Соловйов Сергій Олександрович (кінорежисер)
| Соловйов Сергій Олександрович | |
|---|---|
рос. Сергей Александрович Соловьёв  | |
 | |
| Дата народження | 25 серпня 1944[1] |
| Місце народження | Кем, Карело-Фінська РСР, СРСР |
| Дата смерті | 13 грудня 2021[2] (77 років) |
| Місце смерті | Москва, Росія |
| Поховання | Троєкурівський цвинтар |
| Громадянство |  СРСР → Росія |
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії |
| Професія | кінорежисер, сценарист, кінопродюсер, педагог |
| Кар'єра | з 1969 |
| Заклад | Вищі курси сценаристів і режисерівd |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0813534 |
 Соловйов Сергій Олександрович у Вікісховищі | |
Сергій Олександрович Соловйов (25 серпня 1944, Кем, Карело-Фінська РСР, СРСР — 13 грудня 2021) — радянський і російський кінорежисер, сценарист, кінопродюсер, педагог; лауреат премії Ленінського комсомолу (1975) і Державної премії СРСР (1977), народний артист РФ (1993)[3].
Біографія
Сергій Соловйов народився 1944 року в сім'ї військового в місті Кем Карело-Фінської РСР. Там він прожив перший рік життя — лише за кілька кілометрів від Соловків, де в той час діяв ГУЛАГ.[4] Його батько — Соловйов Олександр Дмитрович (1905—1956) був начальником особливого відділу НКВС однієї з частин Карельського фронту[5]. Мати — Ніфонтова Калерія Сергіївна (1922—2001), ветеран німецько-радянської війни[6].
Після закінчення війни батька Соловйова перевели до Північної Кореї, де майбутній режисер жив до шести років.[4]. Сам режисер згодом припускав, що його батько «займався підготовкою нового вигляду Північної Кореї... На мою думку, батько чітко займався впровадженням Кім Ір Сена в нову систему»[4]. Сергій Соловйов був знайомий з Кім Чен Іром[4][7].
Після переїзду родини до Ленінграда у 1949 році, мати очолила місцевий ресторан «Чайка».[7] Батько, окрім успішної військової служби, згодом обійняв посаду генерального директора «Інтуриста».[7] Виріс у Ленінграді.[8]
У 14-річному віці грав у виставі «Далечінь безмежна» за п'єсою Миколи Вірта у Великому драматичному театрі. На роль хлопчика юного Сергійка запросив Ігор Владимиров (працював на той час режисером-стажистом у ВДТ і поставив спектакль спільно з режисером Розою Сиротою), зустрівши його випадково на Невському проспекті. Прем'єра відбулася 15 листопада 1958 року.
Разом з однокласником Левом Додіним займався в Театрі Юнацької Творчості (ТЮТ) при Ленінградському палаці піонерів під керівництвом Матвія Дубровіна.
У 1960—1962 роках Сергій Соловйов працював на Ленінградському телебаченні робітником.
Закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Михайла Ромма і Олександра Столпера).
У 1969 році почав працювати на «Мосфільмі», дебютувавши як режисер в тому ж році двома новелами з оповідань Антона Чехова в кіноальманаху «Сімейне щастя».
На Вищих курсах сценаристів і режисерів з початку 1980-х рр. читає лекції з кінорежисури, у 1982—1984 роках керував майстернею дитячого фільму[9].
Член журі Венеціанського кінофестивалю в 1981 і 1987 роках.
У 1996 році був режисером туру передвиборної кампанії Бориса Єльцина під назвою «Голосуй, або програєш».
Сергій Соловйов викладає у ВДІКу на режисерському факультеті, керує режисерською та акторською майстернями, професор.
У 2002 році виступив ініціатором створення міжнародного фестивалю кінематографічних дебютів «Дух вогню» в Ханти-Мансійську і є його незмінним президентом[10].
У січні 2019 року в Москві почав роботу Театр-студія САС під керівництвом народного артиста Росії Сергія Соловйова.
Особисте життя
- Перша дружина — Катерина Васильєва
- Друга дружина — Маріанна Кушнєрова
- Третя дружина — Тетяна Друбич, єврейка,[14] зареєстрували шлюб у 1983 році, в 1989 році розлучилися
- донька Анна Друбич (нар. 27 червня 1984[15]), композитор, піаністка. Навчалася в Німеччині (зокрема, у Мюнхені у видатної піаністки[16] у Вищій музичній школі)[7] та США, мешкає в Лос-Анджелесі (США), де займається створенням музичного супроводу для американських та російських кінофільмів і телевізійних проєктів.[17][14]
Творчість
Трилогія Дні / Рятувальник / Спадкоємиця
На початку своєї кар'єри Сергій Соловйов зняв трилогію «Сто днів після дитинства» (1975) / «Рятівник» (1980) / «Спадкоємиця по прямій» (1982). Ці ліричні фільми розповідають про перше підліткового кохання, а також у них звучить музика Ісаака Шварца.
Трилогія Асса / Емблема / Будинок
Сергій Соловйов — творець відомої трилогії «Асса» (1987) / «Чорна троянда — емблема печалі, червона троянда — емблема кохання» (1989) / «Будинок під зоряним небом» (1991). У цих фільмах відображена атмосфера останніх років існування СРСР. Фільм «Асса» став одним з яскравих подій в культурному житті СРСР часів перебудови і «культовим» для радянського рок-руху, завдяки використанню в звуковій доріжці композицій груп « Аквариум», «Кино», «Браво» та участі у фільмі Віктора Цоя.
На початку 2000-х років у Києві в межах програми «Російське кіно: прем’єра в Києві» відбувся ексклюзивний показ фільму Сергія Соловйова «Ніжний вік». Проєкт був спільною ініціативою Національної спілки кінематографістів України та представництва «Росзарубіжцентру» і передбачав щомісячні прем’єрні покази нових російських стрічок.[8] Головну роль у картині виконав син режисера — Дмитро Соловйов, генеральним продюсером був Микита Михалков. Сюжет фільму присвячений дорослішанню підлітка в часи перебудови та 1990-х років: пошуку себе та першому коханню на тлі розпаду СРСР, зростання криміналу та чеченської війни.[8]
Трилогія Асса / Асса-2 / Кареніна
Пізніше Сергій Соловйов також об'єднав свої фільми «Асса», «2-Асса-2» (2008) і «Анна Кареніна» (2009) в трилогію[18]. Фільм «2-Асса-2» став продовженням стрічки «Асса» і своєрідним повнометражним «трейлером» до «Анни Кареніної», з якою пов'язаний за змістом. «Анна Кареніна», що знімалася досить тривалий час, існує в двох варіантах — як повнометражний кінофільм і п'ятисерійний телевізійний серіал. Сам режисер каже, що два варіанти «Анни Кареніної» — це два різних фільми[19].
Співпраця з акторами
Сергій Соловйов відомий як режисер, у якого є своя акторська «обойма». Цілий ряд акторів знімався у нього неодноразово. Музою режисера в багатьох фільмах, починаючи з картини «Сто днів після дитинства», була Тетяна Друбич. Можна також відзначити творчі відносини з Людмилою Савельєвою, Світланою Тормаховою, Олександром Башировим, Олександром Абдуловим, Іллею Івановим, Олександром Збруєвим.
Фільмографія
| Рік | Фільм | |||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Режисер | Сценарист | Продюсер | Актор | Роль | ||
| 1966 | Погляньте на обличчя (документальний) |  |
||||
| 1967 | Повернення (короткометражний) | |
||||
| 1969 | Сімейне щастя (новели «Знічев'я» і «Пропозиція») | |
|
|||
| 1971 | Єгор Буличов та інші | |
|
|||
| 1972 | Станційний доглядач | |
|
|||
| 1975 | Сто днів після дитинства | |
|
|||
| 1976 | Мелодії білої ночі | |
|
|||
| 1980 | Рятівник | |
|
|||
| 1982 | Спадкоємиця по прямій | |
|
|||
| Обрані | |
|
||||
| 1983 | Когда играли Баха (короткометражний) | |
||||
| 1986 | Чужа біла і рябий | |
|
|||
| 1987 | Асса | |
|
|
один з глядачів в натовпі на концерті Цоя | |
| 1988 | Чорний чернець | |
||||
| 1989 | Чорна троянда — емблема печалі, червона троянда — емблема кохання | |
|
|
камео | |
| Дні людини | |
|||||
| Смиренний цвинтар | |
епізод | ||||
| 1991 | Будинок під зоряним небом | |
|
|||
| Геній | |
камео | ||||
| 1993 | Тюремний романс | |
||||
| 1994 | Три сестри | |
|
|||
| Іван Тургенєв. Метафізика любові (не був завершений) | |
|
||||
| 2000 | Ніжний вік | |
|
|
камео | |
| Бременські музики&Co | |
|||||
| 2002 | Тяжіння | |
епізод | |||
| 2003 | Про кохання | |
|
|
||
| 2007 | 2-Асса-2 | |
|
|
||
| 2009 | Анна Кареніна | |
|
|
||
| 2010 | Однокласники | |
|
|
||
| 2016 | Ке-ди[17] | |
|
|
||
| 2019 | Уті-уті-уті (короткометражний)[20] | |
|
старий рибалка | ||
| А хто не любить Генделя, той отримає пенделя (короткометражний)[21] | |
Театральні постановки
- 1993 — Дядя Ваня (Малий театр)
- 1994 — Чайка (Театр «Співдружність акторів Таганки»)
Література
Випустив три томи своїх спогадів:
- Том 1 «Початок. Те та се…»
- Том 2 «Нічого, що я палю?»
- Том 3 «Слово за слово».
- Збірник власних сценаріїв «2-INFERNO-2».
- Життя зі швидкістю 1/100 секунди
Авторські програми на телебаченні
- «SAS» (1990-ті роки)
- «САС. Ті, з якими я…» (з 2010 року)
Нагороди та звання
- Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (21 грудня 2005 року) — за великий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну творчу діяльність[22]
- Орден Дружби (6 грудня 2019 року) — за великий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність[23]
- Народний артист Російської Федерації (16 грудня 1993 року) — за великі заслуги в галузі кіномистецтва[24]
- Заслужений діяч мистецтв РРФСР (31 грудня 1976 року) — за заслуги в галузі радянського кіномистецтва[25]
- Подяка Президента Російської Федерації (6 серпня 2009 року) — за великий внесок у розвиток вітчизняного кінематографічного мистецтва і багаторічну творчу діяльність[26]
- Подяка Президента Російської Федерації (11 липня 1996 року) — за активну участь в організації та проведенні виборчої кампанії Президента Російської Федерації в 1996 році[27]
- 1972 — Станційний доглядач — Гран-прі Венеціанського фестивалю телевізійних фільмів
- 1975 — Сто днів після дитинства — «Срібний ведмідь» за найкращу режисуру, Берлінський кінофестиваль[28]; Державна премія СРСР, Премія Ленінського комсомолу[29]
- 1980 — Рятівник — Special Jury Citation, Венеціанський кінофестиваль
- 1986 — Чужа біла і рябий — Спеціальний приз журі, Венеціанський кінофестиваль
- 1983 — Спадкоємиця по прямій — Золота медаль, кінофестиваль дитячих фільмів в Салерно, Італія
- 1987 — Асса — Спеціальний приз журі на МКФ в Сан-Себастьяні
- 2009 — На Єреванському міжнародному кінофестивалі «Золотий абрикос» був удостоєний спеціальної премії «майстер своєї справи»
- 2016 — Приз за внесок до світового кінематографу на Московському міжнародному кінофестивалі
Примітки
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #136187145 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ The Moscow Times / H. Amos, M. Berdy, M. Fishman — Alexander Gubsky, 1992. — ISSN 1563-6275
- ↑ Почётное звание присвоено указом Президента России Б. Ельцина 16 декабря 1993 года. Архів оригіналу за 24 лютого 2009. Процитовано 12 грудня 2008. [Архівовано 2009-02-24 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г Супер, Роман (18 травня 2016). "Все пошло к чертовой матери". svoboda.org (рос.) . «Радіо Свобода».
- ↑ источник
- ↑ Соловьёв Сергей Александрович. Международный объединённый биографический центр
- ↑ а б в г Валентина Серикова (6 вересня 2007). Сергей соловьев: «самой крепкой моей семьей была последняя, потому что мы почти сразу с Таней Друбич стали жить отдельно». fakty.ua (рос.) . Факти та коментарі. Процитовано 1 червня 2026.
- ↑ а б в Гордейчук, Ірина (21 грудня 2001). Пристрасті «ніжного віку» за Сергієм Соловйовим. zn.ua (укр.). Дзеркало тижня.
- ↑ Режиссёры-постановщики художественного фильма. Выпуск 1982 года. kinobraz.ru (рос.) . Высшие курсы сценаристов и режиссёров.
- ↑ История фестиваля [Архівовано 2018-05-20 у Wayback Machine.] // ugrafest.ru
- ↑ Анна Джеджула (12 лютого 2018). Скончался актер Дмитрий Соловьев, сын создателя фильма «Асса» Сергея Соловьева. fakty.ua (рос.) . Факти та коментарі. Процитовано 1 червня 2026.
- ↑ СМИ сообщили о смерти актёра Дмитрия Соловьёва
- ↑ «Тайны династии», «МК Атмосфера»
- ↑ а б Супер, Роман (13 квітня 2016). "Россия – это непредсказуемый замес". svoboda.org (рос.) . «Радіо Свобода». Процитовано 20 березня 2026.
- ↑ Анна Соловьёва — RUSKINO.RU. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 12 липня 2021.
- ↑ Валентина Серикова (12 червня 2007). Татьяна друбич: «мой бывший муж режиссер сергей соловьев потратил на меня много сил. Я смотрела на жизнь его глазами». fakty.ua (рос.) . Факти та коментарі. Процитовано 1 червня 2026.
- ↑ а б Сулькин, Олег (14 грудня 2021). С уходом Сергея Соловьева ушла эпоха. golosameriki.com (рос.) . «Голос Америки».
- ↑ Интервью с Сергеем Соловьёвым [Архівовано 2020-09-22 у Wayback Machine.].
- ↑ Сергей Соловьёв о фильмах «2-Асса-2» и «Анна Каренина».
- ↑ «„Ути-ути-ути“: смешно и о смерти», «МК» от 21 января 2020
- ↑ А кто не любит Генделя, тот получит Пенделя, «Сноб» от 14 сентября 2019 [Архівовано 2020-10-27 у Wayback Machine.].
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 21 декабря 2005 года № 1503 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 6 декабря 2019 года № 587 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 16 декабря 1993 года № 2154 «О присвоении почётного звания „Народный артист Российской Федерации“ Соловьёву С. А.»
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 31 декабря 1976 года № 5 «О присвоении почётных званий РСФСР творческим работникам кинематографии»
- ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 6 августа 2009 года № 510-рп «О поощрении Соловьёва С. А.»
- ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 11 июля 1996 года № 360-рп «О поощрении доверенных лиц и активных участников организации и проведения выборной кампании Президента Российской Федерации в 1996 году»
- ↑ Награды на сайте IMDB.com
- ↑ В. Рамм. Доброе перо конформиста // Известия. — . — № 175.
Джерела
- Помер знаменитий радянський режисер Сергій Соловйов: зняв «Ассу» та «Анну Кареніну»// РБК-Україна, 13.12.2021
Посилання
- Режисер Сергій Соловйов: «Я бився з Кім Чен Іром» «Новые известия» 2007-02-21
- Сергій Соловйов на сайті журналу «Сеанс»
- «Хмара Таня» — Сергій Соловйов про Тетяну Друбич. З книги «Асса» та інші твори цього автора.
- «Рятувальник» — кіносценарій Сергія Соловйова.
- Сергій Соловйов «Дивний Тургенєв». Метафізика любові. Роздуми на полях. Мистецтво кіно, № 10, 1998.
- Авторська програма Сергія Соловйова «САС. Ті, з якими я…».
- Мій головний спонсор — це держава, воно закохано в мене — кінорежисер Сергій Соловйов на сайті ІТАР-ТАРС
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).