Софі Марсо

Софі Марсо
фр. Sophie Marceau
Ім'я при народженні	Софі Мопю
Народилася	17 листопада 1966 (59 років) Париж, Франція
Громадянство	Франція
Діяльність	кіноакторка, режисер
Alma mater	Курси Флоран[1]
Роки діяльності	від 1980
Діти	Vincent Zulawskid
Провідні ролі	Вік («Бум», «Бум 2»); Принцеса Ізабелла («Хоробре серце»); Анна Кареніна («Анна Кареніна», 1997); Електра Кінґ («І цілого світу мало»);
IMDb	ID 0000521
Автограф
Нагороди та премії
«Сезар»
Софі Марсо у Вікісховищі

Софі́ Марсо́ (фр. Sophie Marceau, справжнє прізвище Мопю, фр. Maupu; нар. 17 листопада 1966, Париж) — французька акторка й режисер кіно.

Софі Даніель Сільві Мопю народилася 17 листопада 1966 року в 15-му окрузі Парижа (Сена), в родині Бенуа Мопю, водія вантажівки, і Сімони (уродженої Моріссе, 1938—2016), яка працювала в паризькому універмазі, а потім у пивному барі. У неї є брат Сільвен, старший за неї на три роки.

Софі провела раннє дитинство в будинку у Шелі з батьками, братом і двоюрідною сестрою, а потім переїхала до квартири на вулиці Габріель-Пері, 162 у передмісті Парижа — Жантії. Її батьки розлучилися, коли їй було 9 років; пізніше вони знову одружилися.

Софі навчалась у середній школі Кюрі де Жантії, а у 1981—1982 відвідувала ліцей Еліза-Лемонньє у 12-му окрузі Парижа.

У лютому 1980 року, щоб заробити трохи грошей, вона влаштувалася в одне з модельних агентств, які шукали підлітків^[3]. Кастинг-директор Франсуаз Менідре, перебуваючи у пошуках кандидатки на роль Вік у романтичній комедії Клода Піното «Бум», попросила модельні агенції порекомендувати підлітка на роль у комедії. Агентство запропонувало кандидатуру 13-річної Софі. За словами Софі на той час вона не планувала стати акторкою, і її це не цікавило, але під час кінопроб з кількох тисяч претенденток обрали саме її, оскільки режисеру сподобалась її рішучість та природність^[3][4][5]. Вона взяла собі сценічне прізвище «Марсо», взяте із назви паризької вулиці^[3]. У «Бумі» вона зіграла роль бунтівного підлітка, яка принесла їй миттєву славу. Стрічка, випущена у грудні того року, мала грандіозний успіх у Франції (де його подивилося понад 4 мільйони глядачів) та у низці європейських країн. За підсумками глядацького опитування Софі вдало зобразила образ «ідеальної французької дівчини». 1982 року вийшла стрічка-продовження фільму — «Бум 2», за який Марсо здобула премію «Сезар» «Найперспективніша акторка». Того ж року Марсо підписала контракт з найбільшою кінокомпанією Франції «Gaumont»^[4]. Надалі не зупиняючись на досягнутому, Марсо переходить до інших жанрів, а серед її партнерів на знімальному майданчику з'явились одні з найвидатніших французьких акторів^[3].

1981 року Марсо дебютувала як співачка записавши зі співаком Франсуа Валері платівку «Dream in Blue», з піснями П'єра Деланое^[6]. Того ж року Марсо відмовилася від головної ролі у скандальному фільмі «Тесть», в якому вона мала зіграти дівчинку-підлітка, що спокушає свого вітчима на сексуальні стосунки^[7].

1984 року Марсо знялася разом з Жаном-Полем Бельмондо та Марі Лафоре у комедії «Весела Пасха» режисера Жоржа Лотнера за п'єсою Жана Пуаре. Продюсери, як і Бельмондо, розраховували що успіху стрічки сприятимуть відгук його старих шанувальників та симпатії молоді до Марсо після її тріумфу у картині «Бум». Але прихильникам Бельмондо не подобалося, що його героя у фільмі «принижує» молода дівчина у виконанні Марсо, тоді як шанувальників акторки дратувало, що її героїня «крутить роман» з чоловіком набагато старше неї^[8].

Після зйомок у Жоржа Лотнера того ж року її обрали на головну роль у фільмі «Гарем» (1985) режисера Артура Жоффе, де вона мала грати з Беном Кінгслі. Однак з невідомих причин замість неї зіграла Настасія Кінскі. Також цього часу Марсо мала зіграти роль Діани у фільмі «Фаворитка», нереалізованому проєкті, який мав стати поворотним пунктом у її кінокар'єрі.

1985 року Марсо зіграла у авторській драмі «Шалене кохання» за мотивами твору Федора Достоєвського «Ідіот», її першому фільмі у Анджея Жулавського, з яким тоді перебувала у стосунках. Оскільки ці зйомки суперечили контракту з «Gaumont», їй довелося розірвати його. Компанія виставила їй неустойку — мільйон франків, на виплату якої акторка витратила майже всі свої зароблені гроші. У цьому їй допоміг Жулавський, незабаром обидва поїхали до Польщі. Надалі вона могла вільно вибирати наступні фільми^[4].

Також 1985 року Марсо записла свій перший (і останній) альбом «Certitude». Він написаний тим же тандемом (слов Етьєна Рода-Жиль, музика Франк Лангарольфф), який пізніше писав пісні для Ванесси Параді. Альбом виявився провальним, проте шанувальникам Марсо було цікаво послухати її виконання^[9][5].

1986 року Марсо зіграла з Клодом Брассером у драмі «Зішестя у пекло». Фільм викликав скандал у публіки на момент виходу, оскільки Брассер і Марсо зіграли пару зі сценами оголення, незважаючи на значну різницю у віці (50 і 20 років відповідно на момент зйомок). Особливо суперечливо це виглядало на тлі стрічок «Бум» і «Бум 2», де Брассер грав батька героїні Марсо^[10]. За словами Брассера роль у «Зішесті у пекло» була вибором, який йому дорого обійшовся, після чого на нього обрушився потік гнівних листів, у яких його мало не звинуватили в інцесті^[11].

1988 року Клод Піното знову запропонував їй роль в романтичній комедії «Студентка», яка також мала великий успіх. Марсо виконала роль студентки Валентін, яка готується до іспитів у Сорбонні і підробляє вчителькою^[12].

Того ж року вийшов історично-пригодницький фільм «Шуани!» режисера Філіппа де Броки, де вона грала разом з Філіппом Нуаре і Ламбером Вільсоном. Фільм заснований на однойменному романі Оноре де Бальзака оповідав історію жінки, яка мала вибрати між двома братами, які перебувають по різні боки Французької революції 1793 року. За роль у цій стрічці Марсо визнали «Найкращою романтичною акторкою» на Міжнародному фестивалі романтичних фільмів у Кабурі 1988 року^[13][14].

1991 року Марсо дебютувала на театральній сцені у виставі «Еврідика» Жана Ануя. За цю роботу вона отримала нагороду «Мольєра» (як відкриття театрального року). Через два роки акторка знову повернулася в театр, де грала у виставі «Пігмаліон».

Навесні 1995 року Марсо виступила в ролі режисера свого першого короткометражного фільму «Світанок навиворіт» тривалістю 8 хвилин, сценарій якого вона написала під час зйомок у «Хороброму серці». «Світанок навиворіт» було представлено на відкритті фестивалю «Упевнений погляд» у Каннах 1995 року.

1999 року зіграла дівчину Бонда у черговому, 19-му за ліком, епізоді Бондіани — підступну, але дуже вразливу Електру Кінґ. Продовжує активно зніматися.

2010 року Марсо зіграла головну роль у комедійній драмі «Велика маленька Я», сценаристом та режисером якої був Янн Самуель. Наступного року вона разом з Гадом Ельмалехом знялася в романтичній комедії «Кохання з перешкодами», яка вийшла на екрани у червні 2012 року та мала великий успіх^[15].

Також 2012 року вона озвучила документальний фільм «Франція, що рятується» («La France sauvage»), який вийшов в ефір 29 січня на телеканалі ARTE, та однойменний десятисерійний документальний серіал, що транслювався з 9 по 20 квітня 2012 року^[16].

2013 році вона знялася разом з Міу-Міу в незалежному трилері Жана-Поля Лілієнфельда «Зупини мене»^[17].

2014 року Марсо вчергове знялася у режисерки Лізи Азуелос, у романтичній стрічці «Одна зустріч», де вона грала разом з Франсуа Клюзе. Того ж року вона зіграла у ще одній романтичній стрічці «Хочеш чи ні?» режисерки Тоні Маршалл, виконавши головні ролі з Патріком Брюелем^[18][19].

2015 року вона була членом журі повнометражних фільмів Каннського кінофестивалю під головуванням Братів Коенів, разом з акторками Россі де Пальма та Сієною Міллер, співачкою Рокією Траоре, актором Джейком Джилленголом та режисерами Ґільєрмо дель Торо і Ксав'є Доланом^[20].

Також 2015 року вона знялася у незалежному трилері «Пташки у клітці», який вийшов на екрани наступного року^[21].

2017 року у Китаї Марсо зняла свій четвертий повнометражний фільм, комедію «Місіс Міллс», де вона також разом із П'єром Рішаром виконала головну роль^[22].

1984 року, у віці 17 років, у Софі Марсо почалися стосунки з польським режисером Анджеєм Жулавським, на 26 років старшим за неї, з яким вона познайомилася на Каннському кінофестивалі 1981 року за три роки до того^[23]. 24 липня 1995 року у них народився син Венсан. 2001 року вони розлучились^[24][25].

Ще 1999 року, під час зйомок фільму «І цілого світу замало», у Марсо почалися стосунки з продюсером Джимом Лемлі, з яким вона познайомилася на зйомках «Анни Кареніної» наприкінці 1996 року. 13 червня 2002 року у них народилася дочка Жюльєтт^[25].

2007 року Марсо розлучилася з Лемлі, після того, як акторка закохалася з першого погляду у Крістофа Ламбера, з яким познайомилася на зйомках фільму «Зникла в Довілі». Вона була режисеркою стрічки і виконала головну роль. 11 липня 2014 року вони оголосили про своє розставання^[26].

З січня по листопад 2016 року Марсо була у стосунках з шеф-кухарем Сірілом Ліньяком^[27][28]. У липні 2020 року стало відомо про її стосунки з театральним продюсером Рішаром Кайятом. 2022 року вони розлучилися^[29].

• Світанок навиворіт (фр. L’Aube a l’envers), 1995
• Розкажи мені про любов (фр. Parlez moi d'amour), 2002
• Зникла в Довілі (фр. La Disparue de Deauville), 2007
• Місіс Міллс (фр. Mme Mills, une voisine si parfaite), 2018