YaChudo

Шаранта (річка)

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Шаранта (значення).
Шаранта
Шаранта в Ангулемі
Шаранта та її головні притоки
45°57′24″ пн. ш. 1°04′56″ зх. д. / 45.956666666667° пн. ш. 1.0822222222222° зх. д.
ВитікШероннак, Верхня В'єнна
• висота, м295 м
ГирлоБіскайська затока, між Пор-де-Барк і Фурасом
45°57′19″ пн. ш. 1°4′41″ зх. д. / 45.95528° пн. ш. 1.07806° зх. д.
• координати45°57′24″ пн. ш. 1°04′56″ зх. д. / 45.956666666667° пн. ш. 1.0822222222222° зх. д.
БасейнCharente basind Редагувати інформацію у Вікіданих
Країни:Франція
РегіонВерхня В'єнна
Шаранта
В'єнна
Приморська Шаранта Редагувати інформацію у Вікіданих
Довжина381 км
Площа басейну:10 549 км²
Середньорічний стік66,8 м³/с (Шаньє)
Притоки:Тувр, Не, Сень, Антенн, Бутонн
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Шаранта (фр. Charente) — річка на південному заході Франції, у регіоні Нова Аквітанія. Бере початок біля комуни Шероннак у департаменті Верхня В'єнна, на західних передгір'ях Центрального масиву, і після 381 км впадає в Біскайську затоку Атлантичного океану між Пор-де-Барк і Фурасом.[1] Площа її басейну становить 10 549 км², а сумарна довжина водотоків у ньому — близько 6650 км.[2]

Шаранта перетинає території департаментів Верхня В'єнна, Шаранта, В'єнна та Приморська Шаранта. На її берегах розташовані, зокрема, Ангулем, Жарнак, Коньяк, Сент і Рошфор. Протягом століть річка була важливою транспортною та економічною віссю регіону; з нею були пов'язані паперова промисловість, річкова торгівля та вивезення коньячних спиртів до атлантичних портів.[2]

Течія

Шаранта бере початок у Шероннаку на висоті близько 295 м над рівнем моря.[3] У верхній течії вона прямує переважно на північний захід, входить до департаменту Шаранта, далі ненадовго перетинає південну частину департаменту В'єнна в районі Шарру та Сівре, а потім знову повертається до Шаранти. Верхня частина річки сильно меандрує, а її долина поступово розширюється.

У районі Ангулема річка повертає переважно на захід. Вона проходить під історичним містом та його прирічковими кварталами, після чого прямує через Шатонеф-сюр-Шарант до Жарнака та Коньяка. Нижче Ангулема течія стає повільнішою, русло ширшим, а долина — відкритішою.[4]

Набережна та прогулянкові судна на Шаранті в Жарнаку

У Жарнаку та Коньяку річка безпосередньо пов'язана з історичними набережними й колишньою річковою торгівлею. Нижче Коньяка Шаранта входить до департаменту Приморська Шаранта, де її течія має довжину близько 93 км. Тут вона проходить через Шаньє, Сент, Сен-Савіньян, Тонне-Шарант і Рошфор. На цьому відтинку річка зазвичай має ширину близько 50–60 м і тече широкою алювіальною долиною з численними заплавними луками.[5]

Нижче Рошфора річка переходить у широкий естуарій, де відчутний вплив морських припливів. Шаранта впадає в Атлантичний океан між Пор-де-Барк на південному березі та Фурасом на північному, навпроти островів Іль-Мадам та Іль-д'Екс.[5]

Басейн і притоки

Басейн Шаранти переважно рівнинний: понад 60 % його площі лежить нижче 100 м над рівнем моря. Значна частина басейну складена вапняками Аквітанського басейну, тоді як його східна окраїна заходить на кристалічні породи Центрального масиву. Через карстовий характер багатьох вапнякових районів поверхневі та підземні води басейну тісно пов'язані між собою.[2]

Серед основних приток Шаранти — Тувр (Touvre), Не (Né), Сень (Seugne), Антенн (Antenne) і Бутонн (Boutonne). До річкової системи також належать Боньєр (Bonnieure), Солуар (Soloire) та численні менші водотоки. Бутонн є одним із найважливіших приток нижньої Шаранти.[5]

Гідрологія та повені

Шаранта належить до річок із дуже малим ухилом і порівняно низькою енергією течії. Через це паводкові хвилі поширюються повільно, а під час великих повеней вода широко розливається заплавою і може залишатися на затоплених територіях протягом багатьох днів.[6]

За даними французького HydroPortail, для гідрометричної станції в Шаньє модуль стоку за доступний ряд спостережень від 2004 до 2026 року становить близько 66,8 м³/с.[7]

Шаранта в Сенті

Однією з найбільших задокументованих повеней XX століття стала повінь грудня 1982 року. У Сенті рівень води біля мосту Паліссі досяг 6,84 м, а максимальна витрата оцінювалася приблизно в 815 м³/с; подію вважають приблизно сторічною повінню.[8] У січні 1994 року рівень у Сенті досяг 6,67 м, а в лютому 2021 року — 6,18 м. Повінь 2021 року тривала в місті близько двадцяти днів.[9]

Ще одна значна повінь сталася в лютому 2026 року після кількох тижнів тривалих опадів. Максимальний рівень води становив 12,62 м у Жарнаку, 7,91 м у Коньяку та 6,57 м у Сенті. За оцінкою EPTB Charente, у Сенті це була четверта за висотою повінь від початку XX століття.[10]

Історія та судноплавство

Шаранта в Коньяку, вид із Пон-Неф

Протягом століть Шаранта була однією з головних транспортних артерій західної Франції. Річкові перевезення давали змогу з'єднати внутрішні області Ангумуа і Сентонжу з атлантичним узбережжям. Річка відіграла помітну роль у розвитку місцевих паперових і повстяних виробництв, а також у вивезенні коньячних спиртів із району Коньяка до морських портів.[2]

Особливого значення нижня Шаранта набула в XVII столітті. У 1666 році за рішенням Людовика XIV на її берегах у Рошфорі було створено королівський військово-морський арсенал. Комплекс, розташований у глибині естуарію, поєднував верфі, склади, ремонтні споруди та велику Королівську канатну мануфактуру — Corderie royale.[11]

Королівська канатна мануфактура в Рошфорі, вид із Шаранти

У XVIII столітті французька адміністрація розпочала систематичне поліпшення судноплавності Шаранти. Анн Робер Жак Тюрго, який тоді був інтендантом Ліможу, підтримував роботи, покликані поліпшити водне сполучення між Лімузеном, Ангулемом і узбережжям; інженерну частину проєкту очолював П'єр Марі Жером Трезаге.[12] У 1775–1789 роках було споруджено 21 камерний шлюз: вісім вище Ангулема та тринадцять нижче за течією до Жарнака.[13]

Великі роботи продовжилися в XIX столітті: облаштовувалися порти та набережні Ангулема, Жарнака й Коньяка, поглиблювалося русло, підтримувалися берегові буксирні дороги та споруджувалися нові гідротехнічні об'єкти. Річкове судноплавство досягло найбільшого розвитку в другій половині XIX століття, однак після відкриття 1867 року залізничного сполучення Ангулем—Рошфор—Ла-Рошель почало швидко втрачати економічне значення. Ділянку вище Коньяка вилучили з офіційної мережі судноплавних водних шляхів у 1926 році, а решту Шаранти — у 1957 році.[13]

Нині річка використовується переважно для рекреаційного судноплавства. Від Ангулема до естуарію вона офіційно відкрита для прогулянкових суден.[14] У межах департаменту Шаранта на маршруті є 19 шлюзів, а пристані для прогулянкових суден діють в Ангулемі та Коньяку.[15]

Природа та охорона

Долина Шаранти утворює довгий екологічний коридор від верхньої течії майже до гирла. Практично весь її перебіг входить до мережі природоохоронних територій Natura 2000. Уздовж річки послідовно розташовані ділянки Vallée de la Charente en amont d'Angoulême, Vallée de la Charente entre Angoulême et Cognac, Moyenne vallée de la Charente, Seugne et Coran та Basse vallée de la Charente.[4][16]

Особливо цінними є заплавні луки, прибережні ліси, болота та інші водно-болотні угіддя, а в нижній течії — солонуватоводні та припливні екосистеми естуарію. Лише на ділянці Natura 2000 між Ангулемом і Коньяком охороняються 14 типів оселищ та 20 видів європейського природоохоронного значення. Однією з найважливіших причин створення цієї охоронної зони стала присутність європейської норки, одного з найрідкісніших хижих ссавців Європи.[4]

Література

  • Duquesne, Amélie; Carozza, Jean-Michel (2019). Écrire la géohistoire d'un fleuve à faible énergie : les crues de la Charente entre Angoulême et Saintes. Physio-Géo – Géographie physique et environnement (фр.). 14: 57—86. doi:10.4000/physio-geo.8942.
  • Duquesne, Amélie; Plumejeaud-Perreau, Christine; Carozza, Jean-Michel (2020). Trajectoire d'évolution d'un cours d'eau à très faible énergie : le cas de la Charente entre Angoulême et Saintes (Ouest de la France). Géomorphologie : relief, processus, environnement (фр.). 26 (2). doi:10.4000/geomorphologie.14411.
  • Moyer, Frédéric (2018). Turgot et la navigation de la Charente : de la théorie à la pratique, et retour. Dix-huitième siècle (фр.) (50): 579—596. doi:10.3917/dhs.050.0579.

Примітки

  1. ↑ La Charente [R---0000] – Cours d'eau selon la version Carthage 2017. Sandre – Portail national d'accès aux référentiels sur l'eau (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  2. ↑ а б в г Le bassin versant. EPTB Charente (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  3. ↑ Les Amis de St Eutrope et des Sources de la Charente. Commune de Chéronnac (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  4. ↑ а б в Pourquoi Natura 2000 en Vallée de la Charente?. Natura 2000 – Vallée de la Charente entre Angoulême et Cognac (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  5. ↑ а б в Vallée de la Charente. Fédération de Charente-Maritime pour la pêche et la protection du milieu aquatique (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  6. ↑ Duquesne, Amélie; Carozza, Jean-Michel (2019). Écrire la géohistoire d'un fleuve à faible énergie : les crues de la Charente entre Angoulême et Saintes. Physio-Géo – Géographie physique et environnement (фр.). 14: 57—86. doi:10.4000/physio-geo.8942.
  7. ↑ Station hydrométrique R423 0010 01 : La Charente à Chaniers – Beillant RD – Statistiques. HydroPortail – Eaufrance (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  8. ↑ Étude d'impact – MHR Récupérations, Chaniers (PDF). Préfecture de la Charente-Maritime (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  9. ↑ Crue de la Charente. EPTB Charente (фр.). 12 березня 2021. Процитовано 1 вересня 2026.
  10. ↑ Retour sur l'inondation de février 2026 sur le bassin de la Charente. EPTB Charente (фр.). 22 квітня 2026. Процитовано 1 вересня 2026.
  11. ↑ Souvenir de visite – L'Arsenal de Rochefort. Musée national de la Marine (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  12. ↑ Moyer, Frédéric (2018). Turgot et la navigation de la Charente : de la théorie à la pratique, et retour. Dix-huitième siècle (фр.) (50): 579—596. doi:10.3917/dhs.050.0579.
  13. ↑ а б Duquesne, Amélie; Plumejeaud-Perreau, Christine; Carozza, Jean-Michel (2020). Trajectoire d'évolution d'un cours d'eau à très faible énergie : le cas de la Charente entre Angoulême et Saintes (Ouest de la France). Géomorphologie : relief, processus, environnement (фр.). 26 (2). doi:10.4000/geomorphologie.14411.
  14. ↑ Police de la navigation en Charente. Préfecture de la Charente (фр.). 26 лютого 2026. Процитовано 1 вересня 2026.
  15. ↑ Naviguer sur le fleuve Charente. Conseil départemental de la Charente (фр.). Процитовано 1 вересня 2026.
  16. ↑ Fiches descriptives des sites Natura 2000 – Charente, Charente-Maritime, Deux-Sèvres, Vienne, Domaine maritime. DREAL Nouvelle-Aquitaine (фр.). 24 квітня 2026. Процитовано 1 вересня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).