Сова Андрій Корнійович

Андрій Сова
Кадр з фільму «У мирні дні»
Ім'я при народженні	Андрій Корнійович Сова
Народився	17 (30) грудня 1912 Одеса, Російська імперія
Помер	11 грудня 1994 (81 рік) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Громадянство	СРСР  Україна
Діяльність	актор
Alma mater	Одеське театральне училище
Роки діяльності	з 1938
Діти	Валентина Сова
IMDb	nm0816290
Нагороди та премії
Андрій Сова у Вікісховищі

Андрі́й Корні́йович Сова́ (17 (30) грудня 1912, Одеса, Російська імперія — 11 грудня 1994, Київ, Україна) — український актор, гуморист, майстер художнього слова, народний артист Української РСР.

Народився 30 грудня 1912 року в Одесі на Молдаванці, дитинство провів на Балківській вулиці.

Навчався в школі імені Івана Франка, де працювали спортивний, хоровий, танцювальний, драматичний гуртки. У школі уперше вийшов на сцену як герой п'єси «Робін Гуд».

Після загальноосвітньої школи вступив до школи плавскладу. Про той час він написав у спогадах «Дорога до сміху». На двадцять першому році життя отримав «Морехідну книжку» й дістав направлення на теплохід «Цюрупа».

Потім навчався в Одеському театральному училищі, яке закінчив в 1938 році^[1]. Першою і одразу однією з провідних була роль у кінофільмі Мирона Білинського «Стара фортеця», в якому грав і Марк Бернес. Потім знявся у кінофільмах «Морський яструб», «В далекому плаванні», «Максимко», «У мирні дні», «Блакитні дороги». Гумористичну роль орангутанга зіграв у кінострічці «Таємничий острів» Бориса Шелонцева. У фільмі "Танкер «Дербент» знімався з відомими акторами Василем Меркур'євим, Юхимом Копеляном, Лідією Сухаревською, в «Морському яструбі» — з Іваном Переверзєвим, Леонідом Кмітом, Чеславом Сушкевичем. Кінцівку «Морського яструба» довелося змінити, бо вже почалася німецько-радянська війна. Сценарій до подій 1941 року адаптували Юрій Олеша і Веніамін Рискінд. Працювали під бомбами. Море було «нашпиговане» мінами. Дознімали картину на Каспії, монтували в Тбілісі. Одеська кіностудія була евакуйована до Ташкента. А. Сова одразу попрямував до військкомату, але Марк Бернес порекомендував колегу режисеру Леонідові Лукову на роль артилериста в фільмі «Два бійці». За його участю створено також картини «У далекому плаванні», «Я — чорноморець».

Повернувся до Одеси в травні 1945 року. Тут познайомився з Амвросієм Бучмою. Зустріч стала доленосною.

Київський період в житті актора розпочався зі вступу до Театру Радянської Армії. Згодом театр ліквідували. Хлопці та дівчата створили «веселу й співочу бригаду», мандрували селами й містами України, виступали будь де — в клунях, у коморах, на полі при гасових лампах, свічках або й при місячному сяйві: музика, пісні, романси і, звичайно, гумор. Потім група розпалася.

Після конкурсу (1951 р.) був прийнятий до Київської обласної філармонії, в якій згодом відбувся перший сольний концерт

Дружив з Степаном Олійником. У репертурі окрім творів С. Олійника були мініатюри Павла Глазового.

З 1959 року був актором «Укрконцерту». Був учасником вистави, поставленої Юхимом Березіним і Юрієм Тимошенко до декади української літератури та мистецтва в Москві. Був активним учасником концертів у Кремлівському палаці з'їздів, Великому театрі СРСР, в Ермітажі, Ленінградському театрі естради, в багатьох містах СРСР. Були також виступи в Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Америці, Франції, Канаді.

У домі А. Сови часто бували Юрій Гуляєв, Юрій Тимошенко, Юхим Березін, Олександр Таранець і Петро Ретвицький, Діана Петриненко, Павло Глазовий.

30 жовтня 1965 року земляки запросили А. К. Сову на святкування знаменної події — присвоєння Одесі звання міста-героя.

Потім було 16 років боротьби з тяжкою хворобою. Робота з учнями: протягом багатьох років тричі на тиждень приходили до нього на Червоноармійську студенти Київського училища естрадно-циркового мистецтва по науку.

Писав спогади, гумористичні оповідання з власного життя. Дуже багато читав. Особливо цінував Чехова — за лаконізм, конкретику і вміння побачити головне. Єдине, що докучало, — біль. На милицях обслуговував себе сам. Дружину відпускав на тривалі гастролі. Навіть заохочував, бо ніщо не повинно порушувати життєвий ритм.

Усе робив з артистизмом. Якщо писав комусь поздоровлення, то обов'язково щось дотепно віршував, компонував колаж. Любив тишу. Дуже йому не подобалося, коли треба було кудись їхати. В таксі (своєї машини не мав) прикривав характерний ніс рукою. Щоб не впізнали.

Помер 11 грудня 1994 року. Похований 13 грудня на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

В Одесі з 2000 року кожного вересня проводять Всеукраїнський конкурс виконавців і авторів гумору та сатири, естрадного та фольклорного мистецтва імені Андрія Сови.

Дружина — Галина Жирова, актриса Київського театру російської драми імені Л. Українки.

Дочка — Валентина Сова (1960 р. н.), актриса.

1. 1941: Танкер «Дербент» — матрос Алексєєв
2. 1941: Бойова кінозбірка № 8 — боєць
3. 1941: Таємничий острів — Джуп
4. 1941: Морський яструб — рульовий на «В'ятці»
5. 1942: Бойова кінозбірка № 11 — партизан («Кар'єра лейтенанта Гоппа»)
6. 1943: Два бійці — артилерист
7. 1943: Зниклий безвісти — матрос
8. 1943: Я — чорноморець! — боцман
9. 1945: В далекому плаванні — писар Аксьонов
10. 1947: Я — чорноморець! — Стьопа Шувалов
11. 1947: Блакитні дороги — матрос
12. 1950: У мирні дні — Сучков
13. 1950: Щедре літо — гармоніст
14. 1952: Максимко — матрос Свистунов
15. 1954: Командир корабля — епізод
16. 1955: Тінь біля пірсу — Василь, веселий матрос
17. 1955: Море кличе — Грицько, рибалка
18. 1956: Є такий хлопець — епізод
19. 1956: Незвичайне літо — моряк з нічного патруля
20. 1962: Королева бензоколонки — Панас Петрович
21. 1968: Розвідники — боцман

• Сова А. К. Дорога до сміху: Сторінки біографії. — Київ: Мистецтво,1986. — 111 с.

• Орден Трудового Червоного Прапора, медалі.
• Почесні звання «Заслужений артист Української РСР» (1960), «Народний артист Української РСР» (1965)

• Одеське театрально-художнє училище. Особистості: Біографічний словник/Букач В. М. . – Одеса: КЦВ, 2025. – С. 69.

• Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.205, 289.
• Ще сміх не стих. Кілька сторінок із життя українського Луї де Фюнеса Олег Вергеліс // Дзеркало тижня. — 2007. — № 49
• Дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 70-річчю А. К. Сови // Перець.— 1983. — № 2.— С. 5.
• Журнал "Перець". 1983. 02. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
• Журнал "Перець". 1984. 16. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
• Журнал "Перець". 1965. 09. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.