YaChudo

Флейта

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Флейтистка грає на поперечній флейті

Фле́йта (з нім. Flöte) — загальна назва духових музичних інструментів, в яких повітряний стовп починає коливатися під дією струменю повітря, що розсікається об гострий край стінки цівки (стовбура). Флейтою зазвичай називають найпоширеніший у професійній музиці різновид флейт — поперечну флейту.

Флейта є одним з найдавніших музичних інструментів. Прабатьком флейти можна назвати звичайний свисток, що з'явився ще в древніх народів, і у ті часи був скоріше не музичним інструментом, а іграшкою або пристосуванням для виконання релігійних магічних обрядів, як, наприклад, в індіанців Північної і Південної Америки, що виготовляли свистки з глини, кістки й дерева.

Перша знайдена флейта з кістки мала чотири отвори та була виготовлена неандертальцем.

Набір різних флейт

Історія розвитку флейти

Кістяна флейта епохи палеоліту (орин'якська культура).

У давньогрецькій міфології винахідником флейти вважається син Гефеста Ардан.

Найдавнішою формою флейти, мабуть, був свисток. Поступово у свисткових трубочках почали прорізати пальцеві отвори, перетворюючи простий свисток на свисткову флейту, на якій вже можна було виконувати музичні твори. Перші археологічні знахідки флейти датуються 35-40 тисяч років до нашої ери, таким чином флейта є одним з найдавніших музичних інструментів[1].

Найстаршою із коли-небудь знайдених флейт є фрагмент кістки молодого печерного ведмедя, з двома або чотирма дірочками, що була знайдена в печері Дів'є Бабе в Словенії і датується віком приблизно в 43 000 років тому. Однак, правдивість цього дискутується[2][3]. У 2008 інша флейта, вік якої датується в що найменш 35 000 років тому була знайдена в печері Холе Фелс біля міста Ульм, Німеччина[4]. Флейта з п'ятьма отворами має V-подібний мундштук і виконана із кіски крила птаха падальника. Дослідники, що брали участь у знахідці офіційно опублікували про своє відкриття в журналі Nature, в серпні 2009[5]. Ця знахідка, крім того, вважалася найстаршим знайденим музичним інструментом в історії[6], доки не було переглянуто вік флейт знайдених в печері Geißenklösterle не показав, що вони можуть бути навіть старші за 42 000 — 43 000 років.[7]

Поздовжня флейта була відома в Єгипті ще п'ять тисяч років тому, і вона залишається основним духовим інструментом на всьому Близькому Сході. Поздовжня флейта, що має 5-6 пальцевих отворів і здатна до октавного передування, забезпечує повний музичний звукоряд, окремі інтервали усередині якого можуть мінятися, утворюючи різні лади за допомогою перехрещення пальців, закриття отворів наполовину, а також зміни напряму і сили дихання.

Поперечна флейта з 5-6 пальцевими отворами була відома у Китаї щонайменше 3 тисячі років тому, а в Індії і Японії — понад дві тисячі років тому. У Європі в період Середньовіччя були поширені, в основному, прості інструменти типу свистка (попередниці блок-флейти та флажолета), а також флейта поперечна, яка прийшла до Центральної Європи зі сходу через Балкани, де досі залишається найпоширенішим народним інструментом.

До кінця 17 століття поперечна флейта була вдосконалена французькими майстрами, серед яких виділяється Жак Оттетер, які, зокрема, додали до шести пальцевих отворів клапан ре-дієз для виконання повного хроматичного звукоряду. Маючи експресивніше звучання і високі технічні можливості, поперечна флейта незабаром витіснила подовжню (блок-флейту) і до кінця 18 століття зайняла міцне місце в симфонічному оркестрі та інструментальних ансамблях.

Між 1832 і 1847 роками Теобальд Бем вдосконалив інструмент, який відтоді вже відносно мало змінився. Він ввів такі найважливіші нововведення: 1) розмістив великі пальцеві отвори відповідно до акустичних принципів, а не до зручності виконання; 2) забезпечив інструмент системою клапанів і кілець, що допомагає закривати всі отвори; 3) використовував циліндричний канал старих часів, але з параболічною головкою, що поліпшило інтонацію і вирівняло звучання в різних регістрах; 4) перейшов на використання металу для виготовлення інструменту, що в порівнянні з дерев'яним інструментом підсилило блиск звучання. Флейти зазвичай виготовлялися зі срібла, хоча деякі виконавці все ще воліли використовувати дерев'яні; у 19 столітті були популярні також інструменти зі скла і слонової кістки.

Матеріали

Історично флейти найчастіше виготовляли з очерету, бамбука, дерева чи інших органічних матеріалів. Їх також виготовляли зі скла, кістки та нефриту. Більшість сучасних флейт виготовлені з металу, переважно зі срібла та нікелю. Срібло зустрічається рідше, ніж срібні сплави.[8] Інші матеріали, що використовуються для флейт, включають золото, платину, гренаділлу та мідь.[9]

Різновиди флейт

За принципом гри розрізняють поперечні, поздовжні та багатоцівкові флейти.

Поперечні флейти

Різновиди флейт
Поперечна
Флейта-пікколо
Блок-флейта

Флейта (звичайна) — духовий інструмент, що використовується в симфонічних оркестрах. Виготовляється з срібно-цинкового сплаву, рідше — з дорогоцінних металів (срібло, платина, золото), інколи з чорного дерева — палісандр; складається з 3 частин: голова, велике коліно та мале коліно. Голова флейти має невеликий отвір (лабіум), у який вдувається повітря, в цьому ж отворі відбувається розсікання потоку повітря гострою кромкою. Музикант вдуває повітря поперек флейти, тому вона називається поперечною, або флейта-траверсо, на відміну від поздовжньої флейти, в яку дують під час гри як на кларнеті вздовж цівки. Існує безліч народних інструментів, що належать до поздовжніх флейт — сопілки, дудки, свирілі тощо.

Окрім вищезгаданого отвору на великому та малому колінах поперечна флейта має 14-16 отворів, які закриваються клапанами. Порядок прикладання пальців до отворів і клапанів називається аплікатурою. При усіх закритих отворах флейта дає найнижчий звук. Звуковий характер флейти — мелодійний, поетичний, але на думку деяких поціновувачів, у флейт, виготовлених з металу не вистачає теплоти. Сучасного вигляду флейта набула між 1832 та 1847 роками після реконструкції німецьким майстром Теобальдом Бемом. Флейта належить до групи дерев'яних інструментів за способом видобування звуку.

Діапазон флейти — від c1 (іноді h) до c4 (іноді f4). В оркестровій партитурі партії флейт записуються над усіма іншими оркестровими партіями.

Флейта-піколо

Мала флейта — різновид поперечної флейти, за конструкцією аналогічна до звичайної, але вдвічі менша і звучить на октаву вище, діапазон — від d2 до c5 (за реальним звучанням). У верхньому регістрі звучить надзвичайно пронизливо, виділяючись навіть в оркестровому tutti. Широко використовується в симфонічних та духових оркестрах.

Альтова флейта

У строї G різновид поперечної флейти, вона за конструкцією аналогічна до звичайної, але у півтора раза більша і звучить на кварту нижче за звичайну. Використовується порівняно рідко.

Ірландська флейта

Ірландська флейта (англ. Irish flute) — поперечна флейта, що використовується для виконання ірландської (а також шотландської, бретонської та ін.) народної музики. Являє собою поперечну флейту т. зв. простої системи — основні 6 отворів її не закриті клапанами, під час гри їх закривають безпосередньо пальці виконавця. Ірландська флейта зустрічається у випадках із клапанами (від одного до десяти) і без.

Незважаючи на відповідну назву, ірландська флейта за своїм походженням не має безпосереднього зв'язку з Ірландією.[10]По суті вона являє собою англійську версію поперечної дерев'яної флейти, яка протягом досить тривалого часу була відома як «німецька флейта»; англійці піддали її певним модифікаціям, і найбільш суттєві з них були внесені англійським винахідником та виконавцем Ч. Ніколсоном-молодшим.[11][12] Багато класичних і деяких сучасних варіацій на тему цієї флейти включають використання металевих клапанів і додаткових тонових отворів, що дозволяє досягти часткового або повного хроматичного звукоряду.

Ді

Ді (笛, 笛子, від старокитайського хенчуй, хенді — поперечна флейта) — старовинний китайський духовий інструмент, поперечна флейта з 6 ігровими отворами. У більшості випадків стовбур ди виготовляється з бамбука або очерету, але зустрічаються ді, виконані з інших порід дерева і навіть з каменю, найчастіше нефриту.

Ді є одним з найпоширеніших духових інструментів на території Китаю. Передбачається, що цей різновид флейти проник до країни з Середньої Азії в II — I століттях до н. е. Отвір для вдування повітря у неї розташовується поблизу закритого кінця ствола; в безпосередній близькості від останнього є ще один отвір, який прикривається тонкою плівкою з комиша або очерету (є, втім, варіант без плівки, який називається «менді»). Для підстроювання використовуються решта чотири отвори, які знаходяться біля відкритого кінця ствола. Гра на даному інструменті виконується так само, як на поперечній флейті. Залежно від його застосування у творах певних жанрів розрізняють два типи ді: цюйді та байді.[13]

Інші різновиди

Існують також надзвичайно рідко вживані інструменти — басова флейта, що звучить на октаву нижче від звичайної, та ще більш екзотична — контрабасова флейта. Ці різновиди відрізняються також тим, що трубка в них для зручності гри зігнута.

Поздовжні

Відкриті

Відкрита флейта - флейта без свисткового пристрою[14], для якої струмінь повітря формується і прямує на загострений край губами виконавця, його амбушюром.

Кена

Кена (кеч. qina, ісп. quena) — поздовжня флейта, яка використовується в музиці Андського регіону Латинської Америки. Зазвичай виготовляється з очерету. Має шість верхніх та один нижній отвір для пальців. Зазвичай виготовляється у строю G. Флейта кеначо (кеч. qinachu, ісп. quenacho) являє собою варіант кени з більш низьким звуком, у ладі D.

У 1960-х — 1970-х роках кена активно використовувалася деякими музикантами, які працювали в рамках напряму "nueva canción". У більшості випадків інструмент застосовувався в конкретних пісенних композиціях, проте окремі групи, такі, наприклад, як Illapu, вдавалися до його можливостей регулярно. Згодом, у 1980-1990-х роках, кена використовувалася і рок-групами — наприклад, Soda Stereo або Enanitos Verdes. Інструмент зустрічається і в етнічній музиці.

Свисткові

Принцип роботи свистка
Свистковий пристрій

Свисткова флейта — флейта зі свистковим пристроєм, в якій струмінь повітря формується і прямує на загострений край через спеціальний канал, що знаходиться в мундштучній частині інструменту.[14]

Блок-флейта

Блок-флейту виробляють, як правило, з дерева або пластику. У блок-флейту дують поздовжньо, вдуваючи повітря в отвір розміщений на торці трубки. Поруч з цим отвором, подібно до пристрою свистка, розміщений вихідний отвір з гранню, яка розсікає повітря. На самій трубці теж є отвори, що закриваються пальцями для відтворення різних тонів. Існує кілька різновидів.

Використовуються як концертний інструмент, а також для початкового навчання дітей.

Саме для блок-флейти створена найбільша в історії музики збірка для духового інструмента соло (Jakob van Eyck. Fluyten Luust-hof).

Вістл

Вістл (від англ. tin whistle, у дослівному перекладі «бляшаний свисток, сопілка») — народна поздовжня флейта з шістьма отворами на лицьовій стороні, широко використовувана в народній музиці Ірландії, Шотландії, Англії.

Найбільш популярними є малі вістли в тональності D. Вони налаштовані на октаву вище за інші духові інструменти (звичайну флейту, наприклад, або волинку), і ноти для них, відповідно, записуються на октаву нижче. Втім, зростає також і популярність т. зв. лоу-вістла — довшої модифікації інструменту, який звучить приблизно в тому ж діапазоні, що і звичайна флейта. Існують вістли та в інших тональностях; вони визначаються як транспоновані (тобто всі вістли вважаються інструментами в тональності D, навіть якщо насправді звучать вище або нижче).[15]

Сопілка

Сопілка — український народний духовий музичний інструмент.

Виготовлявся із калинової гілки, бузини, ліщини, очерету та ін. Довжина сягала 30-40 см, у нижньому кінці просверлювали 4-5-6 дірочок. У західних регіонах побутували різновиди сопілки — фрілка, денцівка, дводенцівка, флояра. У наш час є розповсюдженою так звана «концертна» сопілка — на відміну від народної вона має 10 отворів, що забезпечує їй хроматичний звукоряд.

Подвійні флейти

Свисткова флейта із двох трубок.

Багатоцівкові флейти

Флейта Пана або свиріль

Багатоствольні флейти складаються з кількох скріплених або не скріплених між собою трубочок різної довжини, кожна з яких видає один основний тон. Верхні кінці трубочок розташовуються одному рівні поруч друг з одним. Нижній кінець трубочки відкритий або закритий корком. Трубочки підносять до губ у вертикальному положенні та дмуть на їх верхній зріз.

Зустрічаються у різних народів. Багатоцівкова флейта відома також під назвою флейти Пана. В Україні багатоцівкові флейти поширені в карпатському регіоні та відомі під назвами свирілі, кувиці, най тощо.

Через Карпати і Дунай
Прислали подарунок — най.
А давню має він прикмету:
То сім сопілок з очерету
(Андрій Малишко).

Сиринга

Сиринга (грец. σῦριγξ) — давньогрецький музичний інструмент, рід поздовжньої флейти. Термін вперше зустрічається в «Іліаді» Гомера (X,13). Розрізнялися одноствольний сиринг (σῦριγξ μονοκάλαμος) і багатоствольний сиринг (σῦριγξ πολυκάλαμος); за останньою пізніше закріпилася назва флейти Пана. Грецьке слово послужило анатомічною назвою голосового органу птахів (див. Сиринкс).

Сиринг відома як традиційний духовий інструмент пастухів і селян в епоху античності. Цей різновид часто фігурує в давньогрецькій поезії; використовувалася також з метою музичного супроводу сценічних уявлень, у тому числі — у Стародавньому Римі. Згодом інструмент проник також і в пізнішу європейську народну музику.[16]

Флейта Пана

Флейта Пана — клас дерев'яних духових інструментів, багатоствольна флейта, що складається з декількох (2 і більше) порожнистих трубок різної довжини. Нижні торці трубок закриті, верхні відкриті.

Найменування пов'язано з тим, що в епоху античності винахід цього різновиду флейти міфологічно приписувалося божеству лісів і полів Пану. Під час гри музикант направляє потік повітря від одного кінця трубок до іншого, в результаті чого ув'язнені всередині повітряні стовпи починають коливатися, і інструмент видає свист певної висоти; кожна із трубок видає один базовий звук, акустичні характеристики якого залежать від її довжини та діаметра. Відповідно, кількість та величина трубок визначають діапазон панфлейти. Інструмент може мати рухому або нерухому пробку; залежно від цього використовуються різні способи його тонкого налаштування.[17]

Техніка дихання

Існує кілька способів, за допомогою яких флейтисти дихають, пропускаючи повітря через інструмент і створюючи звук. До них належать діафрагмальне дихання і кругове дихання. Діафрагмальне дихання оптимізує вдих, мінімізуючи кількість вдихів. Кругове дихання вводить повітря через ніс і виводить через рот, забезпечуючи безперервне звучання.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Рядом с древнейшей скульптурой найдены музыкальные инструменты. Элементы.ру. 26 червня 2009. Архів оригіналу за 20 квітня 2010. Процитовано 12 березня 2011.
  2. ↑ Tenenbaum, David (Червень 2000). Neanderthal jam. The Why Files. University of Wisconsin, Board of Regents. Архів оригіналу за 16 лютого 2006. Процитовано 14 березня 2006.
  3. ↑ Flute History, UCLA. Retrieved June 2007.
  4. ↑ Ghosh, Pallab. (2009-06-25) BBC: 'Oldest musical instrument' found. BBC News. Retrieved on 2013-08-10.
  5. ↑ Nicholas J. Conard; Maria Malina; Susanne C. Münzel (Серпень 2009). New Flutes Document the Earliest Musical Tradition in Southwestern Germany. Nature. 460 (7256): 737—40. Bibcode:2009Natur.460..737C. doi:10.1038/nature08169. ISSN 0028-0836. PMID 19553935.
  6. ↑ 'Oldest musical instrument' found. BBC news. 25 червня 2009. Процитовано 26 червня 2009.
  7. ↑ Higham, Thomas; Basell, Laura; Jacobi, Roger; Wood, Rachel; Ramsey, Christopher Bronk; Conard, Nicholas J. (2012). Τesting models for the beginnings of the Aurignacian and the advent of figurative art and music: The radiocarbon chronology of Geißenklösterle. Journal of Human Evolution. 62 (6): 664—76. doi:10.1016/j.jhevol.2012.03.003. PMID 22575323.
  8. ↑ Meyers, Robert A., ред. (2002). Encyclopedia of physical science and technology (вид. 3rd). San Diego: Academic Press. ISBN 978-0-12-227410-7.
  9. ↑ https://www.yamaha.com/en/musical_instrument_guide/flute/selection/
  10. ↑ The Essential Guide to Irish Flute and Tin Whistle by Grey Larsen
  11. ↑ Flute History. Архів оригіналу за 7 березня 2018. Процитовано 8 травня 2013.
  12. ↑ Boehm, Nicholson and the English flute style. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 8 травня 2013.
  13. ↑ Леонтьева О. Т. Гондольера — Корсов : [рос.]. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1974. — 960 стб. — (Энциклопедии. Словари. Справочники : Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш ; 1973—1982, т. 2). (рос.)
  14. ↑ а б Музыкальные инструменты. Энциклопедия, 2008.
  15. ↑ Larsen G. The essential guide to irish flute and tin whistle. — 2003.
  16. ↑ Шаблон:Книга:Словарь античности
  17. ↑ Розенберг А. А. Симон — Хейлер : [рос.]. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1981. — 1056 стб. — (Энциклопедии. Словари. Справочники : Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш ; 1973—1982, т. 5). (рос.)

Джерела

  • Тризно Б. Флейта. — М.: Музика, 1964
  • Платонов Н. И. — Пути развития исполнительского мастерства на флейте: Дис… докт. иск. — М., 1957
  • А. П. Баранцев «Мастера игры на флейте профессора Петербургско — Ленинградской консерватории 1862—1985 г.» — Петрозаводск, 1990
  • Качмарчик В. П. «Немецкое флейтовое искусство XVIII—XIX вв.»[недоступне посилання з травня 2019] — Донецк, 2008 ISBN 978-966-7271-44-2
  • Качмарчик В. П. Конічна флейта Т. Бьома — перший етап «тотальної модифікації» конструкції інструмента // Мистецтвознавство України: зб. наук. пр. — К. : Інститут проблем сучасного мистецтва АМУ, 2004. — Вип. 4. — С. 117—124.
  • Качмарчик В. П. Флейта Т. Бьома в Паризькій консерваторії // Теоретичні та практичні питання культурології: зб. наук. ст. — Мелітополь, 2005. — Вип. XVIII. — С. 37—46.
  • Качмарчик В. П. Роль Й. Кванца у становленні німецької флейтової школи // Виконавське музикознавство. Науковий вісник. — К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2005. — Вип. 47. — Книга 11. — С. 91—100.
  • Болотин С. В. «Энциклопедический Биографический Словарь музыкантов-исполнителей на духовых инструментах» — гл.редактор — Гехт Р. М.; изд."Радуница", М., 1995
  • «Мастера игры на духовых инструментах Московской консерватории.» — Музыка, 1979
  • Липаев И. «Оркестровые музыканты» — СПб.,1904
  • Липаев И. «Из прошлого Московской консерватории». ГЦММК им. М. И. Глинки. Ф.13 N 70
  • Усов Ю. «История зарубежного исполнительства на духовых инструментах». — М., 1989
  • Маслов Р. А. «История исполнительства на духовых инструментах» . Программа для музыкальных училищ
  • В. Романовський. Інструментознавство для духового оркестру: навч. посібник. — К.: НАКККіМ, 2015. — 136с. — с.24-30
  • Boehm T. Die Flöte und das Flötenspiel in akustischer, technischer und artistischer Beziehung. — Leipzig — Berlin: Zimmerman, 1871. Reprint, 1980. — 34 S.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).