YaChudo

Шабак

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

ШаБаК
שרות הביטחון הכללי
емблема ШаБаК
Країна:Ізраїль Ізраїль
Дата заснування:30 червня 1948
Юрисдикція:Прем'єр-міністр Ізраїлю
Штаб-квартира:Тель-Авів
Бюджет:засекречено
Чисельність:засекречено
Попередня
служба:		Шай
Керівництво
Ронен Бар
Сайт
shabak.gov.il
CMNS: Шабак у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Загальна служба безпеки Ізраїлю (івр. שרות הביטחון הכללי, Ширу́т га-бітахо́н га-клалі), абр.ШаБаК (івр. שב"כ) або Шин-Бет (івр. שין-בית)— спецслужба системи спецслужб Ізраїлю, займається контррозвідувальною діяльністю та забезпеченням внутрішньої безпеки держави Ізраїль. Порівняно має функції тотожні до ФБР і СБУ. Підпорядкована безпосередньо прем'єр-міністрові Ізраїлю.

Відповідно до закону від 21 лютого 2002р. операції Шин-Бет всередині Ізраїлю можуть бути розділені на наступні три категорії:

  1. проти іноземців в цілому
  2. проти палестинських арабів
  3. проти громадян Ізраїлю[1][2].

Історія

«Загальна служба безпеки та контррозвідки» (потім за назвою «Загальна служба безпеки Ізраїлю») була створена на базі служби «Шай» (ширут єдіот)— служби безпеки Гаґани 30 червня 1948р.[1].

Творцем і першим керівником ШаБаКу був Ісер Гарель. Перші два роки служба безпеки входила до складу збройних сил Ізраїлю, її керівник отримав звання підполковника[3]. Потім служба ШаБаК перейшла в підпорядкування прем'єр-міністра Ізраїлю.

Ісер Гарель розгромив від'єднаних від «Ірґуну» ультраправу групу «Лехі» Аврама Штерна і заарештував практично всіх її активістів, за винятком майбутнього прем'єр-міністра Іцхака Шаміра, якого згодом залучив до роботи в ізраїльській розвідці.

У 1949 році Гарель наказав виявляти членів компартії, які наймалися на військові заводи, фотографувати активістів і підслуховувати розмови. Одночасно він вичистив з власної служби членів «лівих партій», зокрема начальника відділу спеціальних операцій Ґершона Рабиновича, який зраджував, на думку Гареля, усі секрети служби передавав колегам політпартії «МАПАМ»[3].

У 1950-і роки служба «ШаБаК» активно працювала проти правих радикалів з «Лехі», але найбільші її зусилля всередині країни були спрямовані проти лівих активістів з партії «МАПАМ», з яких перший керівник ШаБаКу, на ім'я Ісер Гарель мав підозри щодо шпигунства на користь комуністичних країн.

У 1952р. Гарель був призначений директором зовнішньої розвідки «Моссад» замість Реувена Шілоаха. Одночасно він очолив комітет керівників розвідслужб «Вараш», і фактично став керівником усіх спецслужб Ізраїлю. Прем'єр-міністр Давид Бен-Ґуріон називав його як «мемуне», у перекладі— «відповідальний». До 1963р. призначення керівника ШаБаКу було чистою формальністю, оскільки всю роботу контролював Гарель і всі співробітники підпорядковувалися власне йому.

У 1950р. були арештовані троє військовослужбовців за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі, у 1956р.— радянський агент в Міністерстві закордонних справ Ізраїлю Зеєв Авні, у 1960р.— працював на чехословацьку розвідку професор фізики Курт Сіта[4].

Найбільш відомою справою того часу стала справа полковника Ісраеля Беєра, який був арештований 1 квітня 1961р. і засуджений до 15 років тюремного ув'язнення за шпигунство на користь СРСР[3][5].

З 1967р. ШаБаК подвоїла свою активність в Юдеї та Самарії, секторі Гази і на Голанських висотах, з метою запобігання терористичним актам зі сторони арабського населення[1].

Після угону палестинськими терористами ізраїльського літака «Ель Аль» до Алжиру 22 липня 1968р. і вбивства ізраїльських спортсменів на Мюнхенській Олімпіаді в 1972 році організацією «Чорного вересня» ШаБаК створив свої відділення у всьому світі для захисту ізраїльських об'єктів, які можуть стати об'єктом уваги терористів[1].

У 1983р. ШаБаКом був викритий великий радянський шпигун Маркус Клінґберґ, завербований ще під час Другої світової війни. Клінґберґ передавав радянській розвідці матеріали секретного Інституту у Нес-Ціона, що займався проблемами ЗМУ[6].

Найбільшим прорахунком ШаБаК, крім незапобігання вбивства Іцхака Рабіна, вважається справа Мордехая Вануну, який працюючи в ядерному центрі в м. Дімоні зумів зробити й винести звідти фотографії, а потім після звільнення безперешкодно виїхати з країни та видати в 1986р. найбільш секретні відомості про наявність в Ізраїлі ядерної зброї.

У 1987р. був заарештований агент КДБ СРСР Шабтай Калманович, а в 1988р. за допомогою «перебіжчика» Олександра Ломова розкрита ціла мережа ПГУ КДБ у складі Романа Вайсфельда, Григорія Лондіна, Анатолія Гендлера і Самуїла Мактея[7][8].

У вересні 2002р. Служба безпеки розкрила групу з 11 ізраїльтян на чолі з підполковником Армії оборони Ізраїлю, які займалися шпигунством на користь «Хезболи». Офіцер надавав ліванським терористам карти північної частини Ізраїлю із зазначенням дислокації військ, а також інформацію про підготовку операцій і маневрів уздовж північного кордону країни. Натомість він отримував від «Хезболи» гроші і наркотики загальною сумою 100 тисяч доларів[9].

12 грудня 2005р. ШаБаК заарештувала 58-річного Джіріса Джіріса, колишнього главу ради громади селища Фасута в Галілеї. Слідство вважало, що Д. Джіріс у 2004р. був завербований іранською розвідкою з метою шпигунства проти Ізраїлю. Але в Ірані сподівалися на те, що Д. Джіріс зможе стати депутатом Кнесету та отримає доступ до цікавої інформації для розвідки[10].

Структура

Згідно повідомлення «BBC» ШаБаК складається з трьох департаментів[11]:

  1. Департамент у арабських справах (займається протидією арабському терору в Ізраїлі);
  2. Департамент у неарабських справах (займається проникненням у резидентури іноземних розвідок і дипломатичних місій неарабських країн в Ізраїлі);
  3. Департамент охорони та безпеки (займається охороною уряду Ізраїлю, посольств, важливих підприємств, банків, літаків ізраїльських авіакомпаній тощо).

Керівники

Початок Кінець Ім'я
1 1948 рік 1952 рік Ісер Гарель
2 1952р. 1953р. Ізі Дорот
3 1953р. 1963р. Амос Манор
4 1964р. 1974р. Йосеф Гармелін
5 1974р. 1981р. Аврам Ахітув
6 1981р. 1986р. Аврам Шалом
7 1986р. 1988р. Йосеф Гармелін
8 1988р. 1994р. Яков Пері
9 1994р. 1995р. Кармі Ґілон
10 1995р. 2000р. Амі Аялон
11 2000р. 2005р. Аві Діхтер
12 2005р. 2011р. Юваль Діскін
13 2011р. 2016р. Йорам Коген
14 2016р. 2021р. Надав Арґаман
15 2021р. донині Ронен Бар

Примітки

  1. ↑ а б в г The History of the ISA [Архівовано 2011-08-13 у Wayback Machine.] (англ.)
  2. ↑ חוק שירות הביטחון הכללי, התשס"ב-2002* [Архівовано 17 січня 2012 у Wayback Machine.] (івр.)
  3. ↑ а б в Леонид Млечин // «Моссад. Тайная война».— 2-е.— г. Москва: изд. «Центрполиграф», 2004 г.— С. 28, 151, 174.— 511 с.— 8000 экз.— ISBN 5-9524-1115-0. (рос.)
  4. ↑ Прохоров Д. П. // «Спецслужбы Израиля».— г. Москва: изд. «Олма-пресс», 2003 г., С. 243—244— ISBN 5765421024 (рос.)
  5. ↑ Yisrael Bar [Архівовано 14 березня 2017 у Wayback Machine.], 1961 (англ.)
  6. ↑ Константин Капитонов // «Израиль. История Моссада и спецназа [Архівовано 22 серпня 2014 у Wayback Machine.]».— г. Москва: изд. «АСТ», 2005 г.— 446 с.— (Воюющая страна).— 5000 экз.— ISBN 5-17-02-8779-8. (рос.)
  7. ↑ Прохоров Д. П. // «Спецслужбы Израиля».— г. Москва: изд. «Олма-пресс», 2003 г., С. 337— ISBN 5765421024 (рос.)
  8. ↑ Суд над Гендлером в Израиле за шпионаж в пользу СССР [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.], сайт «Agentura.ru» (рос.)
  9. ↑ В израильской армии раскрыта шпионская сеть «Хизбаллах» [Архівовано 16 липня 2014 у Wayback Machine.], сайт «NEWSru.com» (рос.)
  10. ↑ Иранская разведка пыталась внедрить в кнессет своего агента-израильтянина [Архівовано 16 липня 2014 у Wayback Machine.], сайт «NEWSru.com» (рос.)
  11. ↑ Шин Бет, служба безопасности Израиля [Архівовано 22 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

  • Прохоров Д. П. // «Спецслужбы Израиля».— г. Москва: изд. «Олма-пресс», 2003 г.— 384 с.— (Досье. Спецслужбы мира).— 3000 экз.— ISBN 5765421024 (рос.)
  • Gordon Thomas— Szpiedzy Gideona: Tajna Historia Mossadu— Wydawnictwo Magnum 2000 (пол.)
  • Guido Knopp— Elita Szpiegów (Kulisy Wywiadu i Kontrwywiadu) Dom wydawniczy Bellona Warszawa 2004 (пол.)
  • Normam Polmar, Thomas B. Allen— Księga Szpiegów, Wydawnictwo Magnum Warszawa 2000 (пол.)
  • Yousef, Mosab Hassan (3 березня 2010). Son of Hamas. Carol Stream, Illinois: Tyndale House. с. 288. ISBN 978-1-4143-3307-6. (англ.)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).