YaChudo

Сон (фільм)

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

Сон
Жанрбіографія
драма
РежисерВолодимир Денисенко
СценаристДмитро Павличко
Володимир Денисенко
У головних
ролях		Іван Миколайчук
Наталія Наум
Костянтин Степанков
Михайло Державін
КомпозиторОлександр Білаш
КінокомпаніяКіностудія ім. Олександра Довженка
Тривалість91 хв.
Моваукраїнська
Країна СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Рік1964
Дата виходу3 листопада 1964
IMDbID 2400666
Q: Сон у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сон (значення).

«Сон» — український радянський біографічний кольоровий художній кінофільм 1964 року, присвячений Т. Шевченку. Фільм зняв режисер В. Денисенко на кіностудії ім. Олександра Довженка. Прем'єра відбулася у Києві 3 листопада 1964 року.

Молодого Тараса Шевченка, автора крамольних віршів, викликають на допит. Замість пояснень, поет пише нові вірші, які присвячує безрадісній долі України. За «підбурливі» думки Шевченка віддають у солдати з забороною писати й малювати. Стрічка змальовує внутрішній стан митця в ті дні, його спогади про роки, прожиті в кріпацтві, роздуми про вітчизну, народ і свободу.

Займає 95-ту позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Сюжет

У фільмі відтворено один з періодів життя Т. Г. Шевченка — від дитячих років до заслання. Засобами кіномистецтва автори фільму викривають «святих отців» — поборників темряви і мракобісся. Шевченко в фільмі — це людина, яка приходить до висновку про облудність релігії.[1] Насправді ж, завдяки виражальним кінематографічним метафорам, Шевченко постає перед глядачем не стільки як одноплощинний атеїст, скільки як справжній бунтар і гуманіст. Фільм, на думку французького дослідника, історика українського кінематографу Любомира Госейка, побудовано на зіставленнях і непрямій хронології, сучасне переплітається з минулим, сон —– із дійсністю: «Наприкінці цього новаторського фільму, який коригує попередні версії в бік національної свідомости, Шевченко проходить коридором, де один за одним з'являються персонажі його поеми. Можна бачити, як зі свого портрета виходить цар, котрий починає невимушену розмову з поетом, чия особиста трагедія полягає в тому, що він бачить себе —– і звільненого —– серед кріпаків. …Володимира Денисенка більше хвилює етичний бік героїв, їхня та їхньої країни доля в боротьбі за справедливість і добро. Він одним із перших у післядовженківському поколінні, хто накреслює нові шляхи, робить нові пролами в національній свідомості, випереджаючи Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осику, Івана Миколайчука».[2]

В ролях

Знімальна група

Музика

Саундтрек для фільму записав Хор Українського радіо.[3]

Примітки

  1. ↑ Кіндрат К. П. Науково-атеїстичне виховання учнів. — К, 1966.
  2. ↑ Госейко Любомир. Історія українського кінематографа. 1896—1995 (пер. з французької). — К.: Кіно-Коло, 2005. — С. 178—179. ISBN 966-8864-00-Х
  3. ↑ Міський, Вадим; Гусейнова, Тамара (2025). Ідейний натхненник Дмитро Хоркін (ред.). Українське радіо. Історія буремного століття (вид. друге, доповнене). Київ: Лабораторія. с. 257—263. ISBN 978-617-8620-30-1. Архів оригіналу за 6 серпня 2026.

Посилання

Фільми Це незавершена стаття про український фільм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).