YaChudo

С-400

Переглядів: 0. Оновлено 07.11.2026.

Зенітна ракетна система С-400 «Тріумф»

С-400 на репетиції параду в Москві, 4 травня 2010 року
Типзенітна ракетна система (ЗРС) великої та середньої дальності
ПоходженняРосія Росія
Історія використання
На озброєнні2007 — т. ч.
ОператориРосія Росія
КНР КНР
Туреччина Туреччина
Індія Індія
Білорусь Білорусь
Алжир Алжир
Див. Оператори
ВійниІнтервенція Росії в Сирію
Російсько-українська війна
Індо-пакистанський конфлікт 2025 року
Історія виробництва
РозробникНВО «Алмаз» ім. О. А. Расплєтіна (Алмаз-Антей)
ВиробникАлмаз-Антей
Вартість одиниціекспорт: ≈ $1–1,25 млрд за дивізіон із запасом ракет[1]
Характеристики
Дальність вогню
Ефективнадо 380–400 км (ракета 40Н6Е, заявлена)
С-400 у Вікісховищі

С-400 «Тріумф» (спочатку — С-300ПМ3, індекс ГРАУ — 40Р6, за кодифікацією НАТО — SA-21 Growler, буквально «Буркун») — російська мобільна зенітна ракетна система великої та середньої дальності, розроблена концерном «Алмаз-Антей» і прийнята на озброєння 2007 року. Є подальшим розвитком сімейства С-300П.

Система призначена для ураження літаків, крилатих ракет, тактичних і оперативно-тактичних балістичних ракет, літаків дальнього радіолокаційного виявлення та інших повітряних цілей. Залежно від ракети заявлена дальність ураження становить від 40 до 380–400 км[2]. Незалежні аналітики оцінюють реальну дальність проти низьколітних цілей значно нижче — див. Оцінки. Під час російського вторгнення в Україну ракети С-400 також застосовують для ударів по наземних цілях, зокрема по українських містах.

Окрім Росії, С-400 експлуатують Китай, Туреччина, Індія, Білорусь та Алжир. Придбання системи Туреччиною призвело до її виключення з програми F-35 і санкцій США, а Індія застосувала С-400 в бою під час конфлікту з Пакистаном у травні 2025 року.

Історія створення

Розробку нової системи для заміни С-200 почали на початку 1980-х років, але перший проєкт відхилили через високу вартість і неспроможність боротися з крилатими ракетами. Наприкінці 1980-х програму відновили під шифром «Тріумф» як систему для ураження літаків на великій дальності, крилатих ракет і малопомітних цілей. Радянський уряд затвердив програму 22 серпня 1991 року, однак розпад СРСР фактично її заморозив. У 1999 році роботи відновили вже як модернізацію С-300ПМ[3].

Перші успішні випробування на полігоні Капустин Яр провели в лютому 1999 року, а поставки до військ планували на 2001 рік. Однак у 2003 році стало зрозуміло, що система не готова: її випробовували зі старими ракетами від С-300П[4]. Урядова постанова про прийняття С-400 на озброєння вийшла 28 квітня 2007 року. Перший полк — 606-й гвардійський зенітний ракетний полк в Електросталі — заступив на бойове чергування 6 серпня 2007 року для прикриття Москви[5].

Ключова далекобійна ракета 40Н6 тривалий час не була готова: перший зразок виготовили у 2013 році, першу повітряну ціль уразили лише у 2015-му, а на озброєння ракету прийняли в жовтні 2018 року — більш ніж через десятиліття після самої системи[6][7].

Склад системи

Багатофункціональна РЛС 92Н2 і пускова установка 5П85Т2, 2014 рік

До складу ЗРС С-400 входять[2][8]:

  • засоби бойового управління 30К6Е:
    • пункт бойового управління (ПБУ) 55К6Е на шасі Урал-5323;
    • радіолокаційний комплекс виявлення 91Н6Е (дальність виявлення до 600 км, заявлена);
  • зенітні ракетні комплекси (дивізіони) 98Ж6Е, кожен у складі:
    • багатофункціональної РЛС підсвічування і наведення 92Н6Е (92Н2Е) — «серця» дивізіону, без якого він небоєздатний;
    • до 12 пускових установок 5П85ТЕ2 (самохідні) або 5П85СЕ2 (буксировані) з чотирма ракетами в транспортно-пускових контейнерах кожна (з великими ракетами 40Н6 — по дві);
  • комплекс засобів технічного забезпечення 30Ц6Е (транспортно-заряджальні машини, ЗІП);
  • додаткові засоби: всевисотна РЛС 96Л6Е, вежа 40В6М для підйому антен 92Н6Е або 96Л6Е, РЛС «Противник-ГЕ», «Небо-М» тощо.

Пункт управління 55К6Е може керувати не лише дивізіонами С-400, а й С-300ПМУ1/ПМУ2, а також взаємодіяти з комплексами ближньої дії «Тор» і «Панцир-С», які зазвичай прикривають позиції С-400 від низьколітних цілей[2][9]. Цілевказання також може надходити від літаків А-50[10].

Шасі для пускових установок і тягачів частково постачає білоруський Мінський завод колісних тягачів (МЗКТ), що, за оцінкою RUSI, робить виробництво залежним від Білорусі[11].

Ракети

Ракета 48Н6Е3

Система може застосовувати кілька типів ракет розробки МКБ «Факел»:

Ракета Дальність, км Висота, км Наведення Примітки
40Н6Е до 380 (заявлено до 400) до 30 (за неофіційними даними — більше) напівактивне / активне радіолокаційне на озброєнні з 2018 року[7]
48Н6ДМ / 48Н6Е3 240 27 напівактивне радіолокаційне модернізація ракет С-300[2]
48Н6Е2 200 27 напівактивне радіолокаційне експортний варіант для С-300ПМУ2 і С-400[2]
9М96Е2 120 30 активне радіолокаційне також використовується в С-350[2]
9М96Е 40 20 активне радіолокаційне [2]

Ракети 48Н6 мають швидкість до 2000 м/с і бойову частину масою близько 180 кг; ракети 9М96 значно легші (близько 330–420 кг) і розраховані на маневрові цілі[2]. Великі ракети 40Н6 мають двоступеневу конструкцію та активну головку самонаведення, що вмикається на кінцевій ділянці польоту[6]. За припущеннями оглядачів, із заявленою стелею вони теоретично здатні діяти проти супутників на низькій орбіті, проте офіційно це не підтверджувалось[6].

Бойове застосування

Сирія

Пускові установки 5П85СМ і РЛС 92Н6 на авіабазі «Хмеймім»

Після збиття турецькими ВПС російського Су-24 24 листопада 2015 року Росія оголосила про розгортання С-400 на авіабазі «Хмеймім» у Латакії[12]. Спершу на оприлюднених знімках бракувало РЛС наведення 92Н6, без якої система небоєздатна[13]; її присутність підтвердили лише на початку грудня[14]. У 2017 році другий комплекс розгорнули поблизу Масьяфа[15].

Теоретично комплекс у Латакії перекривав більшу частину Сирії, південь Туреччини, схід Середземного моря і значну частину Ізраїлю. Проте за всі роки перебування в Сирії С-400 жодного разу не застосовувався проти ізраїльських літаків, які регулярно завдавали ударів по території країни. Це пояснювали неформальними домовленостями між Москвою та Ізраїлем[16].

Російсько-українська війна

Застосування

Під час повномасштабного вторгнення С-400 використовуються як за прямим призначенням, так і для ударів по наземних цілях. У ролі ППО комплекси, розгорнуті в Росії, Білорусі та на окупованих територіях, змушують українську авіацію діяти на малих висотах і обмежують її радіус дії.

Ракети 48Н6, запущені по балістичній траєкторії, Росія застосовує для ударів по українських містах, зокрема по Харкову та Києву. 14 січня 2023 року з Брянщини по Києву випустили 10 ракет 48Н6ДМ[17][18], а 13 грудня 2023 року Київ атакували ракетами «Іскандер» і С-400[19]. Через короткий час підльоту такі удари становлять особливу загрозу для прифронтових міст.

У вересні–жовтні 2026 року, за даними української сторони, Сили оборони знищили три і пошкодили п'ять пускових установок «Іскандер» і С-400, які застосовувалися для балістичних ударів. Аналітики припускають, що серед уражених були рідкісні пускові 51П6А, зняті зі зберігання на полігоні Капустин Яр і переобладнані під ракети для ударів по землі[20].

Втрати

Згідно з даними сайту Oryx, який враховує лише візуально підтверджені втрати, безповоротні російські втрати елементів С-400 станом на 10 серпня 2026 року становили[21]:

Елемент Знищено Пошкоджено
Пункт бойового управління 55К6А 2 —
Всевисотна РЛС 96Л6Е 5 —
Багатофункціональна РЛС 92Н6 7 3
РЛК виявлення 91Н6 1 1
Пускові установки (усі типи) 31 1

Хронологія основних уражень

  • 5 серпня 2022 року — у Херсонській області вперше знищено багатофункціональну РЛС 92Н6Е[22].
  • Травень 2023 — у Херсонській області вперше знищено пункт бойового управління 55К6Е[23].
Детонація С-400 після удару біля Оленівки, 23 серпня 2023 року
  • 23 серпня 2023 — поблизу Оленівки на Тарханкуті знищено дві пускові установки 5П85СМ2-01 з ракетами та розрахунком[24]. За даними оглядачів, удару завдано модифікованою ракетою Р-360 «Нептун» зі збільшеною дальністю[25].
  • 14 вересня 2023 — біля Євпаторії дрони вивели з ладу РЛС, після чого пускові установки знищили двома ракетами «Нептун»[26][27].
Знищені С-400 на аеродромі «Джанкой», 17 квітня 2024 року
  • 17 квітня 2024 — ракетами ATACMS з касетними бойовими частинами уражено С-400 на аеродромі Джанкой: на фото ідентифіковано чотири знищені пускові. ГУР заявляло також про знищення трьох РЛС, командного пункту і системи «Фундамент-М»[28].
  • 15 травня 2024 — під час удару ATACMS по аеродрому Бельбек знищено РЛС 92Н2Е, два літаки МіГ-31 і склад пального[29].
  • 22 травня 2024 — ATACMS уразили С-400 поблизу Моспине на Донеччині: знищено пускову установку, комплекс техзабезпечення 30Ц6Е і вперше за війну — РЛС 96Л6Е[30].
  • 1 червня 2024 — після дозволу США на удари по території Росії ракетами HIMARS уражено С-400 на Бєлгородщині — перший такий випадок на території РФ[31].
  • 10–12 червня 2024 — серія ударів по С-400 біля Джанкоя, Бельбека і Севастополя; за супутниковими знімками знищено РЛС 92Н6, генератор і пускову 51П6[32][33].
  • 26 вересня 2024 — біля села Філіппово Курської області аеророзвідка 413-го батальйону «Рейд» виявила, а БпС уразили комплекс С-400[34].
  • 24 листопада 2024 — ракетами ATACMS уражено С-400 у Курській області[35].
  • 27 січня 2025 — HIMARS знищили РЛС 96Л6Е[36].
С-400 в об'єктиві українського БпЛА перед ураженням, 26 червня 2025 року
  • 26 червня 2025 — дрони спецпідрозділу ГУР «Примари» уразили в Криму дві РЛС 92Н2Е, дві РЛС 91Н6Е і пускову установку[37].
  • 28 серпня 2025 — дрон ГУР уразив РЛС 91Н6Е у Криму[38].
  • 30 вересня 2025 — ССО уразили дронами РЛС С-400 у Криму[39].
  • 15 березня 2026 — за даними Генштабу, у Криму уражено пускову установку С-400 біля Дальнього та РЛС «Противник» і «Пароль»[40].
  • Липень 2026 — оператори ГУР знищили в Криму пускову установку і РЛС 96Л6[41].
  • Початок серпня 2026 — ГУР знищило пускову С-400 у Криму FPV-дронами, запущеними з морських платформ Magura[42].
  • 8–9 серпня 2026 — знищено С-400 у Геленджику Краснодарського краю та ще чотири елементи комплексу наступної ночі[43].
  • 16–17 вересня 2026 — у районі Вигоничів Брянської області уражено дві пускові установки С-400, зокрема 51П6 біля Порошино[44].

Індо-пакистанський конфлікт 2025 року

У травні 2025 року, під час операції «Сіндур» і подальших зіткнень з Пакистаном 7–10 травня, Індія вперше застосувала С-400 в бою. 9 серпня 2025 року командувач ВПС Індії головний маршал авіації Амар Пріт Сінґх заявив, що наземна ППО, переважно С-400, збила п'ять пакистанських винищувачів і один великий літак (імовірно, літак ДРЛВ або радіоелектронної розвідки) на відстані близько 300 км, назвавши це «найдальшим зафіксованим ураженням земля-повітря». Візуальних доказів він не навів[45][46]. Пакистан заперечує будь-які втрати авіації[47].

Пакистанські ВПС, своєю чергою, заявили про знищення елементів С-400 на авіабазі Адампур. Індія це спростувала, а 13 травня 2025 року прем'єр-міністр Нарендра Моді відвідав базу і сфотографувався на тлі неушкодженої пускової установки[48].

Оцінки

Шведське агентство оборонних досліджень (FOI) у звіті 2019 року дійшло висновку, що можливості С-400 перебільшені: реальна дальність становить близько 150–200 км замість рекламованих 400 км, а проти низьколітних ракет — лише близько 20 км. Усю систему можна нейтралізувати, вивівши з ладу одну ланку — РЛС управління вогнем, лінію зв'язку або літак ДРЛВ, від якого залежить загоризонтне виявлення[49]. Аналітики The National Interest зауважили, що на практиці позиції С-400 прикривають комплекси ближньої дії, але загалом визнали шведський аналіз якісним[50].

Досвід війни в Україні показав обидві сторони. За даними RUSI (грудень 2025), російська ППО загалом адаптувалася: менше 10 % українських ударів углиб Росії досягають захищених цілей, а частка успішних прольотів боєприпасів GMLRS скоротилася з близько 70 % у 2022 році до близько 8 % у 2025-му[51]. Водночас RUSI відзначає вразливості С-400[51]:

  • залежність від іноземної мікроелектроніки та матеріалів;
  • обмежене виробництво ракет-перехоплювачів, які Росія витрачає швидше, ніж виготовляє;
  • дефіцит і цінність радарів (зокрема 92Н6), які складніше замінити, ніж пускові установки.

Регулярні ураження С-400 в Криму та на прикордонних територіях, зокрема відносно дешевими дронами, демонструють і те, що комплекс погано захищений від маловисотних цілей без належного прикриття.

Оператори

Країни-оператори С-400

Поточні

  • Росія Росія:
    • ПКС РФ — 284 пускові установки (13 полків) станом на 2026 рік[52];
    • морська авіація — 64 пускові (3 полки)[53].
  • КНР КНР — 32 пускові (4 дивізіони)[54].
  • Туреччина Туреччина — 32 пускові (4 дивізіони)[55].
  • Індія Індія — 24 пускові (3 дивізіони) за даними IISS[56]; у середині 2026 року надійшов четвертий полковий комплект.
  • Білорусь Білорусь — 16 пускових (2 дивізіони)[57].
  • Алжир Алжир — перші підрозділи офіційно продемонстровані у 2025 році.

Китай

Китай став першим іноземним замовником С-400: Путін схвалив продаж у 2014 році[58], а поставки почалися в січні 2018 року[59]. Частину обладнання першої партії пошкодив шторм у протоці Ла-Манш, тож вантаж повернули до Росії[60]. Перший полковий комплект Китай отримав у квітні 2018 року[61]. У вересні 2018 року США запровадили санкції проти Департаменту розробки обладнання Центральної військової ради КНР та його керівника через закупівлю Су-35 і ракет до С-400[62]. У 2020 році, за повідомленнями, Росія призупинила подальші поставки[63].

Туреччина

Після спроби державного перевороту 2016 року й потепління відносин з Росією Туреччина у вересні 2017 року оголосила, а в грудні того ж року підписала угоду про купівлю чотирьох дивізіонів С-400 за $2,5 млрд[64][65]. Перші компоненти доставили на авіабазу Мюртед під Анкарою 12 липня 2019 року[66]. Уже 17 липня США виключили Туреччину з програми F-35, заявивши, що винищувач «не може співіснувати з російською платформою збору розвідданих»[67]. У жовтні 2020 року на фото турецьких пускових помітили контейнери ракет 9М96Е2 — Туреччина стала їхнім першим іноземним оператором[68].

14 грудня 2020 року США запровадили санкції за розділом 231 закону CAATSA проти Управління оборонної промисловості Туреччини (SSB) та чотирьох його посадовців[69]. У 2025 році в медіа обговорювався можливий викуп системи Росією[70]. У липні 2026 року на саміті НАТО в Анкарі президент США Дональд Трамп пообіцяв зняти санкції та розглянути повернення Туреччини до F-35, однак станом на жовтень 2026 року санкції залишалися чинними, а переговори тривали[71].

Індія

5 жовтня 2018 року під час візиту Путіна до Нью-Делі Індія підписала контракт на п'ять полкових комплектів С-400 вартістю $5,43 млрд[72], попри погрози США санкціями за CAATSA[73]. В індійській армії система отримала назву «Сударшан Чакра».

Поставки:

  • перший комплект — грудень 2021 року, розгорнутий у секторі Пенджабу[74];
  • другий — липень 2022 року, на кордоні з Китаєм[75];
  • третій — лютий 2023 року[76];
  • через війну Росії проти України та санкційні проблеми зі страхуванням і платежами решту поставок перенесли на 2026 рік[77];
  • четвертий — прибув морем наприкінці травня 2026 року[78];
  • п'ятий очікується на початку 2027 року[79].

Після конфлікту з Пакистаном Індія вирішила розширити парк. У лютому 2026 року Рада з оборонних закупівель схвалила термінову закупівлю 288 ракет на заміну витрачених у бою[80], а 27 березня 2026 року — закупівлю ще п'яти дивізіонів орієнтовною вартістю ₹63 тис. крор (близько $6,1 млрд)[81]. У вересні 2026 року Росія надіслала Індії цінову пропозицію[82].

Білорусь і Алжир

Білорусь має два дивізіони С-400[57]. Алжир, за даними Forbes, офіційно замовив два полки у 2024 році[70], а в 2025 році вперше показав систему на бойових стрільбах[83].

Нереалізовані та можливі

  • Саудівська Аравія Саудівська Аравія — у жовтні 2017 року підписала угоди про намір придбати С-400[84], але зрештою обрала американську THAAD; у 2021 році російська сторона визнала, що інтересу до С-400 Ер-Ріяд більше не має[85].
  • Ірак Ірак — у 2018 році міністр закордонних справ підтвердив інтерес до системи[86].
  • Іран Іран — попри регулярні чутки про поставки, станом на травень 2026 року немає підтверджень, що Іран отримав С-400; Росія неодноразово відмовляла Тегерану[87].
  • Сербія Сербія — відмовилася від закупівлі на користь китайських ЗРК HQ-22 і HQ-9BE[88].
  • США США — у 2020 році сенатор Джон Тьюн запропонував поправку, яка дозволила б Пентагону викупити турецькі С-400, щоб повернути Туреччину до програми F-35; поправку не ухвалили[89].

У рекламі

Елементи С-400 неодноразово зображувалися як умовні цілі в рекламі західних виробників зброї. У грудні 2020 року Lockheed Martin оприлюднила комп'ютерну симуляцію, в якій ракети Precision Strike Missile (PrSM), запущені з HIMARS, за цілевказанням від F-35 знищують об'єкти, схожі на РЛС 92Н6 комплексу С-400[90].

Галерея

  • РЛС 96Л6Е на МАКС-2011
    РЛС 96Л6Е на МАКС-2011
  • РЛС 92Н2 та пускова установка 5П85Т2, 2014 рік
    РЛС 92Н2 та пускова установка 5П85Т2, 2014 рік
  • Елементи С-400, 2018 рік
    Елементи С-400, 2018 рік
  • Транспортно-заряджальна машина 22Т6 для С-300 та С-400
    Транспортно-заряджальна машина 22Т6 для С-300 та С-400

Див. також

Примітки

  1. ↑ Russia is luring international arms buyers with a missile system that costs much less than models made by American companies. CNBC. 19 листопада 2018. Архів оригіналу за 27 грудня 2022. Процитовано 16 травня 2023.
  2. ↑ а б в г д е ж и Kopp, Carlo (2009). Almaz-Antey 40R6 / S-400 Triumf Self Propelled Air Defence System / SA-21. Air Power Australia (англ.). Архів оригіналу за 25 червня 2015. Процитовано 4 листопада 2026.
  3. ↑ Zaloga, Steven J. (2023). The Russian S-300 and S-400 Missile Systems (англ.). Osprey Publishing. с. 26—27. ISBN 9781472853769.
  4. ↑ S-400 Triumf. Missile Threat (англ.). CSIS. Процитовано 4 листопада 2026.
  5. ↑ Russia to Belarus fearing of Ukraine. Charter 97 (англ.). 15 квітня 2008. Процитовано 4 листопада 2026.
  6. ↑ а б в Rosyjskie rakiety z opóźnieniem. S-400 przeciwko satelitom? (пол.). Defence24. 6 липня 2018.
  7. ↑ а б Rakiety dalekiego zasięgu dla S-400 w służbie (пол.). Defence24. 23 жовтня 2018.
  8. ↑ ЗРК С-400: невиправдані очікування і втрати. Мілітарний (укр.). 14 вересня 2023. Процитовано 17 вересня 2023.
  9. ↑ The S-400–Pantsir 'Tandem': The New-Old Feature of Russian A2/AD Capabilities (англ.). Jamestown Foundation. Процитовано 4 листопада 2026.
  10. ↑ У РФ заявили, що навчили літак А-50 наводити зенітні ракети від С-400. Defense Express (укр.). 25 жовтня 2023. Процитовано 4 листопада 2026.
  11. ↑ Ferris, Emily (12 січня 2023). Could Russia's Reliance on Belarus be its Soft Underbelly? (PDF) (англ.). RUSI. Процитовано 4 листопада 2026.
  12. ↑ Judah Ari Gross (26 листопада 2015). Russia deploys S-400 missile battery in Syria, state media says. The Times of Israel.
  13. ↑ Ігор Сутягін (4 грудня 2015). S-400s to Syria: Now You See Them, Now You Don’t. RUSI. Архів оригіналу за 13 січня 2016. Процитовано 7 грудня 2015.
  14. ↑ Sean O'Connor, Jeremy Binnie (10 грудня 2015). Russia deploys additional Su-34s to Syria. IHS Jane's Defence Weekly.
  15. ↑ Binnie, Jeremy; O'Connor, Sean (29 вересня 2017). Second Russian S-400 in Syria confirmed (англ.). Jane's.
  16. ↑ Mikovic, Nikola (3 січня 2022). When Israel bombs Syria, Russia turns a blind eye. The Arab Weekly (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  17. ↑ Росія застосувала по Києву ракети ЗРК С-400 — Залужний. Мілітарний. 14 січня 2023.
  18. ↑ По Києву 14 січня Росія вдарила С-400 з Брянської області — Повітряні сили України. Українська правда. 17 січня 2023.
  19. ↑ Russians attack Kyiv with Iskander cruise missiles and S-400 anti-aircraft guided missiles. Ukrainska Pravda (англ.). 13 грудня 2023. Процитовано 4 листопада 2026.
  20. ↑ Russia Pulled Rare S-400 Launchers From Strategic Kapustin Yar Range—Ukraine Found and Hit Them. UNITED24 Media (англ.). 12 жовтня 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  21. ↑ Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx (англ.). Процитовано 10 серпня 2026.
  22. ↑ 5 серпня українська армія вперше у світі знищила багатофункційний радар новітньої російської зенітно-ракетної системи С-400 «Тріумф», — Бутусов. Цензор.нет.
  23. ↑ ЗСУ знищили командний пункт ЗРК С-400. Мілітарний (укр.). Процитовано 31 травня 2023.
  24. ↑ У ГУР дали оцінку знищенню ЗРК С-400 у Криму. Мілітарний. 23 серпня 2023.
  25. ↑ Axe, David (25 серпня 2023). To Blow Up Russia's S-400 Battery In Crimea, Ukraine Tweaked Its Cruiser-Sinking Neptune Missile. Forbes (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  26. ↑ Другий ЗРК С-400 у Криму знищено: деталі комплексного удару та повне відео. Defense Express. 14 вересня 2023.
  27. ↑ Russian air defence system destroyed in Crimea, Ukraine says (англ.). BBC News. 14 вересня 2023. Процитовано 4 листопада 2026.
  28. ↑ З'явилися супутникові знімки знищених елементів С-400 у Криму. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 21 квітня 2024. Процитовано 12 червня 2024.
  29. ↑ З'явилися супутникові знімки результату ударів по аеродрому Бельбек. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 21 травня 2024. Процитовано 12 червня 2024.
  30. ↑ З'явилося відео знищення батареї російського ЗРК С-400 на Донеччині. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 24 травня 2024. Процитовано 12 червня 2024.
  31. ↑ На Бєлгородщині ЗСУ уразили ЗРК С-400 росіян. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 4 червня 2024. Процитовано 12 червня 2024.
  32. ↑ Збройні Сили знищили радіолокаційну станцію 92Н6 та генератор із комплексу С-400. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 13 червня 2024. Процитовано 13 червня 2024.
  33. ↑ Ukrainian Military Says It Destroyed Russian Antiaircraft Systems In Crimea (англ.). RFE/RL. 10 червня 2024. Процитовано 4 листопада 2026.
  34. ↑ Мінус $1,2 млрд: історія ураження ЗРК С-400 «Тріумф» у Курській області (відео). Фокус. Процитовано 27 вересня 2024.
  35. ↑ Cook, Ellie (24 листопада 2024). Ukraine strikes advanced Russian air-defense system in Kursk: Kyiv. Newsweek (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  36. ↑ Ukrainian Forces Destroy Key Radar of Russia's S-400 Air Defense System, Video. UNITED24 Media (англ.). 27 січня 2025. Процитовано 4 листопада 2026.
  37. ↑ Дрони ГУР знищили в Криму російські системи ППО. Кореспондент.net (укр.). Процитовано 27 червня 2025.
  38. ↑ GUR fighters hit a Russian radar system from the S-400 complex in Crimea. Mezha.media (англ.). 28 серпня 2025. Процитовано 4 листопада 2026.
  39. ↑ ССО уразили дронами радіолокаційну станцію ЗРК С-400 «Тріумф» в окупованому Криму. Обозреватель. Процитовано 30 вересня 2025.
  40. ↑ Ukraine strikes Russian S-400 launcher, radars in Crimea – General Staff. Ukrinform (англ.). 15 березня 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  41. ↑ У Криму ГУР МО уразило пускову та РЛС комплексу С-400. Мілітарний (укр.). Процитовано 10 серпня 2026.
  42. ↑ ГУР уразило С-400 у Криму за допомогою FPV з Magura. Мілітарний (укр.). 10 серпня 2026. Процитовано 10 серпня 2026.
  43. ↑ Сили оборони знищили ЗРК С-400 у Геленджику. Мілітарний (укр.). 9 серпня 2026. Процитовано 10 серпня 2026.
  44. ↑ На Брянщині знищили пускову установку С-400 «Триумф». Мілітарний (укр.). 18 вересня 2026. Процитовано 21 вересня 2026.
  45. ↑ Patel, Shivam (9 серпня 2025). India shot down six Pakistani military aircraft in May, air force chief says (англ.). Reuters. Процитовано 4 листопада 2026.
  46. ↑ Kadidal, Akhil (10 серпня 2025). Six Pakistan aircraft destroyed during May conflict, says IAF air chief (англ.). Janes. Процитовано 4 листопада 2026.
  47. ↑ No proof of Pakistani jet losses, says Chinese expert. The Express Tribune (англ.). 10 серпня 2025. Процитовано 4 листопада 2026.
  48. ↑ Modi fact-checks Pakistan, visits Adampur, releases video & photo with S-400 in background. ThePrint (англ.). 13 травня 2025. Процитовано 4 листопада 2026.
  49. ↑ Russian A2/AD capability overrated (англ.). FOI. 4 березня 2019. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 23 грудня 2019.
  50. ↑ Charlie Gao (9 березня 2019). Is Russia's S-400 a Paper Tiger or a Real Air Force Killer? (англ.). The National Interest. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 23 грудня 2019.
  51. ↑ а б Disrupting Russian Air Defence Production: Reclaiming the Sky (PDF) (англ.). RUSI. 12 грудня 2025. с. 13. Процитовано 10 серпня 2026.
  52. ↑ IISS, 2026, p. 197.
  53. ↑ IISS, 2026, p. 195.
  54. ↑ IISS, 2026, p. 255.
  55. ↑ IISS, 2026, p. 151.
  56. ↑ IISS, 2026, p. 265.
  57. ↑ а б IISS, 2026, p. 181.
  58. ↑ Keck, Zachary (11 квітня 2014). Putin Approves Sale of S-400 to China. The Diplomat (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  59. ↑ Dominguez, Gabriel (18 січня 2018). Russia begins delivering S-400 air defence systems to China, says report (англ.). Jane's.
  60. ↑ Maksymilian Dura (22 січня 2018). Elementy S-400 dla Chin uszkodzone podczas transportu (пол.). Defence24.
  61. ↑ Китай отримав перший полковий комплект ЗРК С-400. Мілітарний. 4 квітня 2018.
  62. ↑ США запровадили санкції проти Китаю через купівлю російських літаків і ракет. Оборонно-промисловий кур'єр. 21 вересня 2018. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  63. ↑ In another setback to China, Russia suspends deliveries of S-400 surface-to-air missiles. The Economic Times (англ.). 27 липня 2020. Процитовано 4 листопада 2026.
  64. ↑ Thomas Karako (15 липня 2019). Coup-proofing? Making Sense of Turkey’s S-400 Decision (англ.). CSIS.
  65. ↑ Turkey, Russia sign deal on supply of S-400 missiles (англ.). Reuters. 29 грудня 2017. Архів оригіналу за 28 червня 2018.
  66. ↑ До Туреччини доставлені перші компоненти С-400. Мілітарний. 12 липня 2019.
  67. ↑ US removes Turkey from F-35 fighter jet programme (англ.). BBC News. 17 липня 2019. Процитовано 4 листопада 2026.
  68. ↑ Juliusz Sabak (7 жовтня 2020). Tureckie S-400 z rakietami nowej generacji (пол.). Defence24.
  69. ↑ The United States Sanctions Turkey Under CAATSA 231 (англ.). U.S. Embassy in Greece. 14 грудня 2020. Процитовано 4 листопада 2026.
  70. ↑ а б Iddon, Paul (16 вересня 2025). Implications Of A Russian Buyback Of S-400 Air Defenses From Turkey. Forbes (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  71. ↑ Turkey urges US to lift sanctions as F-35 talks continue. Turkish Minute (англ.). 15 жовтня 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  72. ↑ Peri, Dinakar (5 жовтня 2018). India, Russia sign $5.43 billion S-400 missile deal. The Hindu (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  73. ↑ U.S. defense secretary urges India to avoid buying Russian equipment (англ.). Reuters. 20 березня 2021. Процитовано 4 листопада 2026.
  74. ↑ India deploys first S-400 air defence system in Punjab sector. India Today (англ.). 20 грудня 2021. Процитовано 9 серпня 2026.
  75. ↑ India to deploy 2nd S-400 squadron at China front as PLA jets buzz near LAC. The Times of India (англ.). 24 липня 2022. Процитовано 4 листопада 2026.
  76. ↑ Russia delivers the 3rd regiment of S-400 Triumf to India. Financial Express (англ.). 28 лютого 2023. Процитовано 4 листопада 2026.
  77. ↑ Russia to deliver last two squadrons of S-400 air defence missiles by 2026. The Economic Times (англ.). 20 березня 2024. Процитовано 4 листопада 2026.
  78. ↑ India receives fourth S-400 'Sudarshan' squadron from Russia. India TV (англ.). 3 червня 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  79. ↑ India could get its fifth S-400 system from Russia early next year. Hindustan Times (англ.). 2 листопада 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  80. ↑ Defence panel gives nod for 288 S-400 missiles used during Operation Sindoor from Russia. Hindustan Times (англ.). 13 лютого 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  81. ↑ MoD panel okays additional Russian air defence system, DRDO's Ghatak combat drone. The Tribune (англ.). 28 березня 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  82. ↑ India moves to buy 5 more S-400s after Op Sindoor success; Russia sends cost proposal. Hindustan Times (англ.). 5 вересня 2026. Процитовано 4 листопада 2026.
  83. ↑ Algeria deploys for the first time Russian S-400 air defense system during live-fire exercise. Tender News (англ.). Процитовано 21 липня 2026.
  84. ↑ Szymon Kardaś, Witold Rodkiewicz (11 жовтня 2017). The Russian-Saudi summit (англ.). OSW.
  85. ↑ Saudi Arabia has no interest in the S-400, says Russian industry official. Defense News (англ.). 16 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2026.
  86. ↑ Binnie, Jeremy (1 березня 2018). Iraqi foreign minister confirms interest in S-400 (англ.). Jane's.
  87. ↑ Egozi, Arie (5 травня 2026). Russland verweigert Iran erneut S-400-Lieferung. Defence Network (нім.). Процитовано 4 листопада 2026.
  88. ↑ Serbia says goodbye to Russian weapons as break with Kremlin remains unclear. Euractiv (англ.). 10 січня 2025. Процитовано 4 листопада 2026.
  89. ↑ Gould, Joe (29 червня 2020). US could buy Turkey's Russia-made S-400 under Senate proposal. Defense News (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  90. ↑ Lockheed Martin показала знищення російської системи С-400. Ukrainian Military Pages. 18 грудня 2020.

Література

  • The Military Balance 2026 / IISS. — London : Routledge, 2026. — 544 p. — ISBN 9781003778974.
  • Zaloga, Steven J. (2023). The Russian S-300 and S-400 Missile Systems (англ.). Osprey Publishing. ISBN 9781472853769.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).