YaChudo

Феодорит Кирський

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Феодорит Кирський
д.-грец. Θεοδώρητος ο Κύρου
Народився393[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Антіохія, преторіанська префектура Східd, Стародавній Рим Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер457, не раніше 458 і не пізніше 466 або 466[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кір (Сирія), Халеб, Сирія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьісторик церкви, історик, письменник, пресвітер, єпископ Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовдавньогрецька[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusEcclesiastical Historyd, History of the monks of Syriad, Commentary on the Psalmsd, Commentary on Danield, Remedy for Greek Maladiesd і Letters of Theodoretd Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяхристиянство

Феодорит Кирський (д.-грец. Θεοδώρητος ο Κύρου; 386 (393?) — 457) — єпископ Кирський, богослов, один з найвизначніших апологетів діофізитської христології. Представник Антіохійської школи богослов'я. Найбільший з ідеологічних супротивників святого Кирила Олександрійського і захисник несторіанства[4] та Феодора Мопсуестійського, від поглядів яких потім відрікся. За криптонесторіанство був засуджений і відлучений Другим Ефеським ("розбійницьким") собором 449 року, виправданий і відновлений на IV Вселенському (Халкедонському) соборі 451 року. Його криптонесторіанські твори були засуджені V Вселенським (ІІ Константинопольським) собором 553 року як єретичні.

Біографія

Невеликі відомості з біографії Феодорита є у книзі «Історія боголюбців». Його батьки були досить заможними людьми, мали рабів. Вони, як і сам Феодорит, вільно говорили сирійською і по всій видимості були сирійцями, хоча всі свої твори Феодорит писав згодом на грецькій. Батько і мати Феодорита прожили в шлюбі 13 років і не мали дітей. Як пише сам Феодорит, мати його позбулася безпліддя завдяки молитвам Македонія Критофага. Вагітність протікала важко, викидня не було тільки завдяки молитвам Македонія Критофага. Пологи були важкими, Феодорит вижив, як він пише, завдяки молитвам Петра Галатійського. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Виховала Феодорита його бабуся, мати його матері[5][6].

Феодорит народився в Антіохії, де отримав чудову освіту. Хто були його вчителі — невідомо, але безсумнівно, що мати мала на нього великий вплив. Він рано вступив у монастир св. Евпрепія і був там читцем. Життя Феодорита до єпископства мало відоме.

У 423 році Феодорит став наступником Ісидора в єпископії Кирській. На цій посаді Феодорит придбав голосну славу громадського діяча, пастиря і письменника. Феодорит був, безсумнівно, одним з найосвічченіших богословів V століття. Вихований у повазі до подвижництва, Феодорит являв в грубому і розбещеному столітті блискучий приклад християнського аскетизму і глибини християнського умогляду. Замолоду Феодорит мав дві схильності до самотності й бідності, другу він міг здійснити цілком, але умови церковного життя вивели його на арену гучної діяльності.

Ще в Антіохії Феодорит роздав частину свого майна. Іншу частину він використав на прикрасу міста Кіра — побудував міст, врегулював русло річки, створив форум, оточений портиками, збудував собор. «У мене нічого немає» — пише Феодорит другу — «Ні дому, ні могили. Одяг на мені складає все моє майно». Головною турботою єпископа Кирського, крім побудови міста, було навернення єретиків, яких в Сирії було безліч. Крім справ благодійності, Феодорита приваблювало і ораторське мистецтво.

Мирне життя в єпископії була порушене суперечками, викликаними суперечками між вченнями Несторія Константинопольського і Кирила Александрійського, у протистоянні між якими він виступив як захисник першого і противник другого у цій боротьбі багато перипетій і захопливих драматичних моментів. Головним питанням, які турбували церкву в V ст., було питання про спосіб Боговтілення: чи народила Діва Марія людину, чи бога, і в якому відношенні знаходяться божественна і людська природи в Христі.

Несторій доручив своєму секретарю вчити, що Діву Марію треба називати «христотокос» (Христородиця), а не «теотокос» (Богородиця). Це вчення і викликало до полеміки св. Кирила, який захищав вчення про те, що Спаситель — це воплощений сам Бог-Слово, а не два Сини, як у Несторія, тому необхідно використовувати термін «Богородиця». Проти несторіанської двоїстості у Христі Кирило використовував формулу Александрійської богословської школи: «Єдина природа воплощенного Бога-Слова». Своєю чергою, проти міафизитського вчення св. Кирила виступив Феодорит, який захищав вчення Несторія. На III Вселенському (Ефеському) соборі 431 року, скликаному для суду над суперечкою Несторія і Кирила, відбулося розділення єпископів: більшість противників Несторія об'єдналися навколо св. Кирила, а противники св. Кирила скликали свій собор, на чолі з антіохійським єпископом Іоанном і Феодоритом, на якому був присутній і Несторій. Конфлікт між двома христологічними партіями викликав невдоволення імператора Феодосія, який погрожуючи арештами та репресіями, зажадав пошуку компромісів у вірі і миру між кафедрами Александрії та Антіохії. Виконуючи вимогу імператора, між Кирилом Александрійським і Іоанном Антіохійським було підписано Погоджувальне сповідання 433 року, відоме в історії як «Антіохійська унія». Вважається, що автором тексту «Антіохійської унії» був Феодорит Кирський.

Однак, Феодориту не судилося насолоджуватися довгий час мирним життям у своїй єпархії. Зі смертю Кирила Александрійського і Іоанна Антіохійського підписана ними «Антіохійська унія» фактично перестала діяти. На провідні кафедри Сходу сіли радикальні прихильники двох богословських партій, і почався новий витік протистояння між міафизитами і діофізитами. В 448 році в Константинополі була розпочата соборна справа проти архімандрита одного зі столичних монастирів Євтихія. Будучи послідовним прихильником александрійської христології, він відмовлявся говорити, що Христос єдиний «у двох природах», вважаючи це несторіанство і кажучи, згідно з Кирилом Александрійським, що при Втіленні божественна природа просто поглинула людську, як він висловлювався у порівнянні: "як капля меду в морі, розчинилася людська природа Христа в божественній при Втіленні" (коротше, якийсь конкретно брєд зморозив тут чувак). Своїми суддями Євтихій був звинувачений в докетизмі і аполлінаризмі, чого він за собою не визнав і апелював до Папи Римського і патріарха Александрійського.

Діоскор Александрійський угледів в засудженні Євтихія інтриги криптонесторіан, найвизначнішим ідеологом яких був Феодорит Кирський. Суперечка через Євтихія призвела до того, що Феодориту було наказано імператором Феодосієм безвиїзно перебувати в Кирі. На очолюваному Діоскором Александрійським антидіофизитському Другому соборі в Ефесі у 449 році Феодорит був засуджений і позбавлений влади. Він пішов у Апамейський монастир і звернувся до римського папи Лева I з апеляцією. Після смерті Феодосія в 450 році імператор Маркіан відновив Феодорита в його правах, а IV Вселенський (Халкедонський) собор 451 року прийняв Феодорита після того, як він формально, з явним небажанням, був змушений вимовити «анафему» на Несторія (9-я сесія собору 26 жовтня 451 року).

Феодорит був досить різнобічним письменником V ст. Його твори стосуються екзегетики, догматики, апологетики та історії церкви. Крім того, є у нього чудові його проповіді й листи.

Праці

Твори Феодорита по-латині видані в Кельні в 1567 році. 2 томи in fol., у 1643 році Яків Сирмонд видав їх грецькою мовою (4 томи). Краще видання знаходиться в колекції Міня, серії грецької патрології, тома 80-84. Критика тексту Феодорита залишає бажати вельми багато. Російською мовою є переклад деяких творів Феодорита в московському виданні творів Святих Отців. Екзегетичні твори Феодорита при науковій глибині є зразком художньої обробки. Догматичні праці Феодорита стосуються, як зрозуміло з попереднього, головним чином єресей Несторія та Євтихія. Позитивний результат, одержаний з аналізу єресей, представляє вчення про природу Спасителя. Головний твір Феодорита має назву «Ераніст» і являє собою діалог Ераніста з православним, який розкриває таємницю Боговтілення і викуплення. До апологетичних трактатів відносяться твори Феодорита: «Проти перських магів», «Проти юдеїв» і «Зцілення еллінських недуг». Два перших твори втрачені. При складанні «Лікування» Феодорит користувався творами Плутарха, Порфирія і Аеція, а також Климента і Євсевія.

Феодорит вчить, що християнство містить в собі абсолютну досконалість, а язичництво є морок, що мусить зникнути з появою істини. У філософських побудовах Феодорит бачить лише тінь істини. Найважливіша праця Феодорита, без сумніву — його «Історія церкви», написана в 449 році, яка складається з 5 книг. Історія церкви охоплює період від 324 до 429 року. Джерелами для Феодорита служили твори Євсевія Кесарійського, Руфіна Аквілейського, Філосторгія, Євстафія, твори св. Афанасія і деякі інші. Друга за значенням праця Феодорита, що служить доповненням до історії церкви — «Єретичні байки». Справжність цієї праці оскаржувалася, але без достатньої підстави. Джерелами Феодорита служили твори Юстина Філософа, Іринея Ліонського, Климента, Орігена, Євсевія Кесарійського та ін. Твір Феодорита написано спокійним тоном, без полемічного запалу. Його стилю непритаманна нетерпимість.

Примітки

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118756796 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Schäfer J. Ökumenisches Heiligenlexikon — 1998.
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ Святитель Кирилл, архиепископ Александрийский / Феододорит, епископ Кирский. Двенадцать глав против тех, которые дерзают защищать мнения Нестория как правые / Феододорита, епископа Кирского, опровержение двенадцати глав. Правмир.
  5. ↑ XIII. Македоний
  6. ↑ Феодорит Кирский. «История боголюбцев». IX. Петр

Джерела

  1. А. В. Карташев Вселенские Соборы III Вселенский собор 431 г.
  2. Андре Де Аллё Несторий. История и учение ч.1
  3. Андре Де Аллё Несторий. История и учение ч.2
  4. История Церкви Николай Дмитриевич Тальберг [1]
  5. Михаил Эммануилович Поснов История христианской Церкви (до разделения Церквей в 1054 г.)[2]
  6. Тлумачний Псалтир Феодорита Кирського (Чудовський Псалтир) ХІ ст. // Німчук В.Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 131.

Переклади

Російські переклади:

Дослідження

див. Н. Глубоковский, «Блаженный Ф., епископ кирский, его жизнь и литературная деятельность» (М., 1890, Том 1, Том 2). Тут приведена і література предмета. Про екзегетичних творчості блаж. Ф. см. J.-N. Guinot, «L'exégèse de Théodoret de Cyr» (Paris, 1995) (Théologie historique, 100). Для характеристики епохи, в якій діяв Феодорит, див. Am édée Thierry, «Récits de l'histoire romaine au V siècle. Nestorius et Eutychès. Les grandes hérésies du V siècle» (Пар:, 1878).

Посилання


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Феодорит Кирський

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).