Собачі дні

Собачі дні — спекотні, задушливі літні дні, які історично пов'язували з геліачним сходом зорі Сіріус з сузір'я Великий Пес, тобто перший у поточному році схід Сіріуса після деякого періоду невидимості, на світанку, безпосередньо перед сходом Сонця. Елліністична астрологія пов'язувала ці дні зі спекою, посухою, раптовими грозами, млявістю, лихоманкою, сказом собак та невдачею. Латинська назва dies caniculares (досл. «дні цуценят») є калькою давньогрецького κυνάδες ἡμέραι^[1]. Українське слово «канікули» зрештою походить від тієї ж латинської назви^[2][3].

Насправді антична віра в те, що повернення на небо Сіріуса впливає на спеку є хибною: хоча Сіріус є найяскравішою зорею на нічному небі, світловий потік від нього настільки менший за світловий потік від Сонця, що внесок Сіріуса в загальну освітленість на Землі незначущий. В античні часи Сіріус повертався на нічне небо в середині літа, зараз через випередження рівнодення він повертається наприкінці літа, а за 10000 років він повертатиметься посеред зими^[4].

Сіріус, найяскравіша зоря нічного неба, здавна привертав увагу людей у різних частинах світу. В Єгипті його повернення на нічне небо вважали провісником щорічного розливу Нілу й шанували як богиню Сопдет. У Греції Сіріус вважали передвісником надмірно спекотної пори літа. Грецькі поети навіть зафіксували віру в те, що повернення яскравої зорі приносить із собою спеку та гарячку^[5]; його також пов'язували з раптовими грозами^[6]. В «Іліаді» Гомера, ймовірно, складеній у VIII столітті до н. е., але на основі давнішої традиції, наближення Ахілла до Трої, де він мав убити Гектора, змальовано за допомогою розгорнутої метафори про згубні наслідки, які супроводжують повернення Сіріуса:

Схід Сіріуса в ті часи припадав на липень^[7]. Приблизно в той самий час Гесіод вважав найгіршою та найспекотнішою частиною літа дні перед поверненням Сіріуса на нічне небо. У цей період Сіріус був невидимий із землі, але, очевидно, вважали, що він все ще перебуває на небі, підсилюючи спеку від сонця.

Приблизно через століття Алкей знову звертався до цієї теми, радячи своїм слухачам «вимочити легені у вині» перед появою зорі, адже «жінки тоді найнеприємніші, а чоловіки слабкі, бо виснажені спекою в голові й колінах»^[8]. У III столітті «Феномени» Арата описують цей час як такий, коли Сіріус палить кору дерев своїм теплом під час сходу та заходу сонця^[9].

Кеанські жерці Зевса як дощодавця й володаря вологи^[9] щорічно здійснювали жертвопринесення перед сходом Сіріуса, щоб відвернути нищівну посуху^[10][9]. Цю практику приписують герою Арістею^{[10][11][9][9]}. Арістотель згадує прислів'я про спеку собачих днів як частину свого аргументу проти раннього формулювання еволюції у своїй «Фізиці»^[12].

Римляни продовжували звинувачувати Сіріус у літній спеці та супутній млявості й хворобах^[4]. У своїй «Георгіці» Вергілій зазначає зусилля виноробів захистити свою роботу в той час, «коли Собача зоря розсікає спраглу землю»^[13]. У Сенеки Едіп скаржиться на «палкі вогні Собачої зорі»^[14]. «Природнича історія» Плінія зазначає збільшення кількості нападів собак протягом липня й серпня та радить годувати їх курячим послідом, щоб стримати цю тенденцію^[4]. На початку XX століття історики все ще відзначали «гнітючу спеку» собачих днів римського літа^[15].

Цей період давно фігурує в західній медицині. Англійська «Надія здоров'я» (англ. Hope of Health) 1564 року радила уникати очищення (кровопускання та викликання блювоти) протягом літніх «собачих днів», оскільки «Сонце знаходиться у Леві» й «тоді природа спалюється та слабшає»^[16]. Британська «Практика землеробів» (англ. Husbandman's Practice) 1729 року стверджувала, що «Спека сонця настільки сильна, що тіла чоловіків опівночі пітніють, як опівдні: і якщо вони страждають, то хворіють сильніше, ніж у будь-який інший час, навіть майже мертві». Тому чоловікам радили «утримуватися весь цей час від жінок» і «остерігатися насильницького харчування»^[4]. У «Календарному ключі» (англ. Clavis Calendria) 1813 року собачі дні — це час, коли «море кипіло, вино скисало, собаки божеволіли, Квінто лютував від гніву, а всі інші істоти ставали млявими; спричиняючи людині, серед інших хвороб, пекучу лихоманку, істерику та шаленство»^[17].

Можливо, те, що католицька церква 16 серпня відзначає день Святого Роха, легендарного середньовічного покровителя собак, частково пов'язано саме з собачими днями^[4]. Йорген Йоргенсен, який улітку 1809 року був самопроголошеним протектором Ісландії, став відомий під жартівливим ім'ям Йорген Король Собачих днів (ісл. Jörundur hundadagakonungur)^[9].

У західній літературі, на додачу до грецьких та римських творів, «собачі дні» з'являються у п'єсі Джона Вебстера «Герцогиня Мальфи» (1613)^[a], повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня» (1843)^[b], оповіданні Річарда Девіса «Зловісний бар» (1903)^[c], вірші Джона Сінга «Королеви» (1909)^[d], романі Річарда Адамса «Небезпечні мандри» (1972)^[e]. Вони фігурують у дитячих романах «Вічний Так» (1973)^[f], та «Собачі дні» (2009) із серії «Щоденник слабака»^[24].

«Собачі дні» — це також назва японського аніме- серіалу 2011 році. Історія обертається навколо хлопчика, який потрапив до альтернативного світу, мешканці якого мають вуха та хвости тварин.

У фільмах «Собачий полудень» (1975) та «Собачі дні» (2001) назва апелює до гнітючої пори року, в якій відбуваються події^[9][11]. Відеогра 2010 року Kane & Lynch 2: Dog Days використовує цей термін у подібному значенні.

У музиці є пісня Head of David «Dog Day Sunrise», переспівана Fear Factory у 1995 році, пісні «Dog Days Are Over» Florence and the Machine 2009 року^[9] та «Dog Days» Within Temptation 2013 року, а також альбом "Dog Days" американського південного рок-гурту Atlanta Rhythm Section. У титульній композиції з альбому Taylor Swift «Evermore» 2020 року Бон Айвер, який бере участь у цій пісні, згадує «насильство собачих днів».

«Собачі дні» — це також назва опери 2012 року композитора Девіда Літтла та лібретиста Ройса Ваврека, заснованої на оповіданні Джуді Будніц.

• Adams, Richard (1972), Watership Down, Oneworld Publications, ISBN 978-0-901720-31-3.
• Alcaeus of Mytilene (1996), Miller, A.M. (ред.), Greek Lyric: An Anthology in Translation, Indianapolis: Hackett, с. 38—50.
• Aristotle (1930), Hardie, R.P.; R.K. Gaye; W.D. Ross (ред.), Physica, The Works of Aristotle, Vol. II, Oxford: Clarendon Press.
• Babbitt, Natalie (1975), Tuck Everlasting, New York: Scholastic, ISBN 9780374480127.
• Brady, John (1813), Clavis Calendaria, Vol. II, London: Longman, Hurst, Rees, Orme, & Brown.
• Carter, Jesse Benedict (1911), The Religious Life of Ancient Rome, New York: Houghton Mifflin.
• Chardonnens, László Sándor (2007), Anglo-Saxon Prognostics, 900–1100, Leiden: Brill, ISBN 978-90-04-15829-0.
• Dickens, Charles (1843), A Christmas Carol, London: Chapman & Hall.
• Dunwoody, Henry Harrison Chase (1883), Proverbs Relating to Months, Weeks, and Days, Weather Proverbs, Signal Service Notes, No. IX, Washington, D.C.: Government Printing Office.
• Edwards, Anthony (2004), Hesiod's Ascra, Berkeley: University of California Press, ISBN 9780520236585.
• Harris, Paul; Jorgensen, Tom (ред.), Old Farmer's Almanac, Dublin: Yankee Publishing.
• Hesiod (1914), Evelyn-White, Hugh G. (ред.), The Homeric Hymns and Homerica, Cambridge: Harvard University Press.
• Holberg, Jay B. (2007), Sirius: Brightest Diamond in the Night Sky, Berlin: Springer Praxis Books, ISBN 978-0387489421.
• Homer (1997), Lombardo, Stanley (ред.), The Iliad, Indianapolis: Hackett, ISBN 9780872203525.
• Kelly, Bethanne та ін. (2009), An Uncommon History of Common Things, Washington, D.C.: National Geographic Books, ISBN 978-1426204203.
• Kinney, Jeff (2009), Dog Days, Diary of a Wimpy Kid, Bk. 2, New York: Amulet Books, ISBN 978-0-8109-8391-5.
• McHugh, Susan (2004), Dog, London: Reaktion, ISBN 9781861894885.
• Moore, Philip (1564), The Hope of Health, London: Ihon Kyngston.
• Seneca, Lucius Annaeus (1917), Miller, Frank Justus (ред.), Oedipus, Loeb Classical Library, Cambridge: Harvard University Press.
• Staudohar, Paul D. (2007), The Best Dog Stories, Chicago: Chicago Review Press, ISBN 978-1-55652-667-1.
• Synge, Edmund John Millington (1909), Poems and Translations, Dublin: Dundrum, excerpted by the University of Toronto Library.
• Townsend, George H. (1862), The Manual of Dates, London: Cox & Wyman for Routledge, Warne, & Routledge.
• Vergilius Maro (1697), Georgics, Bk II, у Dryden, John (ред.), The Works of Virgil, London: Jacob Tonson.
• Webster, John (1613), The Duchess of Malfi, архів оригіналу за 5 вересня 2015, reprinted in 1914 as Vol. XLVII, Pt. 4, of the Harvard Classics series.