Нехудожня література

Нехудожня література (англ. non-fiction або nonfiction) — це будь-який документ або медіаконтент, який добросовісно намагається передавати інформацію лише про реальний світ, а не ґрунтується на уяві^[1]. Нехудожня література зазвичай має на меті об'єктивно висвітлювати теми на основі історичної, наукової та емпіричної інформації. Однак деякі нехудожні твори переходять у більш суб'єктивну площину, зокрема містять щиро висловлені погляди на теми, що стосуються реального світу.

Термін часто стосується саме прозових прозових творів^[2]. Нехудожня література є одним із двох основних підходів до оповіді та розповідання історій, на противагу художній оповідній літературі, яка значною мірою населена вигаданими персонажами та подіями^[1]^[3]. Автори нехудожніх творів можуть показувати причини та наслідки подій, порівнювати, зіставляти, класифікувати, категоризувати й узагальнювати інформацію, розташовувати факти в логічному або хронологічному порядку, робити висновки та доходити висновків на основі фактів тощо^[4]. Вони можуть використовувати графічні, структурні та друкарські засоби, як-от зображення, графіки або схеми, діаграми, блок-схеми, анотації, глосарії, бічні вставки, хронології, зміст, заголовки, підзаголовки, виділені жирним шрифтом або курсивом слова, примітки, мапи, покажчики, підписи тощо, щоб допомогти читачам знайти інформацію^[4].

Хоча окремі твердження в нехудожньому творі можуть виявитися неточними, сумлінний автор прагне подавати правдиву інформацію на момент написання. Нехудожній виклад має на меті точно представляти певну тему й залишається відмінним від будь-якого передбачуваного схвалення цієї теми.

Опис

Численні оповідні прийоми, що використовуються в художній літературі, загалом вважаються неприйнятними для використання в нехудожній літературі. Вони все ж присутні, особливо в давніших творах, але часто використовуються менш виразно, щоб не затьмарювати інформацію, що міститься у творі. Простота, ясність і прямота є одними з найважливіших міркувань під час створення нехудожньої літератури. У художній літературі письменник вважає, що читачі докладатимуть зусиль, щоб простежити й витлумачити опосередковано або абстрактно представлений розвиток теми, тоді як створення нехудожньої літератури більше пов’язане з безпосереднім наданням інформації. Розуміння того, як потенційні читачі використовуватимуть твір, а також їхніх наявних знань про предмет є основоположними для ефективної нехудожньої літератури. Попри претензію нехудожньої літератури на правдивість, часто необхідно переконати читача погодитися з ідеями, тому виважена, послідовна й поінформована аргументація є вкрай важливою. Однак межі між художньою та нехудожньою літературою постійно розмиваються й стають предметом суперечок, особливо у сфері біографії^[5]. За словами Вірджинії Вулф: «Якщо ми уявимо істину як щось із гранітною твердістю, а особистість — як щось із райдужною невловністю, і замислимося над тим, що мета біографії полягає в тому, щоб зварити ці дві речі в одне безшовне ціле, то визнаємо, що проблема ця складна і що не варто дивуватися, якщо біографам здебільшого не вдавалося її розв’язати»^[6].

Подання в таких творах інформації, неправдивість якої заздалегідь відома авторові, зазвичай вважається нечесним. Водночас певні види письмових творів цілком можуть бути як художніми, так і нехудожніми, наприклад особисті щоденники, листи, статті в журналах та інші прояви уяви. Деякі художні твори можуть містити нехудожні елементи. Напівхудожня література — це художня література, що використовує значну кількість нехудожнього матеріалу, наприклад вигаданий опис, заснований на правдивій історії. Деякі нехудожні твори можуть містити елементи неперевірених припущень, дедукції або уяви з метою згладжування оповіді, але включення відвертої неправди дискредитувало б їх як твір нехудожньої літератури. Видавнича та книготорговельна галузі іноді використовують термін «творча нехудожня література», (creative nonfiction), щоб відрізнити твори з більш літературним або інтелектуальним спрямуванням від основної маси нехудожніх тем^[7].

Типи

Залежно від авторського задуму або мети змісту, основними жанрами нехудожньої літератури є інструктивні, пояснювальні, дискусійні, звітні (нехронологічні), засновані на висловленні думки (переконувальні) та оповідні (хронологічний виклад)^[4]^[8]. Нехудожні твори цих різних жанрів можуть створюватися з використанням різноманітних структур або форматів, таких як:

Академічні тексти, зокрема наукові статті, дослідницькі праці, монографії, наукові журнали, трактати, колективні праці та матеріали конференцій.
Історичні книги, у яких документуються й обговорюються події, що відбулися.
Тексти про життя, до яких належать автобіографії, біографії, сповіді, щоденники, мемуари, послання, листи, поштові листівки, збірки листів, епітафії та некрологи.
Літературна критика, зокрема звіти про книги та книжкові рецензії, мистецька критика й кінокритика.
Новинні матеріали, редакційні статті, листи до редакції, авторські колонки, маніфести, оголошення, документальні фільми та фактографічні телепрограми.
Переконувальні тексти, зокрема апології та полемічні твори, есе та збірки есе, а також рекламні тексти, включно з брошурами, памфлетами, прес-релізами та рекламними статтями.
Довідкові видання, до яких належать альманахи, енциклопедії, атласи, бібліографії, хроніки, звіти для споживачів, словники, тезауруси, ділові або телефонні довідники, посібники, щорічники та збірники цитат.
Книги з самодопомоги, науково-популярні книги, блоги, презентації, промови та вислови^[4].
Підручники, навчальні посібники, польові путівники, дорожні нотатки, рецепти, інструкції з експлуатації та посібники користувача.

До поширених літературних прикладів нехудожньої літератури належать пояснювальні, аргументативні, функціональні та публіцистичні тексти; есе про мистецтво чи літературу; біографії; мемуари; журналістика; а також історичні, наукові, технічні чи економічні праці, зокрема в електронній формі.^[9].

Див. також

Документальна практика
Список жанрів письма

Примітки

↑ ^а ^б Farner, Geir (2014). Chapter 2: What is Literary Fiction?. Literary Fiction: The Ways We Read Narrative Literature. Bloomsbury Publishing USA. ISBN 9781623564261.
↑ "nonfiction" definition via Lexico. Архів оригіналу за 25 серпня 2019.
↑ Culler, Jonathan (2000). Literary Theory: A Very Short Introduction. Oxford University Press. с. 31. Non-fictional discourse is usually embedded in a context that tells you how to take it: an instruction manual, a newspaper report, a letter from a charity. The context of fiction, though, explicitly leaves open the question of what the fiction is really about. Reference to the world is not so much a property of literary [i.e., fictional] works as a function they are given by interpretation.
↑ ^а ^б ^в ^г Dave Leochko; Tom Rossi (2007), Guiding Readers Through Non-fiction: Effective Strategies for Small-group Instruction, Portage & Main Press, с. 5—16
↑ The Institute of Art and Ideas. The Art of Life. IAI. Архів оригіналу за 26 червня 2023. Процитовано 14 січня 2014.
↑ Woolf, Virginia (2010). Orlando. Aziloth Books. с. 134. ISBN 978-1907523687.
↑ The Penguin Press. Penguin Group (USA). Архів оригіналу за 13 лютого 2014.
↑ The National Literacy Strategy: Developing Early Writing, London: Department of Education and Employment, 2001, с. 154
↑ Susan B. Neuman, ред. (2013). Quality Reading Instruction in the Age of Common Core Standards. International Reading Association. с. 46. ISBN 9780872074965.

Посилання

[What is Creative Nonfiction? у Wayback Machine (арх. 11 October 2015)]
Nonfiction – overview at Britannica

[litfiction-1] а ^б Farner, Geir (2014). Chapter 2: What is Literary Fiction?. Literary Fiction: The Ways We Read Narrative Literature. Bloomsbury Publishing USA. ISBN 9781623564261.

[2] "nonfiction" definition via Lexico. Архів оригіналу за 25 серпня 2019.

[3] Culler, Jonathan (2000). Literary Theory: A Very Short Introduction. Oxford University Press. с. 31. Non-fictional discourse is usually embedded in a context that tells you how to take it: an instruction manual, a newspaper report, a letter from a charity. The context of fiction, though, explicitly leaves open the question of what the fiction is really about. Reference to the world is not so much a property of literary [i.e., fictional] works as a function they are given by interpretation.

[Loechko&Rossi2007-4] а ^б ^в ^г Dave Leochko; Tom Rossi (2007), Guiding Readers Through Non-fiction: Effective Strategies for Small-group Instruction, Portage & Main Press, с. 5—16

[The_Art_of_Life-5] The Institute of Art and Ideas. The Art of Life. IAI. Архів оригіналу за 26 червня 2023. Процитовано 14 січня 2014.

[6] Woolf, Virginia (2010). Orlando. Aziloth Books. с. 134. ISBN 978-1907523687.

[7] The Penguin Press. Penguin Group (USA). Архів оригіналу за 13 лютого 2014.

[8] The National Literacy Strategy: Developing Early Writing, London: Department of Education and Employment, 2001, с. 154

[9] Susan B. Neuman, ред. (2013). Quality Reading Instruction in the Age of Common Core Standards. International Reading Association. с. 46. ISBN 9780872074965.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]