. Клейнод — на верху з шляхетською короною три страусинових пера.
Гілки роду:	Дученки, Кириченки, Кононученки, Кузьменки, Мойсієнки, Прокопенки, Семененки, Фещенки, Філоненки, Шаботенки, Ширченки, Яненки, Шпаковичі, Гриневичі
Місце походження:	Чоповичі
Підданство:	Річ Посполита Російська імперія

Чоповські також Чопівські (пол. Czopowski, рос. Чоповские) — зауський шляхетський рід гербу Корвін.

На відміну від інших зауських околиць та шляхетських родів, в «Актових книгах Житомирського гродського уряду» за 1590, 1611 та 1635 рр., а також інших документах до середини XVII ст. не існує жодних згадок про с. Чоповичі та рід Чоповських. Є запис про лаврське с. Чоповичі: Житомирская гродская зап. и поточ. книга 1630 г. Опись 14. № 296. Л.27. от 11.05.1630 г. " Донесение возного в том, что он в с. Чоповичи, имении Архимандрита Киево-Печерской Лавры  Петра Могилы, вручил казенному атаману позыв, в котором Петр Могила призывается в суд по делу его с панами Багриновскими о причинении его людьми соседям разных убытков".

До повстання Хмельницького село належало до володінь Києво-Печерської лаври. Підпорядковування останньої до Москви, призвело до передачі її маєтностей уніатам. Завдячуючи Печерському монастирю, с. Чоповичі досягло значного розвитку. За королівським привілеєм у липні 1682 р. до маєтностей єпископа львівського Йосипа Шумлянського відійшло «село Чеповичи, в нем церковь, мельница о дву жерновах, железный завод, qm (тобто 120) дворов». Останнє було причиною через яку 22 грудня 1682 р. Чоповські подали «своє свідоцтво» про шляхетство, і за його протекцією того ж дня з’явилося вже оголошення шляхтичів Чоповських про те, що «во время происходивших смут истреблены были их документы и грамоты, пожалованные от князей русских, литовских и от королей польских». Подібна історія трапилась у іншого зауського роду Меленевських в 1658 р., але відповідне оголошення від них ще в 1663 р. Згідно книги Похилевича вони вказували:

	Кроме грамот Александра и Сигизмунда I, они имеют грамоты Сигизмунда II 22-го июня 1570 и Яна III 18-го марта 1683 гг., данные наследникам Чопа […]. Но были грамоты более древние, пожалованные Чоповцам […] от достославных русских князей еще во время удельного периода Руси, которые они потеряли под час инкурсий неприятельских: татарских, московских и козацьких […]. Во время восстания Хмельницкого, к коему пристало большинство земян, козаки, заняв Овруцкий повет, истребляли все попавшие к ним документы. Замок овруцкий, в котором хранились гродские книги, был сожжен козаками. Таким образом, в числе прочих пропали документы Чоповских. Потому, во время тяжбы со старостою Ф. Потоцким, старавшимся лишить Чоповских шляхетских прав, Чоповские заявили в 1682 г. в актовые книги счет пропавших документов и представили удостоверение, подписанное всеми их соседями, о том, что последние видели означенные документы; и с этим удостоверением Чоповские отправились отыскивать копии своих документов в метрике коронной. Поиски их оказались успешными, и уже на сеймике 1685 г. они представили копии своих документов и, наконец, добились от короля Иоанна III окончательного признания за ними шляхецкого звания и подтверждения прежних великокняжеских грамот. Эта грамота напечатана в арх[иве] ю[го]-з[ападной] Рос[сии], ч. IV, т. 1, с. 182. В ней выражено: Игнат Чоп показывал королям Александру и Сигизмунду документы, по коим Чоповцы владеют землями.
— Похилевич Л.І. «Краєзнавчі праці»

Але відсутність записів в Руській метриці за 20–22 червня 1570 р. і до 1683 р. включно вказує на підроблення документів, які 18 березня 1683 р. затвердив король Ян ІІІ.^[1]. Після дослідження документів роду Чопівських, Наталя Яковенко зазначала:

...наприкінці XVII ст. пробували переконати королівську адміністрацію, буцімто в часи Хмельниччини загинули їхні акти-привілеї на землю від «княжат руських». Але цей сюжет слід розуміти як вияв фантазії – бодай з тієї простої причини, що «княжата руські» в домонгольську добу ще не видавали своїм дружинникам жодних документів...

Після низки шляхетських повстань Російська імперія розпочала заходи з декласифікації колишньої шляхти, унаслідок чого значна частина дрібної шляхти Правобережної України втратила офіційне визнання свого дворянства.

Станом на 1861 рік чисельність Чопівських (Чоповських) становила 3063 особи обох статей; попри шляхетське походження, за способом життя та зовнішнім виглядом більшість із них майже не відрізнялася від селян, вирізняючись переважно вищим рівнем заможності та більшими земельними наділами. Під час приєднання уніатів до православної церкви у 1839 році 43 представники роду перейшли на латинський обряд, тоді як близько 86 % Чопівських повернулися до православ’я. Герольдія Російського Правительствуючого Сенату не затвердила за Чопівськими статусу дворянства, однак земельні володіння залишилися у їхній власності.^[2]

• Хроніка мого життя : спогади міністра Центральної Ради та Директорії / І. А. Фещенко-Чопівський; авт. перед. В. О. Шевчук; комент. та прим. М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький.v Житомир: Вісник, 1992.v 126 с. — (Бібліотека журналу "Авжеж" ; № 4).