Чехи в Україні

Чехи в Україні
Чехи на території України за переписами 1897 та 1900
Регіон	Україна
Раса	європеоїди
Походження	колоністи з Чехії
Мова	чеська
Релігія	католицизм православ'я

Чехи — національна меншина в Україні. У середині XX ст. їхня кількість становила понад 50 000 осіб. Після Другої світової війни більшість українських чехів переселились у Чехословаччину. Станом на 2001 рік в Україні проживало 5917 чехів.

У висліді господарських, військових й культурних зв'язків між Чехією й українськими землями невеликі групи чехів селилися на Русі-Україні з XIII століття. Польський хронікар Ян Длуґош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місцевої шляхти вихідці з Чехії й Моравії; одним із дорадників князя був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.

За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-католицького священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з єпископів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над Дністром, що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани на кінець XV — початок XVI століття). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509 року. В Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.

Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з XV століття став містом, яке притягало з уваги на своє господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У XV столітті війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (лат. Albertus dictus Czech de Tuczamp). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (лат. Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-х pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чес.-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.

Чехи були пов'язані з українським козацтвом. За однією з гіпотез, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький (за Ф. Палацьким, В. Антоновичем); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чеські впливи помітні в термінології козацького війська, організації табору, військ. тактиці. З козацьких старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман Пилип Орлик), який веде свій початок від чехів.

На службі Петра I був генерал Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 року він став київським губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув господарську діяльність, зокрема в текстильній промисловості.

У XVIII—XIX століттях на українських землях були відомі чеські музиканти, які зі своїми капелами (hudby) мандрували від міста до міста. Уславилися цією діяльністю Ян Богумір Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали в Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини чехи як австрійські службовці. Популярними були чеські броварі.

Переселення чехів з Австро-Угорщини на територію України почалося ще в першій половині XVIII століття. Катерина II заселяла Крим і запрошувала на півострів багатьох європейців, в тому числі і чехів. Тоді бл. 170 чеських сімей зважилися поміняти місце проживання. Другий, більш масовий, етап чеської колонізації в Україні розпочався в другій половині XIX ст. Після скасування кріпосного права впродовж 1860-1870-х років виникли перші чеські поселення, переважно у Волинській губернії. У Подільській губернії в цей час з'явились чеські поселення Людгардівка і Чехівка, у Таврійській губернії (Криму) — колонія Табор-Царевич.

З 1870 р. чеські переселенці на Волині приймали російське підданство й отримували право організовувати окремі общини та волості, російський уряд гарантував їм свободу віросповідання і звільняв на 5 років від будь-яких платежів і податей, а також військової служби. У 1870—1872 роках вихідці з Богемії закупили у поміщиків 20 тис. десятин землі в центральній частині Кримського півострова. Це стало початком заснування тут невеликих чеських колоній. Активне переселення чехів у Крим і прилеглі землі призвели до виникнення нових поселень на півдні України. Так, у Таврійській губернії з'явилася Новгородовка, а в Херсонській — с. Богемка.

У 1860-х роках чехи почали селитися в Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, переважно на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення чехів, які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, переважно у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському пов., а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Головними поселеннями були села Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — Табір, Богемка, Царевич, біля Мелітополя село Чехоград. 1870 царський уряд дозволив чехам приймати російське підданство. Вони записувалися до селянського стану і підлягали місцевій адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено чотири чеські волості: Рівенську, Дубенську, Луцьку і Купиченську; ін. чеські поселення належали до українських волостей. Всіх чеських поселень було бл. 130, а чисельність чехів на початку XX доходила до 65000; майже всі чехи прийняли православ'я. Перші чеські видання були релігійні: «Český pravoslavný kalendař», a 1888 (спершу в Києві, ред. Ф. Яреш, учитель Колегії П. Ґалаґана, згодом у Житомирі). Частина чехів залишилася протестантами (Чеські брати).

Довший час чеські поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту українського оточення; у містах асимілювалися скоріше. Завдяки добрій сільськогосподарській техніці і чеським методам хліборобства чехи ставали заможними, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи; з Чехії спроваджували сільськогосподарські машини. Організацією і технікою господарства вони впливали на сусідніх українців.

У Києві виходили газети «Ruský Čech» (1906—1908, ред. В. Вондрак), а згодом «Čechoslovan» (1911 — 14, 1916 — 18, ред. Б. Швігорський і В. Хорват), який за війни пропагував програму визволення Чехії і Словаччини з-під Австро-Угорщини. У серпні 1914 з місцевих чехів постала в Києві військові організація «Чеська Дружина», що стала початком пізнішого чехословацького легіону в Україні і Росії; до них приєдналися військовополонені чехи і словаки з австро-угорської армії, яких під кінець 1917 року було понад 200 000. Короткочасно в Києві виходили «Československý denník» («Чешскословацкий дневник») та «Československý voják». Тут таки мала осідок Чехо-словацька Народна Рада з В. Чермаком на чолі, яка утримувала приязні чесько-українські взаємини з Українською Центральною Радою. (Про політ. чес.-укр. взаємини див. Чехо-Словаччина).

За переписом 1897 року на території України мешкало бл. 36 тис. чехів, з них 3/4 — у Волинській губернії (27 670 осіб). Найвищою концентрацією чеського населення відзначався Дубенський повіт Волинської губернії, де вони становили 5,3 % населення (10 328 з 195 058), випереджаючи росіян та німців. 97 % чехів Волинської губернії були сільськими жителями.

Повіти з найбільшою кількістю чеськомовного населення, 1897 рік.

В УНР за чеською меншістю визнавалися права, згідно з законом про національно-персональну автономію. У лютому — березні 1918 року лише мала частина українських чехів від'їхала на схід з відступаючими частинами чеського легіону, переважна частина їх лишилося в Україні. За Ризьким договором, бл. 20 000 опинилося в Польщі. В УССР за 1920-х років існувало 13 чеських сільрад, були чеські початкові школи, 1926 всіх чехів в УССР і Кримській АССР жило 17 500.

За Другої світової війни знову чехи, т. зв. волинські, підтримали заходи творити чехо-словацькі військові частини, вступивши в 1944 році до Чехо-словацької бригади. На підставі чехо-словацько-радянської угоди про обмін населення 1945, частина чехів виїхала з України на батьківщину. Залишилося кільканадцять тис., переважно у Волинській обл.

Перед Другою світовою війною на території України проживало понад 50 тис. чехів, переважно на Волині. У 1947 р. після угоди між СРСР та Чехословаччиною почалось переселення чехів на історичну батьківщину, внаслідок якої виїхало близько 40 тис. осіб. У Чехії їх розселяли переважно у судетських районах, де до депортації проживало німецьке населення.

Іншою групою чехів, що жили в Україні, були чеські колоністи на Закарпатті. В 1919 — 1939 роках їх призначувано сюди як службовий персонал у державній адміністрації, до шкіл, транспорту, як старшин армії, а також селилися тут торгівці й промисловці. Розпочато навіть сільськогосподарську колонізацію (кілька сот родин поселилися у зв'язку з земельною реформою в деяких селах південного Закарпаття). Чисельність їх зростала: 1921 — 2000, 1930 — 21 000, 1938 — 30 000. Наявність на Закарпатті чехів з вищою, ніж у місцевого населення, освітою, фаховою підготовкою і позицією представників «панівного народу» забезпечувала їм упривілейоване становище. У містах розбудовувано окремі квартали (так звані колонії), де жили переважно чехи. Впроваджено чеську шкільництво; 1935 було 3 чеські гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські і 182 початкові школи (учнями в цих школах були переважно євреї). Чехи назагал не асимілювалися і не вивчали, поза винятками, українську мову. Натомість сприяли чехізації краю. З'являлася чисельна чеська преса. Головні газети: «Podkarpatské hlasy» (двічі на тиждень, 1925 — 39), «Hlas Východu» (соціалдемократичний тижневик, 1928 — 33), а з 1339 — «Karpato-ukrajinská svoboda» і «Přehledy z Karpatské Ukrajiny». За автономної Карпато-української держави чисельність чехів дещо зменшилася. Їхнім представником у соймі був М. Дрбал. За угорської окупації всі чехи залишили Закарпаття.

В теперішній час місцями найбільш компактного проживання чехів є с. Богемка Миколаївської області, с. Чехоград (колишня колонія) Запорізької області, с. Веселинівка Одеської області, с. Мала Зубівщина Житомирської області та с. Миколаївка Вінницької обл. Багато чехів проживають і у Криму, найбільш компактно — у с. Лобанове (колишня назва — Богемка) Джанкойського району та с. Олександрівка Курманського району.

Динаміка чисельності чеського населення за переписами^[1]:

• 1897 — ~40 000 (в тому числі Волинська губ. — 27 670, Київська губ. — 3 294, Таврійська губ. — 1 962, Херсонська губ. — 1 351
• 1926 — ~50 000 (в тому числі Волинське воєводство РП — 30 977 ос., УРСР — 16 091 ос., Кримська обл. РРФСР — 1 419 ос.
• 1939 — ~52 000 (в тому числі УРСР — 14 786, Кримська обл. РРФСР — 1 674)
• 1959 — 14 539
• 1970 — 12 073
• 1979 — 10 589
• 1989 — 9 122
• 2001 — 5 917

Найбільша кількість чехів у 2001 р. зафіксована у Житомирській області — 839, Запорізькій області — 808, Криму — 749 та Одеській області — 503.

Розселення чехів по регіонах у 1989 і 2001 рр.^[2][3]

• 2001 — з 5917 чехів назвали рідною мовою чеську 1190 осіб (20,1 %), українську — 2503 (42,3 %), російську — 2144 (36,2 %)^[4]
• 1989 — з 9122 чехів назвали рідною мовою чеську 3237 осіб (35,5 %), українську — 2797 (30,7 %), російську — 2957 (32,4 %), іншу — 131 (1,4 %)^[5]
• 1970 — з 12073 чехів назвали рідною мовою чеську 4995 осіб (41,4 %), українську — 3601 (29,8 %), російську — 3255 (27,0 %), іншу — 222 (1,8 %)^[6]

З проголошенням незалежності України, чеські громади в різних регіонах розпочали створювати свої товариства. Так у 1992 році етнічні чехи Києва та Київської області об'єднались у товариство «Вишеград», назване за однойменним селищем Вишеград, Київської області, з якого походила більшість родин учасників. У 1993 році — засноване Кримське культурно-просвітницьке товариство чехів «Влтава». У 2000 році в Одесі було створено національно-культурне товариство «Чеська родина», яка об'єднала етнічних чехів. Створені культурні товариства чехів на Волині та Донбасі. Чеське товариство Донбасу об'єднало не тільки етнічних чехів Донецької області, а окремих людей, які проживають в інших областях України.

• Волинські чехи
• Німці Волині
• Теодор Гейда

• С. В. Віднянський. Чехи в Україні [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 535. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796—1914 рр.): розселення, господарське життя, міграції / М. В. Бармак. — Тернопіль: [б.в.], 1999.. — 206 с.. — ISBN 966-95479-7-0
• Чехи і словаки в Україні: спільні сторінки історії та культури України, Чехії, Словаччини, збереження історичної пам‘яті, культурної спадщини для нащадків: матер. Міжнар. наук.-інформ. дискурсу присвяч. 100-річчю утворення Першої Чехословацької Республіки; м. Ужгород; 25-26 червня 2018 р. / [відп. за вип. Л. В. Король]. — Ужгород: РІК-У, 2018. — 412 с. — ISBN 617-7404-94-0.
• Чехи на півдні України (друга половина ХІХ — перша третина ХХ століття) / С. А. Волкова ; за ред. А. А. Непомнящого ; Таврійс. нац. ун-т ім. В. І. Вернадського. — Сімферополь: АнтиквА, 2006. — 156, [1] с. : іл., портр. ; 25 см. — (Бібліографія кримознавства ; вип. 9). — Бібліогр.: с. 148—154 (171 назва) та в підрядк. прим. — 300 пр. — ISBN 966-2930-13-2
• Чехи на теренах Волині: матер. Міжнар. наук. іст.-краєзнавчої конф., присвяч. 150-річчю переселення чехів на Волинь, 100-річчю утворення Чехословаччини та 75-річчю Малинської трагедії; м. Дубно; 12 липня 2018 р. / [редкол.: А. Пономаренко та ін.]. — Рівне: ПП Дятлик М. С., 2018. — 116 с. — ISBN 617-515-274-4.
• Хоренков А. Волинські чехи. Картина з життя переселенців у 1862—1947 рр. // Житичі. — 2002. — № 5. — С. 7.

• Чехи в Україні [Архівовано 14 серпня 2013 у Wayback Machine.]