YaChudo

Форт Чіттор

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

Форт Чіттор
24°53′14″ пн. ш. 74°38′49″ сх. д. / 24.88722222° пн. ш. 74.64694444° сх. д.
Країна Індія Редагувати інформацію у Вікіданих
РозташуванняЧітторгарх Редагувати інформацію у Вікіданих
Типфорт Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа305 га і 440 га Редагувати інформацію у Вікіданих
Форт Чіттор. Карта розташування: Індія
Форт Чіттор
Форт Чіттор
Форт Чіттор (Індія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

 Форт Чіттор (мовою гінді Чітторгарх), також відомий як Форт Чіттод, є однією з найбільших фортифікаційних споруд Індії. Це об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. Форт був столицею історичного регіону Мевара і розташований на території сучасного міста Чітторгарх. Фортеця займає пагорб заввишки близько 180 м та простягається на площі близько 280 га над рівнинами долини, яку перетинає річка Берах. На території форту збереглося 65 історичних споруд, серед яких чотири палаци, 19 великих храмів, 20 значних водних об’єктів, чотири меморіальні споруди та кілька тріумфальних колон. Комплекс є унікальним історико-архітектурним ансамблем, що відображає багатовікову історію та культурну спадщину Мевару.

У 2013 році на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбулася у Пномпені, Камбоджа, група з шести фортів Раджастану, включаючи форт Чіттор, була оголошена об'єктом Світової спадщини[1].

Розміщення

Картина форту, написана Маріанною Норт, 1878 рік

Місто Чітторгарх, розташоване в південній частині штату Раджастхан, лежить за 233 км від Аджмера, що на півдорозі між містами Делі та Мумбай. Через місто проходить Національне шосе № 48, яке є частиною дорожньої мережі «Золотого чотирикутника» — масштабної системи автомагістралей, що сполучає найбільші міста Індії. Чітторгарх розташований на перетині Національних шосе № 76 та 79, що забезпечує йому важливе транспортне сполучення з іншими регіонами країни.

Фортеця височіє на пагорбі, який стрімко піднімається на 180 м над навколишніми рівнинами. Територія форту займає близько 2,8 км2[2]. Фортеця розташована на лівому березі річки Берах, притоки річки Банас, і сполучена з новою частиною міста Чітторгарх, відомою як «Нижнє місто». Ця частина міста сформувалася на рівнині після 1568 року, коли фортецю залишили через поширення артилерії у XVI столітті. Унаслідок цього столицю перенесли до безпечнішого Удайпуру, міста, розташованого на східному схилі хребта Араваллі, де важка артилерія та кіннота противника були значно менш ефективними. У 1568 році форт зазнав нападу й пограбування військами могольського імператора Акбар. На той час він був лише однією з 84 фортець Мевару, які становили важливу частину оборонної системи цього історичного князівства.

Від нового міста до західної частини фортеці веде звивиста гірська дорога завдовжки понад 1 км, яка виходить до головної брами форту Рам-Поль. Усередині фортеці прокладено кільцеву дорогу, що забезпечує доступ до всіх брам і пам’яток, розташованих у межах її оборонних мурів[3][4][5][6].

Колись на території фортеці налічувалося 84 водні об’єкти, однак до наших днів збереглося лише 22. Вони наповнюються завдяки природному водозбору та атмосферним опадам. Сукупний об’єм води в них становить близько 4 мільярдів літрів, чого, за оцінками, було б достатньо для забезпечення водою армії чисельністю 50 000 осіб. Таких запасів могло вистачити приблизно на чотири роки. Водні споруди фортеці представлені різними типами: ставками, колодязями та східчастими криницями, характерними для традиційної гідротехнічної архітектури Індії[7].

Історія

Фрагментарні написи Найгамів у Чітторгарху, перша половина VI ст.[8][9]

Чітторгарх (гарх означає "фортеця") спочатку мав назву Чітракут[10]. Традиційно вважають, що його заснував правитель держави Морі Чітрангада Морі[11]. За однією з легенд, сама назва фортеці походить від імені її засновника[10]. На околиці озера Джаймал-Патта було виявлено кілька невеликих буддійських ступ, які, судячи з особливостей писемності, датують IX століттям. Це свідчить про давню присутність буддійської традиції в цьому регіоні задовго до формування середньовічного політичного центру Чітторгарха[12][13].

Вважається, що правитель династії Гухіла Баппа Равал захопив фортецю в 728 або 734 році н. е. За однією з версій, він отримав її як придане[10]. Інші варіанти легенди стверджують, що Баппа Равал відвоював фортецю у Морі[14]. Історик Р. К. Маджумдар припускав, що саме Морі володіли Чіттором у період арабського вторгнення до північно-західної Індії близько 725 року[14]. Араби розгромили Морі, але згодом самі зазнали поразки від конфедерації, до складу якої входив Баппа Равал. Історик Р. В. Сомані висунув припущення, що Баппа Равал міг бути частиною війська Нагабхати I[15]. Водночас деякі дослідники ставлять під сумнів історичність цієї легенди, зазначаючи, що Гухіли, ймовірно, не контролювали Чіттор до правління пізнішого володаря Аллати[16]. Найдавніший напис Гухілів, знайдений у Чітторі, датується періодом правління Теджасімхи (середина XIII століття). У ньому фортеця згадується як «Чітракута-махадурга» (Chitrakuta-maha-durga) — «велика фортеця Чіттора»[17].

За наказом Алауддіна Хілджі, між 1251 і 1258 роками, Балбан неодноразово очолював військові походи проти фортеці Читтор, здійснюючи її штурм і облогу, а також атакував фортеці Рантхамбор і Бунді[18][19][20][21].

Облога 1303 року

Палац Падміні
Картина 1878 року, Маріанна Норт
Фотографія 2010 року

У 1303 році правитель Делійського султанату Алауддін Хiлджі очолив військо в поході на Чітторгарх, тоді правив гухільський володар Ратнасімха[22]. Алауддін захопив Чіттор після восьмимісячної облоги[23]. За свідченням придворного літописця Аміра Хосрова, після завоювання він наказав винищити 30 000 місцевих індуїстів[24]. У пізніших легендах стверджується, що Алауддін розпочав похід на Чіттор, прагнучи заволодіти прекрасною Падміні, дружиною Ратнасімхи. Проте більшість сучасних істориків відкидає історичність цієї оповіді[25] За легендою, Падміні та інші жінки фортеці вчинили джаугар (масове самоспалення), аби не потрапити до рук завойовників. Історик Кішорі Саран Лал вважає, що після завоювання Чітторгарха Алауддіном джаухар справді міг відбутися, водночас він заперечує історичність легенди про Падміні[26]. Натомість історик Банарсі Прасад Саксена вважає саму розповідь про джаухар у Чітторгарху пізнішою вигадкою, оскільки Амір Хосров не згадує про нього у своїх описах. Водночас Хосров повідомляє про джаухар під час попереднього завоювання Рантхамбору в 1301 році[27].

Алауддін передав Читторгарх своєму малолітньому синові Хізр-хану (або Хідр-хану), на честь якого фортецю Читтор було перейменовано на «Хізрабад». Оскільки Хізр-хан був ще дитиною, фактичне управління територією було доручено поневоленому придворному на ім’я Малік Шахін[27].

Рана Хаммір та наступники

Правління Хізр-хана у фортеці тривало до 1311 року. Під тиском раджпутів він був змушений передати владу сонігральському вождю Малдеві, який утримував фортецю протягом семи років. Хаммір Сінгх відібрав владу над фортецею у Малдеви, і Чіттор знову почав відновлювати свою колишню велич. До своєї смерті у 1378 році Хаммір перетворив Мевар на досить велику й заможну державу. Заснована ним династія (а також відповідний клан) стала відомою під назвою Сесодія на честь села, де він народився. Його син Рана Кшетра Сінгх, або Рана Кхета, успадкував престол і правив рішуче та авторитетно. Син Рани Кхети, Лакга Сінгх (Лакш'я), який зійшов на престол у 1382 році, також здобув перемогу в низці воєнних кампаній. У 1433 році престол посів його уславлений онук Рана Кумбха. На той час мусульманські правителі Малви та Гуджарату вже набули значної політичної та військової могутності й прагнули підкорити впливову державу Мевар[28].

Рана Кумбха та клан

Статуя Ганеша у форті Чітторгарх

У XV столітті, за правління Рани Кумбхи, Мевар пережив новий період піднесення. Рана Кумбха, відомий також як Махарана Кумбхакарна, син Рани Мокала, Рани Мокала, правив Меваром у 1433–1468 роках. Йому приписують значний внесок у зміцнення Мевара та перетворення його на потужну державу, з якою змушені були рахуватися сусіди.

Рана Кумбха спорудив 32 фортеці — частину розгалуженої оборонної системи Мевара, яка загалом налічувала 84 фортеці. Серед них була й фортеця, названа на його честь, — Кумбхалгарх.

Після смерті Рани Кумбхи владу у 1473 році перебрав його молодший син, Рана Раймал. Після смерті Раймала в травні 1509 року правителем Мевара став його молодший син Санграм Сінгх, більш відомий як Рана Санга. Його прихід до влади ознаменував новий етап в історії Мевара

Чітторгарх під керівництвом Рани Санграма

Рана Санграм зійшов на престол у 1509 році після тривалої боротьби зі своїми братами Прітхвіраджем і Джаймалом. За його правління Мевар досяг вершини своєї політичної могутності та економічного добробуту. Влада раджпутів за Рана Санграма сягнула небаченого раніше масштабу, створивши передумови для відновлення їхнього впливу в Північній Індії[29]. Він сформував могутню державу, що простягалася від Сатледжа в Пенджабі на півночі до річки Нармада на півдні в Малаві, на заході її території сягали пустелі Тар, а на сході — Бааяни. Після завоювання Малави та прилеглих територій він значно розширив володіння Мевара. У ході своїх військових кампаній Рана Санграм розгромив султана Ібрагіма Лоді в битві при Хатолі та зумів звільнити більшу частину Раджастхану. Водночас він установив контроль над частиною сучасного штату Уттар-Прадеш, зокрема над Чандваром. Частину цих територій він передав своєму союзнику Рао Манік Чанду Чаухану, який згодом підтримав Рану Санграма в битві при Кханві.[30] Пізніше Рана Санграм знову вступив у війну з Ібрагімом Лоді — цього разу в битві при Дхолпурі, де раджпутська конфедерація також здобула перемогу. Після цього Санграм завоював значну частину Малави разом із Чандері та передав ці території своєму васалу Медіні Раї, який зробив Чандері своєю столицею[31]. Рана Санграм також здійснив похід на Гуджарат, виступивши на чолі конфедерації чисельністю близько 50 000 раджпутів, до якої приєдналися троє його союзників. Він пограбував території Гуджарата і переслідував мусульманську армію аж до столиці Ахмадабада. Після успішної кампанії північний Гуджарат було приєднано до його володінь, а управління краєм передано одному з васалів. Унаслідок низки перемог Рана Сангам встановив свою зверхність над Раджастханом, Малавою та значною частиною Гуджарату[32]. Згодом він об'єднав кілька раджпутських держав Північної Індії, маючи намір вигнати Бабура з Індії та відновити індуїстську владу в Делі[33]. Згідно з джерелами, його військо налічувало близько 100 000 раджпутів і було підсилене загонами афганців. Метою походу було вигнання Бабура та подальше приєднання Делі та Агри[34][35]. Вирішальна битва при Кханві стала боротьбою за панування над Північною Індією між раджпутською конфедерацією та військом Моголів[36]. Однак раджпути зазнали нищівної поразки через перевагу Бабура у військовому командуванні, тактиці та озброєнні. Битва при Кханві мала величезне історичне значення, більше, ніж Паніпатська битва, вона остаточно закріпила могольське панування в Індії та завдала серйозного удару по відродженню політичної могутності раджпутів. Вона також стала одним із ранніх масштабних прикладів ефективного застосування на полі бою гармат, гнотових рушниць, поворотних гармат та мортир[37].

Після поразки в битві Рану Санграма, який перебував без свідомості, його васали Прітхві Сінгх I з Джайпуру та Малдева Ратхор з Марвара винесли з поля бою. Прийшовши до тями, Рана Санга присягнув не повертатися до Чітторгарха, доки не переможе Бабура та не завоює Делі. Відтоді він також перестав носити традиційний тюрбан, замість нього обмотуючи голову тканиною[38]. Готуючись до нового походу проти Бабура, Рана Санграм був отруєний власними вельможами, які не бажали продовження війни з могольським правителем. Він помер у Калпі в січні 1528 року[39].

Пізніше його васал Медіні Рай був розбитий Бабуром у битві при Чандері, і Бабур захопив столицю королівства Рай Чандері. Медіні запропонували Шамсабад замість Чандері, оскільки він мав історично важливе значення для завоювання Малави, але Рай відмовився від пропозиції та вирішив померти в бою. Жінки та діти раджпутів вчинили самоспалення, щоб врятувати свою честь від мусульманської армії. Після перемоги Бабур захопив Чандері разом з Малавою, якою правив Рай[40].

Пост Рана Санграма

Облога 1535 року

Бахадур-шах, який посів престол султанату Гуджарату у 1526 році, взяв у облогу форт Чітторгарх у 1535 році. Фортецю було захоплено та пограбовано, а перебіг подій знову визначили середньовічні уявлення про лицарську честь і самопожертву. Після втечі Рани Вікрамадітьї, його брата Удая Сінгха II та вірної служниці Панни Дай до володінь їхніх родичів по материнській лінії в Бунді, мати братів, Рані Карнавати, за переказами, очолила 13 000 раджпутських жінок, які здійснили джаухар, масове самоспалення на поховальному вогнищі. Тим часом близько 3200 раджпутських воїнів вийшли з фортеці, щоб битися до останнього, і загинули в наступній битві[3][28].

Облога 1567 року

Рао Джаймал і Патта (Раджастан) верхи на парі чорних мармурових слонів, які стояли біля Делійських воріт у Червоному форті. Спочатку стояли біля форту в Агрі

Остання облога Чітторгарха відбулася 33 роки потому, у 1567 році, коли імператор Моголів Акбар напав на форт. Акбар хотів завоювати Мевар, яким правив Рана Удай Сінгх II, щоб отримати легкий доступ до портів Гуджарата та встановити торговий шлях.

Шакті Сінгх, син Рани, який посварився зі своїм батьком, утік і прибув до Акбара, коли той розташувався табором у Дхолпурі, готуючись до походу на Малаву. Під час однієї із зустрічей у серпні 1567 року Шакті Сінгх із жартівливої репліки імператора Акбара зрозумів, що той має намір розпочати війну проти Чітторгарха. Акбар у жартівливій формі сказав Шакті Сінгху, що, оскільки його батько, на відміну від інших правителів і вождів цього регіону, не визнав його влади та не підкорився йому, він має намір атакувати його володіння. Вражений почутим, Шакті Сінгх таємно повернувся до Чітторгарха й повідомив батькові про майбутнє вторгнення військ Акбара. Акбар був розлючений втечею Шакті Сінгха й вирішив розпочати похід проти Мевара, щоб приборкати непокірність Ран і зламати їхню політичну самовпевненість[41].

У вересні 1567 року імператор вирушив до Чітторгарха, а 20 жовтня 1567 року розташував свій табір на широких рівнинах перед фортецею. Тим часом Рана Удай Сінгх, за порадою своєї ради радників, вирішив залишити Чіттор і разом із родиною відступити до пагорбів Гогунди. Оборону фортеці було доручено Джаймалу та Патті, під командуванням яких залишилося близько 8 000 раджпутських воїнів. Акбар розпочав облогу Чітторгарха, яка тривала чотири місяці.

22 лютого 1568 року Джаймал загинув від пострілу з мушкета, який, за переказом, здійснив сам Акбар. Після його загибелі в будинках Патти, Айсар Даса та Сахіб-хана було здійснено джаухар, масове самоспалення жінок, щоб уникнути полону. Наступного дня брами фортеці відчинилися, і раджпутські воїни вийшли назустріч ворогові, вступивши в бій до останнього. У подальшій битві загинуло військо Чітторгарха, а також, за наведеними даними, 20 000–25 000 мирних жителів. Після цього Чітторгарх був остаточно захоплений військами Акбара.

Могольсько-раджпутський мирний договір 1615 року

У 1615 році, після укладення договору між Джахангіром та Амаром Сінгхом, Чітторгарх був повернутий Амару Сінгху[42].

Форт був відремонтований у 1905 році під час британського панування[43].

Територія комплексу

Мапа форту Чітторгарх

Фортеця, яка за формою нагадує рибу, має периметр близько 13 км, її максимальна протяжність становить 5 км, а загальна площа — близько 700 акрів[44]. Підхід до фортеці пролягає складним звивистим підйомом завдовжки понад 1 км (0,6 милі) від рівнин. Дорога проходить через вапняковий міст, перекинутий через річку Гамбхірі. Міст спирається на десять арок: одна з них має заокруглену форму, тоді як решта виконані у вигляді стрілчастих арок. Окрім двох високих веж, що домінують над величними фортифікаційними спорудами, на великій території фортеці розташовано численні палаци та храми, багато з яких нині перебувають у руїнах[45][5].

Площа 305 гектарів, оточена буферною зоною площею 427 гектарів, охоплює укріплену фортецю Чітторгарх. Вона розташована на відокремленому скелястому плато завдовжки приблизно 2 км і завширшки 155 м.

Фортецю оточує оборонний мур завдовжки 13 км, за яким починається схил пагорба з крутизною близько 45°, що робить фортецю майже недоступною для ворога. Підйом до фортеці пролягає через сім брам, споруджених за правління меварського володаря Рани Кумбхи (1433–1468) з династії Сесодія. Від підніжжя пагорба до його вершини брами розташовані в такому порядку:

  1. Пайдал-Поль (Paidal Pol);
  2. Бхайрон-Поль (Bhairon Pol);
  3. Хануман-Поль (Hanuman Pol);
  4. Ганеш-Поль (Ganesh Pol);
  5. Джорла-Поль (Jorla Pol);
  6. Лакшман-Поль (Laxman Pol);
  7. Рам-Поль (Ram Pol) — остання та головна брама фортеці.

Фортечний комплекс охоплює 65 історичних споруд, серед яких 4 палацові комплекси, 19 головних храмів, 4 меморіальні споруди та 20 діючих водних об’єктів. Їх можна умовно поділити на два основні етапи будівництва.

Перший етап пов’язаний із заснуванням фортеці на пагорбі в V столітті. Спочатку вона мала лише один головний вхід, а в наступні століття — до XII століття — поступово укріплювалася. Залишки найдавнішої фортифікації нині переважно простежуються на західній околиці плато.

Другий, значно масштабніший етап укріплення припав на XV століття, за правління раджпутів династії Сісодія. У цей період головний в’їзд до фортеці було перенесено та додатково укріплено сімома брамами, а середньовічний оборонний мур споруджено поверх давнішої фортифікаційної лінії XIII століття.

Храм Сатбіс Деорі Джайн

Окрім палацового комплексу, розташованого на найвищій та найбезпечнішій місцевості на заході форту, на цьому другому етапі було збудовано багато інших значних споруд, таких як храм Кумбха Шьям, храм Міра Баї, храм Аді Варах, храм Шрінгар Чаурі, Равідас чатрі (павільйон) перед храмом Міри, на якому вигравірувано відбиток ноги Гуру Равідаса, та меморіал Віджая Стамбха. Порівняно з пізнішими добудовами правителів династії Сесодії протягом XIX та XX століть, переважнj fh[sntrnehf ілюструє порівняно чистий стиль раджпутів у поєднанні з мінімальною еклектикою, такою як склепінчасті підструктури, запозичені з архітектури султанату. 4,5-кілометрові стіни з інтегрованим кільцевим зміцненням побудовані з кладки з обробленого каменю на вапняному розчині та піднімаються на 500 м над рівниною. Завдяки семи масивним кам'яним воротам, частково оточеним шестикутними або восьмикутними вежами, доступ до форту обмежений вузькою стежкою, що піднімається на крутий пагорб через послідовні, дедалі вужчі оборонні проходи. Сьомі та останні ворота ведуть безпосередньо до палацової території, яка об'єднує різноманітні житлові та офіційні споруди. Рана Кумбха-Махал, палац Рани Кумбхи, — це велика житлова споруда раджпутів, яка зараз включає Канвар Паде Ка-Махал (палац спадкоємця) та пізніший палац поетеси Міри Баї (1498–1546). Територія палацу була ще більше розширена в пізніші століття, коли були додані додаткові споруди, такі як палац Ратана Сінгха (1528–1531) або Фатех Пракаш, також відомий як Бадал-Махал (1885–1930).

Хоча більшість храмових споруд представляють індуїстську віру, найвизначніші з яких храм Калікамата (VIII ст.), храм Кшеманкарі (825–850), храм Кумбха Шьям (1448) та храм Адбутнатх (XV–XVI ст.), на території городища також є джайністські храми, такі як Саттаїс Деварі, Шрінгар Чаурі (1448) та Сат Біс Деврі (середина XV ст.). Зрештою, на території форту розташований сучасний муніципальний округ з населенням приблизно 3000 мешканців, який розташований поблизу резервуару Ратан Сінгх з північного краю території.

Джайнський храм поблизу Кірті-стамбха

Ворота

Вид на форт з міста Чітторгарх

Фортеця має загалом сім брам, споруджених за правління Махарани Кумбхи. Місцевою мовою брама називається «поль» (Pol). Із західного боку, від підніжжя до вершини, вони розташовані в такій послідовності: Падан-Поль, Бхайрон-Поль, Хануман-Поль, Ганеш-Поль, Джодла-Поль, Лакшман-Поль, а завершує підйом головна брама Рам-Поль («Брама Господа Рами»). Усі брами фортеці споруджені як масивні кам’яні конструкції з потужними оборонними укріпленнями, призначеними для військової оборони. Двері брам зі стрілчастими арками додатково укріплювали, щоб захистити їх від ударів бойових слонів і гарматного вогню. У верхній частині брам облаштовано зубчасті парапети, з яких лучники могли вести обстріл ворожого війська. Внутрішня кільцева дорога сполучає всі брами фортеці та забезпечує доступ до численних пам’яток, зокрема руїн палаців і близько 130 храмів, розташованих на її території.

Праворуч від Сурадж-Поля розташована Даріхана, або Сабха (зала ради). За нею знаходяться храм Ганеші та зенана (житлові приміщення для жінок). Ліворуч від Сурадж-Поля розташоване велике водосховище. Особливістю фортеці є брама Джорла-Поль («З’єднана брама»), яка складається з двох поєднаних між собою брам. Верхня арка Джорла-Поля сполучена з основою Лакшман-Поля, це унікальна архітектурна особливість, яку, за наведеними даними, не зафіксовано в жодному іншому місці Індії[4]. На північному краю фортеці розташована брама Локота-Барі. На південному боці збереглося невелике отвір, через який, за переказами, злочинців скидали в прірву[3][4][5][46].

Віджая Стамбха

Віджая Стамбха з іншими пам'ятками (стереоскопічний вигляд)

Віджая-Стамбха («Вежа Перемоги»), або Джая-Стамбха, вважається символом Читторгарха та особливо виразним втіленням військового тріумфу. Її спорудив Рана Кумбха в період між 1458 і 1468 роками на честь перемоги над Махмудом-шахом I Хілджі, султаном Малви, здобутої в 1440 році. Вежа заввишки 37,2 м стоїть на основі площею близько 4,4 м2 і складається з дев’яти ярусів. Її будівництво тривало близько десяти років. На верхні рівні ведуть вузькі гвинтові сходи зі 157 сходинок, внутрішні поверхні яких також вкриті різьбленим орнаментом. З восьмого ярусу відкривається широкий краєвид на навколишні рівнини та нове місто Чітторгарх. Купол, добудований пізніше, постраждав від удару блискавки й був відновлений у XIX столітті. Нині Віджая-Стамбха вечорами підсвічується, а з її верхнього майданчика відкривається мальовничий панорамний вид на Чітторгарх[3][45][5][47].

Віджая Стамбха

Кірті Стамбха

Архітектурні деталі з Кірті Стамбх

Кірті-Стамбха («Вежа Слави») — це вежа заввишки 22 м, споруджена на основі заввишки близько 9,1 м і завширшки приблизно 4,6 м у верхній частині. Її зовнішні поверхні прикрашені джайнськими скульптурами. Вежа є давнішою та меншою за Вежу Перемоги й, імовірно, датується XII ст. Вважається, що її спорудив джайнський купець Джіджаджі Ратход із громади Багервал. Вежу присвячено Рішабханаті, першому джайнському тіртханкару (шановному вчителю джайнів). На найнижчому ярусі в спеціальних нішах розміщені зображення різних тиртханкарів джайнського пантеону. Пам’ятка належить до традиції дігамбара. Вузькі сходи з 54 сходинок ведуть через шість ярусів до вершини вежі. Верхній павільйон, добудований у XV ст., спирається на 12 колон[3][4][45][5][48][49].

Палац Рана Кумбха

Палац Рани Кумбхи (нині перебуває в руїнах) розташований біля в’їзної брами, неподалік від Віджая-Стамбхи. До палацового комплексу входили стайні для слонів і коней, а також храм, присвячений Шиві. Саме тут, за переказами, народився Рана Удай Сінгх, засновник Удайпуру. З його народженням пов’язана відома легенда про віддану служницю Панну Дай, яка врятувала немовля, підмінивши його власним сином. Унаслідок цього її син загинув від руки Банбіра, тоді як принца таємно винесли з палацу, сховавши в кошику з фруктами. Палац споруджено з оштукатуреного каменю. Особливої уваги заслуговує його чудовий ряд балконів із навісами. Вхід до палацу здійснюється через Сурадж-Поль, звідки шлях веде до внутрішнього двору. У цьому палаці також жила відома поетеса-свята Рані Міра. За легендою, саме тут Рані Падміні разом із багатьма іншими жінками здійснила джаухар, кинувшись у поховальне вогнище в одному з підземних приміщень палацу. Неподалік розташовувалася будівля Нау-Лакха-Бандар (буквально «Скарбниця дев’яти лакхів»), тобто королівська скарбниця Чітторгарха. Нині навпроти палацу містяться музей та археологічне управління. Поруч також розташований храм Сінґа-Чаурі[3][4][5].

Палац Фатех Пракаш

Розташований неподалік палацу Рани Кумбхи, цей комплекс був споруджений Раною Фатехом Сінгхом. На його території нині розташовані сучасні житлові будинки та невеликий музей. Поблизу також діє школа для місцевих дітей. У межах фортеці проживає близько 5 000 мешканців[3][5].

Водосховище Гаумукх

Водосховище Гаумукх

Джерело наповнює водойму, витікаючи з висіченого в скелі кам’яного зображення коров’ячої голови. Цей ставок був головним джерелом водопостачання фортеці під час численних облог[5].

Палац Падміні

Палац Падміні, або палац Рані Падміні, — це біла триповерхова споруда, що є реконструкцією XIX століття на місці первісного палацу. Він розташований у південній частині фортеці. Дахи палацу увінчані чатрі (декоративні павільйони), а саму будівлю оточує водяний рів. Архітектурний задум цього палацу став своєрідним попередником інших споруд у штаті, зведених за принципом Джал-Махал («Палац, оточений водою»). За переказами, Махарана Ратан Сінгх загинув, а Рані Падміні здійснила джаухар. Її вроду порівнювали з красою Клеопатри, а історія її життя стала невід’ємною частиною легендарної спадщини Чітторгарха. Палац згадується в низці історичних текстів Мевара. Зокрема, «Амар Кав’ям» розповідає про ув’язнення тут Махмуда Хілджі II, султана Малави, якого, за цим джерелом, полонив Рана Санграм[50]. Махарана Удай Сінгх видав свою доньку Джасмадеві заміж за Рая Сінгха з Біканера. На честь щедрості Рая Сінгха була складена пісня, у якій згадується, що він подарував по слону на кожну сходинку сходів палацу Падміні. Палац було відреставровано за правління Махарани Саджана Сінгха.

Інші пам'ятки

Храм Міра, де свята Міра Баї молилася Крішні, розпочавши свій рух бгакті. Форт Чітторгарх, Раджастхан

Неподалік від Віджая-Стамбхи розташований храм Міри, або храм Мірабай. Його спорудив Рана Кумбха в ошатному індо-арійському архітектурному стилі. Храм пов’язаний із містичною поетесою-святою Мірою Баї, палкою відданицею Крішни, яка присвятила все своє життя його поклонінню. Вона створювала та виконувала ліричні бхаджани, відомі як Міра-бхаджани. З Мірою Баї пов’язана популярна легенда: за переказом, завдяки благословенню Крішни вона пережила отруєння, коли випила отруту, яку їй підступно надіслав злий родич. Більший храм у цьому ж комплексі Кумбха-Ш’ям, або ж храм Варахи[3][4][5]. Його верхівка має пірамідальну форму. Усередині храму нині встановлено зображення Міри Баї, яка молиться перед Крішною[51].

Навпроти палацу Падміні розташований храм Каліка Мата. Спочатку на цьому місці стояв храм Сонця, датований VIII століттям і присвячений Сур'ї (богу Сонця). У XIV столітті первісний храм було зруйновано, після чого його відбудували як храм богині Калі[3][4][5].

Ще один храм у західній частині фортеці — давня святиня, присвячена богині Тулджа Бгавані, яку спорудив Ванвір Сінгх. Поруч із храмом, у внутрішньому дворі, розташована Топе-Кхана — колишня гарматна ливарня. Тут і досі можна побачити кілька старовинних гармат[5] [52].

Культура

Фортеця та місто Чітторгарх щороку приймають найбільший раджпутський фестиваль, відомий як «Джаухар-Мела»[2]. Його проводять у річницю одного з випадків джаухару, хоча конкретної назви на честь певної події фестиваль офіційно не має. Зазвичай вважається, що фестиваль присвячений джаухару Падмаваті, який є найвідомішим серед подібних подій в історії Чітторгарха. Водночас головною метою заходу є вшанування мужності предків-раджпутів і пам’яті про всі три випадки джаухару, що, за історичною традицією, відбулися у фортеці Чітторгарх. У фестивалі беруть участь численні раджпути, зокрема нащадки багатьох колишніх князівських родин. Вони організовують урочисту процесію на честь джаухару. З часом фестиваль також перетворився на своєрідний майданчик для висловлення позицій щодо актуальної політичної ситуації в країні[53].

Шість фортів Раджастхану, а саме: форт Амбер, форт Чітторгарх, форт Гагрон, форт Джайсалмер, Кумбхалгарх та форт Рантхамбор, були включені до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО під час 37-го засідання Комітету всесвітньої спадщини у Пномпені в червні 2013 року. Їх було визнано серійною культурною спадщиною та зразками військової гірської архітектури раджпутів[54][55].

Зруйноване місто Холодне Лігво з «Книги джунглів» Редьярда Кіплінга, куди головного героя Мауглі відправляють після викрадення Бандар-логами, за припущенням Товариства Кіплінга, могло бути змальоване за образом форту Чітторгарх, який Кіплінг особисто відвідав у 1887 році, і яке знаходилося відносно близько до хребта Араваллі, також розташованого в Раджастхані, оригінального місця дії «Книги джунглів», перш ніж Кіплінг змінив його на пагорби Сеоні в Мадг'я-Прадеш[56][57].

Галерея

  • Columns in the fortress.
    Колони у фортеці
  • A part of the fortress.
    Частина фортеці
  • Fort remains 1
    Залишки форту
  • Fort remains 2
    Залишки форту
  • Padmini Palace
    Палац Падміні
  • Interiors of the Padmini Palace.
    Інтер'єри палацу Падміні
  • Structures in the fort 1
    Споруди у форті
  • Structures in the fort 2
    Споруди у форті
  • Meera Temple
    Храм Міри Баї
  • Kirti Stambha
    Кірті Стамбха
  • Jain temple at Kirtistambha
    Джайнський храм у Кіртістамбсі

Примітки

  1. ↑ Hill Forts of Rajasthan. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Процитовано 1 липня 2024.
  2. ↑ а б The Fantastic 5 Forts: Rajasthan Is Home to Some Beautiful Forts, Here Are Some Must-See Heritage Structures. DNA : Daily News & Analysis. 28 січня 2014. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 5 липня 2015.
  3. ↑ а б в г д е ж и к Joe Bindloss; James Bainbridge; Lindsay Brown; Mark Elliott; Stuart Butler (2007). India. Lonely Planet. с. 124—126. ISBN 978-1-74104-308-2. Процитовано 24 червня 2009.
  4. ↑ а б в г д е ж Indian States and Union Territories. Places of Interest in Rajasthan: Chtiiorgarh. Процитовано 24 червня 2009.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м Chittorgarh Fort of Rajasthan in India. Архів оригіналу за 4 червня 2009. Процитовано 22 червня 2009.
  6. ↑ Places and Monuments. Архів оригіналу за 17 липня 2009. Процитовано 24 червня 2009.
  7. ↑ Rajasthan's Water fort. Rainwaterharvesting.Org. Процитовано 24 червня 2009.
  8. ↑ Balogh, Dániel (9 грудня 2018). Chittorgarh fragmentary inscriptions of the Naigamas, inked rubbing. doi:10.5281/zenodo.2105017.
  9. ↑ Epigraphia Indica Vol 34. с. 53—58.
  10. ↑ а б в Paul E. Schellinger та Robert M. Salkin, 1994, с. 191.
  11. ↑ Shiv Kumar Tiwari, 2002, с. 271.
  12. ↑ Chittorgarh, Shobhalal Shastri, 1928, pp. 64–65
  13. ↑ Hill Forts of Rajasthan.
  14. ↑ а б R. C. Majumdar, 1977, с. 298-299.
  15. ↑ Ram Vallabh Somani, 1976, с. 45.
  16. ↑ Ram Vallabh Somani, 1976, с. 44.
  17. ↑ D. C. Ganguly, 1957, с. 90.
  18. ↑ Al-Hind the Making of the Indo-Islamic World, p. 230
  19. ↑ Al-Hind The Making of the Indo-Islamic World · Volume 1, p. 230
  20. ↑ The History of India, as Told by Its Own Historians, p. 370
  21. ↑ Tabakat-i-Nasiri, p. 124
  22. ↑ Banarsi Prasad Saksena, 1992, с. 366.
  23. ↑ Banarsi Prasad Saksena, 1992, с. 367.
  24. ↑ Kishori Saran Lal, 1950, с. 119—120.
  25. ↑ Satish Chandra, 2004, с. 89.
  26. ↑ Kishori Saran Lal, 1950, с. 130.
  27. ↑ а б Banarsi Prasad Saksena, 1992, с. 368.
  28. ↑ а б Prasad, Ishwari. A Short History of Muslim Rule in India. India in the sixteenth century. The Indian Press, Ltd. с. paras 281 to 287. Процитовано 22 червня 2009.
  29. ↑ Rajasthan - India, Deserts, Forts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 23 серпня 2026. Процитовано 23 серпня 2026.
  30. ↑ Sharma, 1954, с. 17.
  31. ↑ Chaurasia, 2002, с. 156—157.
  32. ↑ Sharma, 1954, с. 18.
  33. ↑ Sharma, 1954, с. 19.
  34. ↑ Sharma, 1954, с. 34.
  35. ↑ Rao, 1991, с. 452.
  36. ↑ Sharma, 1954, с. 8.
  37. ↑ Rao, 1991, с. 453-454.
  38. ↑ Sharma, 1954, с. 43.
  39. ↑ Sharma, 1954, с. 44.
  40. ↑ Chaurasia, 2002, с. 157.
  41. ↑ Akbarnama by Abu'l Fazl: H.M.'s Siege of the Fortress of Citur. Архів оригіналу за 14 серпня 2017. Процитовано 19 серпня 2022.
  42. ↑ Chandra, 2006.
  43. ↑ Chittorgarh – The Largest Fort In India. The Mysterious India. 18 грудня 2015. Процитовано 18 листопада 2021.
  44. ↑ Chittorgharh Tourism: Places to Visit, Tourist Places & Chittor Fort – Rajasthan Tourism. www.tourism.rajasthan.gov.in (en-IN) . Процитовано 13 вересня 2021.
  45. ↑ а б в Chittorgarh Fort. Процитовано 24 червня 2009.
  46. ↑ De Bruyn, Pippa; Bain, Keith; Venkatraman, Niloufer; Joshi, Shonar (2006). Chittauragarh (Chittor). Frommer's India. Wiley Publishing, Inc. с. 454=455. ISBN 0-7645-6777-2. Процитовано 26 червня 2009.
  47. ↑ Tower of Victory, Chittore Fort. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 21 червня 2009.
  48. ↑ The Khowasin Stambha, a Jaina tower at Cheetore. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 23 червня 2009.
  49. ↑ Chittaurgarh Fort, Chittaurgarh. Архів оригіналу за 7 лютого 2009. Процитовано 24 червня 2009.
  50. ↑ Ranchor Bhatt, 1985, с. 186.
  51. ↑ Mathur, Laxman Prasad (1990). Mira Bai temple. Forts and strongholds of Rajasthan. New Delhi, India: Inter-India Publications. с. 24. ISBN 81-210-0229-X. Процитовано 26 червня 2009.
  52. ↑ Chittorgharh Tourism: Places to Visit, Tourist Places & Chittor Fort – Rajasthan Tourism. www.tourism.rajasthan.gov.in (en-IN) . Процитовано 13 вересня 2021.
  53. ↑ Nijjar, B.S. (2007). Jauhar Mela at Chittor. Origins and History of Jats and Other Allied Nomadic Tribes of India. Atlantic Publishers & Distributors (P) Ltd. с. 306. ISBN 978-81-269-0908-7. Процитовано 26 червня 2009.
  54. ↑ Heritage Status for Forts. Eastern Eye. 28 червня 2013. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 5 липня 2015.
  55. ↑ Iconic Hill Forts on UN Heritage List. New Delhi, India: Mail Today. 22 червня 2013. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 5 липня 2015.
  56. ↑ Kaa's Hunting – Notes on the text. The Kipling Society. 4 травня 2021. Процитовано 14 лютого 2022.
  57. ↑ Seeonee: The Site of Mowgli's Jungle?. The Kipling Society. 17 червня 2021. Процитовано 14 лютого 2022.

 

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).