YaChudo

Сенюк Федір Семенович

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сенюк.
Федір Сенюк
Федір Семенович Сенюк
Федір Сенюк
Федір Сенюк
Кущовий провідник №?? району Тисмениця ОУН
1945 — серпень 1947
Попередник:посада запроваджена
Наступник:посада ліквідована
грудень 1945 — липень 1947
Попередник:Микола Пронюк
Наступник:посада ліквідована
 
Народження:1914
Клубівці, Тлумацький повіт, Австро-Угорщина
Смерть:Липень 1947
Національність:українець
Країна: Австро-Угорщина
ЗУНР
Польська Республіка
Українська держава
Релігія:греко-католик
Партія: ОУНР (1944-1947)

Сенюк Федір Семенович (1914, с. Клубівці, Тлумацький повіт, Австро-Угорщина — с. Клубівці, Тисменицький район, Станіславська область, СРСР) — український військово-політичний діяч, член ОУН, кущовий провідник №?? району Тисмениця ОУН, провідник СКВ «Клубівці» №2 з грудня 1945 по літо 1947 року. Відповідно до чинних норм українського законодавства може бути причисленим до борців за незалежність України у XX столітті[1].

Життєпис

Народився 1914 року в селі Клубівці Тлумацького повіту[2].

Закінчив початкову школу. У 1930-х роках брав активну участь у діяльності місцевих культурно-просвітницьких та спортивно-пожежних товариств, таких як руханково-пожежне товариство «Луг», СУПМ імені М. Драгоманова «Каменярі» та читальні товариства «Просвіта»[3][2].

У цей же період проходив термінову службу у Війську Польському. Після служби одружився та переїхав до дружини в село Юрківка. У 1939 році як мобілізований у лави ЗС Другої Речі Посполитої, брав участь у польсько-німецькій війні. Наприкінці вересня 1939 року потрапив у німецький полон, звідки повернувся у жовтні того ж року[2]. До 1944 року працював на залізничному вокзалі в Станиславові[2].

Після повернення радянських військ улітку 1944 року повернувся до села Клубівці та приєднався до складу СКВ «Клубівці» №2 як кулеметник, мав псевдо «Дир», використовував німецький трофейний кулемет MG-42[2].

У 1945 році був призначений кущовим провідником ОУН на Тисменеччині. З грудня того ж року очолив СКВ Клубівців, провівши низку успішних акцій проти радянських внутрішніх військ. Діяльність зосереджувалася в секторі східної Тисмениччини[4].

У липні 1947 року загинув у Клубівцях[5].

Примітки

  1. ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. zakon.rada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 18 липня 2025. Процитовано 29.08.2025.
  2. ↑ а б в г д Карпів Й. Клубівці: нариси з історії села. Івано-Франківськ: СІМИК, 2001. С. 90.
  3. ↑ ДАІФО: ф. 72, оп. 1, спр. 19, арк. 12.
  4. ↑ Пронюк Є. «В Провалі колись партизани табором стояли». Вперед. 2024. №38 (7376). С. 6.
  5. ↑ Реабілітовані історією. У 27-и томах. Івано-Франківська обл.: У 2-х томах. — Кн. друга … — С. 949.

Джерела

  • Єфімчук Я., Карпів Й. На межі життя і смерті. Івано-Франківськ: «СІМИК», 2002. 335 с.
  • Карпів Й. Зв’язковий не прийшов… . Вперед. 1994. №47— 48. (3869-3870). С. 6.
  • Карпів Й. Онуфреїв М. У вирі боротьби. Івано-Франківськ: «Сімик», 2008. 399 с.
  • Літопис УПА. Нова серія. — Т. 22. Станиславівська округа ОУН: документи і матеріали 1945–1951. Упоряд. Проданик Д., Лесів С. 1376 с.
  • Літопис УПА. Нова серія. — Т. 28. Документи і матеріали референтури СБ. Книга перша: 1945–1951. Упоряд. Проданик Д., Гуменюк В. 792 с.
  • Пронюк Є. «В Провалі колись партизани табором стояли». Вперед. 2024. №38 (7376). С. 6.
  • Пронюк Є. До дня УПА: про клубовецьких, тисменицьких повстанців з перших вуст. Вперед. 2024. №37 (7375). С. 6.


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).