YaChudo

Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Українська Національна Асамблея
УНА
КраїнаУкраїна Україна
Голова партіїБобрович Валерій Олегович
ЗасновникЮрій Шухевич
Дмитро Корчинський
Анатолій Лупиніс
Дата заснування30 червня 1990 року
Дата розпуску22 травня 2014 року (тільки політичне крило)[1]
Штаб-квартира01021, м. Київ, вул. Липська, 19/7, кв. 30-А
ІдеологіяУкраїнський націоналізм
Український іредентизм
Антикомунізм
Інтегральний націоналізм
Позиціяультраправі Редагувати інформацію у Вікіданих
Союзники та блокиПатріот України (до 2014)
Кількість членів (2006)8,000[2]
Місця у законодавчих органах
Місць у Верховній раді
0 / 450
Офіційний колір (кольори)Червоний та чорний
ДевізСлава Нації — Смерть Ворогам!
ГімнЛишайся, мила, не плач, кохана
Друкований органНаша Справа
Офіційний сайтunso.org.ua
УНСО
Засновано4 листопада 1990 Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаУкраїна Україна
Гарнізон/ШтабКиїв Редагувати інформацію у Вікіданих
Війни/битвиСерпневий путч
Придністровська війна
Війна в Абхазії (1992—1993)
Громадянська війна в Грузії[3]
Перша карабаська війна
Громадянська війна в Таджикистані [4]
Югославські війни
Перша російсько-чеченська війна
Євромайдан
Російсько-українська війна (з 2014)
Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Розпущено21 травня 2014 Редагувати інформацію у Вікіданих
Вебсайтunso.org.ua​(укр.) Редагувати інформацію у Вікіданих
КомандувачШухевич Юрій-Богдан Романович Редагувати інформацію у Вікіданих
Медіафайли на Вікісховищі

Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона (УНА-УНСО) — українська ультранаціоналістична організація.[5][6] Вона складається з політичного крила (Українська Національна Асамблея — УНА) та напіввійськового крила (Українська Народна Самооборона — УНСО).[7]

Історія

Бійці УНСО в Грузії

Дослідники розглядають УНСО як приклад відродження традиції мужеського союзу в модерній Україні — організацію, засновану національно свідомою молоддю для захисту своїх ідеалів, що у власних засадничих положеннях прямо декларувала спадкоємність від традицій козацтва та партизанського руху ОУН-УПА.[8]

30 червня 1990 було утворено Українську Міжпартійну Асамблею (УМА), котра об'єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991 для боротьби з ДКНС УМА створила загони Самооборони — УНСО.

8 вересня 1991 УМА було переіменовано в Українську Національну Асамблею, а УНСО стала її структурним силовим підрозділом. Організація отримала народну назву УНА-УНСО.

В 1992 стрільці УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів, придушенні сепаратистського руху на Закарпатті, який керувався представниками УПЦ Московського Патріархату. Також цього ж року один з лідерів УНА-УНСО Анатолій Лупиніс організовує повернення близько двох тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.[9]

У вересні 1993 УНСО проводить акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.

У лютому 1994 в Києві масово затримують активістів УНА-УНСО та декотрих ув'язнюють, в тому числі кандидатів у народні депутати. Проте УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та депутатів до багатьох місцевих рад.

Сутички унсовців з міліцією під час похорону патріарха Володимира, 1995 рік

У травні 1996 у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з'їзду філії ЛДПР Володимира Жириновського.

В кінці 1997 року УНА була знову зареєстрована, проте, на думку проводу УНСО, через вихід Дмитра Корчинського не змогла пройти у виборах до Верховної Ради.

Участь УНА-УНСО в 1999 в місцевих виборах завадила Григорію Суркісу стати мером Києва, а Віктору Медведчуку — провести в Київську міську раду велику фракцію депутатів.

Бійці УНСО на акції «Україна без Кучми»

Під час акції «Україна без Кучми» УНА-УНСО охороняє наметове містечко на Майдані, організовує спротив по всій Україні. Події 9 березня 2001 біля Адміністрації Президента призвели до репресій проти організації.

Акцію сумських студентів влітку 2004 року очолив Голова Виконкому УНА Руслан Зайченко. Результатом стала відставка міністра освіти Кременя.

Діячі УНСО працювали в штабах «Нашої України», проводили вишкільні табори для молоді, здійснювали охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента і охорону автопробігу на схід України та Крим.

УНСО проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті, наступника Кирила.

У жовтні 2005 на з'їзді УНА головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.

За його каденції очільника партії, 7 грудня 2005 року у Міжрегіональній академії управління персоналом відбувся ХХ (позачерговий) З'їзд УНА-УНСО. На З'їзді було прийнято рішення про утворення виборчого блоку партій Українська Національна Асамблея і Українська Консервативна Партія (голова — Георгій Щокін).

Про старт рішучих перетворень заявив голова партії Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО) Юрій Шухевич при відкритті XXII позачергового з'їзду УНА, що відбувся в Київському будинку архітекторів 25 грудня 2005 року. З'їзд прийняв політичну програму, що називається «Сонячний Перехід, Третій Гетьманат» і затвердив список зі 154 кандидатів в народні депутати. У першій п'ятірці: лідер партії УНА Юрій Шухевич, заступник голови партії Микола Карпюк, голова виконкому Руслан Зайченко, голова Київської організації Ігор Мазур, лікар-інформотерапевт Олександр Філатович. За ними йдуть журналістка Наталка Чангулі, лідер культового рок-гурту «Кому вниz» Андрій Середа, музикант і громадський діяч Кирило Стеценко, спортивний журналіст Валентин Щербачов, інші інтелектуали та партійні активісти.[10]

2009 року сотня демонстрантів УНСО у Севастополі провела акцію під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами біля штабу Російського Чорноморського Флоту.

Діяльність партії за межами України

Молдова (Придністров'я)

З початку конфлікту в Придністров'ї УНСО взяла під захист українське населення[11], отримало перший бойовий досвід. Керівниками УНСО ПМР були Мамалига Володимир (Богдан), Тима Юрій, Микола Карпюк, (Завірюха) Сергій Коломієць (Спис).

Грузія (Абхазія)

В 1993 у боротьбі проти абхазьких сепаратистів у Грузії та у громадянській війні на боці урядових військ[3] брав участь добровольчий корпус УНСО «Арго», котрий особливо відзначився в боях під Сухумі та в Кодорській Ущелині.

Росія (Чечня)

В грудні 1994, коли російські війська вторгнулися на територію Чеченської Республіки у Грозному починає діяти Інформаційний Центр «Вільний Кавказ», яким керує Сашко Музичко «Білий». Підрозділ УНСО «Вікінг» забезпечує охорону іноземних журналістів, які робили репортажі з зони бойових дій. Перша делегація УНА-УНСО відвідала Чечню у серпні 1994, а друга прибула туди вже в жовтні. Обидві очолював Анатолій Лупиніс. Третьою ж делегацію УНСО, яка з’явилася в Грозному 29.ХІ.1994, керував сам тодішній Провідник Дмитро Корчинський. Відбулися зустрічі з Зелімханом Яндарбієвим та Асланом Масхадовим (обидва вони згодом по черзі виконуватимуть обов’язки президента Чечні). Було домовлено про вербування спеціалістів з ВПС та ППО в Україні [12]. 18 липня 1995 року активісти УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли поховати Патріарха УПЦ КП Володимира на Софіївському майдані. У відповідь реєстрацію партії УНА було припинено.

Білорусь

26 квітня 1996 року підрозділ УНСО на запрошення білоруської організації Білий легіон бере участь в акції проти Олександра Лукашенка в Мінську.

2000 року члени УНСО в таборах під Мінськом вели підготовку до білоруської революції. На жаль, містяни не наважились на виступ. Бійці УНСО пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації.

Азербайджан (Нагірний Карабах)

У 1992–1993 роках бійці УНСО брали участь у боях під містами Ходжали та Агадам під командуванням офіцера ГРУ Шептенко Станіслава Кириловича. Про це повідомив доброволець, позивний «Горностай», разом з ними там також був Анатолій Лупиніс.[13]

Події після 2014 року

Революція Гідності

Під час Революції Гідності (2013—2014) УНСО стало основою військово-політичного руху Правий Сектор в багатьох регіонах України. Члени УНСО захищали студентів під час розгону силовиками мітингу протесту 30 листопада, становили найбільш бойову частину протестуючих.

22 січня в бою на вул. Грушевського був вбитий снайпером Михайло Жизневський «Локі», один з найактивніших діячів партії. 20 лютого 2014 року на Майдані загинули ще двоє бійців УНСО. 17 березня 2014 спецслужби РФ викрали одного з керівників організації Миколу Карпюка, якого судили у Грозному, Чечня. 7 вересня 2019 року його було звільнено в рамках обміну полоненими між Україною та РФ.[14]. 24 березня 2014 у Рівному під час затримання співробітниками МВС, було вбито Олександра Музичка («Сашка Білого»), одного з лідерів УНСО.

Війна на Донбасі

Після переходу Росією весною 2014 до відкритого наступу, на східні території України партійні бійцй їдуть на схід у складі батальйонів «ДУК», «Айдар», «Азов», «Донбас». Також було сформовано добровольчий батальйон УНСО, який увійшов до складу Збройних Сил України. З жовтня 2014 року бійці батальйону виконують бойові завдання в зоні АТО неподалік від Маріуполя та в інших гарячих точках.

Громадська діяльність

2014 року здійснюється пілотний проєкт Міністерства Оборони України та УНСО у Вінниці. Силами організації створено навчальний центр імені Євгена Коновальця, де добровольці УНСО проходять професійний вишкіл перед оформленням до лав Збройних сил України.

У квітні 2015 було відновлено політичне крило — проведено з'їзд та створено партію УНА-УНСО. 20 серпня 2015 року Міністерство юстиції України зареєструвало Політичну партію «УНА-УНСО», свідоцтво 313-п.п., про що в Єдиний реєстр громадських формувань внесено запис 1438849.[15]

У 2021 році у Києві було проведено об'єднавчий з'їзд УНА-УНСО в кількості кількох сотень представників з двадцяти крайових організацій УНСО.

Згодом частина колишніх членів УНСО, яких піддали обструкції за допис на офіційному сайті УНСО в підтримку Петра Порошенка провела альтернативний з'їзд в кількості кількох десятків учасників і зареєструвала клон справжньої УНСО.

Повномасштабне вторгнення

В перші дні повномасштабного вторгнення більшість бійців УНСО повернулася в лави Сил Оборони України в різні підрозділи.

Наприклад, до сотні бійців УНСО з Рівного і Вінниці влилися в ряди Першої Окремої Бригади Спеціального Призначення імені І.Богуна, де багато разів відзначалися звитягами і героїзмом.

У 2023 російські медіа повідомляли про загибель Валерія Пальчика «Вальтера» під Соледаром. Через тиждень Валерій вийшов поранений з оточення і написав книгу на цю тему "Спалахи під Бахмутом".

Лідери

Див. також

Примітки

  1. ↑ Right Sector registered as official party, Interfax-Ukraine (22 May 2014)
  2. ↑ McGregor, Andrew (30 березня 2006), Radical Ukrainian Nationalism and the War in Chechnya, The Jamestown Foundation
  3. ↑ а б Мирончук, В (2021). До ліктя лікоть. Темпора. с. 50.
  4. ↑ УКРАЇНСЬКІ ПРАВОРАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ У КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ (КІНЕЦЬ 1980-х – 2015 рр.) (PDF). {{cite web}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 39 (довідка)
  5. ↑ Singh, Anita Inder (2001), Democracy, Ethnic Diversity, and Security in Post-Communist Europe, Greenwood, с. 114
  6. ↑ Dymerskaya-Tsigelman, Liudmila; Finberg, Leonid (1999), Antisemitism of the Ukrainian Radical Nationalists: Ideology and Policy, Analysis of Current Trends in Antisemitism, Vidal Sassoon International Center for the Study of Antisemitism (14)
  7. ↑ Ramet, Sabrina P. (1 листопада 2010). Radical Right in Central and Eastern Europe Since 1989 (англ.). Penn State Press. с. 290. ISBN 978-0-271-04379-1.
  8. ↑ Салига, Павло (2026). Плем'я козаків. Як формувалися і змінювалися чоловічі спільноти (українська) . Київ: Наш Формат. с. 239. ISBN 978-617-8441-75-3.
  9. ↑ 25/12/2023 22:00 (25 грудня 2023). Микола Лупиніс: Батько лишив нам у спадок найважливіше - ідею боротьби за незалежну Україну. novynarnia.com (укр.). Процитовано 21 серпня 2026.
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2006. Процитовано 2 квітня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2006-04-02 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Пальчик, Валерій Миколайович (2021). УНСО: перший посвист куль (війна у Придністров'ї,1992 рік). Київ: Мельник М.Ю. с. 304 с. ISBN 978-966-97751-8-4.
  12. ↑ Контакти УНА-УНСО з Чеченською Республікою Ічкерія (Микола Кравченко). Цензор.нет. 6 листопада 2020. Архів оригіналу за 6 червня 2023. (рос.)
  13. ↑ Схід справа тонка! Спогади добровольця УНСО про війну в Карабасі 1992 року. @bastion_tv (укр.). 5 грудня 2021. Процитовано 21 серпня 2026.
  14. ↑ Українські в'язні повернулися. Хто серед них? Повний список. BBC News Україна. 07.09.2019. Процитовано 7 вересня 2019.
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2013. Процитовано 27 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-05-20 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Головою партії УНА-УНСО став Валерій Бобрович. УНА-УНСО. 7 листопада 2016. Архів оригіналу за 16 листопада 2016. [Архівовано 2016-11-16 у Wayback Machine.]

Посилання

У культурі:

Мемуарна та художня література

  • Бобрович В. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. — Київ: Зелений пес, 2009.
  • Андрій Миронюк. Українські добровольці в Чечні (книга містить романи kavkaz.ua та Скіф). — Київ, 2004. — 288 с. ISBN 956-7881-96-5
  • Дмитро Корчинський ,,Війна у натовпі".

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).