Федір Максимович

Федір Максимович
Стародубський полковник
23 вересня 1741 — березень 1756
Попередник:	Опанас Радіщев
Спадкоємець:	Яким Борсук
Народження:	1695 Батурин, Військо Запорозьке Городове
Смерть:	1756 Стародуб, Військо Запорозьке Городове
Країна:	Гетьманщина, Російська імперія
Рід:	Максимовичі
Батько:	Дмитро Максимович
Мати:	Тетяна Сулима-Максимович
Діти:	Марія, Іван, Тетяна, Максим, Андрій, Дмитро, Єфросинія, Уляна

Фе́дір Дми́трович Максимо́вич (1695 — березень 1756) — військовий і державний діяч Гетьманщини та Російської імперії. Стародубський полковник (1741—1756), наказний гетьман (1746).

Народився 1695^[1][2] року у Батурині в родині генерального підскарбія (згодом — генерального бунчужного та осавула) Війська Запорозького Городового Дмитра Максимовича та його дружини Тетяни Федорівни Сулими — доньки переяславського полковника. По матері був правнуком гетьмана нереєстрових козаків Івана Сулими.

Батько — близький соратник гетьмана Івана Мазепи — у 1711 році був засланий до Архангельська разом із молодшим сином Василем. Двоє старших синів — Федір і Іван — залишились у Москві як заручники (аманати)^[3].

1713 Федір Максимович був зарахований на службу до лейбгвардії Семеновського полку РІА, його брат Іван — до лейбгвардії Ізмайловського полку^[4]. 1728 як сержант гренадерської роти писав до гетьмана Данила Апостола, клопотавши про матеріальну допомогу для батька, що перебував «при крайній біді і нищеті»^[3].

1734 підвищений у званні до прапорщика (комісара) полку, 1737 — до поручника^[4]. Брав участь у російсько-турецькій війні 1735—1739, дістав поранення під час Хотинського походу 1739^[3].

23 вересня 1741 року указом правительки Російської імперії Анни Леопольдівни звільнений зі служби у РІА та призначений стародубським полковником Війська Запорозького Городового^[4]. Прибув до Стародуба лише у березні 1742, де за дорученням Генеральної військової канцелярії генеральний хорунжий Микола Ханенко вручив йому «полкові клейноди та команду». Сам Ханенко так описав церемонію у своєму щоденнику:

1742 р. березня 14 подлуг відданого вчора наказу зібрав полк зі знаменами перед мою квартиру, а потім як прибув і полковник до мене, то віддана йому честь від усього полку підняттям рушниць на караул, і з музикою. Потім пішов полк строєм до соборної церкви і, як там пошикувався в триангул, то і я з полковником приїхав цугом перед полк, де віддана нам честь при гранню музики рушницями та випалено з трьох штук (гармат). Потім як приступили всі сотенні корогви до полкових знамен, і старшина полкова, і сотники, і значкові посеред строю при знаменах стали, то я, учинивши оголошення про призначення в полк стародубський полковником п. Максимовича, велів читати в голос всім даний із військової канцелярії тому п. полковнику універсал, котрий і читав писар полковий Стефан Петрунькевич. А по прочитанню універсалу взяв я перше велике знамено полкове, потім значок полковий же, їх вручив полковнику; потім показав йому литаври і музику полкову, і сотенні знамена, — велів його всіма знаменами покрити, — і за тутешнім звичаєм покривши його шапками, закінчили тую церемонію привітанням його полковника отриманням імператорської милості, причому паки з п'яти штук випалено. І пішли всі в церкву. А по службі Божій було молебствіє при трикратній із гармат пальбі; а наостанок з дрібних рушниць козаки один залп випалили.

23 березня значковий товариш Данило Зіневич привіз із Глухова пернач Стародубського полку, що також був вручений Максимовичу^[5].

1746 як наказний гетьман (головний командир) очолював лівобережні козацькі полки у Ліфляндському поході під час війни за австрійську спадщину. 22 лютого 1750 взяв участь у Глухівській раді, яка обрала гетьманом Кирила Розумовського.

Згідно з гетьманським універсалом від 29 січня 1752 отримав у спадкове володіння низку маєтків у Стародубському полку: у Бакланській сотні — села Ковалів, Дягове, Рудню, Журавлів, Пукосине; у полковій сотні — Невзорів і Кропивну; у Новоміській сотні — Жовнець і Козаричі. Всього — 55 посполитих дворів і 9 бездвірних хат^[4]. На козарицьких ґрунтах осадив села Федорівку та Іванівку (пізніше називалося Суздалівкою)^[3]. У селі Лопатні Новоміської сотні придбав 8 смуг ґрунту^[6].

Помер на початку березня 1756. 8 березня вдова Мотря Максимович відправила його полковницькі клейноди у Генеральну військову канцелярію^[4].

У роки полковництва був парафіянином полкового собору Різдва Христового у Стародубі. У фонді 679 (Чернігівська духовна консисторія) Державного архіву Чернігівської області збереглися сповідальні розписи родини Федора Максимовича за 1742^[1] і 1749^[2] роки. Станом на 1742 (сповідальні розписи складали після Великодня) полковник був неодружений^[1]. 1749 він вже мав велику родину:

Дворъ 4: Полковникъ Стародубовскїй Феодоръ Димитриевъ Максимовъ — 54 года жена ево Матрона Алексѣева дочь Плотновна — 38 Дѣти іхъ: Анна — 10 Мария — 6 Иоаннъ — 5 Татияна — 4 Максимъ — 2 Андрѣй — 1

Далі у розписі перелічена прислуга при дворі полковника: всього 45 осіб (17 чоловіків і 28 жінок)^[2]. Раніше, у 1742, у Максимовича було 14 слуг (11 чоловіків і 3 жінки)^[1].

1742 Федір Максимович одружився з Мотрею Олексіївною Плотною-Маркович (1711 — до 1779) — донькою значкового товариша Олексія Плотного та правнучкою стародубського полковника часів Брюховецького Івана Плотного, вдовою бунчукового товариша Луки Марковича. Подружжя мало 8 дітей:

• Марія (1743 — після 1803) — дружина військового товариша, титулярного радника Василя Жайворонка
• Іван (1744 — до 1803) — полковник Стародубського карабінерного полку (1783—1789), генерал-майор РІА
• Тетяна (1745 — після 1803) — у шлюбі Бук
• Максим (1747 — після 1767)
• Андрій (1748 — до 1803) — поручник РІА (1779)
• Єфросинія — дружина підпоручника фон Людвіга
• Уляна — у шлюбі Скугаревська
• Дмитро (1756 — після 1835) — секунд-майор РІА^[4]