YaChudo

Катабан

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Катабан
Дата створення / заснуванняVIII століття до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Ємен Редагувати інформацію у Вікіданих
СтолицяТимна Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце розташуванняЄмен Редагувати інформацію у Вікіданих
НаступникДержава Хадрамаут Редагувати інформацію у Вікіданих
Час/дата припинення існування150 Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа розташування
CMNS: Катабан у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Катабан (блакитний) зі столицею в Тимний
Катабан. Хлопчик на леві.

Катабан (араб. مملكة قتبان) — держава в Південній Аравії, що існувала в I тис. до н. е. — II ст. н. е. Розташовувалася на захід від Хадрамаута і на схід від Сабейського царства.

Історія

Найдавніші людські поселення в регіоні Катабан датуються приблизно XX століттям до н.е. та складалися з неолітичного населення. Найдавніші поселення в районі Катабана датуються XI-X століттями до н.е.[1][2]

Пізніше кілька хвиль семітськомовних іммігрантів з Передньої Азії та Месопотамії прибули до Південної Аравії, принісши кілька нових культурних елементів, включаючи ранню кераміку, яка, схоже, походить з різних джерел. Місцеві та нові культури зрештою дали початок давній південноаравійській культурі, до якої належав Катабан.

Коли саме було утворено Катабанське царство достеменно невідомо. Перший відомий правитель — Варав'іл, що був сучасником сабейського царя Каріб'іл Ватара I. Наприкінці VIII ст. до н.е. Сабейське царство змусило підкоритися Катабан. Втім напочатку VII ст. до н.е. він потрапив під зверхність Аусану. Катабан перетворився на централізовану державу з центром навколо Тімни у 2-й пол. VII до н.е. У цей період Катабаном правив Хауфіамм Юханім I[3]. 620 року до н.е. вони вступили у союз з Сабою і Хадрамаутом проти Аусану, якому було завдано поразки. За наслідком війни Аусанське царство було розділено між переможцями, внаслідок чого Катабан отримав аусанські області Дахас і Тубанау. До 600 року до н.е. катабанський володар Ядааб зазнав нападу Саби, внаслідок чого зазнав поразки й вимушен був визнати зверхність Ітаамар Байїна I[4].

Незадовго до кінця IV або на початку III столітті до н. е. Катабану за часів правління короля Яда'іба Ігала I, ймовірно, в союзі з сусідніми державами Майн і Хадрамаут вдалося позбутися Сабейської гегемонії. Після 420 року до н.е. Катабан в союзі Хадрамаутом повстав проти влади сабейських царів. 390 року до н.е. було завдано тяжкої поразки Сабейському царству у битві при Тухаргібі[5]. Зрештою було захоплено південне нагір'я, а потім сабейські володіння до Баб-ель-Мандабської протоки. У IV—II ст. до н. е. Катабан стає найсильнішою державою півдня Аравії, а його правитель Хауфіамм Юханім II бере титул мукарріб — показник південноаравійської гегемонії. За панування Ядаіба Дуб'ян Юханіма, що зміг у 200-х роках до н.е. встановити зверхність над Хадрамаутом, держава досягла найбільшого піднесення.

У 1-й пол. II ст. до н.е. починається криза в Катабані, що було посилено повстаннями Аусану, Саби і Хадрамаута. У 120—115 роках до н.е. повстали племена хим'яритів, що здобули незалежність та створили власну державу. До 140 року до н.е. Катабанське царство втрачає більшість володінь, що було захоплено з кін. VII ст. до н.е.

У I ст. н. е., скориставшись послабленням Сабейського царства внаслідок протистояння з Римською імперією, Катабан підтримав повстання інших васалів Саби. У 80-х роках до н.е. за панування Шахра Ігала Юхаргіба II вдалося встановити владу над Мінейським царством. Втім найбільший зиск з цього отримав Хим'яр, що невдовзі змусив Катабан підкоритися своїй владі.

У II ст. н. е., після розпаду Першого Хим'яритського царства, Катабану на кілька десятків років вдалося відновити свою незалежність, однак напочатку II ст. його було розділено між Хадрамаутом і Хим'яром[6], а потім перейшов під контроль Саби. Наприкінці II століття територія Катабану перейшла під контроль Хим'яру[7].

Територія

Катабан був зосереджений навколо Ваді-Байхана. Сусідами Катабана були Сабейське царство на північному заході та заході, Аусан на півдні та Хадрамаут на сході. У своїй максимальній протяжності територія Катабана простягалася від Баб-ель-Мандеб на південному заході до пустелі Сайхад на півночі та західних меж Хадрамауту на сході[8].

Столиця

Першою столицею Катабана була Тимна. У I столітті вона втратила свій статус столиці, натомість центром став Зу-Гайль, розташований лише за кілька кілометрів.

Устрій

З V ст. до н.е. правитель носив титул мукарріба, що мав вищу політичну, військову і судову владу. Проте його влада обмежувалася своєрідною «державною радою», до якої входив мукарріб та шейхи (вжді) провідних племен райдан, мадаай, алмалік й яхір.

У I ст. до н. е. в Катабані була зроблена одна з перших у світі спроб створення представницької демократії у формі своєрідної «конституційної монархії»[9]. Шахр Ігал Юхаргіб III тимчасово втратив законодавчу владу на користь деяких племен, що проживали в центрі Катабану.

Володарі

  • Варавіл (VIII ст. до н.е)
  • Шахр Ігал І (VII ст. до н.е.)
  • Хауфіамм Юханім І
  • Яда'іб Ігаль I
  • Яда'іб Януф Юханім
  • Хауфіамм Юханім II
  • Шахр Ігал Юхаргіб I
  • Яда'іб Дхуб'ян Юханім
  • Шахр Гайлан І
  • Шахр Хілал I
  • Шахр Гайлан II
  • Яда'іб Дуб'ян Юхаргіб
  • Шахр Ігал II
  • Шахр Хілал II
  • Шахр Хілал III
  • Шахр Ігал Юхаргіб II
  • Хауфіамм Юханім III
  • Шах Ігал Юхаргіб III
  • Варав'іл Гайлан Юханім
  • Фаракаріб II
  • Ігал Юхаргіб
  • Фаракаріб III
  • Шахр Хілал Юхакбід
  • Набат Юханім (140—?)
  • Мартад (160-ті)

Військо

Збройні сили складалися з невеликої професійної царської дружини, найманої кінноти з союзних чи залежних племен. Пліній Старший зазначив, що катабанці були вправними воїнами[10].

Зброя включала мечі, списи, кинджали, бойові сокири та лук зі стрілами. Вони також використовували захисне спорядження, включаючи обладунки та шоломи. Використовувалися багато видів обладунків: пластинчасті, ламінарні, лускаті та кольчужні.

Економіка

переважно складалася з натурального сільського господарства на основі зрошення, для якого катабанські фермери використовували зрошення з колодязів, а також розробили методи зрошення раптовими повенями, які були ефективнішими, ніж системи зрошення з постійним потоком, що використовувалися в інших місцях стародавньої Західної Азії та Північної Африки. Катабанці також виробляли мирру, яку продавали мінейським купцям[11].

Можливість контролювати старовинний південний шлях сприяло торгівлі. Катабанці також отримували дохід від участі в міжнародних торгових мережах, особливо від торгівлі ладаном та миррою, а також від перевалки продукції, імпортованої до Західної Азії з Південної Азії[8].

Торгівля в Південній Аравії спочатку здійснювалася шляхом бартеру краму за стандарти золота, срібла чи бронзи за вагою, але в IV столітті до н.е. почалося карбування власних монет, які базувалися на афінських тетрадрахмах. У II столітті до н.е. Катабан замінив їх монетами, на яких було викарбувано назву його монетного двору - Харіб[12].

Релігія

Сповідували південноаравійський політеїзм, і бог Астар займав верховне становище[13]. Правителі Катабана влаштовували ритуальні бенкети на честь ʿАттара, причому бенкет оплачувався з десятини, яку богу приносило населення[14].

Хлопцик-Місяць на леві-Сонці

Божеством-покровителем катабанців був бог Місяця (Амм), якого вважали ближчим до людей порівняно з більш віддаленою постаттю Астара, і тому катабанці називали себе «дітьми Амма». Така значущість бога Місяця була зумовлена їхньою участю в караванній торгівлі, в якій нічні подорожі та використання нічного неба для навігації відігравали важливу роль. Ще одним важливим божеством катабанців був бог Анбай, якого разом з Аммом закликали в договорах[15][16][17]. Катабанці вірили у верховенство Місяця над Сонцем, про що свідчить пара елліністичних скульптур, кожна з яких зображує хлопчика-немовляти, що уособлює Місяць верхи на леві, що уособлює Сонце, причому хлопчик тримає в одній руці ланцюг, прикріплений до нашийника лева, а в іншій — маленький дротик[8].

Катабанці дотримувалися південноаравійського звичаю присвячувати себе та своїх близьких родичів божествам як спосіб показати свою вірність релігійній громаді та отримати захист божеств[18].

Культура

Мова

Використовували власну мову (відноситься до давніх південноаравійських мов), записи якої зафіксовано з 500 року до н.е. до 200 року. Ймовірно на її розвиток вплинула аусанська мова після захоплення частини Аусану наприкінці VII ст. до н.е. Катабанська мова поширювалася на території Катабан до Джебель-ель-Авд (поблизу Зафара) на південному заході, і якщо вірити грецьким та римським письменникам, вона сягала до Баб-ель-Мандаба на Червоному морі.

Катабанська мова має незвичайну форму для кардинального числа «один»: ṭd / fem. ṭt; Це слово не має відомих когнатів у жодній із давніх семітських мов, хоча воно зустрічається в сучасних південноаравійських мовах, зокрема шехрі. У катабанській мові також є інше слово для позначення «один», ˤs1tn, яке є когнатом мінейського ˤs1t[19]. Катабанські форми для позначення «три» та «шість» такі ж, як і давньосабайські слова: s2lṯ (жіноча s2lṯt) та s1dṯ (жіноча s1dṯt).

Катабанська мова виражає розподільні елементи, повторюючи число, таким чином: b-ˤs2r ˤs2r ḫbṣtm mṣˤm l-ṭt ṭt ywmm «десять повних монет Хабсат кожна на кожен день»[20].

Писемність

Напис катабанською мовою

Застосовували південноарбську абетку, відомою як муснад. Відомо близько 2 тис. написів. Ці написи знаходяться переважно у Ваді-Байхані та Ваді-Харібі на південний схід від Марібу, а також від плато на південь від цієї області. Кількість катабанських написів зростає після початку IV століття до нашої ери, коли сабеї перестали домінувати в цьому районі, а Катабан став незалежним царством[21].

Мистецтво

Насамперед відома скульптура I ст. до н.е., що зазнало чималого впливу елліністичної культури.

Архітектура

Споруди представляли передусім палаци, укріплення та храми. Останні коливалися від простих до вишуканих. За словами Плінія Старшого, у столиці, Тімні, було 65 храмів[15][16][17].

Примітки

  1. ↑ Bryce, Trevor (2009). The Routledge Handbook of the Peoples and Places of Ancient Western Asia: From the Early Bronze Age to the Fall of the Persian Empire. London, United Kingdom: Routledge, p. 578
  2. ↑ Van Beek, Gus W. (1997). "Qataban". In Meyers, Eric M.; Dever, William G.; Meyers, Carol L.; Muhly, James D.; Pardee, Dennis; Sauer, James A.; Finney, Paul Corby; Jorgensen, John S. (eds.). The Oxford Encyclopedia of Archaeology in the Near East. Vol. 4. Oxford, United Kingdom; New York City, United States: Oxford University Press. pp. 383–384. ISBN 978-0-195-06512-1
  3. ↑ Hoyland, Robert G. (2002). Arabia and the Arabs: From the Bronze Age to the Coming of Islam. London, United Kingdom: Routledge, p. 127
  4. ↑ Kitchen, Kenneth (2001). "Economics in Ancient Arabia from Alexander to the Augustans". In Archibald, Zofia H.; Davies, John; Gabrielsen, Vincent; Oliver, G. J. (eds.). Hellenistic Economies. London, United Kingdom: Routledge, p. 123
  5. ↑ Inschrift RES 3858
  6. ↑ Hoyland 2002, p. 47
  7. ↑ Bafaqīh, M. 'A.,' 'L'unification du Yémen antique. La lutte entre Saba ', Himyar et le Hadramawt de Ier au IIIème siècle de l'ère chrétienne' '. Paris, 1990 (Bibliothèque de Raydan, 1)
  8. ↑ а б в Van Beek, Gus W. (1997). "Qataban". In Meyers, Eric M.; Dever, William G.; Meyers, Carol L.; Muhly, James D.; Pardee, Dennis; Sauer, James A.; Finney, Paul Corby; Jorgensen, John S. (eds.). The Oxford Encyclopedia of Archaeology in the Near East. Vol. 4. Oxford, United Kingdom; New York City, United States: Oxford University Press. pp. 383–384. ISBN 978-0-195-06512-1.
  9. ↑ Korotayev A. com_content & task = view & id = 318 & Itemid = 70 Socio-Political Conflict in the Qatabanian Kingdom? (A preliminary re-interpretation of the Qatabanic inscription R 3566). Proceedings of the Seminar for Arabian Studies 27 (1997): 141—158 [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.].
  10. ↑ Hoyland 2002, p. 46
  11. ↑ Kitchen, Kenneth (2001). "Economics in Ancient Arabia from Alexander to the Augustans". In Archibald, Zofia H.; Davies, John; Gabrielsen, Vincent; Oliver, G. J. (eds.). Hellenistic Economies. London, United Kingdom: Routledge, p. 128
  12. ↑ Kitchen, Kenneth (2001). "Economics in Ancient Arabia from Alexander to the Augustans". In Archibald, Zofia H.; Davies, John; Gabrielsen, Vincent; Oliver, G. J. (eds.). Hellenistic Economies. London, United Kingdom: Routledge, p. 129
  13. ↑ Hoyland 2002, p. 140-141
  14. ↑ Hoyland 2002, p. 136-137
  15. ↑ а б Bryce, 2009, p. 578.
  16. ↑ а б Van Beek, 1997.
  17. ↑ а б Hoyland, 2002, p. 127.
  18. ↑ Hoyland 2002, p. 163
  19. ↑ Nebes, Norbert; Stein, Peter (2004). "Ancient South Arabian". In Woodard, Roger D. (ed.). The Cambridge encyclopedia of the World's ancient languages. Cambridge: Cambridge University Press, p. 472
  20. ↑ Nebes & Stein 2004, p. 472
  21. ↑ Kogan, Leonid; Korotayev, Andrey (1997). "Ṣayhadic Languages (Epigraphic South Arabian". Semitic Languages. London: Routledge. pp. 157–183

Посилання

  • ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.]
  • Socio-Political Conflict in the Qatabanian Kingdom? (A preliminary re-interpretation of the Qatabanic inscription R 3566). Proceedings of the Seminar for Arabian Studies 27 (1997): 141—158 [Архівовано 31 липня 2017 у Wayback Machine.]


Прапор Ємену Це незавершена стаття про Ємен.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).