Скиргайло Ольгердович

Скиргайло Ольгердович лит. Skirgaila, біл. Скыргайла, пол. Skirgiełło
Намісник Ягайла у Великому князівстві Литовському
1386 — 1392
Попередник:	Ягайло
Наступник:	Вітовт
Князь полоцький
1377 — 1382
Попередник:	Андрій Полоцький
Наступник:	Андрій Полоцький
1387 — 1397
Попередник:	Андрій Полоцький
Князь троцький
1382 — 1392
Попередник:	Кейстут
Наступник:	Вітовт
Князь Київський
1395 — 1397
Попередник:	Володимир Ольгердович
Наступник:	Іван Гольшанський
Народження:	1354[1]  Вільнюс, Велике князівство Литовське
Смерть:	10 січня 1395[2]  Київ, Велике князівство Литовське[1]
Причина смерті:	отрути
Поховання:	Києво-Печерська лавра
Рід:	Гедиміновичі і Ольгердовичі[3]
Батько:	Ольгерд[1][4]
Мати:	Ульяна Тверська[1][5]
Медіафайли у Вікісховищі

Скиргайло Ольгердович, в православному хрещенні — Іван, в католицькому хрещенні — Казимир^[6] (лит. Skirgaila, біл. Скыргайла, пол. Skirgiełło *бл.1354 — †11 січня 1397) — князь троцький (1382—1395), полоцький (1387—1397), намісник польського короля Владислава II Ягайла у Великому князівстві Литовському (1386—1392), удільний князь київський (1395—1397).^[6] Син Великого литовського князя Ольгерда та його другої дружини княжни Уляни Тверської, рідний брат і найближчий помічник Владислава Ягайла. По материнській лінії Скиргайло є правнуком короля Русі Юрія І Львовича та відповідно прапраправнуком короля Данила Романовича.

1384 року Скиргайло воював з Тевтонським орденом і повернув зайняті орденом Троки.

Проти нього було повстання литовської шляхти та князів близько 1387 року^[7]. 1387 року Скиргайло переміг Святослава, князя Смоленського, й одержав за те Полоцьк і багато інших земель, в 1388 році став намісником Литви, поставлений старшим над рештою братів і родичів.

У 1386—1392 роках був намісником польського короля Владислава II Ягайла у Великому князівстві Литовському. Через політику Ягайла на зближення Литви та Польщі на шкоду руській складовій союзу у Великому князівстві розпочалась громадянська війна (1389—1392).

1392 року його кузин — князь Вітовт — за допомогою Тевтонського ордену примусив Ягайла укласти Острівський мир, за яким Скиргайло, підкоряючись волі короля, поступився Вітовту Великим князівством, й з того часу допомагав йому у внутрішніх і зовнішніх війнах. Після угоди між Ягайлом і Вітовтом значною мірою втрачає вплив. За цією ж угодою, 1395 року, після усунення Володимира Ольгердовича, одержав Київське князівство.

Був православним, підтримував руські (українсько-білоруські) впливи у Великому Князівстві Литовському.^{[джерело не вказане 132 дні]}

Помер у Києві. Ймовірно був отруєний на бенкеті Фоми (Фома Чернецъ изъ Уфовъ^[8]) — митрополичого намісника собору святої Софії — у Києві або ж у Вишгороді. Після того, як Скиргайло відчув себе зле, Фома втік до Василькова, де невдовзі теж помер. За легендою, Вітовт наказав запхати останки Фоми до гармати й вистрілити в бік Дніпра. У причетності до отруєння Скиргайла, втім, підозрювали і самого Вітовта, і попереднього київського князя Володимира Ольгердовича (серед версій є також підступи митрополита Кипріана та «московський слід»)^[9].

За літописними даними, через 7 днів після бенкету, був похований біля гробу Феодосія Печерського у церкві Печерської Богородиці Києво-Печерського монастиря.

Державцем Київського князівства Вітовт призначив князя Івана Ольгимонтовича^[8].

Деякі історики, наприклад, Олена Русина у «Енциклопедії історії України», визначають дату смерті князя як 1394 рік,^[6] інші, зокрема Леонтій Войтович, переконані, що це був 1396^[10] або 1397 рік.

• Гедиміновичі

• Скиргайло Ольгердович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 599. — ISBN 978-966-00-1290-5. (автор статті Олена Русина)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К.: Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
• М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV.
• Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. — Львів, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
• Леонтій Войтович. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — 782 с. — ISBN 966-4585-52-4.

• Скиргайло Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1756. — 1000 екз.
• Русский Биографический Словарь (рос.)