YaChudo

Таро (карти)

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Таро.
Колода карт таро

Таро́ (від фр. tarot, італ. tarocchi) — колода карт, що використовується із середини XIV століття в різних частинах Європи для картярських ігор, у багато з яких грають і сьогодні. З кінця XVIII століття карти таро почали використовувати для ворожіння.

Карти таро утворюють систему графічних образів, які можуть бути оформлені як колода гральних карт, як ворожильні карти, а також можуть являти собою набір суто графічних образів (або навіть словесних описів образів), коли вони використовуються як символи.

Етимологія

«Таро» походить від французького tarot, в воно — від давньоіталійського tarocchi (однина tarocco) невідомого походження, можливо, від арабського taraha «відкинув, відклав». Спочатку це була просто ігрова колода, а окультне та ворожільне використання виникло наприкінці XVIII ст.[1]

Склад колоди

Карти для гри в таро (французькі масті)

Карти типової колоди таро мають схожості зі звичайними картами: в них є масті, очкові карти, карти двору та козирі. Таро, на відміну від них, містить не 52, а 78 карт, які поділяються на «Старші Аркани» (козирі, 22 карти) та «Молодші Аркани» (всі інші, 56 карт). Козирі в таро власні, мають багате символічне значення[2].

Слово «аркан» походить від латинського слова arcanum, що означає «закритий», «таємний». Старші Аркани включають архетипові фігури — Імператора, Диявола, Дурня та інших; астрологічні елементи — Сонце, Місяць та Зірку; та інші символи, такі як Сила, Вежа та Смерть. Молодші Аркани — це аналоги простих очкових карт зі значеннями від 1 до 10, та карти двору. Замість класичних французьких мастей пік, треф, чирв та бубен, карти Таро часто використовують італійські масті мечів, кубків, монет (пентаклів, дисків) та жезлів (палиць). Можливо, колись вони представляли класи суспільства — аристократію, духовенство, купців та селян відповідно. Старші Аркани, ймовірно, базуються на карнавальних ролях епохи Відродження: Дурень, Диявол, Смерть та інші[3][4].

Молодші Аркани містять 56 карт, поділених на 4 масті. В кожній масті є 10 очкових карт і 4 карти двору. Карти двору в своїй масті розташовані за рангом від нижчого до вищого: Валет (Паж), Шевальє/Кавалер (Вершник або Лицар), Дама (Королева) та Рой (Король). Старші Аркани не мають масті і включають карти: Дурень, Маг, Папеса (Жриця), Імператриця, Імператор, Папа, Закохані, Колісниця, Справедливість, Відлюдник, Колесо Фортуни, Сила, Повішений, Смерть, Помірність, Диявол, Вежа, Зірка, Місяць, Сонце, Суд, Світ. Зазвичай козирі нумеруються римськими цифрами, крім Дурня, що не має номера[2]. Ранні колоди могли містити козирі, що символізували 7 чеснот: Поміркованість, Силу, Справедливість та Розсудливість, а також християнські чесноти: Віру, Надію та Любов[5]. Відповідно їх асоціювали з 7 планетами астрологи, з 7 металами алхіміки[6]. Дурень і Вежа додані найпізніше[7].

Залежно від дизайну, очкові карти можуть мати числові індекси, а можуть і не мати. В останньому випадку масть карти часто має художню ілюстрацію. Іноді ілюстрації на картах дзеркальні, як це часто є на стандартній колоді; або ж перевернені одна відносно іншої, при цьому відрізняючись[2].

Історія

Карта «Папеса» або «Жриця» з колоди Вісконті-Сфорца, близько 1450 року

Гральні та ворожильні карти стало можливо виготовляти з винайденням паперу; папірус надто швидко зношується. Тому винайдення карт приписують китайцям як винахідникам паперу. Через мусульманську культуру карти потрапили до Європи. Протягом XIV ст. в Іспанії та на Сицилії познайомилися з «мамлюкською» колодою, що складалася з чотирьох мастей: ятаганів, кубків, монет та кийків. Карти мали три козиря «намісник», «лейтенант» та «другий лейтенант». До 1367 року європейці стали створювати власні колоди[8].

Іноді історію таро намагаються розпочати з 1392 року, оскільки існує датований ним запис, згідно з яким у художника Жакміна Грінгоньє замовили колоду карт для французького короля Карла VI, і деякі з цих карт дотепер зберігаються у Парижі. Однак колода не має ознак, які б дозволили віднести її саме до таро[9].

Карти таро достеменно з'явилися в Італії на початку XV століття. Колоди, що дійшли до нас із тих часів, являють собою розкішні картки ручної роботи, виконані для аристократії. В епоху Відродження очікувалося, що твори мистецтва повинні мати певне символічне значення, і навіть гра слугувала для вираження глибокої містичної алегорії[8]. Найдавніша відома колода, котру можна вважати таро, була створена астрологом Марціано з Тортони для Філіппо Марії Вісконті, герцога Міланського (1392—1447) між 1412 і 1425 роками. Вона складалася з чотирьох мастей у вигляді птахів, а кожен птах символізував людське бажання: орли представляли чесноту, фенікси — багатство, горлиці — цнотливість, а голуби — чуттєвість. Крім козира Короля, колода мала козирі «ludus triumphorum», представлені римськими богами: Юпітера, Юнону, Палладу, Венеру, Аполлона, Нептуна, Діану, Вакха, Меркурія, Марса, Весту, Цереру, Геркулеса, Еола, Дафну та Купідона. Козирі поділялися за мастями та міфологічними характерами на 4 групи[10]. Філіппо Марія Вісконті був великим любителем карткових ігор і ці та інші карти для нього були майстерно розмальовані й позолочені[7]. 11 козирів, що збереглися з його «Таро Кері-Єль», включають Імператрицю, Імператора, Коханців, Колісницю, Силу, Смерть, Суд та Світ — козирі, які використовувалися і в пізніших колодах[9].

Між 1423 і 1450 роками у місті-державі Феррара, створили колоди карт під назвою «Imperatori», які були розписані вручну та позолочені. Через їхню подібність із німецькою грою карноеффель (дизайн і присутність карти Імператора), існує ймовірність, що це були ранні варіанти таро. Приблизно в той же час у Іспанії існували інші карти з Імператором. Ця колода під назвою «Juego de Naypes» була розроблена Фернандо де ла Торре близько 1450 року. Кожна з 49 карт цієї колоди містила вірш з ілюстрацією і використовувалася у любовному ворожінні. Це також найдавніше свідчення використання карт для ворожіння. В січні 1441 року болонського художника Якопо Саграрноро найняли для малювання 14 карт, які мали масті монет, кубків, мечів та палиць, причому кожна з цих чотирьох мастей включала 14 карт — 10 простих та 4 козирі. Ця колода була створена як подарунок для Бати Вісконті (1425—1468), дочки герцога Міланського Філіппо Марії Вісконті, можливо, на її 15-й день народження. Відомі поодинокі карти з інших колод, але позаяк вони неповні, то важко судити чи були це таро[7]. Для правителів Мілана того часу створили щонайменше 15 колод, з яких відома 271 карта. Найповнішою з цих колод є створена близько 1450 року для Франческо Сфорца (1401—1466), який став спадкоємцем Філіппо Марії Вісконті після того, як одружився з дочкою Філіппо, Біанкою. Ця колода, відома як колода Вісконті-Сфорца П'єрпойнта Моргана-Бергамо (зазвичай відома як «Таро Вісконті-Сфорца»), складається з 74 карт[5].

На початку XV століття у Флоренції була створена колода для гри «Minchiate», що включала знаки зодіаку, 4 стихії та 7 чеснот. До кінця XV століття гра в таро поширилася на більшу частину півночі Італії, і, колоди таро виготовляли у Флоренції, Урбіно, Венеції та інших містах. У 1499 році французький король Карл VIII вторгся до Мілана, і з того часу до 1535 року Мілан перебував під контролем французів. У цей період таро ймовірно поширилося до Франції, Швейцарії та Німеччини[11].

Найдавнішими зразками колод таро у Франції є таро Кателена Жефруа, створене в Ліоні в 1557 році, та Таро Жака Вейвіля, створене в Парижі приблизно в 1650 році. Хоча обидві вони містять 21 козир, ці колоди містять унікальні символічні деталі, що відрізняють їх від стандартної французької серії, відомої як «Марсельське таро»[11]. Останнім називають карти, що їх виготовляли у Франції, Швейцарії та на заході Італії приблизно з 1600 року. Назву «Марсельське таро» карти отримали в XIX ст. Ця назва вказує не на склад колоди, а на стиль, зокрема використання трафаретів для створення зображень на картах. Таро Жана Нобле, датоване приблизно 1650 роком, є найстарішою існуючою версією Марсельського таро[12].

Таро «марсельського» зразка 1766 року

Книга «Monde Primitif», написана паризьким окультистом і масоном Антуаном Куном де Жебеленом у 1781 році, є восьмим томом його дев'ятитомної енциклопедії, присвяченої його окультним теоріям. В ній міститься перша згадка про виникнення таро в Стародавньому Єгипті. Щоб підтвердити свою ідею, де Жебелен стверджував, що ​​назва «таро» також має єгипетське походження і нібито означає «царський божевільний». Інші хибні уявлення про таро, які можна простежити до цієї книги, включають зв'язок карт із єгипетськими ієрогліфами та єврейськими літерами, а також поширення таро серед циган. Книга ілюстрована гравюрами козирів мадемуазель Лінот. Це ескізи марсельських козирів, але де Жебелен переосмислив їх як єгипетських міфологічних персонажів. Він також безпідставно висунув думку, що Повішений «правильно» повинен бути не підвішений за ногу, а стояти на одній нозі[13].

Еттейла (Жан-Батист Аллієтт) замовив у 1789 році колоду, що стала першою колодою таро спеціально для ворожіння. Еттейла вважав, що таро має єгипетське походження і що насправді це «Книга Тота», яка наділяє своїх читачів магічними здібностями. На його думку, він повернув таро первісне значення. Еттейла помістив Дурня в кінець колоди, значно змінив іконографію козирів, щоб вона відповідала герметизму. Колода Еттейли стала прототипом для кількозх колод, які друкували у Франції в першій половині XIX ст.[13] Еттейл також розробив першу систематичну методику тлумачення значень карт таро і вважається першим професійним окультистом, який заробляв на життя ворожінням на картах[14].

Таро Вейта-Сміта, замовлене Алгуром Едвардом Вейтом та розроблене Памелою Колман Сміт у 1909 році, є найвідомішою сучасною окультною колодою. Колода була опублікована видавництвом «Rider and Company» разом з книгою «Ключ до Таро» Вейта в 1910 році. Це було єдине таро, створене в Англії, і називалося там просто «Карти таро». Зображення в колоді явно базуються на деталях з марсельського таро, але виконані в стилі прерафаелітів. Віддаючи шану Сміт, колоду зазвичай називають «Таро Вейта-Сміт»[15].

З розвитком руху Нью-ейдж наприкінці XX ст. акцент змістився з передбачення майбутнього на зцілення, саморозвиток та розуміння психології. Під впливом юнгіанських ідей про архетипи, сучасні користувачі таро сприйняли карти як відображення внутрішнього досвіду. Водночас карти таро стало широко доступним, що сприяло численним тематичним колодам[16]. Так, у 1970 році Девід Палладіні створив «Колоду Водолія». Він використовував колоду Вейта-Сміт як орієнтир, але переосмислив її у своєму стилі модерн-деко[15]. Роберт М. Плейс у 1987—1995 розробив «Алхімічне таро». Він поєднав усі козирі таро з подібними алхімічними зображеннями, серію можна було розглядати як алхімічний текст, що описує створення філософського каменю. Алхімічне Таро проілюстровано пером і чорнилом і розфарбовано непрозорими акварелями у стилі, заснованому на гравюрах епохи Відродження. Це одна з найпопулярніших постмодерністських колод Таро[17]. На початку 2000-х декілька ілюстраторів розробили власні колоди, але склад цих колод був усталений і відрізнялися вони тільки візуально[18].

Досі висловлюються численні спекуляції щодо нібито містичного походження таро. Серед іншого, деякі стверджують, що карти таро спочатку були «творінням алхіміків XIII століття», яке містило «приховані алхімічні образи», «індійські священні тексти», «єврейські знання», «алегорії суфійських майстрів» та «збережені знання Ордену лицарів-тамплієрів»[19].

Гра в таро

Гра в таро

У поширеному французькому таро один гравець грає проти команди інших, зазвичай проти 3-4 суперників. Він прагне набрати найбільше очок, або досягти попередньо оголошеної їх кількості, тоді як інші гравці намагаються запобігти цьому. Для цього потрібно захопити якомога більше карт, які приносять очки[2]. Як правило, Дурень, козирі I, XX та XXI, а також Королі коштують по 5 очок кожен, Дами — 4 очки, Лицарі — 3 очки, а Валети — 2 очки. Додаткові очки можуть зараховуватися за комбінацій карт, як-от послідовність козирів. Дурень стоїть окремо від козирів і заміняє як їх, так і будь-яку іншу карту[20].

Кожному гравцеві роздаються випадкові карти (по 18 карт, якщо гравців 5); кому дістався Дурень, бере ще одну випадкову карту; решта карт складаються в «магазин» («псу») посередині між гравцями. Гра відбувається таким чином:[21]

  • Перший гравець викладає карту на свій розсуд. Інші повинні по черзі крити її картами тієї самої масті. Якщо це неможливо, використовують козирі. Дурня використовують замість будь-якої іншої карти, щоб зберегти в руці карту високого старшинства. Якщо гравець не має підхожої карти, він мусить викласти будь-яку з наявних. Коли викладено Дурня, наступний гравець кладе будь-яку карту.
  • Гравець, чия карта найвищого старшинства, забирає всі викладені карти і в наступному раунді ходить перший. Виняток — карта Дурня, що залишається у власника та використовується повторно в наступних раундах. Замість Дурня потрібно віддати будь-яку просту карту вартістю від 1 до 10 в поточному раунді чи коли це стане можливо потім.
  • Гравець може взяти карти з магазину до своєї руки, а взамін відкласти до магазину стільки ж своїх карт (крім Короля, Дурня та козирів). Взяті карти він показує іншим гравцям.
  • Підраховуються очки. Оскільки колода одна на всіх, то якщо один гравець набирає очки, інший відповідно втрачає.

Ворожіння на таро

Розклад для ворожіння «Кельтський хрест»

Використання гральних карт для ворожіння відоме з 1400-х років. Особливо воно поширилося до середини 1700-х років. Оскільки гра в карти має елемент випадковості, їх стали використовувати для ворожіння, вірячи, що отриманий розклад карт відображає майбутні події. Першими картами, що використовувалися з такою метою, була стандартна французька колода, а не колода таро[22].

У 1770-х роках самопроголошений майстер ворожіння на картах Еттейла (Жан-Батист Аллієтт) створив першу колоду карт, що використовувалася спеціально для ворожіння. Він використовував колоду французьких мастей. Під впливом ідей, що карти таро мають єгипетське походження, Еттейла включив таро до своєї роботи з ворожіння на картах[3].

Французький окультист Еліфас Леві у 1861 році опублікував свою книгу «Догма та ритуал високої магії», перетворивши таро з салонної гри з ворожінням на езотеричний інструмент. Леві запровадив терміни «Старші» та «Молодші Аркани» для позначення козирних карт та мастей відповідно. Книга вплинула на британський Герметичний Орден Золотої Зорі — товариство, що вивчало окультизм і практикувало церемоніальну магію. Його учасники Артур Едвард Вейт і Памела Колман Сміт створили одну з найвідоміших колод Таро з ілюстраціями Колман Сміт. Колоду надрукували в 1910 році. Хоча Вейт дав точні інструкції щодо дизайну карт Старших Арканів, Колман Сміт розробила дизайн Молодших Арканів на свій розсуд[3].

Ворожіння починається з розкла́ду карт: їх розміщення за певною схемою. Ворожка/ворожбит трактує значення карт залежно від їхнього типу та положення в розкладі. Два найпоширеніші розклади — це «Три долі» та «Кельтський хрест». «Три долі» — це розклад із 3-х карт, де перша представляє минуле, друга — сьогодення, а третя — майбутнє. «Кельтський хрест» складається з 10-ти карт, що представляють сподівання та впливи. Дехто з практиків ворожіння на таро вважають, що на розклад перетасованих карт впливає надприродна сила. Інші називають карти лише інструментом, який розкриває здібності ворожки/ворожбита[23].

В основі віри в можливість передбачати майбутнє картами таро — когнітивне упередження, схильність бачити закономірності в випадкових подіях[24].

Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС),15 % українців вірять у правдивість ворожінь на таро[25].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Tarot - Etymology, Origin & Meaning. etymonline (амер.). Процитовано 26 червня 2026.
  2. ↑ а б в г Tarot - Not a fortune-telling tool, but a classic trick-taking game. PlayingCardDecks.com (англ.). 9 серпня 2025. Процитовано 26 червня 2026.
  3. ↑ а б в A history of tarot cards · V&A. Victoria and Albert Museum (англ.). Процитовано 26 червня 2026.
  4. ↑ Tarot cards don't just tell the future. Here's what they reveal about the past. History (англ.). 17 жовтня 2024. Процитовано 26 червня 2026.
  5. ↑ а б Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 4. ISBN 978-0-557-53350-3.
  6. ↑ Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 12. ISBN 978-0-557-53350-3.
  7. ↑ а б в Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 8. ISBN 978-0-557-53350-3.
  8. ↑ а б Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 6. ISBN 978-0-557-53350-3.
  9. ↑ а б Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 9. ISBN 978-0-557-53350-3.
  10. ↑ Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 7—8. ISBN 978-0-557-53350-3.
  11. ↑ а б Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 10. ISBN 978-0-557-53350-3.
  12. ↑ Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 18. ISBN 978-0-557-53350-3.
  13. ↑ а б Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 23. ISBN 978-0-557-53350-3.
  14. ↑ Decker, Ronald; Depaulis, Thierry; Dummett, Michael. A Wicked Pack of Cards: The Origins of the Occult Tarot. London: Duckworth, 1996. ISBN 0-7156-2600-0.
  15. ↑ а б Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 24. ISBN 978-0-557-53350-3.
  16. ↑ Lovejoy, Bess (5 лютого 2026). The Surprising History of Tarot Cards. History Facts (амер.). Процитовано 26 червня 2026.
  17. ↑ Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 24—25. ISBN 978-0-557-53350-3.
  18. ↑ Place, Robert M. (2010). The Fool's Journey: the History, Art, and Symbolism of the Tarot (англ.). Lulu.com. с. 25—27. ISBN 978-0-557-53350-3.
  19. ↑ Before They Were Divination Tools, Tarot Decks Were Playing Cards | Ancient Origins. www.ancient-origins.net (англ.). 26 червня 2026. Процитовано 26 червня 2026.
  20. ↑ Tarot game | History, Rules & Strategies | Britannica. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 26 червня 2026.
  21. ↑ The Game of Tarot. Origins, rules and strategies (PDF). Iellogames, The French Playing Card Museum.
  22. ↑ The Mystical History of Tarot Cards (History of Game Design). Game Developer (англ.). Процитовано 26 червня 2026.
  23. ↑ How Do Tarot Cards and Readings Work?. Learn Religions (англ.). Архів оригіналу за 11 лютого 2025. Процитовано 29 червня 2026.
  24. ↑ hidden persuaders - The Skeptic's Dictionary - Skepdic.com. skepdic.com. Процитовано 26 червня 2026.
  25. ↑ Прес-релізи та звіти - Скільки українців вірять в астрологію, екстрасенсорні здібності, тарологію. www.kiis.com.ua. Процитовано 26 червня 2026.

Бібліографія

  • Таро: теорія і практика. Повний опис системи Артура Едварда Уейта
  • Таро. Окультні значення, використання у передбаченні, методи гри, і т. д. С. Л. МакГрегор Матерс (1888 р.). Переклад з англійської.
  • «Таро Вейта — Сміт». Софія. Андрій Костенко. 2022. 78 с. ISBN 9789668075130
  • Книга Таро як система. Колода Вейта — Сміт. Теорія і практика. Софія. Андрій Костенко. 2024. 320 с. ISBN 978-617-8389-03-1

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).