Народився у багатодітній селянській родині, що мала 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі живе в Чорториї. До повноліття дожило десятеро братів та сестер. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу[2][3]. Старша сестра Фрозина Грицюк та її син Василь доглядають меморіальний Музей-садибу Івана Миколайчука, відбудованого на місці старої батьківської хати в Чорториї.
З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі[4]. була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п'єсою Івана Карпенка-Карого. Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука)[3].
Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину «Тіні забутих предків». За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Він заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився…[6]
Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі.
«Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.[4]
Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!»
Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор.
У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.
У фільмі Бориса Івченка«Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо«Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.
1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях[8].
«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.
Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкомуКПУВолодимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон XX» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя»[4], в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон XX».
1983 — Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.
Помер від раку 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Фільмографія
В ролі Тараса Шевченка у фільмі "Сон"1964 — «Сон» (Тарас Шевченко)
16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році», в якій зазначається про урочисте відзначення на державному рівні 2021 року «15 червня - 80 років із дня народження Івана Миколайчука (1941-1987), кіноактора, драматурга, кінорежисера»[11]
25 грудня 2015 року Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю та провулок Фелікса Кона на вулицю та провулок Івана Миколайчука.[13]
На честь нього названо 49 курінь УПЮ імені Івана Миколайчука.
"Іван Миколайчук. Книга життя", двосерійний документальний фільм, студія «Степ»; автори: Тарас Ткаченко, Василь Ілащук; режисери: С. Сотников, А. Білан.
«Іван Миколайчук. 25 років кохання», документальний фільм, продюсерський центр «Закрита зона»; автор Н. Фіцич, режисер Сергій Цимбал (2007).
Миколайчук Іван Васильович // Капельгородська Н. М. Кіномистецтво України в біографіях / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. — Київ, 2004. — С. 393.
Миколайчук Вван Васильович // Богайчук М. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник / Микола Богайчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005. — С. 177—178. — ISBN 966-8500-64-4.
Миколайчук Іван Васильович // Мистецтво України: біографічний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — Київ, 1997. — С. 411.
Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 589.
Білий птах з доброю ознакою // Гусар Ю. Зірки не гаснуть: художньо-документальні розповіді про видатних митців Буковини, чиї імена занесено на «Алею зірок» у Чернівцях / Ю. С. Гусар. — Чернівці, 2003. — С. 36-40.
Жадько В. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 238—242, 278.
Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 238.
Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 195.
Бацай Л., Гусар Ю. «Як мимоволі творить він красу!» [Ліна Костенко про Миколайчука]/ Людмила Бацай , Юхим Гусар // Поштовий вісник. — 2016. — 17 червня (№ 25). — С. 1, 5.
Гусар Ю. Продовжувач Довженківських традицій: 15 червня — 75 років від дня народження Івана Миколайчука/ Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2016. — 9 червня (№ 22). — С. 1.
Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина; художник Наталка Клочкова. — Київ : Грані-Т, 2010. — 125 с.: іл. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-465-301-2.
Зозуля С.. Смолоскип Івана Миколайчука // Волинь-Нова (Луцьк). — 23 червня 2011. — С. 5.
Малімон Н. Нічна гостина в кіностудії «Волинь» // Віче. — 9 червня 2011. — С. 4.
Корогодський Р. Іван Миколайчук поза іконостасом // Р. Корогодський. Брама світла: Шістдесятники / Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко. — Л.: видавництво Українського Католицького Університету, 2009. — С. 620—625. — ISBN 978-966-8197-47-5.
Іван Миколайчук: бібліографічний покажчик / авт. упоряд. А. Лупан. — Чернівці: ПП Глібка, 2011. — 104 с.
Миколайчук Іван Васильович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 205-206.
УРСР
Миколайчук Іван Васильович у Вікісховищі 
Висловлювання у Вікіцитатах
Кам'яний хрест на могилі І. Миколайчука на Байковому кладовищі
Меморіальна дошка І. Миколайчуку, вулиця Івана Миколайчука, Київ
Будинок на вул. Івана Миколайчука, в якому він жив у 1971-1987 р.р.
Меморіальна дошка на честь І. Миколайчука, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)
Меморіальна дошка І. Миколайчуку на будівлі кінотеатру ім. Шевченка у Вижниці
Українська марка 2016 р. з портретом І. Миколайчука