YaChudo

Великий Пес

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Великий Пес
Великий Пес
Великий Пес
Латинська назваCanis Major
Род. відмінокCanis Majoris
СкороченняCMa
Пряме піднесення7год хв
межівід 6год 07хв до 7год 22хв
Схилення20° '
межівід -33° ' до -11° '
Площа380 кв.град.(43)
Зорі5 яскравіших від 3m
15 яскравіших від 5,5m
Найяскравіша зоряСіріус -1,46m
Метеорні потокинемає
Суміжні сузір'я
Спостерігається в широтах між +57° i −90°
Увечері найкраще спостерігати протягом грудня, січня
Існує з античності. Запропоноване

Вели́кий Пес (лат. Canis Major) — сузір'я південної небесної півкулі. У II столітті його було включено до каталогу 48 сузір'їв Птолемея, а нині належить до 88 сузір'їв сучасної астрономії. Назва латинською означає «більший пес» — на противагу сузір'ю Малий Пес («менший пес»). Обидва сузір'я традиційно зображують як собак, що супроводжують мисливця Оріона на небі. Через сузір'я Великого Пса проходить Чумацький Шлях, а в його межах розташовано кілька розсіяних зоряних скупчень, найвідомішим серед яких є M41.

У сузір'ї Великого Пса розташований Сіріус — найяскравіша зоря нічного неба, відома також як «Собача зоря». Його висока яскравість зумовлена як близькістю до Сонячної системи, так і його великою власною світністю. На відміну від Сіріуса, інші яскраві зорі сузір'я розташовані значно далі від Сонця, але також мають дуже високу власну світність. До інших яскравих зір сузір'я належать Епсилон Великого Пса (Адара), Дельта Великого Пса (Везен), блакитно-білий гігант Бета Великого Пса (Мірзам), блакитно-білі надгіганти Ета Великого Пса (Алудра) та Омікрон² Великого Пса, а також біла спектрально-подвійна зоря Дзета Великого Пса (Фуруд).

Назва та етимологія

Українська назва «Великий Пес» є перекладом з лат. Canis Major, що дослівно означає «більший пес». Латинське canis означає «пес, собака», а major — «більший», «старший» (порівняльний ступінь прикметника magnus — «великий»). Назву було введено, щоб розрізняти його із сусіднім сузір'ям Малий Пес (Canis Minor). Аналогічні перекладні назви використовуються в багатьох європейських мовах, зокрема, в польській (Wielki Pies), чеській (Velký pes), словацькій (Veľký pes), болгарській (Голямо куче), французькій (Grand Chien), іспанській (Can Mayor) та німецькій (Großer Hund). Іменник canis походить від праіндоєвропейського кореня ḱwṓn / kwon- («собака»), від якого також походять, зокрема, давньогрецьке κύων (kýōn — «собака»), санскритське śván-, давньоанглійське hund та низка інших індоєвропейських назв собаки. У давньогрецькій астрономії це сузір'я було відоме просто як Κύων («Пес»), оскільки сузір'я Малого Пса ще не виокремлювали; уточнення Major з'явилося в римській традиції після появи назви Canis Minor[1][2].

Історія та міфологія

Великий Пес неозброєним оком.
Великий пес, як зображено на глобусі Манучіхра, зробленому в Мешхеді 1632—1633 рр. нашої ери. Колекція Adilnor, Швеція.

Месопотамія

У давній Месопотамії Сіріус називали KAK.SI.SA₂. Його вавилоняни зображували як стрілу, спрямовану в бік Оріона, тоді як південні зорі Великого Пса і частину сузір'я Корми уявляли у вигляді лука, що мав назву BAN. Ці образи згадуються в табличках «Три зорі кожна», датованих приблизно 1100 роком до н. е. У пізнішому вавилонському компендіумі MUL.APIN стрілу також пов'язували з воїном Нінуртою, а лук — з Іштар, дочкою Енліля[3]. Нінурта був пов'язаний із пізнішим божеством Мардуком, якого вважали тим, хто вбив богиню океану Тіамат: за міфом, він убив її за допомогою великого лука. Мардук став верховним божеством Вавилона[4].

Давні Греція і Рим

У давньогрецькій традиції замість образу лука та стріли це сузір'я стали зображувати як собаку.[5] У давньогрецькій міфології Великий Пес уособлював Лелапа — собаку, подарованого Зевсом Європі. За іншою версією, це був мисливський пес Прокріди, супутниці Артеміди, або собака, подарований Еос Кефалу, відомий своєю надзвичайною швидкістю, через що Зевс підніс його на небо. Також вважалося, що сузір'я зображує одного з мисливських собак Оріона, який переслідує Зайця або допомагає Оріону в боротьбі з Тельцем; саме в такому значенні його згадують Арат, Гомер і Гесіод. Давні греки говорили лише про одного собаку Оріона, однак у римський період Великого Пса почали зображати разом із Малим Псом як двох собак мисливця. Серед інших назв сузір'я були Canis Sequens («собака, що слідує») та Canis Alter («інший пес»). Назву Canis Syrius використано в Альфонсових таблицях 1521 року[6.1][7.1].

У римській міфології Великий Пес згадується як Custos Europae («охоронець Європи») — пес, який охороняв Європу, але не зміг запобігти її викраденню Юпітером, що набув образу бика, а також як Janitor Lethaeus («сторож Лети», буквально — «сторожовий пес»)[6.2].

Арабський світ

У середньовічній арабській астрономії сузір'я називали аль-Кальб аль-Акбар (al-Kalb al-Akbar, «Великий Пес»). Англійський письменник XVII століття Едмунд Чилмід передавав цю назву у формі Alcheleb Alachbar. Ісламський учений Аль-Біруні називав сузір'я Кальб аль-Джаббар (Kalb al-Jabbār, «Собака Велетня»)[6.1].

Китай

У китайській астрономії сучасне сузір'я Великого Пса розташоване в області Червоного Птаха Півдня (南方朱雀, Nán Fāng Zhū Què), де його зорі входили до складу кількох окремих астеризмів. Астеризм Військовий ринок (軍市, Jūnshì) являв собою кільцеподібну групу зір, до складу якої входили ν³, β, ξ¹ і ξ² Великого Пса, а також кілька зір сузір'я Зайця[8.1]. У центрі Військового ринку розташовувався астеризм Дикий півень (野雞, Yějī), хоча достеменно невідомо, які саме зорі його утворювали. Шлегель припускав, що це могли бути ο і π Великого Пса[8.2], тоді як інші дослідники вважають імовірнішими β або ν² Великого Пса. Сіріус був відомий під назвою Тяньлан (天狼, Tiānláng, «Небесний Вовк»), що символізувала війну та грабіж. На південний схід від Небесного Вовка розташовувався астеризм Хуші (弧矢, Húshǐ, «Лук і стріла»), який зазвичай вважають утвореним зорями δ, ε, η і κ Великого Пса, а також δ Вітрил. За іншою реконструкцією стрілу утворювали зорі ο² і η Великого Пса, спрямовані на Сіріус (Небесного Вовка), тоді як лук складався зі зір κ, ε, σ, δ і 164 Великого Пса, а також π і ο Корми[8.3].

Полінезія (Маорі та Туамоту)

У традиційній астрономії маорі та жителів архіпелагу Туамоту Великого Пса розглядали як окреме сузір'я, хоча іноді його зорі включали до складу інших сузір'їв. Те Хуїнга-о-Рехуа (Te Huinga-o-Rehua), також відоме як Те Путахі-нуї-о-Рехуа (Te Putahi-nui-o-Rehua) або Те Кахуї-Такуруа (Te Kahui-Takurua; «Зібрання Рехуа» або «Зібрання Сіріуса»), було сузір'ям у традиції маорі, до складу якого входили зорі Великого Пса, Малого Пса, а також деякі сусідні зорі[9.1][9.2]. З ним був пов'язаний астеризм Таумата-о-Рехуа (Taumata-o-Rehua), також відомий як Пукавануї (Pukawanui, «Дзеркало Рехуа»), який утворювала невизначена група зір у межах Великого Пса[9.3][9.4]. Сіріус маорі називали Рехуа (Rehua) і Такуруа (Takurua) — обидві назви також використовувалися для позначення відповідного сузір'я. Водночас ім'я Рехуа в різних групах маорі та інших полінезійських астрономічних традиціях застосовували й до інших зір[9.5][9.6]. Жителі архіпелагу Туамоту називали сузір'я Великого Пса Muihanga-hetika-o-Takurua («Постійне зібрання Такуруа»)[9.7].

Австралійські аборигени

Для народу тарамба, який проживав у долині річки Шолгейвен, три зорі сузір'я Великого Пса уособлювали Вунбулу (кажана) та його двох дружин — Муррумбул (пані Бура Змія) і Мудту (пані Чорна Змія). За переказом, дружинам набридло всюди супроводжувати чоловіка, і вони спробували поховати його, коли той полював на вомбата, що сховався у своїй норі. Вунбула вразив їх списом, після чого всі троє були перенесені на небо й утворили сузір'я Муновра[10].

Для народу бурунг зі штату Вікторія зоря Сігма Великого Пса уособлювала Унургуніте (ця назва згодом стала офіційною власною назвою зорі[11]), а розташовані поруч зорі Дельта та Епсилон Великого Пса — його двох дружин[12]. Місяць, якого називали Мітьян («місцевий кіт»), намагався спокусити дальшу з них — Епсилон Великого Пса, проте Унургуніте напав на нього, і відтоді Місяць безупинно мандрує небом[13].

Північна Африка (Меразіги)

Серед народу меразіг, що проживає в Тунісі, пастухи виділяють шість сузір'їв, які позначають перебіг сухого й спекотного сезону. Одне з них, що має назву Мерзем, охоплює зорі Великого Пса та Малого Пса й вважається провісником двох тижнів спекотної погоди[14].

Морфологічні особливості

Сузір'я Великого Пса, Зайця, Ноєвої Голубки та Скульпторового Різця із «Дзеркала Уранії», набору карток сузір'їв, виданого в Лондоні бл. 1825 року.

Астеризм сузір'я Великого Пса включає близько 18 зір, які Птолемей виділяв у складі фігури сузір'я. Найяскравішою серед них є Сіріус (α Великого Пса) — найяскравіша зоря нічного неба. Основні зорі сузір'я утворюють характерний силует собаки: Сіріус позначає груди, Везен і Адара — тулуб і задню частину тіла, а Мірзам, Муліфен, Алудра та Фуруд — голову, лапи й хвіст. У традиційних зображеннях Великий Пес супроводжує мисливця Оріона, ніби переслідуючи здобич[15][16].

Великий Пес розташований поруч із сузір'ям Оріона й легко впізнається завдяки надзвичайно яскравому Сіріусу. Для його пошуку зазвичай використовують три зорі Пояса Оріона: якщо продовжити лінію через них у південно-східному напрямку, вона приведе до Сіріуса. Через сузір'я проходить Чумацький Шлях, тому в його межах розташовано кілька розсіяних зоряних скупчень та туманностей[17].

Зорі

Сіріус A і Сіріус B. Зображення: космічний телескоп Габбл. NASA

Німецький картограф Йоганн Баєр позначив найяскравіші зорі сузір'я літерами грецької абетки від α до ο. Водночас трьом сусіднім зорям він надав позначення ν, а ще двом парам — ξ та ο. Пізніше інші астрономи позначили додаткові зорі в південній частині сузір'я, які було важко спостерігати з Центральної Європи[18.1]. Земляк Баєра Йоганн Елерт Боде згодом додав позначення σ, τ та ω, а французький астроном Ніколя-Луї де Лакайль запровадив літерні позначення від a до k, хоча нині жодне з них не використовується[18.2]. Джон Флемстид пронумерував 31 зорю сузір'я, однак одну із цих зір Лакайль згодом відніс до сузір'я Голуба, де вона отримала позначення δ Голуба (сам Флемстид не визнавав Голуб окремим сузір'ям)[18.3]. Він також позначив дві зорі як 10 і 13 Великого Пса, надавши їм відповідно позначення κ¹ і κ² Великого Пса. Проте пізніші картографи, зокрема Френсіс Бейлі та Джон Бевіс, вилучили тьмянішу зорю κ¹, залишивши κ² єдиною зорею з позначенням κ[18.4]. Флемстид розділив кілька позначень Баєра, додавши до них верхні індекси. Унаслідок цього з'явилися позначення ν¹, ν², ν³, ξ¹, ξ², ο¹ та ο² Великого Пса, які збереглися й використовуються донині[18.5].

Найяскравіші зорі

Сіріус (α Великого Пса, також відома як «Собача зірка») — найяскравіша зоря нічного неба з видимою зоряною величиною −1,46. Вона розташована на відстані близько 8,6 світлового року від Сонця і є однією з найближчих до нас зір. Сіріус є подвійною зоряною системою, що складається із зорі головної послідовності спектрального класу A1V (Сіріус A) та білого карлика (Сіріус B), які обертаються навколо спільного центра мас із періодом близько 50,1 року. Сіріус B став першим білим карликом, масу якого вдалося визначити з високою точністю, і є одним із найкраще вивчених об'єктів цього класу. Завдяки великій власній швидкості приблизно через 60 тисяч років Сіріус досягне максимальної яскравості близько −1,68 зоряної величини, після чого поступово почне віддалятися від Сонця. Назва зорі походить від давньогрецького Σείριος (Seírios) — «палаючий», «сяючий»[19][20].

Адара (ε Великого Пса) — друга за яскравістю зоря сузір'я Великого Пса та одна з найяскравіших зір нічного неба (24-та за видимою яскравістю). Це подвійна зоряна система, розташована приблизно за 430 світлових років від Сонця. Головний компонент, Адара A, є синьо-білим яскравим гігантом спектрального класу B2 II. Його світність приблизно у 38 000 разів перевищує світність Сонця, що робить Адару однією з найяскравіших відомих зір у найближчій околиці Галактики. Близько 4,7 млн років тому Адара була однією з найближчих до Сонця яскравих зір і, ймовірно, відіграла важливу роль у формуванні Місцевої бульбашки — області розрідженого міжзоряного газу, в якій нині перебуває Сонячна система[21][22][23].

Везен (δ Великого Пса) — третя за яскравістю зоря сузір'я Великого Пса. Це жовто-білий надгігант спектрального класу F8 Ia, розташований на відстані близько 1 800 світлових років від Сонця. Його видима зоряна величина становить 1,83, а світність приблизно у 50–60 тисяч разів перевищує світність Сонця, що робить Везен одним із найяскравіших надгігантів у Галактиці. Попри значну відстань, зоря залишається добре видимою неозброєним оком завдяки своїй надзвичайно високій світності[24][25].

Мірзам (β Великого Пса) — блакитно-білий яскравий гігант спектрального класу B1 II—III. Він розташований на відстані близько 500 світлових років від Сонця і має видиму зоряну величину, що змінюється від 1,95 до 2,00. Мірзам належить до класу змінних типу β Цефея, яскравість яких періодично змінюється внаслідок пульсацій зовнішніх шарів зорі[26][25].

Алудра (η Великого Пса) — блакитний надгігант спектрального класу B5 Ia, розташований на відстані близько 3 000 світлових років від Сонця. Її світність приблизно у 100 000 разів перевищує світність Сонця. Будучи масивною зорею, Алудра вже перебуває на пізній стадії зоряної еволюції й, імовірно, завершить своє життя вибухом наднової[25][27].

Інші примітні зорі

Крім найяскравіших зір, сузір'я Великого Пса містить низку інших примітних об'єктів.

  • Тау Великого Пса (τ CMa) є кратною зоряною системою, головний компонент якої — спектроскопічна подвійна зоря спектрального класу O та найяскравіша зоря молодого розсіяного скупчення NGC 2362[28][29].
  • Фуруд (ζ Великого Пса) — спектроскопічна подвійна система з видимою зоряною величиною близько 3,0, розташована на відстані приблизно 336 світлових років від Сонця.
  • Муліфейн (γ Великого Пса, HD 53244) є хімічно пекулярною зорею спектрального класу B, атмосфера якої вирізняється незвичним вмістом окремих хімічних елементів[30].
  • Омікрон² Великого Пса (ο² CMa) — яскравий спектроскопічний подвійний надгігант спектрального класу B3 Ia, один із найпотужніших за світністю об'єктів у сузір'ї[3].
  • Амадіоха (HD 43197) є сонцеподібною зорею, навколо якої обертається щонайменше одна екзопланета — HD 43197 b, відкрита методом променевих швидкостей[31][32].

Туманності

Туманість NGC 2361 та NGC 2359

Серед об'єктів глибокого космосу у сузір'ї Великого Пса найвідомішими є IC 2165 та NGC 2359.

IC 2165 — компактна планетарна туманність. Оскільки туманність розташована поблизу небесного екватора, її принаймні частково можна спостерігати з обох півкуль Землі у певні пори року. Джон Людвіг Дреєр включив її до Index Catalogue як одну з найменших і найщільніших відомих планетарних туманностей[33].

NGC 2359, відома також як «Шолом Тора», — емісійна туманність, утворена потужним зоряним вітром зорі Вольфа — Рає WR 7 (HD 56925). Вона розташована на відстані близько 15 тис. світлових років від Землі й була відкрита Вільямом Гершелем 31 січня 1785 року. Складна волокниста структура туманності сформувалася внаслідок взаємодії швидкого зоряного вітру з речовиною, викинутою на попередніх стадіях еволюції зорі[32][34]. Центральна частина туманності історично отримала окремий номер NGC 2361, хоча нині її зазвичай розглядають як складову NGC 2359, а не окремий об'єкт. Її відкрив Гійом Бігурдан, який уперше спостерігав його 25 лютого 1887[35].

Зоряні скупчення

Розсіяне скупчення NGC 2362. Зображення NASA

Великий Пес містить кілька помітних розсіяних зоряних скупчень, найвідомішим серед яких є M41 (Скупчення Малий Вулик, NGC 2287). Воно розташоване приблизно за 4° на південь від Сіріуса, на відстані близько 2,3 тис. світлових років від Землі. Вік скупчення оцінюють у 190–240 млн років, а до його складу входять кілька сотень зір, серед яких вирізняються кілька червоних і помаранчевих гігантів. M41 було відкрито Джованні Баттістою Одієрною близько 1654 року, що робить його одним із найперших описаних розсіяних зоряних скупчень. Завдяки значним кутовим розмірам і високій яскравості воно є популярним об'єктом для спостережень у біноклі та невеликі телескопи[36][37][38].

Іншим відомим скупченням є NGC 2362 — дуже молоде розсіяне зоряне скупчення типу I3p віком лише близько 5 млн років. Його зоряне населення утворилося навколо гарячої зорі τ Великого Пса, яка є найяскравішим членом скупчення. NGC 2362 вважають одним із найкращих прикладів молодих зоряних скупчень, у яких ще триває рання еволюція масивних зір[39].

До інших помітних розсіяних зоряних скупчень сузір'я належать NGC 2360 (Скупчення Кароліни; відкрите Кароліною Гершель у 1783 році), NGC 2354, NGC 2384, NGC 2318 та NGC 2204. Вони відрізняються віком, зоряним складом і ступенем концентрації, що робить їх важливими об'єктами для дослідження еволюції розсіяних зоряних скупчень у Чумацькому Шляху[40].

Галактики

Дві спіральні взаємодіючі галактики NGC 2207 (ліворуч) та IC 2163 (праворуч).

Попри те, що сузір'я Великого Пса лежить поблизу площини Чумацького Шляху, де міжзоряний пил значно ускладнює спостереження далеких позагалактичних об'єктів, у його межах відомо кілька десятків галактик. Найвідомішою серед них є взаємодіюча пара NGC 2207 та IC 2163 — дві спіральні галактики, розташовані на відстані близько 115—130 млн світлових років від Землі. Гравітаційна взаємодія між ними спричинила деформацію спіральних рукавів, утворення довгих припливних структур і спалах інтенсивного зореутворення. Ця система є одним із найкраще досліджених прикладів ранньої стадії зіткнення спіральних галактик і часто слугує об'єктом досліджень процесів взаємодії та еволюції галактик. У галактиці NGC 2207 було зареєстровано щонайменше три наднові — SN 1975A, SN 1999ec і SN 2003H — у 1975, 1999 та 2003 роках відповідно, що свідчить про активне утворення масивних зір[32][41].

До інших примітних галактик сузір'я належить NGC 2325 — масивна еліптична галактика[42], у якій 2010 року було зареєстровано наднову SN 2010ih типу Ia[43]. Спіральна галактика з перемичкою NGC 2223 вирізняється добре розвиненими спіральними рукавами й використовується в дослідженнях структури дискових галактик[44]. У сузір'ї також розташовані лінзоподібна галактика NGC 2380, а також галактики IC 456 і NGC 2263, які є галактиками з низькою видимою яскравістю цього району неба. Завдяки великій кількості далеких галактик різних морфологічних типів Великий Пес становить значний інтерес для дослідження взаємодії галактик, процесів зореутворення та еволюції зоряних систем. Більшість цих об'єктів доступні для спостережень лише за допомогою телескопів середнього й великого діаметра[45][46][47].

Примітки

  1. ↑ Allen, Richard Hinckley. Star Names: Their Lore and Meaning. Dover Publications. с. 117—118.
  2. ↑ Buck, Carl Darling (1949). §3.61. A Dictionary of Selected Synonyms in the Principal Indo-European Languages: A Contribution to the History of Ideas. University of Chicago Press. с. 178–179.
  3. ↑ Royal Astronomical Society of Canada. World Asterisms Project: An Introduction to the World Asterisms Project Handbook (PDF). с. 133.
  4. ↑ Wagman, Morton. Lost Stars: Lost, Missing, and Troublesome Stars from the Catalogues of Johannes Bayer, Nicholas-Louis de Lacaille, John Flamsteed, and Sundry Others. ui.adsabs.harvard.edu. Процитовано 13 липня 2026.
  5. ↑ Rogers, John H. (1998). Origins of the Ancient Constellations: II. The Mediterranean Traditions. Journal of the British Astronomical Association. 108 (2): 79—89. Bibcode:1998JBAA..108...79R.
  6. ↑ Allen, Richard Hinckley (1963). Star Names: Their Lore and Meaning. New York: Dover Publications. ISBN 978-0-486-21079-7.
    1. ↑ а б p. 117
    2. ↑ p. 118
  7. ↑ Ridpath, Ian; Tirion, Wil (2001). Stars and Planets Guide. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-08913-3.
    1. ↑ p. 98—99
  8. ↑ Schlegel, Gustaaf (1967). Uranographie Chinoise (фр.). Taipei, Republic of China: Ch'eng Wen Publishing Company.
    1. ↑ p. 428
    2. ↑ p. 430
    3. ↑ p. 434
  9. ↑ Makemson, Maud Worcester (1941). The Morning Star Rises: An Account of Polynesian Astronomy. New Haven, Connecticut: Yale University Press. Bibcode:1941msra.book.....M.
    1. ↑ p. 212
    2. ↑ p. 215
    3. ↑ p. 258
    4. ↑ p. 247
    5. ↑ p. 249
    6. ↑ p. 254
    7. ↑ p. 236
  10. ↑ Ridley, William (1875). Kámilarói, and other Australian languages (PDF) (вид. 2nd). Sydney, New South Wales: T. Richards, government printer. с. 144—45. Архів (PDF) оригіналу за 1 березня 2014.
  11. ↑ Naming Stars. IAU.org. Архів оригіналу за 10 березня 2025. Процитовано 30 липня 2018.
  12. ↑ Hamacher, Duane W.; Frew, David J. (2010). An Aboriginal Australian Record of the Great Eruption of Eta Carinae. Journal of Astronomical History & Heritage. 13 (3): 220—34. arXiv:1010.4610. Bibcode:2010JAHH...13..220H. doi:10.3724/SP.J.1440-2807.2010.03.06. S2CID 118454721.
  13. ↑ Smyth, Robert Brough (1878). The Aborigines of Victoria: with Notes Relating to the Habits of the Natives of other Parts of Australia and Tasmania. Melbourne, Victoria: J. Ferres, government printer. с. 433–34.
  14. ↑ Oxby, Clare (1999). A Review of African Ethno-Astronomy: With Particular Reference to Saharan Livestock-Keepers. La Ricerca Folklorica (40): 55—64. doi:10.2307/1479768. ISSN 0391-9099.
  15. ↑ Peters, Christian Heinrich Friedrich; Knobel, Edward Ball (1915). Ptolemy's Catalogue of Stars: A Revision of the Almagest (PDF). Washington. с. 46.
  16. ↑ Internet Archive (1995). The Cambridge guide to the constellations. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-44921-2.
  17. ↑ Star Tales – Canis Major. www.ianridpath.com. Процитовано 13 липня 2026.
  18. ↑ Wagman, Morton (2003). Lost Stars: Lost, Missing and Troublesome Stars from the Catalogues of Johannes Bayer, Nicholas Louis de Lacaille, John Flamsteed, and Sundry Others. Blacksburg, Virginia: The McDonald & Woodward Publishing Company. ISBN 978-0-939923-78-6.
    1. ↑ p. 71
    2. ↑ p. 74
    3. ↑ p. 368
    4. ↑ p. 73
    5. ↑ p. 73—74
  19. ↑ Holberg, Jay B. (5 липня 2007). Sirius: Brightest Diamond in the Night Sky (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN 978-0-387-48942-1.
  20. ↑ Bond, Howard E.; Schaefer, Gail H.; Gilliland, Ronald L.; Holberg, Jay B.; Mason, Brian D.; Lindenblad, Irving W.; Seitz-McLeese, Miranda; Arnett, W. David; Demarque, Pierre (8 травня 2017). The Sirius System and Its Astrophysical Puzzles: Hubble Space Telescope and Ground-based Astrometry∗. The Astrophysical Journal. 840 (2): 70. doi:10.3847/1538-4357/aa6af8. ISSN 0004-637X.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  21. ↑ Kervella, Pierre; Arenou, Frédéric; Mignard, François; Thévenin, Frédéric (1 березня 2019). Stellar and substellar companions of nearby stars from Gaia DR2 - Binarity from proper motion anomaly. Astronomy & Astrophysics (англ.). 623: A72. doi:10.1051/0004-6361/201834371. ISSN 0004-6361.
  22. ↑ Robrade, J.; Schmitt, J. H. M. M.; Favata, F. (1 серпня 2008). Neon and oxygen in low activity stars: towards a coronal unification with the Sun. Astronomy & Astrophysics (англ.). 486 (3): 995—1002. doi:10.1051/0004-6361:200809690. ISSN 0004-6361.
  23. ↑ Adhara. stars.astro.illinois.edu. Процитовано 13 липня 2026.
  24. ↑ Anderson, E.; Francis, Ch. (1 травня 2012). XHIP: An extended hipparcos compilation. Astronomy Letters (англ.). 38 (5): 331—346. doi:10.1134/S1063773712050015. ISSN 1562-6873.
  25. ↑ а б в Vallenari, A.; Brown, A. G. A.; Prusti, T.; Bruijne, J. H. J. de; Arenou, F.; Babusiaux, C.; Biermann, M.; Creevey, O. L.; Ducourant, C. (1 червня 2023). Gaia Data Release 3 - Summary of the content and survey properties. Astronomy & Astrophysics (англ.). 674: A1. doi:10.1051/0004-6361/202243940. ISSN 0004-6361.
  26. ↑ Samus’, N. N.; Kazarovets, E. V.; Durlevich, O. V.; Kireeva, N. N.; Pastukhova, E. N. (1 січня 2017). General catalogue of variable stars: Version GCVS 5.1. Astronomy Reports (англ.). 61 (1): 80—88. doi:10.1134/S1063772917010085. ISSN 1562-6881.
  27. ↑ Greve, Thomas R.; Pope, Alexandra; Scott, Douglas; Ivison, Rob J.; Borys, Colin; Conselice, Christopher J.; Bertoldi, Frank (4 вересня 2008). A 1200-μm MAMBO survey of the GOODS-N field: a significant population of submillimetre dropout galaxies. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 389 (4): 1489—1506. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13631.x. ISSN 0035-8711. Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 13 липня 2026.
  28. ↑ Dias, W. S. New catalogue of optically visible open clusters and candidates. ui.adsabs.harvard.edu. Процитовано 13 липня 2026.
  29. ↑ Apellániz, J. Maíz; Sota, A.; Arias, J. I.; Barbá, R. H.; Walborn, N. R.; Simón-Díaz, S.; Negueruela, I.; Marco, A.; Leão, J. R. S. (1 травня 2016). THE GALACTIC O-STAR SPECTROSCOPIC SURVEY (GOSSS). III. 142 ADDITIONAL O-TYPE SYSTEMS*. The Astrophysical Journal Supplement Series. 224 (1): 4. doi:10.3847/0067-0049/224/1/4. ISSN 0067-0049.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  30. ↑ Preston, George W. (1 вересня 1974). The Chemically Peculiar Stars of the Upper Main Sequence. Annual Review of Astronomy and Astrophysics (англ.). 12 (Volume 12, 1974): 257—277. doi:10.1146/annurev.aa.12.090174.001353. ISSN 0066-4146. {{cite journal}}: |issue= має зайвий текст (довідка)
  31. ↑ Dumusque, X.; Lovis, C.; Ségransan, D.; Mayor, M.; Udry, S.; Benz, W.; Bouchy, F.; Curto, G. Lo; Mordasini, C. (1 листопада 2011). The HARPS search for southern extra-solar planets - XXX. Planetary systems around stars with solar-like magnetic cycles and short-term activity variation. Astronomy & Astrophysics (англ.). 535: A55. doi:10.1051/0004-6361/201117148. ISSN 0004-6361.
  32. ↑ а б в Canis Major Constellation. Constellation Guide (англ.).
  33. ↑ IC 2165 - Planetary Nebula in Canis Major. TheSkyLive.com (англійською) .
  34. ↑ Chu, Y.-H. (1981). «The Wolf-Rayet Ring Nebula NGC 2359». The Astrophysical Journal, 249, 195—201.
  35. ↑ NGC 2361 - Nebula in Canis Major. TheSkyLive.com (англійською) .
  36. ↑ Kambic; Bojan (2009). Viewing the Constellations with Binoculars: 250+ Wonderful Sky Objects to See and Explore. New York. с. 230—232.
  37. ↑ De Laet, Rony (2011). The Casual Sky Observer's Guide: Stargazing with Binoculars and Small Telescopes. New York. с. 95—97.
  38. ↑ Canis Major Constellation. Constellation Guide.
  39. ↑ NGC 2362 - Open Cluster in Canis Major. TheSkyLive.com (англійською) .
  40. ↑ Dias, W. S.; Alessi, B. S.; Moitinho, A.; Lépine, J. R. D. (1 липня 2002). New catalogue of optically visible open clusters and candidates. Astronomy & Astrophysics (англ.). 389 (3): 871—873. doi:10.1051/0004-6361:20020668. ISSN 0004-6361.
  41. ↑ Index Catalog Objects: IC 2150 - 2199. cseligman.com. 2021.
  42. ↑ NGC 2325 - Elliptical Galaxy in Canis Major. TheSkyLive.com.
  43. ↑ List of Supernovae. www.cbat.eps.harvard.edu. 2020 рік.
  44. ↑ NGC 2223 Galaxy (NGC 2223) Facts & Distance. Universe Guide. Modified Date 17th July 2023.
  45. ↑ NGC 2380 Galaxy (NGC 2380) Facts & Distance. Universe Guide. Дата публікації 2 липня 2022 р.
  46. ↑ IC 456 - Lenticular Galaxy in Canis Major. TheSkyLive.com.
  47. ↑ NGC 2263 - Barred Spiral Galaxy in Canis Major. TheSkyLive.com.

Джерела

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).