Японська каліграфія

Японська каліграфія (яп. 書道, shodō), що також називається shūji (яп. 習字) — різновид мистецтва каліграфії, або художнього письма, символів і текстів японською мовою. Тривалий час найшанованішим майстром каліграфії у Японії був Ван Січжи, китайський каліграф із 4-го століття, але після створення хіраґани і катакани, розвинулися унікальні японські складове письмо, і відмінна власна японська система письма і каліграфи створили стилі написання, що властиві Японії. Термін shodō (書道, "спосіб написання") має китайське походження і широко використовується як термін, що опсиує мистецтво китайської каліграфії середньовічних часів Династії Тан^[1].

Китайське коріння японської каліграфії бере початок ще із двадцять-восьмого століття до н.е., до тих часів, коли символьні піктограми ще вирізьблювалися на кістках при релігійних обрядах. Коли таке письмо розвинулося у інструмент адміністрування держави, відчувалася потреба в уніфікації письма і Лі Си, прим'єр міністри при правлінні китайської династії Цінь, стандартизував письмо і його спосіб написання. Він затвердив форму письма, в основу якого покладено була розмітка квадратами однакового розміру, за якої всі ієрогліфи можна було записати за допомогою дев'яти штрихів. Він також розробив правила компонування, згідно яких горизонтальні штрихи пишуться першими а ієрогліфи складаються зверху-вниз, зліва на право. Оскільки ієрогліфи були різьблені за допомогою загострених інструментів письма, початково лінії були прямими і багато у чому, досягнення Лі Си застаріли із появою пензля та чорнила. Написання пензликом і вологим чорнилом створює зовсім інші лінії ніж загострений стилус. Вона дозволяє змінювати ширину штриха і загнуті опуклі лінії. В каліграфії збереглася структура з епохи Лі Си і його дев'ять штрихів, але той хто пише має повну свободу створювати ієрогліфи, які естетично підкреслюють бажану форму і рівновагу. Те як був написаний символ вказує на стиль написання.

Каліграфія із китайської традиції була представлена Японії ще близько 600 року н.е., і була відома як традиція karayō (唐様), і вона практикується до сьогодні, і постійно оновлювалася завдяки контакту з китайською культурою.^[2]

Найстаріший каліграфічний текст, що зберігся в Японії це напис на ореолі статуї Медичного Будди в храмі Хорю́дзі. Цей текст китайською мовою був написаний в стилі Shakyōtai (写経体), що притаманний періоду Шести династій в Китаї.

Цілий ряд інструментів використовується для створення робіт із сучасної каліграфії.^[3]

• Чотири основні базові інструменти мають загальну назву — «Чотири скарби навчання» (яп. 文房四宝, bunbō shihō).
  • Пензлик (яп. 筆, fude)
  • Туш (яп. 墨, sumi).Затверділа суміш соснової або рослинної сажі та клею у формі палички.^[4] Найкраща туш має витримуватися від 50 до 100 років.
  • Шовковичний папір (яп. 和紙, washi)
  • Чорнильний камінь (яп. 硯, suzuri) для подрібнення палички туші при перемішуванні із водою.

• Ручка-пензлик — сучасне приладдя для каліграфічного письма.

• Nakata, Yujiro (1973). The Art of Japanese Calligraphy. New York/Tokyo: Weatherhill/Heibonsha. ISBN 0-8348-1013-1.
• History of Japanese calligraphy (和様書道史), Hachiro ONOUE (尾上八郎), 1934
• Yuuko Suzuki, Introduction to japanese calligraphy, Search Press, 2005.

• Стаття Естетика японської каліграфії на japanese-page.kiev.ua
• Shodo Journal Research Institute
• Japanese Calligraphy in Zen Spirit [Архівовано 20 червня 2009 у Wayback Machine.]
• Shodo. Japanese calligraphy [Архівовано 13 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• Brush Calligraphy Galleries [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Japanese Calligraphy galleries and more (hungarian language) [Архівовано 9 червня 2010 у Wayback Machine.]
• The History of Japanese Calligraphy [Архівовано 16 січня 2013 у Wayback Machine.] англійською, у BeyondCalligraphy.com
• Bridge of dreams: the Mary Griggs Burke collection of Japanese art [Архівовано 4 квітня 2018 у Wayback Machine.], каталог з The Metropolitan Museum of Art Libraries (повністю доступний онлайн у форматі PDF), що містить матеріал про японську каліграфію