YaChudo

Табівере

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Табівере
ест. Tabivere[1]
Садиба Табіверської мизи
Садиба Табіверської мизи
Садиба Табіверської мизи
Країна Естонія Естонія
Повіт Тартумаа
Волость Тарту
Населення 971 (31.12.2011)[2]
Часовий пояс UTC+2, влітку UTC+3
Поштовий індекс 49127
EHAK 8017[3]
 
Табівере. Карта розташування: Естонія
Табівере
Табівере
Мапа

Та́бівере (ест. Tabivere[1], нім. Tabbifer) — селище в Естонії, у волості Тарту, у Тартуському повіті. Селище розташоване в 22 кілометрах на північ від міста Тарту, на березі озера Саад'ярв. До адміністративної реформи 2017 року, Табівере було центром однойменної волості у Йиґевському повіті.

Чисельність населення на 31 грудня 2011 року становила 971 особу[2].

Табівере знаходиться на 90-му кілометрі траси 39 (Тарту—Йиґева—Аравете).

Назва

Табівере стало офіційною назвою селища лише у 1977 році. До цього, місцевість навколо теперішнього Табівере мало офіційну назву Вóлді (ест. Voldi), що походило від назви балтійсько-німецького дворянського роду одного із власників місцевої мизи, Вольфельдів (нім. von Wolffeld). Миза ж була відома місцевому населенню під обома назвами, але саме Табівере мало німецькомовний відтінок.[1]

Теперішня назва селища має декілька можливих та запропонованих походжень. За версією фінського лінгвіста Лаурі Кеттунена, назва походить від слова *tapija, від котрого також походить назва міфічного створіння Тапіо — лісного духа, що захищає мисливців. За версію Пауля Арісте назва все ж походить від кореня *tapa, "практика" (у сучасній естонській – tava), до котрого було додано звук "і". Обидві теорії підтримуються естонським мовознавцем Вальдеком Паллем, але на його думку, назва місцевості скоріш за все походить від імені якоїсь людини.[1]

Історія

Садиба Табіверської мизи

У середньовіччі територія нинішнього Табівере входило до складу Тартуського (Дерптського) єпископства. На момент реформації та поступового спаду єпископства, села Касті та Табівере належали людині під іменем Камбі (ест. Camby), що була васалом Дерптського єпископа. Але, з завоюванням Лівонії Польщею, місцевість впала у занедбання та була полишена.[4]

Шведське панування

У 1601 році король Швеції Карл IX Ваза підтвердив власність маєтку Дітріхту Камбі, онуку того Камбі, котрий володів мизою у часи єпископства.[5][4] Селище було згадано під різними варіаціями назви Табівере за часів шведського панування: Tabrafer та Tabberfer у 1582, Tabifehr у 1627, Tabaferre kylla у 1638 та Tappifer у 1684.[1]

У 1626 році король Швеції Густав II Адольф подарував Табівере місту Тарту, і він став міським маєтком. Колишні власники Камбі — Йоганн Камбі та Ганс Камбі –— намагалися повернути собі володіння, але спочатку ці спроби були невдалими. Лише в 1632 році маєток було повернуто Любберту Камбі.[5][4]

Від шлюбу з Анною фон Мохсен у Любберта було дві доньки: старша з них вийшла заміж за Пера Штормкранца, молодша дочка Елізабет Камбі – за капітана Адама Отто фон Вольффельдта. Останній став наступним власником Табівере та прилеглого маєтку Тормі (Кляйн-Камбі). Королева Христина підтвердила його право володіння в 1652 році, і маєток все ще перебував у його володінні в 1682 році. Під час скорочення маєтків маєток був повернутий державі 5 серпня 1685 року, але зданий в оренду Вольффельдту. У 1699 році він все ще перебував у строковій оренді.[4]

Російське панування

Вітряк у Табівере

Під час Північної війни, 21 січня 1702 (4 лютого 1702), право володіння маєтками Табівере та Тормі було підтверджено спадкоємцям Штормкранца на підставі права помилування. Останні, ймовірно, були дітьми Пера Штормкранца та його дружини (уродженої Кембі), сина Густава Йогана Штормкранца. У 1721 році власником обох маєтків був лейтенант Герхард Йоганн фон Платер.[5][4]

У 1725 та 1744 роках власником Табівере та Тормі був аудитор Ернст Генріх Паульсен. Він був одружений з Гердрутою Штормкранц, яка успадкувала маєтки після смерті чоловіка та згадується як власниця у 1758 році. Наступним власником став його син Йоганн Ернст Паульсен. У грудні 1774 року він продав маєтки за 23 000 срібних рублів власнику сусідніх маєтків Лууа та Вісусті, земельному раднику Лівонії, Каспару Генріху фон Розенкампфу, але ця угода не відбулася. 26 жовтня 1780 (8 листопада 1780) Паульсен продав їх родині Поссе за 28 000 срібних рублів.[5]

Новим власником став лейтенант-фрімен Еберхард Густав Поссе аф Себі. Невдовзі він продав маєток, оскільки в 1791 році власником вже був власник мизи в Кассінурме, майор-фрімен Вольдемар Густав фон Унгерн-Штернберг. Він мав фінансові труднощі, оскільки тривала справа про його банкрутство. Згодом маєток придбали Мюнніхи, які були власниками сусіднього маєтку Вісусті з 1788 року. За їхнього часу маєток Тормі було об'єднано з Табівере в один маєток. 1 серпня 1814 (13 серпня 1814) генерал-майор граф Ернст Густав Мюнніх заклав маєток на десять років Георгу Теннеру, який зобов'язався сплатити 73 000 банківських рублів за угодою.[6]

Озеро Саад'ярв, біля котрого знаходиться селище.

Після закінчення терміну дії іпотечної угоди дочка генерал-майора, масонка Катаріна Луїза фон Нолькен (уроджена графиня Мюнніх), викупила маєток. 15 квітня 1847 (27 квітня 1847) він продав його за 45 000 срібних рублів Кароліні Анні Вільгельміні фон Штаден (уродженій фон Меллер), на ім'я якої Табівере було зареєстровано 12 січня 1849 (24 січня 1849). 22 квітня 1853 (4 травня 1853) він заклав маєток на три роки за 60 000 срібних рублів губернському секретарю Георгу Рейнгольду Лінде, який 26 березня 1856 (7 квітня 1856) передав заставлений маєток Карлу Густаву Еренрайху фон Гафелю за 70 000 срібних рублів.[4][6]

Іпотечна угода закінчилася 25 січня 1857 (2 червня 1857), і він повернувся Штаденам. Останній продав його у квітні того ж року Карлу Вільгельму Августу Андреасу фон Рейснеру, дворянину з Пензенської губернії та лікарю дзеркальної фабрики в Пилтсамаа, на чиє ім'я він був зареєстрований 24 березня 1859 року. 13 лютого 1863 (25 лютого 1863) він заклав мизу Кульбахам (які, ймовірно, були естонського походження) за 120 000 срібних рублів.[4][6]

Заставодержателем став попередній орендар лицарської мизи Вана-Пилтсамаа та державної мизи Лайузе Людвіг Кульбах. Договір з ним було продовжено ще двічі: 14 травня 1866 (26 травня 1866) та у 1869 році − на три роки. Термін дії іпотечного договору закінчився 31 березня 1872 (12 квітня 1872), і він повернувся спадковому власнику Райснеру. Останній у вересні того ж року продав маєток, що складався лише з земель садиби (його сільськогосподарські угіддя були відчужені), синові Людвіга, Леону Кульбаху, за 8000 срібних рублів повністю.[4][6]

Будівля залізничної станції, збудована у 1877 році.

Залізнична станція біля нинішнього Табівере була заснована у 1877 році, й мала назву "Волді".[7]

У міжвоєнний період

Після закінчення Війни за незалежність, миза була відчужена у Кульбахів під час земельної реформи 1919 року[4] та присуджена командиру дивізії бронепоїздів, полковнику Карлу Партсу. Якраз його бронепоїзди разом з солдатами Юліуса Купер'янова брали участь у боях навколо Табівере 13 січня 1919 року, де на залізничній станції було захоплено майже 60 вагонів, що належали Червоній Армії. Потім ці ж самі вагони були використані естонською армією у битві за Тарту наступного дня.[8]

Враховуючи походження назви "Волді", котре тоді носило Табівере, у міжвоєнні роки Академічне Товариство Державної Мови започаткувало програму пошуку й популяризації інших назв для місцевості.[1]

У 1925 році залізнична станція у селищі була перейменована з Волді на Табівере (у той період естонська досі використовувала літеру w замість v на позначення звуку, подібного українській "в", тому назва виглядала як Tabiwere), хоча й попри опозицію зі сторони місцевих жителів. Неприязнь до нової назви була обґрунтована використанням назви балтійськими німцями, що при владі Російської Імперії у Ліфляндії мали вищий статус у регіоні над естонцями:[9]

...Як би там не було з цим голосуванням, головне те, що місцю, де люди мають перебувати щодня, нав'язується назва, і їй (цій назві) протистоять з суто історичних причин. І саме тому, що пам'ять про окупацію значною мірою пов'язана з цією назвою. Місцевому населенню, яке страждало від гнобителів під час окупації, доводилося чути цю назву на кожному кроці. Вона стала для них настільки огидною, що вони одразу після звільнення шукали нової назви. Як ми чуємо зараз, навіть квитки надрукували з новою назвою. Як тоді можна запровадити назву, якщо народ проти неї? Робіть що хочете, народ все одно закликатиме до свого. Жодна назва не приживеться, якщо вона чужа людям і, крім того, якщо вона здається огидно пов'язаною з огидними спогадами. Ви можете бути впевнені, якщо знаєте людей цього куточка, які є патріотами та запеклими націоналістами, що вони мобілізують усі свої сили, щоб не згадувати назву епохи окупації...

— "Проти народу", у 222 виданні Postimees, 19 серпня 1925

Мапа Табіверської волості, що існувала до адміністративної реформи 2017 року у складі Йиґевського повіту

У 1930-х, ферми на південь від мизи були перейменовані у село Табівере, що значно поширило це найменування, але назви Волді та Табівере досі часто плутаються через існування села Волді, розташованого в декількох кілометрах на південь від Табівере.[1]

У 1998 році закрилася будівля залізничної станції, й відтоді вона не використовувалася[10]. Знесли її тільки у квітні 2025, після майже 30 років пустування та декількох спроб продажі на аукціонах.

У 2017 Табівере було включено у склад Тартуської волості Тартуського повіту. До цього Табівере було центром однойменної волості у Йиґевамаа.[11]

Вулиці

На вулиці Тууліку (ест. Tuuliku tänav, досл. «Вітрякова вулиця») розташовані дитячий садок «Риймула» та сімейна лікарня (будівля №11)[12][13], громадський центр культури та продуктовий магазин "Meie Toidukaubad" (будівля №10). У громадському центрі розташовані перукарня, кав'ярня "Сахвер", стоматологічний центр та молодіжний центр[14], а в приміщенні продуктового магазину — аптека.

На вулиці Саме (ест. Same tee) знаходяться пожежна частина (будівля №1) та компанія Same, що виробляє сільськогосподарську техніку (дім №3)[15].

Kemna Breslau типу EM біля краєзнавчого музею на вулиці Парґі

На вулиці Парґі (ест. Pargi tänav, досл. «Паркова вулиця»), на території колишньої мизи, працює місцевий краєзнавчий музей.[16]

На вулиці Кальда (ест. Kalda tänav) працює продуктовий магазин Coop Saadjärve (будівля №1).

Залізнична зупинка у Табівере

На вулиці Яама (ест. Jaama tee, досл. «дорога Станції (залізничної)») знаходиться зупинка потягу.

На вулиці Гарідусе (ест. Hariduse tänav, досл. «вулиця Освіти»), у одній будівлі розташовується місцева школа I-II ступенів[17] та бібліотека[18].

На вулиці Волді (ест. Voldi tee) та Пуурмані (ест. Puurmani tee) на захід від залізничної колії, знаходиться велика кількість підприємств Табівере: Mayeri Industries (споживча хімія) та Baltic Connexions (дерев'яні садові будиночки та сараї) знаходяться на вулиці Волді[19][20], а на вулиці Пуурмані — компанія Tabitec, що виробляє предмети із металу[21].

На вулицях Пярна (ест. Pärna tänav), Вескі (ест. Veski tee) та Айя (ест. Aia tänav) не працюють ніякі підприємства чи заклади — вони є суто житловими.

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж [KNR] Eesti kohanimeraamat. arhiiv.eki.ee. Процитовано 21 грудня 2025.
  2. ↑ а б Eesti 2011. aasta rahvaloendus. PC003:Population by place of residence (settlement), 31 December 2011. Eesti Statistika. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |work= (довідка)
  3. ↑ Statistikaamet. klassifikaatorid.stat.ee. Процитовано 21 грудня 2025.
  4. ↑ а б в г д е ж и к Ajalugu. Minu kodukoht: Tabivere. Процитовано 22 грудня 2025.
  5. ↑ а б в г von Stryk, Leonhard (1877). Beiträge zur Geschichte der Rittergüter Livlands. Der ehstnische District. Т. Erster Teil (вид. Druck von Albanus´schen Buchdruckerei). Dresden. с. 68.
  6. ↑ а б в г von Stryk, Leonhard (1877). Beiträge zur Geschichte der Rittergüter Livlands. Der ehstnische District. Т. Erster Teil. Dresdem: Druck von Albanus´schen Buchdruckerei. с. 68—69.
  7. ↑ Duvin, Arved. Lugusid raudteedest Eestimaal (ест.). с. 96. ISBN 9789985968130.
  8. ↑ Kultuur ja Elu - kultuuriajakiri. kultuur.elu.ee. Процитовано 22 грудня 2025.
  9. ↑ Rahwa wastu [Проти народу.]. Postimees (ест.) (вид. 222). 19 серпня 1925. с. 4. Процитовано 21 грудня 2025. ...Olgu selle hääle andmisega kuidas on, peaasi on ikkagi see, et ühele kohale, mida rahwas iga päew suhu peab wõtma, peale sunnitakse nimi, mille wastu seistakse puht-ajaloolistel põhjustel. Ja just sellepärast, et selle nimega on seotud suurelt okupatsiooni-aegne mälestus. Kohapealne rahwas, kes okupatsiooni ajal kannatas rõhujate all, pidi iga sammu peal seda nime kuulma. Ta sai neile nii wastikuks, et wabanemise järele kohe uue juure teid otsiti. Nagu nüüd kuulda, olewat isegi sõidupiletid uue niine järele walmis trükitud. Kuidas tahetakse siis ühte nimetust läbi wiia, kui rahwas selle wastu. Teie tehke kõik, mis tahate, rahwas kutsub ikka oma järele. Ükski nimi ei löö läbi, kui ta inimestele wõõras ja pealegi, kui ta wastikute mälestustega seotud wastikuna tundub. Wõib kindel olla, kui tunda selle nurga inimesi, kes isamaalased ja ägedad rahwuslased, et need kõik jõud mobiliseenwad, et okupatsiooni-aegset nime mitte suhu wõtta.
  10. ↑ GALERII ⟩ Eesti Raudtee tahab lammutada muinsuskaitse huviorbiidis oleva Tabivere jaamahoone. Tartu Postimees (ест.). 31 січня 2024. Процитовано 22 грудня 2025.
  11. ↑ Laeva valla, Piirissaare valla, Tabivere valla ja Tartu valla osas haldusterritoriaalse korralduse ja Vabariigi Valitsuse 3. aprilli 1995. a määruse nr 159 „Eesti territooriumi haldusüksuste nimistu kinnitamine“ muutmine–Riigi Teataja. www.riigiteataja.ee. Процитовано 22 грудня 2025.
  12. ↑ Tabivere lasteaed Rõõmula | Lasteaia koduleht (ест.). Процитовано 21 грудня 2025.
  13. ↑ Minijapaaslane | Esileht. tabivereperearst.edicy.co. Процитовано 21 грудня 2025.
  14. ↑ Hambaravi | Purihammas OÜ | Hammaste eemaldamine | Hammaste proteesimine. Purihammas OÜ (ест.). Процитовано 21 грудня 2025.
  15. ↑ admin. Esileht. SAME (ест.). Процитовано 21 грудня 2025.
  16. ↑ Tabivere muuseum – Piirkonna ajaloo säilitaja (ee-EE) . 8 жовтня 2024. Процитовано 21 грудня 2025.
  17. ↑ Tabivere Põhikool. tabivere.edu.ee (ест.). Процитовано 21 грудня 2025.
  18. ↑ Tabivere Raamatukogu. Tabivere Raamatukogu (ест.). 17 грудня 2025. Процитовано 21 грудня 2025.
  19. ↑ Mayeri. mayeri.eu. Процитовано 21 грудня 2025.
  20. ↑ Baltic Connexions OÜ - Estonian Timber. estoniantimber.ee (амер.). Архів оригіналу за 14 червня 2024. Процитовано 21 грудня 2025.
  21. ↑ TABITEC OÜ | Tabitec - Meistrite kätega loodud metallkunst. TABITEC OÜ (ест.). Процитовано 21 грудня 2025.

Джерела


Естонія Це незавершена стаття з географії Естонії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).