Тукуна

Тукуна
Самоназва	незакод. Ticuna[1]
Регіон	Бразилія,  Перу і  Колумбія
Кількість	41 000 (2000), 53 544 (2014; Амазонас),[2] 8 000 (2011; Колумбія),[2] 6 982 (2007; Перу)[2]
Мова	тикуна[1] і португальська
Релігія	анімізм, католицтво і протестантизм
Тукуна у Вікісховищі

Тукуна (тикуна) — індіанський народ у Південній Америці загальною чисельністю 41 000 осіб (2000). Проживають у Бразилії (25 000), Колумбії (8000) та Перу (8000). Розмовляють ізольованою мовою тикуна. Нині всі тукуна також володіють португальською мовою.

Суспільство складається з двох екзогамних фратрій, кількох десятків патрилінійних родів. Шлюб матрилокальний.

Основна форма поселення — локальна група, ядром якої є жінки: баби, матері, дочки, онуки.

Традиційні заняття — підсічно-вогневе землеробство, полювання, рибальство, гончарна справа та ткацтво. Останнім часом поширена робота за наймом. Головні сільськогосподарські культури — кукурудза та маніок.

Житло — овальне або прямокутне, з двосхилим дахом, іноді на палях.

Одяг чоловіків — набедреник, жінок — спідниця.

Їжа — коржі з борошна маніоку, смажена риба та м'ясо.

Перші європейці з'явилися на Амазонці 1542 року. Тоді ці землі населяли індіанці, які розмовляли тупійськими мовами — омагуа і кокама. Індіанці вимерли внаслідок епідемій та зіткнень із колонізаторами. Про народ тукуна європейці дізналися після експедиції австрійців І. Шпікса та К. Мартіуса (1817—1820).

Одне з найголовніших свят тукуна — Свято юних дів, присвячене настанню зрілості дівчат. Дівчину садили в спеціальне приміщення в общинному будинку (малока), влаштовували вистави з музикою, масками, перевдяганнями, зображуючи демонів. Дівчину намагалися викрасти і видирали їй волосся, залишаючи лисою. Коли через кілька місяців волосся відростало знову, її вважали повноправною жінкою.

Обряд ініціації проходили і юнаки.

Поширені традиційні вірування, протестантизм, католицизм та месіанські культи.

• Представником племені тукуна є Каурі, яка управителька бразильського дому Есме з фільму «Сутінки. Сага. Світанок. Частина 1».

• Берёзкин Ю. Е. Голос дьявола среди снегов и джунглей. Л.: Лениздат, 1987.
• Энциклопедия «Народы и религии мира», ред. В. А. Тишков. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1998.
• Языки и диалекты мира, М. — 1982.

• Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2023. Ethnologue: Languages of the World (26-те вид.). Dallas, Texas: SIL International. Онлайн-версія: Мова тикуна

1. ↑ ^{а б} https://pib.socioambiental.org/pt/Quadro_Geral_dos_Povos
2. ↑ ^{а б в} https://pib.socioambiental.org/pt/Quadro_Geral_dos_Povos. Процитовано 23 січня 2023. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)