YaChudo

Ісламська каліграфія

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Сура «Аль-Ісра», скопійована каліграфом XIII століття Якутом аль-Мустасімі шрифтом мугаккак із куфічними доповненнями.[1]

Ісламська каліграфія — це художня практика почерку та каліграфії мовами, що використовують арабський алфавіт або алфавіти, похідні від нього. Це високо стилізована та структурована форма почерку, яка дотримується художніх норм і часто використовується для ісламських релігійних текстів, архітектури та декору.[2] Вона включає арабську, перську, османську та урду каліграфію.[3][4] Арабською мовою вона відома як khatt Arabi (خط عربي), що буквально означає «лінія», «дизайн» або «конструкція».[5]

Розвиток ісламської каліграфії тісно пов'язаний із Кораном, оскільки розділи та вірші з Корану є поширеним і майже універсальним текстом, на якому базується ісламська каліграфія. Хоча художні зображення людей і тварин прямо не заборонені в Корані, ісламські традиції часто обмежують фігуральне зображення в ісламських релігійних текстах, щоб уникнути ідолопоклонства. Деякі вчені стверджують, що куфічне письмо було розроблено наприкінці VII століття в Куфі, Ірак, від якої воно й отримало свою назву. Цей ранній стиль згодом еволюціонував у кілька форм, зокрема квітковий, фоліаційний, плетений або переплетений, обрамлений та квадратний куфійський. Однак у стародавньому світі художники іноді обходили аніконічні заборони, створюючи складні каліграфічні композиції, які формували форми та фігури за допомогою дрібного шрифту. Каліграфія була цінним видом мистецтва і вважалася як естетичне та моральне заняття. Стародавнє арабське прислів'я ілюструє цю думку, чітко стверджуючи, що «чистота письма — це чистота душі».[6]

Поза релігійним контекстом, ісламська каліграфія широко використовується у світському мистецтві, архітектурі та декорі. Її важливість в ісламському мистецтві зумовлена не лише релігійними обмеженнями щодо фігуративних образів, а й радше відображає центральну роль письма та писемного слова в ісламській культурі.[7] Ісламська каліграфія розвинулася переважно із двох основних стилів: куфічного та насхського, з численними регіональними та стилістичними варіаціями. У сучасну епоху арабська та перська каліграфія вплинули на сучасне мистецтво, особливо на постколоніальному Близькому Сході, а також надихнули стиль ф'южн, відомий як каліграфіті.[8]

Інструменти та медіа

Традиційним інструментом ісламського каліграфа є калам, ручка, зазвичай виготовлена з сухого очерету або бамбука. Чорнило часто має колір і обирається так, щоб інтенсивність могла суттєво відрізнятися, створюючи динаміку та рух у формах літер. Деякі стилі часто пишуть ручкою з металевим наконечником.

П'ять основних стилів арабського каліграфічного курсивного письма:
  1. Насх
  2. Насталік
  3. Дівані
  4. Сулюс
  5. Река

Ісламська каліграфія може застосовуватися до широкого спектра декоративних матеріалів, окрім паперу, таких як плитка, посуд, килими та камінь.[4] До появи паперу для письма використовувалися папірус і пергамент. Протягом IX століття приплив паперу з Китаю революціонізував каліграфію. Бібліотеки мусульманського світу регулярно містили сотні і навіть тисячі книг.[3] :218

Протягом століть мистецтво письма виконувало центральну іконографічну функцію в ісламському мистецтві. Хоча академічна традиція ісламської каліграфії почалася в Багдаді, центрі ісламської імперії протягом більшої частини її ранньої історії, згодом вона поширилася аж до Індії та Іспанії

Монети були ще однією підтримкою каліграфії. Починаючи з 692 року, ісламський халіфат реформував карбування Близького Сходу, замінивши візантійську християнську символіку ісламськими фразами, написаними арабською. Це особливо стосувалося динарів, або золотих монет високої вартості. Як правило, на монетах були викарбувані цитати з Корану.

До X століття перси, які прийняли іслам, почали ткати написи на вишуканих шовках із вишуканим візерунком. Текстиль із арабським текстом був настільки цінним, що хрестоносці привезли їх до Європи як цінні речі. Яскравим прикладом є плащаниці Святого Жосса, який використовувався для обгортання кісток Святого Жосса в абатстві Сен-Жосс-сюр-Мер, поблизу Кана на північному заході Франції.[3]:223–225

Оскільки ісламська каліграфія високо цінується, більшість творів слідують прикладам відомих каліграфів, за винятком світських або сучасних творів. В ісламській традиції каліграфи проходили інтенсивне навчання на трьох етапах, включаючи вивчення моделей своїх вчителів, щоб отримати сертифікацію.

Стилі

Коран IX століття, ранній куфійський зразок періоду Аббасидів
Чаша з куфійською каліграфією, X століття. Бруклінський музей

Куфічний

Куфічний стиль підкреслює жорсткі та незграбні штрихи, він розвивався разом із письмом насх у 7 столітті.[9][10] Хоча деякі вчені заперечують це, куфічний шрифт, ймовірно, був розроблений приблизно наприкінці 7 століття в Куфі, Ірак, від якої він і отримав свою назву.[11] Згодом стиль розвинувся у кілька різновидів, зокрема квітковий, листистий, плетений або переплетений, обрамлений і квадратний куфік. Завдяки прямому та впорядкованому стилю написання, куфік часто використовувався у орнаментальному різьбленні з каменю, а також на монетах. Це був основний шрифт, який використовувався для копіювання Корану з 8 по 10 століття, і вийшов із загального вжитку у 12 столітті, коли плавний стиль насх став більш практичним. Однак він продовжував використовуватися як декоративний елемент для контрасту зі стилями, що витісняли його.[12]

Не було чітких правил використання куфічного письма; єдина спільна риса — це кутові лінійні форми персонажів. Через відсутність стандартизації ранньої куфійської писемності значно відрізняються залежно від регіонів — від дуже квадратних і жорстких форм до квіткових і декоративних.

До поширених різновидів належать квадратний куфік, техніка, відома як баннаї.[13] Сучасна каліграфія, що використовує цей стиль, також популярна в сучасному декорі.

Декоративні куфічні написи часто імітували у псевдокуфічний стиль у середньовічній та ренесансній Європі. Псевдокуфічний стиль особливо поширений у зображеннях людей зі Святої Землі епохи Відродження. Точна причина включення псевдокуфічних стилів незрозуміла. Здається, що західні люди помилково пов'язували близькосхідні стилі XIII–XIV століть із системами письма, що використовувалися за часів Ісуса, і тому вважали природним зображати ранніх християн у зв'язку з ними.[14]

Насх

Насхський рукопис Мехмеда Шевкі Ефенді на двох вступних сторінках Корану
Письмо Мугаккак у Корані XIV століття часів династії мамлюків

Використання скоропису співіснувало з куфічним, і історично скоропис зазвичай використовувався для неформальних цілей.[15] Насх вперше з'явився в першому столітті ісламського календаря.[16] Насх перекладається як «копіювання», оскільки він став стандартом для переписування книг і рукописів.[17] Цей шрифт є найпоширенішим серед інших стилів, що використовуються в Корані, офіційних указах і приватному листуванні.[18] Він став основою сучасного арабського друку.

Вважається, що куфічний стиль передує насху, але історики простежили співіснування цих двох писемностей задовго до їхньої кодифікації ібн Муклою, оскільки вони слугували різним цілям.[19] Куфічний використовувалася переважно для оздоблення, тоді як насх слугував для щоденного використання писарями.[20]

Сулюс

Цифрове зображення Бісміли в ісламській каліграфії XVIII століття з Османського регіону, письмо Сулюс

Сулюс був розроблений протягом 15 століття та поступово вдосконалювався османськими каліграфами, включаючи Мустафу Ракіма, Шейха Хамдаллу та інших, поки не став тим, яким він є сьогодні. Літери в цьому письмі мають довгі вертикальні лінії з широкими інтервалами. Назва, що означає «одна третина», може бути посиланням на висоту x, яка становить одну третину від «аліфа», або до того, що ручка, якою пишуть голосні та орнаменти, має одну третину ширини тієї, що використовується для написання літер.[21]

Река

Река — це стиль письма, подібний до сулюсу. Він вперше з'явився у 10 столітті. Форма проста, з короткими штрихами та дрібними вирізами. Якут аль-Мустасімі був одним із каліграфів, які використовували цей стиль.[22][23] Вважається, що араб Ібн аль-Бавваб створив цей стиль.

Мугаккак

Мугаккак — це величний стиль, який використовують досвідчені каліграфи, і є різновидом сулюса. Поряд із сулюсом, він вважався одним із найкрасивіших шрифтів, а також одним із найскладніших для виконання. Мугаккак широко використовувався в епоху мамлюків, але з 18 століття його використання значною мірою обмежилося короткими фразами, такими як басмала.[24]

Регіональні стилі

Каліграфія Насталік перської поеми Міра Емада Гассані, мабуть, найвідомішого перського каліграфа

З поширенням ісламу арабська писемність утвердилася на величезній географічній території, де багато регіонів розвинули власний унікальний стиль. Починаючи з 14 століття, інші стилі скоропису почали розвиватися в Туреччині, Персії та Китаї.[18]

  1. Магрибське письмо розвинулося з куфічних літер у Магрибі (Північна Африка) та Аль-Андалусі (Іберійський півострів). Магрибське письмо традиційно пишуть із загостреним кінчиком (القلم المذبب), що створює лінію рівномірної товщини. У межах магрибської родини писем існують різні стилі, включаючи скоропис муджаухер та церемоніальний мабсут.
    1. Суданські письма розвинулися в Білед-ас-Судані (західноафриканському Сахелі) і можуть вважатися підкатегорією магрибських писемностей.
  2. Дівані — це курсивний стиль арабської каліграфії, що розвинувся за часів правління ранніх османських турків у 16 та на початку 17 століть. Він був винайдений Хусамом Румі та досяг свого піку популярності за Сулеймана I Пишного (1520—1566).[25] Проміжки між літерами часто вузькі, а лінії піднімаються вгору справа наліво. Більші варіації, які називаються джалі, заповнені щільними декораціями з крапок та діакритичних знаків у проміжках між ними, що надає їм компактного вигляду. Дівані важко читати та писати через його сильну стилізацію, і він став ідеальним шрифтом для написання судових документів, оскільки забезпечував конфіденційність та запобігав підробці.[26]
  3. Насталік — це скоропис, спочатку розроблений для письма перською мовою в літературних та некоранічних творах.[27] Вважається, що насталік є пізнішим розвитком насх та раннього письма талік, що використовувалося в Ірані.[28] Досить швидко набирає популярності як письмо в Південній Азії. Назва талік означає «висить» і стосується злегка похилої якості рядків тексту в цьому письмі. Літери мають короткі вертикальні штрихи з широкими та широкими горизонтальними мазками. Форми глибокі, гакоподібні та мають високий контраст.[27] Варіант під назвою шикасте був розроблений у 17 столітті для більш формальних контекстів.
  4. Сіні — це стиль, розроблений у Китаї. На цю форму значною мірою вплинула китайська каліграфія, у якій замість стандартного тростинного пера використовується пензель із кінського волосу. Відомим сучасним каліграфом у цій традиції є Хаджі Нур Дін Мі Гуанцзян.

Сучасний

У постколоніальну епоху художники, що працювали в Північній Африці та на Близькому Сході, перетворили арабську каліграфію на сучасний мистецький рух, відомий як рух Хуруфія.[29] Художники, що працюють у цьому стилі, використовують каліграфію як графічний елемент у сучасному мистецтві.[30]

Термін «хуруфія» походить від арабського слова «харф», що означає літера. Традиційно цей термін мав суфійське інтелектуальне та езотеричне значення.[29] Це явне посилання на середньовічну систему вчення, що включала політичну теологію та летризм. У цій теології літери розглядалися як первісні означники та маніпулятори космосу.

Художники хуруфія поєднували західні мистецькі концепції з художньою ідентичністю та чутливістю, що походять із власної культури та спадщини. Ці художники інтегрували ісламські візуальні традиції, особливо каліграфію, та елементи сучасного мистецтва у синкретичні сучасні композиції.[31] Хоча митці-хуруфії намагалися знайти власний індивідуальний діалог у контексті націоналізму, вони також працювали над створенням естетики, яка виходила за межі національних кордонів та представляла ширшу приналежність до ісламської ідентичності.[29]

Художній стиль хуруфія як рух, найімовірніше, виник у Північній Африці прибл. 1955 з роботою Ібрагіма ель-Салахі.[29] Однак використання каліграфії в сучасних творах мистецтва, здається, виникло незалежно в різних ісламських державах. Художники, які працювали в цій сфері, часто не знали про роботи інших художників хуруфії, що дозволяло формуватися різним проявам стилю в різних регіонах.[32] Наприклад, у Судані твори мистецтва становлять як ісламську каліграфію, так і західноафриканські мотиви.[33]

Дах Фрер-Холу, Карачі, Пакистан, прибл. 1986 Мурал художника Садеквейна Наккаша поєднує елементи каліграфії в сучасному витворі мистецтва.

Художній рух хуруфія не обмежувався лише художниками та включав митців, які працювали в різних техніках.[34] Одним із прикладів є йорданський кераміст Махмуд Таха, який поєднав традиційну естетику каліграфії з майстерною майстерністю. Хоча сучасна художниця Ширін Нешат не пов'язана з рухом хуруфія, вона інтегрує арабський текст у свої чорно-білі фотографії, створюючи контраст та подвійність. В Іраку рух був відомий як «Аль-Бу'д аль-Вахад» (або «Одновимірна група»),[35] а в Ірані — як рух Сакка-Хане.[29]

Західне мистецтво вплинуло на арабську каліграфію іншими способами, зокрема, такими формами, як каліграфіті, тобто використання каліграфії у публічному мистецтві для передачі політико-соціальних повідомлень або для прикраси громадських будівель та просторів. Серед відомих ісламських художників каліграфіті: Язан Халвані, який працює в Лівані[36], ель Сід, який працює у Франції та Тунісі, та Кайанд A1one в Тегерані[37].

У 2017 році Султанат Оманe представив Мусхаф Маскат, інтерактивний каліграфічний Коран, за нагляду та підтримки Міністерства фондів та релігійних справ Оману, члена Консорціуму Unicode з правом голосу.

Галерея

Куфічний

  • Kufic script in an 11th-century Quran
    Куфійське письмо в Корані XI століття
  • Maghrebi Kufic script in the 9th or 10th century Blue Quran
    Магрибський куфічний шрифт у Блакитному Корані IX або X століття
  • Square kufic tilework in Yazd, Iran
    Квадратна куфічна плитка в Єзді, Іран
  • Under-glaze terracotta bowl from the 11th century Nishapur
    Теракотова чаша під глазур'ю з Нішапуру XI століття
  • Gold dinar from 10th century Syria
    Золотий динар із Сирії X століття
  • A Kufic calligraphy in Chota Imambara
    Куфічна каліграфія на мові Чота Імамбара

Насх і Сулюс

  • Muhaqqaq script in a 15th-century Quran from Turkey
    Письмо Мухаккак у Корані XV століття з Туреччини
  • Muhaqqaq script in a 13th-century Quran
    Письмо Мухаккак у Корані XIII століття
  • Naskh script in an early 16th-century Ottoman manuscript dedicated to Selim I
    Насхський шрифт в османському рукописі початку XVI століття, присвяченому Селіму I
  • Diploma of competency in calligraphy, written with thuluth and naskh script
    Диплом про компетентність у каліграфії, написаний шрифтами сулюс та насх
  • Thuluth script tile in Samarkand
    Плитка шрифтом сулюс у Самарканді
  • Calligraphy of Ali decorating Hagia Sophia
    Каліграфія Алі, що прикрашає собор Святої Софії

Регіональні варіанти

Сучасні приклади

Ремесло

  • The instruments and work of a student calligrapher
    Інструменти та робота студента-каліграфа
  • Islamic calligraphy performed by a Malay Muslim in Malaysia. Calligrapher is making a rough draft.
    Ісламська каліграфія, виконана малайським мусульманином у Малайзії. Каліграф робить чорновий варіант.

Список каліграфів

Деякі класичні каліграфи

Medieval
  • Qutba Al-Muharrir
  • Ibrahim Al-Shajri
  • Yusuf Al-Shajri
  • Ibn Muqla (d. 939/940)
  • Ibn al-Bawwab (d. 1022)
  • Fakhr-un-Nisa (12th century)
  • Yaqut al-Musta'simi (d. 1298)
  • Mir Ali Tabrizi (d. 14th–15th century)
Ottoman era
  • Shaykh Hamdullah (1436–1520)
  • Ahmed Karahisari (1468–1566)
  • Seyyid Kasim Gubari (d. 1624)
  • Hâfiz Osman (1642–1698)
  • Mustafa Râkim (1757–1826)
  • Mehmed Shevki Efendi (1829–1887)
  • Sami (İsmail Hakkı) Efendi (1838–1912)
  • Hamid Aytaç (1891–1982)
Contemporary
  • Mohammad Hosni (1894–1964), Syria
  • Madiha Omar (1908–2005), Iraqi-American
  • Hashem Muhammad al-Baghdadi (1917–1973), Iraq
  • Shakkir Hassan Al Sa'id (1925–2004), Iraq
  • Ziad Zukkari (1926–2014), Syria
  • Sadequain Naqqash (1930–1987), Pakistan
  • Abdul Wahid Nadir-ul-Qalam Founder of calligraphy exhibitions in Pakistan (1922-1995), Pakistan
  • Ibrahim el-Salahi (born 1930), Sudan
  • Abdul Djalil Pirous, known as A.D. Pirous (born 1933), Indonesian
  • Uthman Taha (born 1934), Syria
  • Hasan Çelebi (born 1937), Turkiye
  • Charles Hossein Zenderoudi (born 1937), Iran
  • Ali Adjalli (born 1939), Iranian master calligrapher, painter, poet and educator
  • Wijdan Ali (born 1939), Jordan
  • Mahmoud Taha (born 1942), Jordan
  • Mohamed Zakariya (born 1942), United States
  • Hassan Massoudy (born 1944), Iraq
  • Munawar Islam (Ibne Nadir-ul-Qalam) Master in Khatte Diwani (1945-2021) Pakistan
  • Fuad Honda (born 1946), Japan
  • Abas Baghdadi (born 1951), Iraq
  • Abdulraouf Baydoun (born 1956), Syria
  • Hajji Noor Deen Mi Guangjiang (born 1963), China
  • Amir Kamal (born 1972), Pakistan
  • Mothanna Al-Obaydi (born 1972), Iraq
  • Soraya Syed (born 1976), United Kingdom
  • Nuria Garcia Masip (born 1978) Spanish calligrapher
  • Anil Kumar Chawhan Indian calligrapher

Див. також

Примітки

  1. ↑ Khalili Collections | Islamic Art | Part 15 of a 30-part Qur'an. Khalili Collections (амер.). Архів оригіналу за 23 квітня 2023. Процитовано 23 квітня 2023.
  2. ↑ Gruber, Christiane (2009). Sheila Blair, Islamic Calligraphy (Edinburgh: Edinburgh University Press, 2006). Pp. 679. $150.00 cloth. International Journal of Middle East Studies. 41 (3): 486—487. doi:10.1017/s002074380909120x. ISSN 0020-7438.
  3. ↑ а б в Blair, Sheila S.; Bloom, Jonathan M. (1995). The art and architecture of Islam : 1250–1800 (вид. Reprinted with corrections). New Haven: Yale University Press. ISBN 0-300-06465-9.
  4. ↑ а б Chapman, Caroline (2012). Encyclopedia of Islamic Art and Architecture, ISBN 978-979-099-631-1
  5. ↑ Julia Kaestle (10 липня 2010). Arabic calligraphy as a typographic exercise. Архів оригіналу за 11 жовтня 2018. Процитовано 5 травня 2014.
  6. ↑ Lyons, Martyn. (2011). Books : a living history. Los Angeles: J. Paul Getty Museum. ISBN 978-1-60606-083-4. OCLC 707023033.
  7. ↑ Allen, Terry (1988). Five Essays on Islamic Art. Sebastopol, CA: Solipsist Press. pp. 17–37. ISBN 0944940005.
  8. ↑ Erzen, Jale Nejdet (Лютий 2011). Reading Mosques: Meaning and Architecture in Islam. The Journal of Aesthetics and Art Criticism (англ.). 69 (1): 125—131. doi:10.1111/j.1540-6245.2010.01453.x. Архів оригіналу за 24 листопада 2023. Процитовано 6 березня 2024. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  9. ↑ Flood, Necipoğlu (2017). A Companion to Islamic Art and Architecture. Т. I. Hoboken: John Wiley & Sons. с. 109—110. ISBN 9781119068570. OCLC 963439648.
  10. ↑ Schimmel, Annemarie (1984). Calligraphy and Islamic Culture. New York: New York University Press. p. 4. ISBN 0814778305.
  11. ↑ Schimmel, Annemarie (1984). Calligraphy and Islamic Culture. New York: New York University Press. p. 3. ISBN 0814778305.
  12. ↑ Kūfic script. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 3 травня 2015. Процитовано 23 червня 2022.
  13. ↑ Jonathan M. Bloom; Sheila Blair (2009). The Grove encyclopedia of Islamic art and architecture. Oxford University Press. с. 101, 131, 246. ISBN 978-0-19-530991-1. Процитовано 4 січня 2012.
  14. ↑ Mack, Rosamond E. Bazaar to Piazza: Islamic Trade and Italian Art, 1300–1600, University of California Press, 2001 ISBN 0-520-22131-1
  15. ↑ Mamoun Sakkal (1993). The Art of Arabic Calligraphy, a brief history. Архів оригіналу за 22 липня 2017. Процитовано 5 травня 2014.
  16. ↑ بىاض, Anjuman-e-Farsi, 1977, с. 77
  17. ↑ Blair, Sheila S. (2006). Islamic Calligraphy. Edinburgh University Press. pp. 158, 165. ISBN 0748612122.
  18. ↑ а б Library of Congress, Selections of Arabic, Persian, and Ottoman Calligraphy: Qur'anic Fragments. International.loc.gov. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 4 грудня 2013.
  19. ↑ Ali, A. K. M. Yaqub (1984). Muslim Calligraphy: ITS Beginning and Major Styles. Islamic Studies. 23 (4): 373—379. JSTOR 20847281.
  20. ↑ Khatibi, Abdelkebir (1996). The splendor of Islamic calligraphy. New York: Thames and Hudson. ISBN 0500016755. OCLC 34275017.
  21. ↑ Kvernen, Elisabeth (2009). Thuluth. CalligraphyQalam. Процитовано 11 вересня 2024.
  22. ↑ خط الرقاع. example.ampproject.org. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
  23. ↑ Kvernen, Elizabeth (2009). Riqa'. CalligraphyQalam. Процитовано 11 вересня 2024.
  24. ↑ Mansour, Nassar (2011). Sacred Script: Muhaqqaq in Islamic Calligraphy. New York: I.B. Tauris & Co Ltd. ISBN 978-1-84885-439-0
  25. ↑ Diwani script. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 5 травня 2014. Процитовано 23 червня 2022.
  26. ↑ Kvernen, Elizabeth (2009). Divani. CalligraphyQalam. Процитовано 11 вересня 2024.
  27. ↑ а б Kvernen, Elizabeth (2009). Nasta'liq. CalligraphyQalam. Процитовано 11 вересня 2024.
  28. ↑ Ta'liq Script. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 23 червня 2022.
  29. ↑ а б в г д Flood, Necipoğlu (2017). A Companion to Islamic Art and Architecture. Volume II. Hoboken: John Wiley & Sons. pp. 1294. ISBN 1119068665..
  30. ↑ Mavrakis, N., «The Hurufiyah Art Movement in Middle Eastern Art» [Архівовано 30 April 2020 у Wayback Machine.], McGill Journal of Middle Eastern Studies Blog
  31. ↑ Lindgren, A. and Ross, S., The Modernist World, Routledge, 2015, p. 495; Mavrakis, N., «The Hurufiyah Art Movement in Middle Eastern Art,» McGill Journal of Middle Eastern Studies Blog, Online: https://mjmes.wordpress.com/2013/03/08/article-5/ [Архівовано 30 April 2020 у Wayback Machine.]; Tuohy, A. and Masters, C., A–Z Great Modern Artists, Hachette UK, 2015, p. 56
  32. ↑ Dadi. I., «Ibrahim El Salahi and Calligraphic Modernism in a Comparative Perspective,» South Atlantic Quarterly, 109 (3), 2010, pp. 555—576, doi:10.1215/00382876-2010-006; Flood, F.B. and Necipoglu, G. (eds) A Companion to Islamic Art and Architecture, Wiley, 2017, p. 1294
  33. ↑ Flood, Necipoğlu (2017). A Companion to Islamic Art and Architecture. Vol. II. Hoboken: John Wiley & Sons. pp. 1298—1299. ISBN 1119068665. OCLC 1006377297.
  34. ↑ Mavrakis, N., «The Hurufiyah Art Movement in Middle Eastern Art,» McGill Journal of Middle Eastern Studies Blog, Online: https://mjmes.wordpress.com/2013/03/08/article-5/; Tuohy, A. and Masters, C., A–Z Great Modern Artists, Hachette UK, 2015, p. 56; Dadi. I., «Ibrahim El Salahi and Calligraphic Modernism in a Comparative Perspective,» South Atlantic Quarterly, 109 (3), 2010, pp. 555—576, doi:10.1215/00382876-2010-006
  35. ↑ «Shaker Hassan Al Said,» Darat al Funum, Online; Flood, Necipoğlu (2017). A Companion to Islamic Art and Architecture. Vol. II. Hoboken: John Wiley & Sons. pp. 1294. ISBN 1119068665. OCLC 1006377297.
  36. ↑ Alabaster, Olivia. «I like to write Beirut as it's the city that gave us everything» [Архівовано 8 May 2018 у Wayback Machine.], The Daily Star, Beirut, 9 February 2013
  37. ↑ Vandalog (3 травня 2011). A1one in Tehran IRAN. Vandalog. Архів оригіналу за 9 травня 2011. Процитовано 8 жовтня 2012.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).