Фойяїт

Фойяїт (англ. foyaite; нім. Foyait m) — мезо- і лейкократова плутонічна гірська порода лужного ряду, сімейства фельдшпатоїдних сієнітів. Фойяїти — це група плутонітів, споріднених із сієнітами, які мають диференційований мінеральний склад.

Назву було дано після досліджень гір Фойя та Пікота в Серра-де-Мончіке на північно-західному краю Алгарве в Португалії. Перший науковий опис був зроблений німецьким мінералогом Йоганном Рейнхардом Блюмом і опублікований у 1861 році.^[1][2] У 1890 році норвезький петрограф Вольдемар Крістофер Бреггер визначив фояїтові породи як нефелінові сієніти з трахітичною структурою.^[3]

Фойяїт — рідкісна група гірських порід, що містять польові шпати у своєму мінеральному складі. Вони не містять кварцу. Вони містять біотит та, меншою мірою, плагіоклазові польові шпати, амфібол, епідот, циркон, ільменіт, арфведсоніт, меланіт та егірин. Польові шпати у фойаїтах — це содаліт, нозеан, лейцит, анальцим, нефелін та гаюїн. Також зустрічаються цеоліти, канкриніт та натроліт.

Підтипи розрізняються залежно від їхнього мінерального складу. До них належать агпаїт, луяврит, шонкініт, бороланіт та сарнаїт.

Польові шпати у фойаїті набувають незвично ідіоморфних форм (витягнутих або променеподібних) для породи. Типовий фойяїт складається з нефеліну (20-30 %), лужного польового шпату (40-60 %), клінопіроксену (5-20 %), амфіболу (10-18 %), рідше — олівіну (до 2-3 %). Акцесорні мінерали: лужні цирконосилікати, титаносилікати, силікофосфати, рідкісноземельні силікати, віліоміт, циркон тощо. Вторинні мінерали: содаліт, канкриніт, цеоліти та ін.

Структура середньозерниста, текстура масивна, такситова, трахітоїдна; колір світло-сірий, іноді зеленувато- або рожевувато-сірий. Сер. хім. склад (% мас): SiO₂ — 54,60; TiO₂ — 0,58; Al₂O₃ — 20,80; Fe₂O₃ — 3,02; FeO — 1,98; MgO — 0,48; CaO — 1,71; Na₂O — 9-18; К₂О — 5,66. Фіз. властивості близькі до нефелінового сієніту та сієніту.

Фойяїти утворюють дрібні (до 10 км²) тіла, дайки, іноді великі (до 1300 км²) інтрузивні тіла трубоподібної, конічної форми; беруть участь у будові первинно-розшарованих комплексів.

Фойяїти відомі з Бразилії, Замбії, Ґренландії, південної Норвегії, Естергьотланду у Швеції, північно-західної Шотландії та Кольського півострова. Є також у Прибайкаллі, Канаді та ін. В Україні зустрічаються у Приазов'ї.

Лейкократові фойяїти — сировина для скляної, цементної пром-сті.

Через свою низьку поширеність, блакитні фояїти дуже дорогі. Ці породи реагують на використання кислот, лугів та гарячої води (особливо содаліту, який забарвлює фояїти в синій колір). Вони демонструють вражаючу декоративність і тому часто використовуються для ексклюзивних дизайнерських цілей.

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
• Roland Vinx: Gesteinsbestimmung im Gelände. München (Elsevier) 2005 ISBN 3-8274-1513-6
• Wolfhard Wimmenauer: Petrographie der magmatischen und metamorphen Gesteine. Stuttgart (Enke) 1985 ISBN 3-432-94671-6