Чентезимо

Чентезимо (також центезимо; італ. centesimo, множина — centesimi) — назва розмінної грошової одиниці, що дорівнює одній сотій частині основної грошової одиниці. Найбільш відома як сота частина італійської ліри, однак використовувалася також у грошових системах низки інших держав Італійського півострова. У сучасній італійській мові термін застосовують насамперед до євроцента, а також до сотої частини швейцарського франка.^[1][2]

В Італії чентезимо як грошова одиниця виникло на початку XIX століття внаслідок запровадження десяткової монетної системи за французьким зразком. Монети цього номіналу карбували від доби Наполеона Бонапарта до 1943 року, причому різні італійські держави мали власні випуски.^[3][4]

Італійське слово centesimo походить від латинського centesimus («сотий»), утвореного від centum («сто»). Спочатку воно позначало соту частину будь-якої величини, згодом набуло також значення однієї сотої частини грошової одиниці. У множині використовується форма centesimi.^[1]

У грошовій системі Італії 100 чентезимо дорівнювали одній лірі. У різні періоди випускали монети номіналом 1, 2, 3, 5, 10, 20, 25 та 50 чентезимо, хоча не всі ці номінали використовувалися одночасно чи в межах однієї держави.^[3][4]

Поширення чентезимо було пов'язане з грошовими реформами Наполеона Бонапарта. У Франції законом від 7 квітня 1803 року було закріплено нову монетну систему, основою якої став франк, поділений на 100 сантимів.

21 березня 1806 року аналогічну систему запровадили в наполеонівському Італійському королівстві. Новою грошовою одиницею стала італійська ліра, прирівняна до французького франка.^[5]

Перші монети номіналом 1 чентезимо з'явилися 1807 року. Їх карбували на монетних дворах Мілана, Венеції та Болоньї. На аверсі зображувався Наполеон, а на реверсі — Залізна корона Ломбардії та позначення номіналу. Випускали також монети номіналом 3 і 5 чентезимо.^[3][5]

Після падіння Наполеона десяткову грошову систему зберегли або поступово запровадили декілька держав Італійського півострова.

У Сардинському королівстві 6 серпня 1816 року було запроваджено нову сардинську ліру, поділену на 100 чентезимо. За правління короля Карла Фелікса 1826 року розпочалося карбування мідних монет номіналом 1, 3 і 5 чентезимо. Надалі випускали також срібні монети номіналом 25 і 50 чентезимо.^[5][3]

У Ломбардо-Венеційському королівстві, що перебувало під владою Австрійської імперії, з 1822 року карбували монети австрійської ліри (італ. lira austriaca). Вона поділялася на 100 чентезимо. Серед номіналів були 1, 3, 5, 10 і 15 чентезимо.^[6]

У Пармському герцогстві після відновлення державності 1815 року було введено пармську ліру, що дорівнювала 100 чентезимо. Зокрема, 1830 року розпочалося карбування мідних монет номіналом 1, 3 і 5 чентезимо.^[3]

Окремі випуски чентезимо здійснювали революційні уряди під час революцій 1848—1849 років. Зокрема, Республіка Сан-Марко, проголошена у Венеції 1848 року, запровадила власну десяткову ліру. Було викарбувано мідні та білонові монети номіналом 1, 3, 5 і 15 чентезимо.^[3]

Після об'єднання Італії 1861 року італійська ліра стала основною грошовою одиницею нового Італійського королівства. Її поділ на 100 чентезимо було збережено.

Монетний закон № 788 від 24 серпня 1862 року встановив систему номіналів і технічні характеристики монет. Передбачалися бронзові монети номіналом 1, 2, 5 і 10 чентезимо та срібні монети номіналом 20 і 50 чентезимо. Для бронзових монет використовувався сплав із вмістом 96 % міді та 4 % олова.^[5]

Початкові характеристики бронзових монет були такими:

Згодом дизайн, розміри, маса й склад окремих номіналів неодноразово змінювалися. Монети номіналом 20 і 50 чентезимо, які спочатку випускали зі срібла, пізніше карбували також з інших металів і сплавів.^[4]

Окрім основних номіналів, у 1902—1903 роках випускали монету номіналом 25 чентезимо. Це був порівняно короткочасний випуск, тоді як інші номінали використовувалися значно довше.^[4]

Найдрібнішу монету номіналом 1 чентезимо карбували до 1918 року, а 2 чентезимо — до 1917 року. Карбування монет номіналом 5, 10, 20 і 50 чентезимо тривало до 1943 року.^[4]

Під час Другої світової війни та в повоєнний період інфляція істотно знизила купівельну спроможність італійської ліри. Карбування монет у чентезимо припинилося 1943 року. Після проголошення Італійської Республіки 1946 року почалося карбування нових монет із номіналами, вираженими вже в цілих лірах — 1, 2, 5 і 10 лір.^[4][7]

Формально італійська ліра продовжувала поділятися на 100 чентезимо, але через знецінення грошей розмінні монети настільки малих номіналів втратили практичне значення. Сама ліра залишалася грошовою одиницею Італії до переходу на євро у 2002 році.

Назву «чентезимо» використовували не лише для монет Італійського королівства. Вона була частиною грошових систем низки інших держав.

У Папській державі 1866 року замість папського скудо запровадили папську ліру, поділену на 100 чентезимо, або 20 сольдо. Монетна система була узгоджена зі стандартами, що застосовувалися в Італійському королівстві.

Карбували монети номіналом 1, 2½, 5, 10, 20, 25 і 50 чентезимо, причому частина з них також мала позначення вартості в сольдо. Випуск монет папської ліри завершився після приєднання Рима до Італійського королівства в 1870 році.^[8]

Санмаринська ліра була поділена на 100 чентезимо й мала однакову вартість з італійською лірою. Перші санмаринські монети номіналом 5 чентезимо з'явилися 1864 року, а 10 чентезимо — 1875 року. Наприкінці XIX століття випускали також срібні 50 чентезимо.

У 1935—1938 роках відновили карбування бронзових монет номіналом 5 і 10 чентезимо. Надалі Сан-Марино випускало власні монети переважно в цілих лірах, аж до переходу на євро 2002 року.^[9]

Після утворення держави Ватикан 1929 року було запроваджено ватиканську ліру, прирівняну до італійської. Вона також поділялася на 100 чентезимо.

У 1929—1946 роках Ватикан випускав монети номіналом 5, 10, 20 і 50 чентезимо із зображеннями, пов'язаними з папською владою та християнською символікою. Карбування монет цих номіналів припинилося 1946 року, проте ватиканська ліра продовжувала існувати до переходу на євро.^[10]

Після запровадження євро в готівковий обіг 1 січня 2002 року в Італії назва centesimo збереглася для позначення однієї сотої частини нової грошової одиниці — євроцента. В італійській мові використовують словосполучення centesimo di euro («один євроцент») та centesimi di euro («євроценти»).

Монети євро мають номінали 1, 2, 5, 10, 20 і 50 центів, а також 1 і 2 євро. На монетах позначають слово cent, спільне для країн єврозони, незалежно від їхньої національної мови.^[11]

Окрім Італії, слово centesimo використовується в італомовних регіонах Швейцарії для назви сотої частини швейцарського франка. Таким чином, воно збереглося в сучасній грошовій термінології, хоча карбування історичних італійських монет у чентезимо давно припинилося.^[2]

• Італійська ліра
• Наполеонівська італійська ліра
• Сардинська ліра
• Папська ліра
• Санмаринська ліра
• Ватиканська ліра
• Євроцент
• Нумізматика

• Castellani, Giuseppe. Centesimo // Enciclopedia Italiana. — Roma: Istituto della Enciclopedia Italiana, 1931. (італ.)
• Monete in oro degli Stati moderni // Banca d'Italia. (італ.)
• Numista: Coins of Italy. — Нумізматичний каталог монет Італії. (англ.)
• Numista: Coins of the Kingdom of Lombardy-Venetia. (англ.)
• Numista: Papal States, Lira (1866–1870). (англ.)

• Centesimo // Vocabolario Treccani. (італ.)
• Le monete // Швейцарський національний банк. (італ.)
• Euro coins // Європейський центральний банк. (англ.)