Тайдола

Тайдола
Митрополит Олексій зцілює Тайдолу. Фрагмент житійної ікони, створеної Діонісієм наприкінці XV — на початку XVI століття; зображує пізніший церковний переказ, а не засвідчену подію.
Народилася	невідомо
Померла	близько 1360—1361 року Сарай (за літописною традицією)
Країна	Улус Джучі (Золота Орда)
Конфесія	іслам
У шлюбі з	Узбек
Діти	Тінібек, Джанібек, дочка (ім'я невідоме)
Медіафайли у Вікісховищі

Тайдола (також Тайдула, Тайдолу, Тайдола-хатун; померла близько 1360—1361 року) — хатун, одна з найвпливовіших представниць правлячого двору Улусу Джучі (Золотої Орди) XIV століття, дружина хана Узбека, мати ханів Тінібека та Джанібека, бабуся хана Бердібека. Була старшою дружиною Узбека, згодом мала значний політичний вплив за правління сина та онука, втручалася у боротьбу за ханський престол, підтримувала міжнародну торгівлю й вела дипломатичне листування з європейськими правителями.^[1][2]

Тайдола відома, зокрема, за трьома збереженими в пізніших перекладах грамотами 1347, 1351 і 1354 років, які стосувалися духовенства Київської митрополії, а також за посланням до венеційського дожа 1359 року. Ці документи засвідчують її участь у церковній політиці та економічному житті держави. Розповідь про чудесне зцілення Тайдоли митрополитом Олексієм належить до пізнішої житійної традиції.^[3]

У західних дипломатичних документах XIV століття ім'я ханської дружини передавали, зокрема, як Taydolu й Taydola. У перському творі історика початку XV століття Муїна ад-Діна Натанзі засвідчено розгорнуту форму, яку дослідник золотоординської дипломатики Олександр Григор'єв реконструював як Тагай-Тоглу, і скорочену Тайдолу. Він припускав, що ім'я могло означати «народжена в домі материного дядька». Існують й інші етимологічні пояснення, тому наведене тлумачення не є остаточним. Форма «Тайдула» закріпилася в руській та пізнішій російській писемній традиції.^[4][1]

Дата й місце народження Тайдоли та її батьки невідомі. Сучасні їй джерела не встановлюють її етнічного походження. У пізніших текстах її називали кипчачкою, тоді як частина дослідників припускає належність до монгольського племені конгіратів, представники якого мали тісні шлюбні зв'язки з Чингізидами. Обидві версії залишаються припущеннями.^[1]

Тайдола була дружиною Узбек-хана ще до того, як стала головною хатун його двору. Після смерті старшої дружини хана Баялун, яку літописи відносять до 1323 року, посіла її становище. Її слід відрізняти від іншої Баялун — дружини Узбека візантійського походження, згаданої мандрівником Ібн Баттутою. За свідченням останнього, Тайдола мала від Узбека двох синів, Тінібека й Джанібека, а також дочку, одружену з Гарун-беком, сином ординського намісника Хорезму Кутлуг-Тимура.^[1][5]

Ібн Баттута, який відвідав ханський двір у 1330-х роках, описав урочисте розміщення дружин Узбека: Тайдола сиділа праворуч від хана й посідала найвище місце серед них. Під час окремого відвідання її ставки мандрівник побачив численну прислугу й почет, а також відзначив приблизно триста возів, на яких перевозили майно хатун. Такі відомості показують, що вона мала власну пересувну ставку й господарство. Водночас деякі особисті подробиці, наведені Ібн Баттутою, сучасні дослідники розглядають як неперевірені оповіді, а не достовірну біографію.^[1]

Хатун у монгольській державній традиції могла володіти власними коштами, майном і придворним штатом, брати участь у дипломатії та впливати на політичні рішення. Такий вплив не означав, що Тайдола сама посідала престол хана: верховну ханську владу в Улусі Джучі зберігали представники династії Чингізидів.^[1][3]

Після смерті Узбека 1341 року престол успадкував його син Тінібек. Проте невдовзі він загинув, і владу перебрав молодший брат Джанібек. Арабські наративні джерела пов'язують успіх Джанібека з підтримкою матері й ординських емірів та приписують Тайдолі участь у змові проти Тінібека. Подробиці змови відомі з пізніших оповідей, тому міру її особистої відповідальності неможливо встановити напевно.^[1]

За правління Джанібека (1342—1357) Тайдола зберегла особливе становище при дворі як мати хана. Вона мала власні доходи й видавала документи від свого імені, хоча їхня чинність спиралася на ханський наказ. Її вплив помітний також у контактах з італійськими купцями та з християнським духовенством.^[2][3]

Тайдола мала безпосередній економічний інтерес до торгівлі в Північному Причорномор'ї та Приазов'ї. Частину митних доходів від християнських суден, які заходили до Тани (торговельного осередку поблизу сучасного Азова), спрямовували до її власної скарбниці. Про це свідчить акт хана Бердібека 1358 року, пов'язаний із перерозподілом митних надходжень. Венеційські купці мали підстави звертатися до Тайдоли як до впливової покровительки, зацікавленої у продовженні торгівлі між Улусом Джучі та Середземномор'ям.^[2]

У 1350-х роках виникла тривала суперечка через захоплення венеційцями ординських купців і товарів під час війни Венеції з Генуєю. Бердібек вимагав від венеційської громади в Тані відшкодування збитків. Тайдола, прагнучи зменшити напруження, розпорядилася виплатити потерпілим із власної скарбниці 550 сомів. У березні 1359 року вона повідомила про це дожа Джованні Дольфіна в особистому посланні. Латинський переклад листа та пов'язану з ним платіжну відомість зберегли венеційські архіви.^[2][4]

Дослідниця монгольської історії Сільвія Ковач розглядає цю діяльність не лише як доброчинність, а й як поєднання особистих торговельних інтересів, дипломатії та зміцнення становища хатун. Платіжна відомість містить, крім купців, імена людей, пов'язаних з її адміністрацією, тому її фінансову операцію не можна однозначно тлумачити як безкорисливу допомогу.^[2]

Тайдола підтримувала контакти з представниками Католицької церкви в Улусі Джучі. У листі 1340 року папа Бенедикт XII подякував їй за захист католиків, про який довідався від ординських послів, і закликав продовжувати опіку над ними та прийняти католицьку віру. Це свідчить про її репутацію покровительки християн за межами держави, але не доводить її особистого навернення.^[3][4]

Релігійна належність самої Тайдоли не встановлена беззаперечно. Ібн Баттута повідомляє, що при її дворі читали Коран, однак не називає її християнкою. Дослідники припускають, що за двору Узбека різні дружини могли опікуватися різними релігійними громадами. Підтримка православних і католиків відповідала ширшій монгольській практиці надання привілеїв духовенству в обмін на його лояльність і молитви за правлячу родину.^[3]

Найважливішими свідченнями співпраці Тайдоли з православним духовенством є три документи, видані від її імені. Їхні тексти збереглися не в ординських оригіналах, а у складі пізнішого збірника перекладених грамот. У науковій літературі за ними інколи закріплюється назва «ярлики», однак історики монгольської дипломатики розрізняють власне ханські ярлики та грамоти хатун, видані на підставі волі хана.^[6]

• 1347 рік — проїжджа грамота для церковного діяча Іоанна, якого дослідники здебільшого вважають єпископом Сарайської єпархії. Документ забезпечував безперешкодний проїзд і захист його майна та супроводу. Ототожнювати цього Іоанна з митрополитом Київським немає підстав: такого митрополита в середині XIV століття не було.^[5][3]
• 1351 рік — жалувана грамота митрополитові Київському і всієї Русі Феогносту. Вона підтверджувала пільги церковного майна й духовенства, зокрема звільнення від низки поборів і повинностей. Грамота спиралася на попередній ханський акт Джанібека, зміст якого повністю не зберігся.^[7][6]
• 1354 рік — проїжджа грамота митрополитові Олексію, який прямував через території під ординською владою до Константинополя для затвердження на митрополичій кафедрі. Грамота забороняла затримувати його, чинити насильство над супроводом, відбирати коней та інше майно. В її формулі згадано молитви митрополита за Джанібека, його дітей і Тайдолу.^[8][3]

Формула про наказ Джанібека й слово Тайдоли в цих актах демонструє особливе становище ханської дружини в управлінні державою: вона могла видавати обов'язкові розпорядження від власного імені, але не підміняла собою хана. Збережені переклади відтворюють основні риси ординського діловодства, хоча сучасні дослідження виявили можливі пізніші доповнення, зокрема у переліках податків і повинностей. Тому всі деталі цих списків не слід беззастережно вважати буквальним текстом первісних ординських актів.^[3][6]

Грамоти Тайдоли стосувалися очільників Київської митрополії в період, коли фактичний осідок митрополитів уже перемістився на північний схід Русі. Митрополит Максим близько 1299—1300 року залишив Київ і оселився у Володимирі-на-Клязьмі. Однак сам Київ і надалі зберігав значення першої митрополичої кафедри. У 1354 році Константинопольський патріархат санкціонував постійне перебування митрополита у Володимирі, формально залишивши Київ першим престолом. Отже, назва «Київський митрополит» у грамотах Тайдоли не означає, що Феогност чи Олексій постійно проживали в самому Києві.^[9][3]

Київ водночас не був безлюдним чи позбавленим світської влади. Зокрема, Енциклопедія історії України наводить літописне повідомлення 1331 року про київського князя Федора, поряд із яким діяв ординський баскак. Ця звістка засвідчує збереження київського княжіння та ординської адміністративної присутності, але не встановлює жодної особистої участі Тайдоли в управлінні містом.^[10]

Проїжджа грамота 1354 року особливо виразно показує взаємозв'язок Улусу Джучі, Київської митрополії та Константинопольського патріархату: для подорожі до центру церковної влади майбутній митрополит звернувся по охоронний документ до ханського двору. Документ свідчить про можливість впливу ординської влади на пересування церковних очільників та забезпечення митрополичих пільг. Водночас невідомі джерела, які б підтверджували особисте управління Тайдоли Києвом, призначення нею київських князів чи її втручання в перенесення резиденції Максима за кілька десятиліть до цих подій.^[3][8]

У церковній традиції Тайдола відома насамперед із розповіді про те, як у 1357 році вона нібито втратила зір, а митрополит Олексій приїхав до Орди й зцілив її молитвою та свяченою водою. За цією оповіддю, ханська дружина віддячила митрополитові дарами. Історія набула поширення в пізніших житіях і літописних зведеннях, зокрема в Никонівському літописі XVI століття.^[3]

Сам факт зв'язків митрополита Олексія з ординським двором підтверджується документами, зокрема грамотою Тайдоли 1354 року та ханським ярликом Бердібека 1357 року. Проте наявність цих документів не доводить чудесного зцілення. Сучасні історики розглядають житійну оповідь передусім як свідчення пізнішого церковного осмислення ординського покровительства, відокремлюючи її від документально встановлених взаємин.^[3][6]

Після смерті Джанібека 1357 року ханом став його син Бердібек. За повідомленнями наративних джерел, Бердібек винищував потенційних суперників із числа власної родини. У пізньому перському переказі Тайдолі приписано безуспішну спробу врятувати його малолітнього брата. Достовірність подробиць цього епізоду встановити важко, хоча сама боротьба всередині династії добре засвідчена.^[1]

Після смерті Бердібека 1359 року розпочалася Велика зам'ятня — тривала боротьба за владу в Улусі Джучі. Тайдола намагалася зберегти політичний вплив у Сараї. За реконструкцією сучасного історика Ішаягу Ланди, її підтримка могла бути важливою для перших наступників Бердібека — Кульпи та Науруза, але точний характер їхніх відносин не з'ясований. Переказ про її шлюб із Наурузом або намір одружитися з ханом Хизром походить із пізніших джерел і не має надійного незалежного підтвердження.^[11][1]

За літописною традицією, під час захоплення влади ханом Хизром було вбито Науруза й Тайдолу. Датування її загибелі в історіографії коливається між 1360 і 1361 роками, що пов'язано з різницею хронологій і пізнім характером частини повідомлень. Оповідь про жорстокий спосіб страти, наведена в пізнішому «Чингіс-наме» Утеміша-хаджі, не підтверджена незалежними сучасними свідченнями.^[11][1]

Відомості про Тайдолу походять із кількох різнорідних груп джерел: опису ханського двору в «Подорожі» Ібн Баттути, арабських і перських історичних творів, руських літописів, перекладених грамот для православного духовенства, папського листування та венеційських дипломатичних і фінансових документів. Розповіді про політичні змови й обставини смерті не мають такої самої документальної надійності, як збережені акти її канцелярії.^[1][3]

Дослідження Олександра та Володимира Григор'євих уточнили формуляри її грамот, особливості ординського діловодства й зміст листування з Венецією. У праці Сільвії Ковач 2020 року Тайдолу розглянуто в ширшому контексті економічної самостійності монгольських хатун, чорноморської торгівлі та відносин з християнськими громадами. Новіші джерелознавчі дослідження наголошують на необхідності відрізняти ханські ярлики від грамот інших представників двору та враховувати зміни, які могли виникнути під час перекладання й переписування текстів.^[4][3][6]

• Kovács, Szilvia. Taydula: A Golden Horde Queen and Patron of Christian Merchants // Along the Silk Roads in Mongol Eurasia: Generals, Merchants, and Intellectuals / ed. by Michal Biran, Jonathan Brack, Francesca Fiaschetti. — Oakland: University of California Press, 2020. — P. 194–212. — DOI: 10.1525/9780520970786-014.
• Григорьев А. П., Григорьев В. П. Послание ордынской ханши Тайдулы венецианскому дожу (1359 г.) // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 2. — 1996. — Вып. 4. — Текст дослідження, публікація джерела й коментарі.
• Григорьев А. П. Проезжая грамота Тайдулы от 1347 г.: реконструкция содержания // Вестник Ленинградского университета. Серия 2. — 1990. — Вып. 3. — С. 37–51.
• Григорьев А. П. Жалованная грамота Тайдулы от 1351 г.: реконструкция содержания // Вестник Ленинградского университета. Серия 2. — 1991. — Вып. 1. — С. 85–93.
• Григорьев А. П. Проезжая грамота Тайдулы от 1354 г.: реконструкция содержания // Востоковедение: филологические исследования. — Санкт-Петербург, 1993. — Вып. 18. — С. 149–154.
• Маслова С. А. Налоговая терминология краткого собрания ханских ярлыков, выданных русским митрополитам // Золотоордынское обозрение. — 2023. — Т. 11, № 3. — С. 636–651. — DOI: 10.22378/2313-6197.2023-11-3.636-651.
• Landa, Ishayahu. Between the Chinggisid principle, loyalty, and self-aggrandisement: Jochid elites in the ‘Time of Troubles’ (1359 to circa 1380) // Journal of the Royal Asiatic Society. — 2025. — Vol. 35, no. 1. — P. 23–58. — DOI: 10.1017/S1356186324000269.

• Тайдола у Вікіданих.
• Зображення та матеріали у Вікісховищі.