YaChudo

Тім Вінтон

Переглядів: 0. Оновлено 30.10.2026.

Тім Вінтон
Вінтон на презентації Подих (Breath) у Лондоні, 2008
Ім'я при народженніTimothy John Winton
Народився4 серпня 1960 (66 років)
Субіако, Австралія
ГромадянствоАвстралія
Діяльністьписьменник
Сфера роботилітературна діяльністьd[1], белетристика[1], дитяча та підліткова літератураd[1] і науково-популярне видання[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовавстралійська англійська і англійська[2][1][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрлітература, дитяча література, нон-фікшн, оповідання
Magnum opusCloudstreetd Редагувати інформацію у Вікіданих
НагородиПремія Майлза Франкліна (Miles Franklin)
1984, 1992, 2002, 2009
CMNS: Тім Вінтон у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Тімоті Джон Вінтон (нар. 4 серпня 1960) — австралійський письменник та екологічний активіст. Є автором романів, дитячих книг, книг у жанрі нон-фікшн та оповідань.

Найвідомішим романом Вінтона, який започаткував його письменницьку кар'єру, став Хмарна вулиця (Cloudstreet), опублікований 1991 року. Він також відомий романами Dirt Music (2001) і Подих (Breath) (2009), збірками короткої прози, зокрема The Turning (The Turning) (2004), а також кількома творами дитячої та література для юнацтва літератури, серед яких Lockie Leonard, Human Torpedo. Його найновішим романом є роман у жанрі кліматичної фантастики Сік (Juice), опублікований 2024 року. Багато його романів та оповідань були адаптовані для театру й екрана та перекладені багатьма мовами. Вінтон також написав кілька творів у жанрі нон-фікшн, зокрема мемуари Хлопчик за завісою (The Boy Behind the Curtain), опубліковані 2016 року.

Вінтон бере активну участь в австралійському природоохоронному русі та обіймає посади в низці природоохоронних організацій. Новий вид риб, Winton's grunter, був названий на його честь після того, як про його відкриття було оголошено 2016 року. У 2023 році на ABC Television вийшов трисерійний цикл Ningaloo Nyinggulu, написаний і озвучений Вінтоном.

У 1997 році Національний фонд Австралії присвоїв йому звання «Жива національна цінність Австралії» (Australian Living Treasure), а серед багатьох інших нагород він чотири рази здобував Премію Майлза Франкліна (Miles Franklin Award). У 2023 році його було призначено офіцером Ордена Австралії (AO).

Ранні роки та освіта

Тімоті Джон Вінтон[4] народився 4 серпня 1960 року[5] у Субіако, внутрішньому західному передмісті Перта, Західної Австралії. Він виріс у північному передмісті Перта Карріньяп,[6][7] а у віці 12 років разом із родиною переїхав до регіонального міста Олбані.[8]

Він навчався у Західноавстралійському технологічному інституті (нині Університет Кертіна), який закінчив у 1980 році, здобувши ступінь бакалавра мистецтв зі спеціалізацією з англійської мови, а у 1981 році — диплом післядипломної освіти з англійської мови.[9]

Кар'єра

Письменницька діяльність

Ще будучи студентом, Вінтон написав свій перший роман An Open Swimmer, який здобув The Australian/Vogel Literary Award у 1981 році, започаткувавши його письменницьку кар'єру. Він зазначав, що написав «значну частину трьох книжок під час навчання в університеті».[10]

Його друга книга, Shallows, здобула Премію Майлза Франкліна (Miles Franklin Award) у 1984 році. У 1991 році Вінтон опублікував роман Хмарна вулиця (Cloudstreet), який остаточно утвердив його письменницьку кар'єру.[10]

Під час публікації роману Dirt Music Він співпрацював із радіоведучим Lucky Oceans над створенням компіляційного альбому Dirt Music – Music for a Novel, випущеного у 2001 році.[11]

Він продовжував публікувати художню прозу, п'єси та твори у жанрі нон-фікшн.

Стиль і тематика

Основним джерелом натхнення для Вінтона є ландшафт і місцевість, переважно узбережжя Західної Австралії. В інтерв'ю 2008 року про свій роман Подих (Breath) (2009) він сказав: «Місце завжди на першому місці. Якщо місце не здається мені цікавим, я не можу його відчути. Я не можу відчути людей у ньому. Я не можу зрозуміти, чим живуть ці люди або що вони можуть зробити».[10] В інтерв'ю про свій роман The Shepherd's Hut (The Shepherd's Hut) 2019 року він повторив: «Місце завжди на першому місці, як і було завжди, а ландшафт визначає межі історії; він породжує людей (так чи інакше), і саме з ними мені доводиться працювати. Гадаю, тепер я вже звик підкорятися екологічній логіці, що лежить в основі всього. Персонажі буквально виникають із ландшафту».[12]

Твори Вінтона часто містять наскрізні теми насильства, бажання та приналежності.[12] Подих (Breath) розповідає про ризики, на які йдуть молоді люди, а також про роль моря у заспокоєнні душі й емоцій, водночас підкреслюючи його потенційну небезпеку.[10] Море та серфінг часто присутні в його романах. Він також використовує прийом, який називає «перетином персонажів», коли той самий персонаж з'являється в різних оповіданнях або романах.[10]

Природоохоронна діяльність

У творчості

Вінтон завжди приділяв значну увагу довкіллю та австралійському ландшафту у своїх творах.

Його роман у жанрі кліматичної фантастики Сік(Juice), опублікований 2024 року, був названий «потужним баченням майбутнього, яке вказує пальцем на самовдоволення сьогодення»,Book review: Juice, Tim Winton. ArtsHub. Процитовано 3 листопада 2024. оскільки він розглядає наслідки зміни клімату.

Організації

Вінтон бере активну участь в австралійському природоохоронному русі. Він обіймає посади в низці природоохоронних організацій, зокрема в Australian Marine Conservation Society. З 1998 року він був віцепрезидентом відділення Західної Австралії, а з 2006 року є національним патроном організації. Він брав участь у багатьох її кампаніях, зокрема у кампанії з підвищення обізнаності щодо споживання екологічно сталих морепродуктів у 2008 році,AMCS Sustainable Seafood Guide [Архівовано 20 December 2008 у Wayback Machine.] кампанії проти видобування акулячих плавців у 2008 році,For the love of sharks. Australian Geographic. 23 липня 2010. Архів оригіналу за 25 липня 2010. а також у кампанії Protect Ningaloo, починаючи з 2018 року.

У березні 2017 року Вінтона було призначено першим патроном новоствореного Native Australian Animals Trust, що базується на факультеті біологічних наук Мельбурнського університету. Фонд було створено для підтримки досліджень і викладання, присвячених австралійським аборигенним тваринам та їхньому природному середовищу.About. Native Australian Animals Trust. University of Melbourne. Процитовано 16 березня 2017.

Інші посади в природоохоронних організаціях включають:

  • представник Environmental Defenders Office, станом на 2023 рік[4]
  • представник Australian Wildlife Conservancy, з 2001 року[13]
  • патрон Murujuga World Heritage Summit, 2018[13]
  • патрон Stop the Toad Foundation, 2005—2010[13]
  • представник Save Ningaloo Reef, 2000—2003[13]
  • представник і співзасновник «Protect Ningaloo»[13]
  • патрон Jubilee Australia[13]

Телебачення

У 2023 році ABC Television випустила трисерійний документальний цикл Ningaloo Nyinggulu, присвячений рифу Нінгалу на північно-західному узбережжі Західної Австралії. Автором сценарію та оповідачем серіалу став Вінтон,[14] а продюсерами виступили Artemis Media і Matter of Factual.[15] Серіал був номінований на премію AACTA у категорії «Найкраща документальна або публіцистична програма»,[16] здобув нагороду Innovation Award for Television на Western Australia Screen Culture Awards[17], а також переміг у номінації «Найкраща програма про природу або дику природу» на Asian TV Awards у Хошиміні.[18] Серіал доступний для перегляду на ABC iview.[19]

Визнання та відзнаки

Книги Вінтона отримали високу оцінку критиків, а багато з них були номіновані або відзначені нагородами. Кілька романів та оповідань були адаптовані для театру та екрана. Усі його книги й досі перебувають у друці та опубліковані багатьма мовами світу. Його творчість також була успішно адаптована для театру, кінематографа та радіо.[20] Він є рекордсменом за кількістю здобутих Премій Майлза Франкліна (Miles Franklin Award), отримавши її чотири рази: за Shallows (1984), Хмарна вулиця (Cloudstreet) (1992), Dirt Music (2002) та Подих (Breath) (2009).[20]

У 1997 році Національний фонд Австралії присвоїв Вінтону звання «Жива національна цінність Австралії» (Australian Living Treasure),[21][4] а в січні 2001 року він був нагороджений Медаллю сторіччя (Centenary Medal) «за заслуги перед австралійським суспільством і літературою».[22] У 1999 році він отримав Friends of the National Library of Australia Celebration Award.[23]

У 2003 році Вінтон став першим лауреатом медалі Australian Society of Authors (ASA) за внесок у кампанію зі збереження рифу Нінгалу.[24] У 2006 році його включили до списку «100 найвпливовіших австралійців» журналу The Bulletin.[25] У 2009 році його альма-матер, Університет Кертіна, назвав на його честь одну з лекційних аудиторій.[9]

У 2016 році було оголошено, що один із 20 нещодавно відкритих видів риб із регіону Кімберлі буде названо на його честь.[26] У 2020 році вид офіційно отримав назву Winton's grunter, або Hannia wintoni.[27][28][29] Ця риба є 25-сантиметровим представником родини Terapontidae, що мешкає в одній із приток Prince Regent River.[30]

У рамках нагородження з нагоди дня народження короля 2023 року Вінтона було призначено офіцером Ордена Австралії за «видатні заслуги перед літературою як автора й романіста, природоохоронною справою та екологічною діяльністю».[31][32] Того ж року він отримав премію Lloyd O'Neil Award від Australian Book Industry Awards (ABIA) за видатний внесок в австралійську книжкову індустрію.[33]

У 2024 році Вінтон став героєм портрета, написаного художницею з Сіднея Лаурою Джонс, який того року здобув Премію Арчибальда. Цікавлячись взаємодією людини з довкіллям і захоплюючись творчістю Вінтона, художниця надихнулася на створення портрета після перегляду його телевізійного документального циклу Ningaloo Nyinggulu (2023), а також його промови, у якій він закликав митців використовувати свою творчість для критики недостатніх дій урядів щодо зміни клімату.[34]

Премія Тіма Вінтона для молодих письменників (1992–2022)

Премію Тіма Вінтона для молодих письменників було засновано 1992 року. До 2022 року її щороку фінансувало Місто Субіако (City of Subiaco). Вінтон був патроном премії та вручав нагороди під час урочистої церемонії.[35][36]

Премія відзначала молодих письменників із агломерації Перта[37] і була відкрита для авторів оповідань початкового та середнього шкільного віку. Було видано три збірки: Destination Unknown (2001),[38] Life Bytes (2002)[39] та Hatched: Celebrating Twenty Years of the Tim Winton Award for Young Writers (2013). Остання містить твори-переможці за кожен рік існування премії з 1993 по 2012 рік.[40] У 2022 році на конкурс було подано понад 1300 робіт.[36]

У 2023 році патроном премії став Крейг Сільві, а саму нагороду було перейменовано на Craig Silvey Award for Young Writers.[36][41] Однак у січні 2026 року було оголошено, що Сільві більше не матиме жодного стосунку до премії,[42] після того як йому було висунуто обвинувачення у зберіганні та розповсюдженні матеріалів, що містять сексуальну експлуатацію дітей.[43]

Особисте життя

Вінтон познайомився зі своєю дружиною Деніз ще в дитинстві, коли вони навчалися в школі. Коли йому було 18 років і він одужував після автомобільної аварії, вони знову зустрілися, оскільки Деніз була студенткою-медсестрою. Вони одружилися, коли Вінтону був 21 рік, а Деніз — 20, і разом виховали трьох дітей.[44] Із зростанням своєї популярності Вінтон почав ретельно оберігати приватне життя своє та своєї родини й рідко виступає публічно,[45] за винятком презентацій нових книжок або виступів на підтримку екологічних ініціатив.[8]

Молодший брат Вінтона, Andrew Winton, є музикантом і капеланом у середній школі. Його молодша сестра Шерін О'Нілл у 2018 році стала комісаркою державного сектору Західної Австралії після 12 років роботи на посаді генерального директора Департаменту освіти Західної Австралії.[46]

Вінтон жив в Італії, Франції, Ірландії та Греції.[44] Станом на 2016 рік проживав у Західній Австралії.[47]

Бібліографія

Романи

  • Відкритий плавець (An Open Swimmer) (1982)
  • Мілини (Shallows) (1984)
  • Те око, те небо (That Eye, the Sky) (1986)
  • У зимовій темряві (In the Winter Dark) (1988)
  • Хмарна вулиця (Cloudstreet) (1991)
  • Вершники (The Riders) (1994)
  • Синеспинка (Blueback) (1997)
  • Музика землі (Dirt Music) (2001)
  • Подих (Breath) (2008)
  • Орлине гніздо (Eyrie) (2013)
  • Хатина пастуха (The Shepherd's Hut) (2018)
  • Сік (Juice) (2024). Українське видання роману опубліковано 2026 року у видавництві «Лобстер».[48]

Коротка проза

Збірки
  • Розлом (Scission) (1985)
  • Удар, поцілунок (A Blow, A Kiss) (1985)
  • Мінімум двоє (Minimum of Two) (1987)
  • Зібрані короткі романи Тіма Вінтона (The Collected Shorter Novels of Tim Winton) (1995)
  • Поворот (The Turning) (2004)
Оповідання[49]
Назва Рік Перша публікація Передрук / збірка Примітки
Скорочення (Abbreviation) 2003 "Abbreviation"/"Ten viet tat", Truyen ngan Uc/Australian Short Stories, Rose Moxham (ed), Trinh Lu (translator), Hoi Nhaa Van, 2005
Водоносний горизонт (Aquifer) 2000 Winton, Tim (Літо 2000). Aquifer. Granta. 70: 39—52. The Beacon Best of 2001, Junot Diaz (ed), Beacon Press, 2001
Великий світ (Big World) 2004 Journeys: Modern Australian Short Stories, Barry Oakley (ed), Five Mile Press, 2007
Черепашка (Cockleshell) 2004 "Cockleshell", Harvard Review, No. 27, Christina Thompson, (ed), 2004
Малі милості (Small Mercies) 2006 Повість

П'єси

  • Висока вода (Rising Water) (2011)
  • Ознаки життя (Signs of Life) (2012)
  • Святиня (Shrine) (2013)

Дитяча та юнацька література

  • Джессі (Jesse) (1988)

Трилогія Локі Леонард (Lockie Leonard) (1990–1997) для юнацтва, до якої входять:

    • Локі Леонард: Людина-торпеда (Lockie Leonard, Human Torpedo) (1990)
    • Локі Леонард: Мисливець на покидьків (Lockie Leonard, Scumbuster) (1993)
    • Локі Леонард: Легенда (Lockie Leonard, Legend) (1997)
  • Викрадач сідниць Бугалаґса (The Bugalugs Bum Thief) (1991)
  • Глибина (The Deep) (1998) — книжка-картинка з ілюстраціями Карен Луїз

Нон-фікшн

  • Край землі (Land's Edge) (1993) — спільно з Тріш Ейнслі та Роджером Гарвудом
  • Місцевий колорит: Подорожі іншою Австралією (Local Colour: Travels in the Other Australia) (1994), перевидано у США під назвою Австралійські барви: Образи глибинки (Australian Colors: Images of the Outback) (1998) — фотографії та текст Білла Бахмана, додатковий текст Тіма Вінтона
  • Ближче до землі: Австралійські ландшафти (Down to Earth: Australian Landscapes) (1999) — текст Тіма Вінтона та фотографії Річарда Волдендорпа
  • «Як було здобуто риф» (How the Reef Was Won), The Bulletin, т. 121, № 6384, 5 серпня 2003
  • «Висадка» (Landing), A Place on Earth: An Anthology of Nature Writing from Australia and North America, упорядник Марк Тредіннік, University of Nebraska Press та University of New South Wales Press, 2003
  • Маленьке містечко (Smalltown) (2009) — текст Тіма Вінтона та фотографії Мартіна Мішкульніга[50]
  • Острівний дім (Island Home) (2015)
  • Припливні землі — Ідріс Мерфі (Tide-Lands – Idris Murphy) (2015) — текст Тіма Вінтона та ілюстрації Ідріса Мерфі
  • Хлопчик за завісою (The Boy Behind the Curtain) (2016, мемуари) — також доступна у вигляді комплекту з 7 компакт-дисків, начитаного Вінтоном, видавництво ABC/Bolinda

Адаптації

Театр і радіо

  • Те око, те небо (That Eye the Sky), адаптація Джастіна Монджо та Річарда Роксбурга — театральна постановка New Theatre, Ньютаун, 2017[51]
  • Хмарна вулиця (Cloudstreet), адаптація Пейдж Ґіббс — ABC Radio[52]
  • Хмарна вулиця (Cloudstreet), адаптація Ніка Енрайта та Джастіна Монджо; вперше поставлена Black Swan Theatre Company, згодом гастролювала світом разом із Belvoir Street Theatre[53]
  • Локі Леонард: Людина-торпеда (Lockie Leonard, Human Torpedo), адаптація Пейдж Ґіббс. Вперше поставлена Perth Theatre Company[54]
  • Локі Леонард: Мисливець на покидьків (Lockie Leonard, Scumbuster), адаптація Гаррі Фрая. Вперше поставлена Theatre South, Вуллонгонг, 1998[55]
  • Викрадач сідниць Бугалаґса (The Bugalugs Bum Thief), адаптація Spare Parts Puppet Theatre[56]
  • Викрадач сідниць Бугалаґса (The Bugalugs Bum Thief), адаптація Monkey Baa Theatre Company — театральна постановка[57]
  • Глибина (The Deep), адаптація Spare Parts Puppet Theatre, 2001[58]
  • Синеспинка (Blueback), адаптація Пети Мюррей для Terrapin Puppet Theatre та Spare Parts Puppet Theatre[59]
  • Поворот (The Turning), адаптація Білла Маккласкі, поставлена Perth Theatre Company для Пертського міжнародного фестивалю мистецтв (PIAF) у 2008 році[60]
  • Оперна адаптація Вершники (The Riders), створена Victorian Opera у Malthouse Theatre, 2014[61]
  • Оперна адаптація Хмарна вулиця (Cloudstreet), State Opera of South Australia. Her Majesty's Theatre, Adelaide, прем'єра 12 і 13 травня 2016 року.[62]
  • Театральна адаптація Хатина пастуха (The Shepherd's Hut), адаптація Тіма Макгаррі, поставлена Black Swan Theatre Company, режисер Метт Еджертон, травень 2026 року[63]

Екранізації

  • Фільм за романом Те око, те небо (That Eye the Sky), режисер Джон Руейн, вийшов у 1994 році.[64]
  • У зимовій темряві (In the Winter Dark), екранізація однойменного роману, режисер Джеймс Боґл, вийшла у 1998 році.[65][66]
  • Два телевізійні серіали, засновані на книжках Локі Леонард (Lockie Leonard). Перший серіал вийшов у 2007 році, другий — у 2010 році.
  • Короткометражний фільм за оповіданням «Вода була темною і спадала без кінця» (The Water Was Dark and It Went Forever Down), режисерка Міранда Едмондс, вийшов у 2009 році. Його було показано на багатьох кінофестивалях, зокрема Rhode Island International Film Festival, CinefestOZ, Canada International Annual Film Festival 2009, де він здобув третю премію, Flickerfest 2010, St Kilda Short Film Festival 2010, а також він став фіналістом премії ATOM (за найкращий короткометражний фільм) у 2010 році.[67]
  • Телевізійний мінісеріал Хмарна вулиця (Cloudstreet) вийшов у 2011 році. Сценарій спільно написали Вінтон і Еллен Фонтана, режисером став Меттью Савілл.[68]
  • Поворот (The Turning), драматичний кіноальманах, вийшов у вересні 2013 року.[69]
  • Екранізація оповідання «Таємниці» (Secrets) під назвою Криниця (The Well; Manto acuífero), режисер австралієць Майкл Роу, була знята в Мексиці та вийшла у 2013 році.[70]
  • Подих (Breath), екранізація однойменного роману, вийшла у вересні 2017 року.[71]
  • Музика землі (Dirt Music), екранізація однойменного роману режисера Ґреґора Джордана, вийшла у жовтні 2020 року.[72]
  • Синеспинка (Blueback), екранізація однойменного роману режисера Роберта Конноллі, вийшла 1 січня 2023 року.[73][74]
  • Про створення фільму Вершники (The Riders), заснованого на романі, було оголошено у 2018 році.[75] Станом на July 2026 він перебуває у виробництві американської студії A24, режисером є Едвард Бергер, а головну роль Фреда Скаллі виконує Бред Пітт. Продюсером фільму є Рідлі Скотт, а до акторського складу також входять Джуліанна Ніколсон і юна акторка Коко Ґрінстоун.[74]
  • У липні 2026 року було оголошено, що роман Сік (Juice) буде екранізований британською кінокомпанією Working Title Films. Сценаристкою стала Ебі Морган, а режисером — Джо Райт.[74]

Літературні нагороди та номінації

  • Чотириразовий лауреат премії Майлза Франкліна (Miles Franklin Award) — 1984, 1992, 2002, 2009[4]
  • Дворазовий номінант на Букерівську премію (Booker Prize) — 1995, 2002

Повний список нагород і номінацій

Відкритий плавець (An Open Swimmer)

  • 1981 — Австралійська національна літературна премія «Vogel» (Australian Vogel National Literary Award)[76]

Мілководдя (Shallows)

  • 1984 — Премія Майлза Франкліна (Miles Franklin Award)[77]
  • 1985 — спільний лауреат Премії прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award) у категорії «Художня література»[78]

«Розкол» (Scission) та інші оповідання

  • 1985 — Літературна премія Ради Західної Австралії (Western Australian Council Literary Award)[78]
  • 1985 — спільний лауреат Премії прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award) у категорії «Художня література»[78]

«Щонайменше двоє» (Minimum of Two) та інші оповідання

  • 1988 — лауреат Премії прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award) у категорії «Художня література»[78]

«Джессі» (Jesse)

  • 1990 — лауреат Премії прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award) у категорії «Дитяча книга»[78]

«Клаудстріт» (Cloudstreet)

  • 1991 — Премія Банджо NBC за художню літературу (NBC Banjo Award for Fiction)[78]
  • 1991 — Премія прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award) у категорії «Художня література»[78]
  • 1992 — Премія «Deo Gloria» (Deo Gloria Award)[78]
  • 1992 — Премія Майлза Франкліна (Miles Franklin Award)[77]

Пов'язано з романом «Клаудстріт» (Cloudstreet)

  • 1999 — Премія AWGIE (AWGIE Award) (для драматургів Ніка Енрайта та Джастіна Монжо)[79]
  • 2002 — Премія Гелпманна (Helpmann Award) за найкращу режисуру вистави (Ніл Армфілд)[80]
  • 2002 — Премія Гелпманна (Helpmann Award) за найкращу виставу[80]

«Локі Леонард, людська торпеда» (Lockie Leonard, Human Torpedo)

  • 1991 — спільний лауреат Премії прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award) у категорії «Дитяча книга»[78]
  • 1993 — Премія Американської бібліотечної асоціації (American Library Association Best Book for Young Adults Award) за найкращу книгу для молоді[78]
  • 1996 — лауреат премії YABBA (YABBA Awards) у категорії «Художня література для старших читачів»[78]

«Локі Леонард: Скамбастер» (Lockie Leonard, Scumbuster)

  • 1993 — Екологічна премія Товариства дикої природи (Wilderness Society Environment Award)[78]

«Злодій дупи Бугалуґс» (The Bugalugs Bum Thief)

  • 1994 — лауреат премії CROW (Children Reading Outstanding Writers Award) — список рекомендованих книжок для 3–5 класів[78]
  • 1998 — лауреат премії YABBA (YABBA Awards) у категорії «Художня література для молодших читачів»[78]

«Вершники» (The Riders)

  • 1995 — фіналіст Букерівської премії (Booker Prize)[81]
  • 1995 — Премія письменників Співдружності (Commonwealth Writers' Prize) — регіон Південно-Східної Азії та Південного Тихого океану, найкраща книга[78]

«Блюбек» (Blueback)

  • 1998 — Премія аудіокниг Bolinda (Bolinda Audio Book Awards)[78]
  • 1998 — Екологічна премія Товариства дикої природи (Wilderness Society Environment Award)[78]
  • 1999 — Премія WAYRBA Hoffman для юних читачів (WAYRBA Hoffman Award for Young Readers)[78]

«Локі Леонард: Легенда» (Lockie Leonard, Legend)

  • 1998 — Сімейна премія дитячої літератури (Family Award for Children's Literature)[78]

Музика землі (Dirt Music)

  • 2001 — Премія журналу Good Reading (Good Reading Award)[78]
  • 2001 — Премія прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award): Премія прем'єра — «Книга року»[82]
  • 2001 — Премія прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Award): Премія прем'єра — «Художня література»[82]
  • 2002 — Премія Австралійської асоціації книгарів «Книга року» (Australian Booksellers Association Book of the Year Award)[82]
  • 2002 — фіналіст Букерівської премії (Man Booker Prize)[83]
  • 2002 — фіналіст Літературної премії Кіріями Тихоокеанського регіону (Kiriyama Pacific Rim Book Prize) у категорії «Художня література»[82]
  • 2002 — Премія Майлза Франкліна (Miles Franklin Award)[77]
  • 2002 — Літературна премія прем'єра Нового Південного Уельсу (New South Wales Premier's Literary Awards), Премія Крістіни Стед за художню літературу (Christina Stead Prize for Fiction)[82]

Поворот (The Turning)

  • 2004 — Премія Коліна Родеріка (Colin Roderick Award), спільний лауреат[82]
  • 2005 — відзначений похвальною згадкою Премії письменників Співдружності (Commonwealth Writers' Prize) — регіон Південно-Східної Азії та Південного Тихого океану, найкраща книга[82]
  • 2005 — фіналіст Міжнародної премії Френка О'Коннора за коротке оповідання (Frank O'Connor International Short Story Award)[82]
  • 2005 — Літературна премія прем'єра Нового Південного Уельсу (New South Wales Premier's Literary Awards), Премія Крістіни Стед за художню літературу (Christina Stead Prize for Fiction)[82]
  • 2005 — Літературна премія прем'єра Квінсленду (Queensland Premier's Literary Awards) за найкращу художню книгу[82]

Подих (Breath)

  • 2008 — Премія The Age «Книга року» (The Age Book of the Year) у категорії «Художня література»[82]
  • 2008 — Indie Book Awards у категорії «Художня література»[82]
  • 2009 — фіналіст Премії письменників Співдружності (Commonwealth Writers' Prize) — регіон Південно-Східної Азії та Південного Тихого океану[82]
  • 2009 — Премія Майлза Франкліна (Miles Franklin Award)[84]
  • 2009 — фіналіст Літературної премії прем'єра Нового Південного Уельсу (New South Wales Premier's Literary Awards), Премія Крістіни Стед (Christina Stead Prize)[82]

Ейрі (Eyrie)

  • 2014 — фіналіст Australian Book Industry Awards (ABIA) у категорії «Австралійська художня книга року» (Australian Literary Fiction Book of the Year)[85]
  • 2014 — фіналіст Indie Book Awards у категорії «Художня література»[85]
  • 2014 — фіналіст Премії Майлза Франкліна (Miles Franklin Award)[85]
  • 2014 — фіналіст Літературної премії Квінсленду (Queensland Literary Awards) у категорії «Художня книга»[85]
  • 2014 — фіналіст Літературної премії прем'єра Вікторії (Victorian Premier's Literary Awards) у категорії «Художня література»[85]
  • 2014 — фіналіст Літературної премії Восса (Voss Literary Prize)[85]
  • 2014 — лауреат Премії прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Awards) у номінації «Вибір читачів» (People's Choice Award)[85]
  • 2014 — фіналіст Премії прем'єра Західної Австралії за книгу (Western Australian Premier's Book Awards) у категорії «Художня література»[85]

''Острівний дім: Мемуари про ландшафт (Island Home: A Landscape Memoir)

  • 2015 — спеціальна відзнака Національної літературної премії Товариства австралійських письменників (Вікторія) (The Fellowship of Australian Writers Victoria National Literary Awards) — Премія FAW за досягнення в нехудожній літературі (FAW Excellence in Non-fiction Award)[85]
  • 2015 — фіналіст Премії Коліна Родеріка (Colin Roderick Award)[85]
  • 2016 — фіналіст Літературної премії прем'єра Нового Південного Уельсу (New South Wales Premier's Literary Awards), Премія Дугласа Стюарта за нонфікшн (Douglas Stewart Prize for Non-Fiction)[85]
  • 2016 — лауреат Australian Book Industry Awards (ABIA) у категорії «Австралійська нонфікшн-книга року» (Australian General Non-Fiction Book of the Year)[85]
  • 2016 — фіналіст Літературної премії прем'єр-міністра Австралії (Prime Minister's Literary Awards) у категорії «Нонфікшн»[85]
  • 2016 — фіналіст Літературної премії Квінсленду (Queensland Literary Awards) у категорії «Нонфікшн»[85]

Хлопець за завісою (The Boy Behind the Curtain)

  • 2017 — увійшла до довгого списку Indie Book Awards у категорії «Нонфікшн»[85]

''Хатина пастуха (The Shepherd's Hut)

  • 2019 — фіналіст Літературної премії прем'єра Нового Південного Уельсу (New South Wales Premier's Literary Awards), Премія Крістіни Стед за художню літературу (Christina Stead Prize for Fiction)[86]
  • 2019 — лауреат Літературної премії Восса (Voss Literary Prize)[87]

Сік (Juice)

  • 2025 — фіналіст Літературної премії Прем'єр-міністра Австралії (Prime Minister's Literary Award for Fiction) у номінації «Художня проза»[88]

Примітки

  1. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ а б в г Timothy John Winton: Officer of the Order of Australia, 12th of June 2023. Australian Honours Search Facility. Department of the Prime Minister and Cabinet (Australia). Процитовано 5 липня 2026.
  5. ↑ Tim Winton. Britannica. 4 жовтня 2023.
  6. ↑ Births. The West Australian. 5 серпня 1960. с. 44.
  7. ↑ Tim Winton (Author profile), Jenny Darling & Associates. Архів оригіналу за 6 грудня 2007. Процитовано 10 листопада 2007.
  8. ↑ а б Winton, Tim (25 квітня 2008). It's a risky business - The Interview. The Sydney Morning Herald (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Steger, Jason. с. 28 — через State Library of South Australia. [read online via NewsBank]
  9. ↑ а б Curtin honours graduate Tim Winton with lecture theatre tribute. Curtin University. 2 листопада 2009. Процитовано 4 липня 2026.
  10. ↑ а б в г д Winton, Tim (25 квітня 2008). It's a risky business - The Interview. The Sydney Morning Herald (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Steger, Jason. с. 28 — через State Library of South Australia. [read online via NewsBank]
  11. ↑ Dirt Music: Music for a Novel By Tim Winton. Discogs. Процитовано 16 січня 2017.
  12. ↑ а б Winton, Tim (19 червня 2018). A Youthful Instinct to Stay and Fight: An Interview with Tim Winton. Los Angeles Review of Books. Інтерв'юери: Wood, Robert. Процитовано 5 липня 2026.
  13. ↑ а б в г д е Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою "oa2" не вказано текст
  14. ↑ Ningaloo Nyinggulu Documentary. Australian Marine Conservation Society. 12 травня 2023. Процитовано 5 липня 2026.
  15. ↑ Ningaloo Nyinggulu. Screenwest. 31 травня 2023. Процитовано 5 липня 2026.
  16. ↑ Winners & Nominees. AACTA. Процитовано 5 липня 2026.
  17. ↑ Check out the winners from this year's 2023 WA Screen Culture Awards. Campaign Brief WA. 27 листопада 2023. Процитовано 5 липня 2026.
  18. ↑ Tim Winton (15 січня 2024). Ningaloo Nyinggulu wins at the Asian TV Awards at Ho Chi Min City, Vietnam. A lovely way to begin 2024!. Facebook. Процитовано 5 липня 2026.
  19. ↑ Ningaloo Nyinggulu. ABC iview. 23 квітня 2025. Процитовано 5 липня 2026.
  20. ↑ а б Tim Winton. Jenny Darling & Associates. 15 травня 2014. Процитовано 5 липня 2026.
  21. ↑ Living Treasures list, National Trust website [Архівовано 10 February 2007 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Winton, Tim: Centenary Medal, 1st of January 2001. Australian Honours Search Facility. Department of the Prime Minister and Cabinet (Australia). Процитовано 5 липня 2026.
  23. ↑ Personal Awards for Works. Austlit. Процитовано 13 січня 2017.
  24. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою "oa3" не вказано текст
  25. ↑ Under the Influence. Workers Online. Процитовано 16 січня 2017.
  26. ↑ 'A great honour': New fish species named after author Tim Winton. ABC News (en-AU) . 4 січня 2016. Процитовано 4 січня 2016.
  27. ↑ New Field Guide to the Freshwater Fishes of the Kimberley highlights the need to conserve these pristine waters. Museums Victoria. 19 квітня 2018. Процитовано 5 липня 2026.
  28. ↑ Hannia wintoni Shelley, Delaval, Le Feuvre, Dempster, Raadik & Swearer, 2020. Atlas of Living Australia. Процитовано 5 липня 2026.
  29. ↑ Species Hannia wintoni Shelley, Delaval, Le Feuvre, Dempster, Raadik & Swearer, 2020: Winton's Grunter. Australian Biological Resources Study, Australian Faunal Directory. Department of Climate Change, Energy, the Environment and Water. 4 лютого 2023.
  30. ↑ Twenty new freshwater fish species uncovered in the Kimberley. Newsroom. University of Melbourne. 23 січня 2016. Процитовано 5 липня 2026.
  31. ↑ King's Birthday 2023 Honours - the full list. Sydney Morning Herald. Nine Entertainment Co. 11 червня 2023. Процитовано 11 червня 2023.
  32. ↑ Timothy John Winton: Officer of the Order of Australia, 12th of June 2023. Australian Honours Search Facility. Department of the Prime Minister and Cabinet (Australia). Процитовано 5 липня 2026.
  33. ↑ Young, Emma (8 травня 2023). Why Tim Winton is happy he never moved to Melbourne. WAtoday (англ.). Процитовано 16 травня 2023.
  34. ↑ Story, Hannah; Freeland, Anna (7 червня 2024). Archibald Prize 2024 won by Laura Jones for portrait of author Tim Winton. ABC News. Процитовано 5 липня 2026.
  35. ↑ Tim Winton Award for Young Writers. City of Subiaco. Архів оригіналу за 19 квітня 2024. Процитовано 5 липня 2026.
  36. ↑ а б в Winners of 2022 Tim Winton Award for Young Artists announced. City of Subiaco. 21 жовтня 2022. Процитовано 5 липня 2026.
  37. ↑ Tim Winton Award for Young Writers. City of Subiaco. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 29 лютого 2012.
  38. ↑ Destination unknown / edited by Alwyn Evans; foreword Tim Winton. National Library of Australia. Процитовано 16 січня 2017.
  39. ↑ Life bytes / edited by Alwyn Evans. National Library of Australia. Процитовано 16 січня 2017.
  40. ↑ Tim Winton Award for Young Writers - Publications 2016. City of Subiaco. Процитовано 16 січня 2017.
  41. ↑ Tim Winton Award for Young Writers. subiaco.wa.gov.au. Архів оригіналу за 28 листопада 2025. Процитовано 5 липня 2026.
  42. ↑ Update regarding Award for Young Writers. City of Subiaco. 13 січня 2026. Процитовано 5 липня 2026.
  43. ↑ Cassidy, Caitlin (13 січня 2026). Australian author Craig Silvey charged with possessing and distributing child exploitation material. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077.
  44. ↑ а б Waiting for the mew wave - Interview 28 June 2008. The Guardian. 27 червня 2008. Процитовано 16 січня 2017.
  45. ↑ Tim Winton : Into the Blue: Murray Waldren. Literary Liaisons. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 3 лютого 2017. first published in The Weekend Australian.
  46. ↑ Sharyn O'Neill. Government of Western Australia. Процитовано 31 грудня 2022.
  47. ↑ The Boy Behind the Curtain - From guns to words 15 October 2016. The New Zealand Herald. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
  48. ↑ Сік – Lobster – видавництво книг (укр.). Процитовано 16 липня 2026.
  49. ↑ Оповідання, якщо не зазначено інше.
  50. ↑ Smalltown
  51. ↑ That Eye, The Sky. New Theatre. 24 травня 2017. Процитовано 5 липня 2026.
  52. ↑ Cloudstreet's Adaptations. Austlit. Процитовано 18 лютого 2017.
  53. ↑ Cloudstreet. AusStage. Процитовано 17 лютого 2017.
  54. ↑ Lockie Leonard Human Torpedo. Australian Plays. Процитовано 18 лютого 2017.
  55. ↑ Lockie Leonard, Scumbuster. AusStage. Процитовано 17 лютого 2017.
  56. ↑ The Bugalugs Bum Thief. Sydney Morning Herald 6 April 2009. 6 квітня 2009. Процитовано 18 лютого 2017.
  57. ↑ The Bugalugs Bum Thief (National Tours). monkey baa theatre company. Процитовано 18 лютого 2017.
  58. ↑ The Deep First Performance 2001. Spare Parts Puppet Theatre. Процитовано 18 лютого 2017.
  59. ↑ Blueback. Spare Parts Puppet Theatre. Процитовано 18 лютого 2017.
  60. ↑ The Turning Perth Theatre Company. Australian Stage. Процитовано 18 лютого 2017.
  61. ↑ The Riders Review (Malthouse Theatre, Melbourne) 25 September 2014. Daily Review. 25 вересня 2014. Процитовано 18 лютого 2017.
  62. ↑ Review: Cloudstreet (State Opera of South Australia). Limelight Magazine. Процитовано 18 лютого 2017.
  63. ↑ Mercer, Leah (15 травня 2026), The power of Tim Winton's The Shepherd's Hut is gorgeously evoked in a new stage adaptation, The Conversation, doi:10.64628/aa.gxapyq5qd
  64. ↑ That Eye, the Sky (1994). Australian Screen. Процитовано 18 лютого 2017.
  65. ↑ In the Winter Dark. National Film and Sound Archive. Процитовано 7 липня 2026.
  66. ↑ Stratton, David (15 червня 1998). In the Winter Dark. Variety. Процитовано 7 липня 2026.
  67. ↑ The Water Was Dark and It Went Forever Down. Cottesloe Films. Процитовано 7 липня 2026.
  68. ↑ Newsome, Brad (18 травня 2011). Cloudstreet: series premiere, Sunday, May 22. The Sydney Morning Herald. Процитовано 7 липня 2026.
  69. ↑ The Turning. Arenamedia. 20 березня 2020. Процитовано 7 липня 2026.
  70. ↑ Van Hoeij, Boyd (28 жовтня 2013). The Well (Manto acuifero): Morelia Review. The Hollywood Reporter. Процитовано 7 липня 2026.
  71. ↑ Elizabeth Debicki, Richard Roxburgh join cast of Simon Baker's film Breath 12 April 2016. The Sydney Morning Herald. 11 квітня 2016. Процитовано 18 лютого 2017.
  72. ↑ Dirt Music trailer: Director Gregor Jordan on Tim Winton's book, casting non-Australians 21 May 2020. News.com.au. Процитовано 23 травня 2020.
  73. ↑ Blueback: Tim Winton film adaptation – trailer. ScreenHub Australia (en-AU) . 7 липня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  74. ↑ а б в Tim Winton's dystopian thriller Juice is coming to the big screen. The New Daily. 3 липня 2026. Процитовано 7 липня 2026.
  75. ↑ Winton's 'The Riders' to be adapted for film. Books+Publishing (en-AU) . Процитовано 23 квітня 2023.
  76. ↑ Fully formed: 30 years of The Australian/Vogel Literary Award 23 January 2011. The Australian. Процитовано 12 березня 2017.
  77. ↑ а б в Miles Franklin Literary Award – Every Winner Since 1957. Better Reading. Процитовано 16 січня 2017.
  78. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Tim Winton Author Bio. Booktopia. Процитовано 16 січня 2017.
  79. ↑ AWGIE Stage Award. Australian Plays Organization. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 23 січня 2017.
  80. ↑ а б Past Nominees and Winners 2002. Helpmann Awards. Процитовано 23 січня 2017.
  81. ↑ Shortlist 1995. Man Booker Prize. Процитовано 16 січня 2017.
  82. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ":22" не вказано текст
  83. ↑ Shortlist 2002. Man Booker Prize. Процитовано 16 січня 2017.
  84. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ":12" не вказано текст
  85. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Personal Awards for Works. Austlit. Процитовано 13 січня 2017.
  86. ↑ Perkins, Cathy (Літо 2019). Excellence in Literature and History. SL Magazine. 12 (4): 52—55.
  87. ↑ Winton wins 2019 Voss Literary Prize for 'The Shepherd's Hut'. Books+Publishing (en-AU) . 10 грудня 2019. Процитовано 19 грудня 2019.
  88. ↑ Prime Minister’s Literary Awards 2025 shortlists announced. Books+Publishing. 12 серпня 2025. Процитовано 29 вересня 2025.

Додаткова література

  • Художня творчість Тіма Вінтона: укорінена й сакральна (The Fiction of Tim Winton: Earthed and Sacred), Лін Маккредден, Sydney University Press, 2017
  • Тім Вінтон: критичні есе (Tim Winton: Critical Essays), Лін Маккредден і Натанаель О'Райлі (ред.), University of Western Australia Publishing, 2014
  • Осмислюючи країну: проза Тіма Вінтона (Mind the Country: Tim Winton's Fiction), Салія Бен-Мессахель, University of Western Australia Press, 2006
  • Тім Вінтон: письменник і його творчість (Tim Winton: The Writer and His Work), Майкл Макґірр, Macmillan Education, 1999
  • Тім Вінтон: святкування (Tim Winton: A Celebration), Гіларі Макфі (ред.), National Library of Australia, 1999
  • Читаючи Тіма Вінтона (Reading Tim Winton), Річард Россітер і Лін Джейкобс (ред.), Angus & Robertson, 1993

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).