YaChudo

Хим'яр

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

Хим'яр
110 до н. е. – 520-ті
Хим'яр: історичні кордони на карті
Хим'яр: історичні кордони на карті
Аксум та Південна Аравія близько 230 року
СтолицяЗафар
Сана
Мовихим'яритська мова
РелігіїЯзичництво
Юдаїзм
Християнство
Форма правліннямонархія
Історія 
• Засновано
110 до н. е.
• Ліквідовано
520-ті
Населення
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хим'яр

Хим'яр (Хім'яр, араб. حِمير) — стародавня семітська держава хим'яритів, яка існувала протягом ~110 до н. е. — 520 років на півдні Аравійського півострова (сучасний Ємен).

У IV столітті хим'ярити заволоділи державою Хадрамаут і включили її до складу Хим'яритського царства. У 4 — 6 століттях її влада (через васалів) поширювалася на значну частину центральної Аравії. У 5 — 6 століттях деякі з правителів Хим'яру (і, очевидно, частина еліти) сповідували юдаїзм, найвідомішим з яких є Зу Навас.

Історія

Заснування

Племена хим'яритів у 5 столітті до н.е. оселилися в прикордонному регіоні між Катабаном і Хадрамаутом. У 4-2 ст. до н. е. Хим'яр був частиною держави Катабан. Хим'яр займав південно-західну частину сучасного Ємену, прилеглу до важливої протоки Баб-ель-Мандеб. Хим'ярити були конфедерацією племен; кілька написів та монументальних будівель цього періоду збереглися та свідчать про заможне, витончене, відносно розвинене суспільство з багатим розмаїттям місцевих богів та релігій.

Перші письмові згадки про хим'яритів стосуються 2 — 1 століть до н. е. Близько 120—115 рр. до н. е. Хим'яр на чолі з плем'ям Зу-Райдан відокремився від Катабану, ставши окремою державою[1]. Оскільки нове царство розташовувалося подалі від Шляху пахощів, воно розширилося до узбережжя, щоб контролювати морську торгівлю біля входу до Червоного моря. Цьому сприяла жвава морська торгівля через протоку між Державою Птолемеїв та державами Індостану. Пліній Старший локалізував їхні землі (з центром у Зафарі) біля Сабейського царства. Контроль над протокою забезпечив правителям Хим'яру матеріяльне збагачення.

Перше Хим'яритське царство

У 20-х роках до н.е. відбувається послаблення Сабейського царства внаслідок військового і економічного протистояння з Римською імперією. 25 р. до н. е. Хим'яр приєднав до себе Сабейське царство. Після цього Хим'яр перетворився в найсильнішу державу півдня Аравії. Його царі носили титул «царів Саби і Зу-Райдана».

У 1 ст. н. е. було приєднане царство Катабан і західні райони Хадрамауту. Водночас Хим'яр підпав під культурний вплив сабейців, запозичив сабейський різновид письма. Ймовірно найбільшого піднесення Перше царство сягнуло за часів Каріб'іл Ватар Юханіма I, про якого ймовірно йдеться у «Періплі Еритрейського моря», а також його найближчих наступників.

На початку 2 ст. Хим'ярська держава ослабла через внутрішні конфлікти, і Катабан знову став незалежним. З 140 року повстала Саба, яке остаточно здобула незалежність бл. 175 року.

Друге Хим'ярське царство

З початку 3 ст. розпочалося нове піднесення Хим'яру. У другій половині цього століття до нього остаточно були приєднані Сабейське царство і Катабан. У 2-й пол. II століття Саба та Катабан відокремилися від Хим'яру; проте через кілька десятиліть Катабан був завойований Хадрамаутом, тоді як Саба була остаточно завойована Хім'яром 275 року, а 290 року — Хадрамаут[2]. Хим'яр стало єдиною правлячою силою в південній Аравії, вперше з VII ст. до н.е. знову об'єднавши регіон.

340 року Аксум, скориставшись внутрішнім послабленням Хим'яру захопив його[3]. Лише 375 року Маліккаріб Юхамін зумів відновити незалежність. До кінця його правління Хим'яр підпорядкував майже всю Південну Аравію і почалося формування нової південноарабської держави.

У другій половині 4 ст. хим'ярські царі Маліккаріб Юхамін II й Абукаріб Асад почали приймати юдаїзм, напевно під впливом місцевих євреїв. Крім того, південні аравійці мали конфлікт за контроль над морською торгівлею з Аксумом, який прийняв християнство. Також в середині IV століття написи раптово переходять від політеїстичних звернень до згадок верховного бога Рахманана («Володаря Небес» або «Володаря Неба і Землі»)[4]. Прихильником останнього став наступний цар Зу Шанатір.

Збільшення опадів спричинило у 450 р. перший прорив Марібської греблі, яка забезпечувала сільське господарство країни. Але могутність хим'ярських царів дала можливість відновити іригаційні споруди. Також тривала боротьба місцевих християн (за підтримки Аксуму і Візантії) з місцевими юдаїстами. Прихильник останніх Шархабіл Яккуф наказав стратити християнського священника на ім'я Азкір за зведення каплиці з хрестом у місті Наджран[5].

До 500 року, за правління Мартаділума Януфа Хим'яр контролювало більшу частину Аравійського півострова[6]. Бл. 501 року Аксумське царство вдерлася на півострів, поваливши хим'яритського царя та встановивши на його місці християнського царя Маадікаріба II Яфура[7]. 517 р. до влади прийшов юдаїст Зу Навас, який вчинив терор проти християн, коли загинуло від 11 500 до 14 000 осіб. В результаті в Ємен вторглись війська Аксуму і посадили свого ставленика на престол 530 року — Сум'яфу Ашву, що визнав зверхність Аксуму[8].

Аксумський командував Абраха 534/535 року повалив Сум'яфу Ашву та захопив владу, ставши новим правителем Хим'яра. Наприкінці 546 — на початку 547 року намісник племінного союзу кінда, що жив на території Хадрамауту, Язід ібн Кабша підняв заколот проти Абрахі. До липня 547 року повстання охопило більшість земель Південної Аравії. Прорив Марібської греблі, що поставив під загрозу існування оази Маріб, який був найбільшим центром землеробства на півдні Аравії, змусив Абраху піти на поступки і змиритися з повсталими. У жовтні 547 — березні 549 року за його наказом було здійснено ремонт цієї грандіозної гідротехнічної споруди. У 550-х роках здійснив походи проти бедухнськх племен Неджду, підкоривши їх. 570 року рушив на підкорення Мекки, що залишалася остання святинею арабів-поган, намагаючись затвердити християнство серед арабів. Але зазнав поразки від племені мекканців на чолі із курайшитами, що сприяло їх піднесенню між місцевими кланами й племенами. В Корані ці події відомі як «рік Слона».

Після смерті Абраха його син Масрук знову визнав зверхність Аксум, але 571 року його було повалено зведеним братом Мааді Якрібом. Останній визнав зверхність сасанідського шахиншаха Хосрова I, що спровокувало аксумсько-перські війни. У 575 або 578 році війна відновилася після того, як Мааді Якріб було вбито. Перський спарапет Вахрез очолив ще одну армію з 8000 осіб, поклавши край пануванню аксумців у Ємені. Згодом Ємен був анексований Сасанійською імперією, а Вахрез був призначений її намісником. Великий Ємен залишався під твердим контролем Сасанідів до приходу до влади ісламського пророка Мухаммеда на початку VII століття[9].

Територія

У період свого найбільшого розквіту — панування Мартаділана Юніма й Абрахи — Хим'ярське царство контролювало напряму чи через залежні племена великих конфедерацій маад і мудар, Гассанідами[10] значну частину Аравійського півострова, включаючи величезні території західної (насамперед Хіджаз), центральної (насамперед Ель-Ямама), східної (разом з горами Хаджар) та північно-східної Аравії до нижнього Іраку та, можливо, навіть Палестини[11][12].

Устрій

Хим'яр являв собою спадкову монархію. В деяких випадках відбувалося спільне панування царів. За Другого царства держава стала централізованою, було ліквідовано залежні та автономні політичні утворення. Держава спиралася на міцні родові відносини та пережитки родоплемінного ладу, при цьому важливу роль відігравали військові походи.

Царі

  • Абхад
  • Мабхад (115–100 до н.е.)
  • невідомі
  • Сумхуалі Заріх III (20–5 рр. до н.е.)
  • Замаралі Ватар Юханім (5 р. до н.е.–20 р. н.е)
  • Ядаїл Ватар II (20–25)
  • Замаралі Байїн II (25–45)
  • Каріб'іл Ватар Юханім I (45–60)
  • Замаралі Заріх (70–80)
  • Юхакам (80–85)
  • Каріб'іл Байїн III (85–90)
  • Нашакаріб Юхамін I (90–100)
  • Німран Рабшама (100-110)
  • Ілшарах Яхдаб I (110—125)
  • Ватар Юхамін (125–135)
  • Сааджам Асра (135–145)
  • Ясір Юхасдік (140–145)
  • Замаалі Юхабір I (145–160)
  • Тааран I (160–170)
  • невідомі
  • Тааран II Яуб Юханім (220–225)
  • Ліазз Юхануф Юхасдік (225–230)
  • Шаммар Юхамід (230–245)
  • Каріб'іл Айфа (245–265)
  • Ясір Юханім (267—287)
  • Шаммар Юхаріш (275—310)
  • Ясір Юханім II (300–310)
  • Замаралі Юхабір II (310–315)
  • Тааран Юханім (315–340)
  • Маліккаріб Юхамін I (340–345)
  • Каріб'іл Ватар Юханім III (345–360)
  • Маліккаріб Юхамін II (375–410)
  • Зарамар Айман (375–410)
  • Абукаріб Асад (383—435)
  • Хасан Юхамін (436–440)
  • Шарахб'іл Яфур (440–458)
  • Шарахбіль Якуф (458–485)
  • Маадікаріб І Янум (485–490)
  • Абд-кулалум (490–495)
  • Мартаділум Януф (495–505)
  • Маадікаріб II Яфур (505–517)
  • Зу Навас (517—527)
  • Сум'яфа Ашва (525–536)
  • Абраха (536–570)
  • Масрук (570—571)
  • Мааді Якріб (571—575)

Дипломатія

Протягом століть свого панування в Південній Аравії хим'ярити мали стосунки з різними племенами, державами та імперіями навколо них. Після того, як Хим'яр завоював та об'єднав Ємен під своєю владою, він відправив послів до Римської імперії та Держави Сасанідів, щоб запевнити їх у майбутніх дружніх стосунках.

Один з найдавніших задокументованих зв'язків з римлянами відбувся в IV столітті за часів правління імператора Констанція II, коли останній намагався навернути їх у християнство та укласти союз. У 531 році Сум'яфою Ашвою було прийнято візантійське посольство на чолі із Юліаном, яке підправив імператор Юстиніан I, яке повинно було переконати Хим'яр взяти участь у війні Візантії проти Державаи Сасанідів. За часів Абрахи відбулася міжнародна зустріч, на якій були присутні посли та делегації римлян, Сасанідів, Гассанідів та Лахмідів[13].

Економіка

У гірських районах було розвинене землеробство. Джерела відзначають значну роль виноробства. Кочовні суспільства спеціалізувалися на вирощувані дрібної рогатої худоби, овець, верблюдів.

Вигідне географічне становище дозволяло контролювати ключові морські та сухопутні шляхи, що пов'язували Індостаном з Римською імперією, а потім Візантією. Через порти Хим'яра йшли каравани з пахощами (ладан, мірра), прянощами, коштовним камінням та тканинами. У V—VI ст. відзначався зв'язок Хім'яра з юдейськими центрами, насамперед князівство Іотав (острів Тиран), що відігравало важливу роль у транзитній торгівлі. Хим'яр активно змагався за торговельне домінування у Червоному морі з Аксумським царством. Також існували тісні контакти з Сасанідською імперією.

Карбувалися власні монети за римських зразком. Срібні (за прикладом квінарія[14] і денарія[15]) і золоті (ауреї[16]).

Військо

Збройні сили напочатках складалися з невеликої професійної царської дружини під орудою маліка, підрозділ з гірських громад, найманці з союзних чи залежних племен та важка кіннота[17]. Набір з залежних і союзних племен здійснював на основі хільф (угоди-клятви)[18]. Окрім власної організованої армії, Хим'яр також мав племінні ополчення, які він міг викликати в скрутні часи.

Постійна армія практично в усі часи була порівняно невелика. Кількісно кіннота досягала бл. 300 вершників (дружина і найближчі васали), 3 тис. верблюжої кавалерії (найманці і залежні племена), до 2 тис. піхоти (мобілізовані підданці)[19]. За часів царя Абрахи стали використовувати африканських слонів на полі бою[20].

В армії було загалом 5 рангів: малік (цар); командувач; шейх (вождь) племені; безпосередній лідер певної кількості воїнів; окремий воїн[21]. Археологічні знахідки з Хім'яра показують, що нагороди, включаючи трофеї та/або корогви, вручалися за визначні військові заслуги[22].

Зброя включала мечі, списи, кинджали, бойові сокири та лук зі стрілами. Вони також використовували захисне спорядження, включаючи обладунки та шоломи. Використовувалися багато видів обладунків: пластинчасті, ламінарні, лускаті та кольчужні. У оборони використовувалися військові укріплення, включаючи фортеці[23].

Релігія

Дотримувалися політеїзму. До IV століття богиня сонця Шамс була особливо шанованою в Хим'ярі як національна богиня і, можливо, божество предків[24][25][26][27].

У Хим'ярі була велика та впливова єврейська діаспора, пов'язана з юдейськими торговцями практично всього Середнього Сходу. Хим'ярити схилялися до монотеїзму6, але християнство сприймалося ними як релігія візантійців та ефіопів - їх заклятих ворогів. Крім того, саме християнство знаходилося в розколі та кризі, пов'язаній з масою сект та єресей. У той же час, юдейський монотеїзм був біблійною релігією, що різко протиставляє себе як християнству, так і зороастризму Держави Сасанідів. У 2-й пол. IV ст. царі починають приймати юдаїзм, який до того часу поширився серед місцевих торгівців. Водночас у середині IV століття поширюється культ верховного бога Рахманана[28].

Втім втручання Аксуму призвело до початку боротьби між прихильниками сирійського християнства і юдаїзма в державі, що суттєво її послабило[29]. Незважаючи на репресії Зу Наваса християнство збереглося й набуло нового піднесення за панування спочатку Сум'яфа Ашви, а потім Абрахи та його нащадків. загарбання царства Сасанідами призвело до нових репресій й намагань перських намісників поширити зороастризм. Разом з тим намагаючись маневрувати між Аксумом і Візантією, Григентій, єпископ Зафара, поставлений хим'яритами, прийняв посвяту від коптського абби (папи) Тимофія III[30].

Культура

Хим'яритська культура є вершиною давньої південноаравійської цивілізації. Хим'ярити перейняли традиції Сабейського царства, розвинувши їх у суворому, монументальному стилі.

Мова

Це була семітська мова, належала до давніх південноаравійських мов[31], або, як більш широко визнано, не була окремою мовою від сабейської. Точне місце в семітській мові невідоме через обмежені знання про мову[32]. Після об'єднання південної Аравії під владою Хим'яру сабейська мова стала державною мовою.

Наука

Хим'ярити славилися складною інженерною системою зрошення. Марібська гребля, хоч і була закладена раніше, активно експлуатувалася та добудовувалась хім'яритами, що вимагало високих знань у математиці та астрономії.

Архітектура

Відрізняється використанням величезних кам'яних блоків, які часто укладалися без розчину. Побудови мали демонструвати силу і довговічність. Міста будували на пагорбах або оточували потужними стінами. Розкопки вказують на наявність розвиненої міської інфраструктури, включаючи храми, палаци та житлові квартали.

Мистецтво

У мистецтві переважали рельєфи та кругла скульптура, що зображують правителів, почесних людей або божеств. Стилістика варіювалася від схематичних до реалістичніших форм, часто з акцентом на орнаментальність.Важливою частиною художнього оформлення були написи на камені, які доповнювали образотворчий вигляд. На мистецтво також впливали елліністичні (насамперед Птолемеїв), а пізніше римські та візантійські традиції, що виявлялося в елементах орнаменту та обробці деталей.

Примітки

  1. ↑ Paul Yule, Himyar–Spätantike im Jemen/Late Antique Yemen, S. 45 ff. (s. Lit.)
  2. ↑ Korotayev A. Pre-Islamic Yemen. Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, 1996
  3. ↑ Munro-Hay S.C. Aksum: An African Civilisation of Late Antiquity. Edinburgh: Edinburgh University Press, 1991
  4. ↑ Norbert Nebes, 'The Martyrs of Najrān and End of the Ḥimyar: On the Political History of South Arabia in the Early Sixth Century,' the Angelika Neuwirth, Nicolai Sinai, Michael Marx (eds.), The Qur'ān in Context: Historical and Literary Investigations Into the Qur'ānic Milieu, Archived 9 March 2023 at the Wayback Machine BRILL 2010 pp.27–60, p.43.
  5. ↑ "Historical Timelines | الجداول الزمنية | سيرة نجران". shuhada-najran.com
  6. ↑ Christian Julien Robin,'Arabia and Ethiopia,'in Scott Johnson (ed.) The Oxford Handbook of Late Antiquity, Oxford University Press, 2012, p.282
  7. ↑ Zein, Ibrahim Mohamed; El-Wakil, Ahmed (30 December 2022). The Covenants of the Prophet Muḥammad: From Shared Historical Memory to Peaceful Co-existence. Taylor & Francis. ISBN 978-1-000-82096-6
  8. ↑ Bury, J. B. (1923). History of the Later Roman Empire. Vol. II. Macmillan & Co. pp. 325–326.
  9. ↑ "Welcome to Encyclopaedia Iranica"
  10. ↑ У період їх перебування в Хіджазі
  11. ↑ Robin, Christian Julien (2012), "Arabia and Ethiopia", in Johnson, Scott Fitzgerald (ed.), The Oxford Handbook of Late Antiquity, translated by Arietta Papaconstantinou, Oxford: Oxford University Press, p. 272–273
  12. ↑ Robin, Christian J. (2014). "The peoples beyond the Arabian frontier in late antiquity: recent epigraphic discoveries and latest advances" (PDF). Inside and Out. Interactions between Rome and the Peoples on the Arabian and Egyptian Frontiers in Late Antiquity. Peeters, p. 36–48, 65–71
  13. ↑ Segovia, Carlos (2018). The Quranic Jesus: A New Interpretation. De Gruyter, p. 92–93
  14. ↑ AR Quinarius - Anonymous
  15. ↑ Denarius
  16. ↑ Large Gold Unit c. ¼ Aureus?) - 'Amdān Bayān Yahaqbiḍ (Raydan
  17. ↑ Piotrovsky Mikhail В. Late ancient and early medieval Yemen: settlement traditions and innovations // The Byzantine and Islamic Near East. II. G.R.D. King and Averil Cameron. Newjersey. 1994. P. 213
  18. ↑ Marsham, Andrew (2009). Rituals of Islamic Monarchy: Accession and Succession in the First Muslim Empire. Edinburgh University Press, p. 28
  19. ↑ Yule, Paul; Robin, Christian (2007). "Himyarite Knights, Infantrymen and Hunters" (PDF). Arabia. 3, p. 267
  20. ↑ al-Bāriqī, Zāhir ʿĀṭif; Robin, Christian Julien (2025-01-01). "Fragment of a Ḥimyarite inscription commissioned by King Abraha, with the hypothetical mention of elephants". Semitica et Classica. 18 (1): 295–300
  21. ↑ Atlas, Sabeeha; Qadir, Altaf (2024). "Chiefdom, Vassalage and Empire: The Political Structures of Arabia from the First CE to the Advent of Islam" (PDF). Social Evolution & History. 23 (2), p. 14–15
  22. ↑ Yule, Paul; Robin, Christian (2007). "Himyarite Knights, Infantrymen and Hunters" (PDF). Arabia. 3, p. 266
  23. ↑ Atlas, Sabeeha; Qadir, Altaf (2024). "Chiefdom, Vassalage and Empire: The Political Structures of Arabia from the First CE to the Advent of Islam" (PDF). Social Evolution & History. 23 (2, p. 14–15
  24. ↑ J. F. Breton (Trans. Albert LaFarge), Arabia Felix From The Time Of The Queen Of Sheba, Eighth Century B.C. To First Century A.D., 1998, University of Notre Dame Press: Notre Dame (IN), pp. 119–120.
  25. ↑ Julian Baldick (1998). Black God. Syracuse University Press. p. 20. ISBN 978-0-8156-0522-5.
  26. ↑ Merriam-Webster, Merriam-Webster's Encyclopedia of World Religions, 1999 – 1181 páginas
  27. ↑ J. Ryckmans, "South Arabia, Religion Of", in D. N. Freedman (Editor-in-Chief), The Anchor Bible Dictionary, 1992, Volume 6, op. cit., p. 172
  28. ↑ David, Ariel (15 March 2016). "Before Islam: When Saudi Arabia Was a Jewish Kingdom". Haaretz.
  29. ↑ Robin, Christian Julien (1 July 2015), "Ḥimyar, Aksūm, and Arabia Deserta in Late Antiquity", Arabs and Empires before Islam, Oxford University Press, pp. 153–154
  30. ↑ Life and Works of Saint Gregentios, Archbishop of Taphar / Introd., crit. ed., transl. by A. Berger; with a Contribution by G. Fiaccadori. Berlin, 2006 (Millennium-Studien; 7)
  31. ↑ Белова А.Г. Химьяритский язык по арабским источникам // Проблемы арабской культуры: Памяти академика И.Ю. Крачковского. М., 1987. С. 154–162
  32. ↑ Stein, Peter (2008-01-01). "The "Ḥimyaritic" Language in pre-Islamic Yemen. A Critical Re-evaluation". Semitica et Classica. 1: 203–212

Джерела

  • Рубель, В. А. (2002). Історія середньовічного Сходу. К.: Либідь. с. 334—339. ISBN 966-06-0324-0. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)


Азія Це незавершена стаття з історії Азії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Візантія Це незавершена стаття про Візантію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Єврейська історія Це незавершена стаття з єврейської історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).