Ультраправі

Терміни «ультраправі», «крайні праві», «крайня правиця», «радикальні праві», «радикальна правиця» вживають у політиці для позначення рухів, організацій і політичних партій (а також їхніх членів і виборців), які займають крайні позиції на правому фланзі політичного компасу. Це включає як політичні сили, що пропонують радикальні зміни у державному управлінні, так і ті, що відстоюють консервативні або націоналістичні цінності у сучасному суспільстві.

Люди з крайніми правими поглядами зазвичай прагнуть до виокремлення своєї нації серед інших та виступають за обмежену міграцію.^[1] Вкрай праві політики часто підтримують принцип супремасизму — переконання про перевагу одних індивідів і груп, що веде до відмови від концепції соціальної рівності як норми.^[2][3][4][5] Вони зазвичай виступають за сильну централізовану владу, обмеження громадянських свобод та заперечують ліберальні цінності. Їхня економічна політика часто поєднує державне втручання з протекціоністськими заходами, протидією глобалізації та захистом інтересів великого бізнесу, що нерідко посилює соціальну нерівність та обмежує права робітників і меншин.^[6]

Деякі ультраправі рухи мають ревізіоністські погляди на історичні кордони та територіальні претензії, а їхні програми часто супроводжуються націоналістичною риторикою, спрямованою на дискримінацію мігрантів, етнічних меншин та ЛГБТ+ спільнот. Вкрай праві зазвичай асоціюються з особою чи групами осіб, які мають вкрай націоналістичні, ксенофобські, расистські, релігійно-фундаменталістські або реакційні погляди^[7][8], нерідко термін застосовують стосовно неофашистів і неонацистів^[4][5] . Їхні програми та дії часто впливають на послаблення соціальних гарантій, зростання нерівності та обмеження участі громадян у прийнятті рішень, що підкреслює системний характер загроз, які ультраправі ідеології несуть для демократичного і соціально справедливого суспільства.^[3]

При цьому політологи підкреслюють, що «ультраправі» не є однорідною категорією. У літературі запропоновано розмежування між «(популістською) радикальною правицею» (radical/populist right) та «екстремістською правицею» (extreme right). До першої належать рухи та партії, які підтримують жорстку імміграційну політику, культурний консерватизм або авторитарні практики, проте формально визнають демократичні інститути і не прагнуть повного відкидання плюралізму. До другої — ті, що відмовляються від демократичних норм, прагнуть системних антиплюралістичних змін і можуть застосовувати насильство для досягнення своїх цілей.^[9]

Хоча часто асоціюють ультраправих з екстремістськими ідеологіями, не слід автоматично відносити до них усі форми націоналізму чи консерватизму. Наприклад, поняття Націоналізм у політичній науці має широку типологію та може означати прагнення до національної самосвідомості, культурної єдності та державного суверенітету без ворожості до інших націй. У багатьох дослідженнях підкреслюють, що існують різні форми націоналізму — від «громадянського» або культурно-орієнтованого, до реакційного чи ідентитарного.^[10]

«Ультраправий» також застосовується лівицею як образливий та ганебний епітет усіх, хто асоціюється з правими ідеями, прирівнюючи всі їхні течії до фашизму та нацизму.^[11] Як зазначає політолог Жан-Ів Камю, у Європі цей термін майже ніколи не використовується тими, хто до нього належить.^[12] Таке використання є частиною ширшої моделі, коли групові епітети використовуються для посилення інших образливих слів і для того, щоб принизити окремих осіб або групи, які сприймаються як такі, що протистоять їхнім поглядам.^[13]

За словами П'єра-Андре Тагієва, вираз «крайні праві» є «радше полемічним ярликом, ніж концептуально розробленою категорією або моделлю зрозумілості, яку можна використовувати в науковій роботі». Але цей вираз, з усім тим, використовується в політології для електорального аналізу, де його застосовують «для нечіткої, але дуже стигматизуючої ідентифікації певного політичного угруповання». За словами Тагієва, у певних питаннях, таких як неприйняття «ліберальної глобалізації», рухи, які називають «крайніми правими», займають позицію «ближчу до лівої, або навіть до революційної чи радикальної лівої, ніж до ліберальної правої чи консервативної правої».^[14]

• Ультраправі в Україні: нечисленні, але є // Девід Стерн, BBC, Київ, 15 грудня 2014
• «Працівники музею налякані ультраправими, і це геть не дивно» — художник Давид Чичкан // hromadskeradio, 28 жовтня 2017 21:15