YaChudo

Сесіль Фогт-Муньє

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Сесіль Фогт
Cécile Vogt-Mugnier
Ім'я при народженніфр. Augustine Marie Cécile Mugnier[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася27 березня 1875[2][3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Annecy[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла4 травня 1962[2][3][4] (87 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кембридж, Англія, Велика Британія[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьневропатолог, нейрофізіолог, лікарка-невропатологиня, лікарка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materBicêtred Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьнейрофізіологія і Нейроанатомія Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор
Науковий керівникП'єр Марі
ЧленствоЛеопольдина Редагувати інформацію у Вікіданих
Відома завдяки:нейроанатомія таламуса
У шлюбі зОскар Фогт
ДітиМарте Фогт, Маргарита Фогт
Нагороди
Національна премія НДР
CMNS: Сесіль Фогт-Муньє у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Сесіль Муньє, у шлюбі Фогт (фр. Cécile Vogt-Mugnier; 27 березня 1875, Ансі — 4 травня 1962, Кембридж) — французька неврологиня і нейрофізіологиня. Разом з чоловіком Оскаром Фогтом досліджувала людський мозок.[5][6] Мати дослідниць Марте і Маргарити Фогт.

Професійне життя

Навчання та кар'єра

Сесіль Фогт захистила докторську дисертацію у Парижі в 1900 році, навчаючись у П'єра Марі в лікарні Бікетре.[7] У той час жінки складали лише 6 % тих, хто захищали докторські дисертації, навіть попри те, що пройшло тридцять років після того, як жінки вперше були залучені до медичних досліджень.[8] Висновки Фогт і її чоловіка про мієліногенез допомогли їй під час дисертаційної роботи над волокнистими системами в корі головного мозку кішок (Étude sur la myelination of hémishères cérébraux) і початком їхніх досліджень в архітектоніці.[9] У Берліні 16 січня 1920 року Фогт отримала ліцензію. Внаслідок наукових досягнень та медичного досвіду їй не потрібно було складати іспити або проходити рік практичної підготовки.[8]

Попри свої досягнення, власна кар'єра і визнання Фогт залишалися мінімальними. Лише між 1919 і 1937 роками вона займала офіційну, платну посаду дослідниці в інституті Кайзера Вільгельма. Посада керівника кафедри відповідала посаді екстраординарного професора. Проте більшу частину свого життя вона працювала без компенсації і жила на доходи свого чоловіка.[8]

Заснування дослідницького інституту

Бронзовий бюст Сесіль Фогт, розташований у біомедичному кампусі Берлін-Бух у колишньому Інституті досліджень мозку

У 1898 році Фогти заснували у Берліні приватний науково-дослідний інститут (Неврологічний центр), який був офіційно пов'язаний з фізіологічним інститутом Харіті як Невробіологічна лабораторія Берлінського університету. Цей інститут послужив підставою для формування в 1914 р. інституту Кайзера з досліджень мозку (Kaiser Wilhelm Institute for Brain Research), директором якого був чоловік Фогт. Цей інститут також дав початок Інституту Макса Планка з досліджень мозку в 1945 році.[8][10][11][12][13]

У 1936 році Фогт супроводжувала свого чоловіка до Південної Німеччини, де вони заснували Інститут досліджень мозку та загальної біології в Нойштадті.[5][14]

У 1959 році Фогти заснували Інститут досліджень мозку. Він увійшов у 1964 році до Дюссельдорфського університету і там залишається одна з найбільших колекцій фрагментів головного мозку в світі.

Відзнаки та досягнення

Меморіальна дошка Оскара і Сесіль Фогт на будівлі Інституту досліджень мозку в Берліні-Буч. Меморіальна дошка створена в 1965 році скульптором Акселем Шульцем

У 1924 році Сесіль Фогт разом із чоловіком стала співредакторкою журналу «Психологія і неврологія».[8]

У 1932 році Сесіль Фогт отримала найвищу наукову академічну нагороду, коли подружжя Фогт було обране до Леопольдини в Галле. У 1950 році вона з чоловіком були відзначені національною премією Першого класу Німецької Демократичної Республіки. Фогт також отримала почесні звання доктора наук від університетів Фрайбурга, Єни та Берлінського університету.[8][15][16]

Пара Фогт пізніше отримала публічну увагу через роман «Мозок Леніна» Тільмана Шпенглера (1991), коли Оскар Фогт отримав почесне завдання розслідування мозку Леніна після його смерті.[17]

Особисте життя

Раннє життя

Сесіль Муньє народилась 27 березня 1875 року у Ансі (Франція). Заможна і побожна тітка платила за її освіту в монастирській школі, але Сесіль повернулася жити до матері, продовжуючи навчання. Вона готувалася до бакалаврських іспитів з приватними викладачами і здобула ступінь бакалавра в галузі природничих наук. У 18 років вона стала однією з небагатьох жінок, які вступили до медичної школи в Парижі.[8][18]

Сім'я

У 1899 році Сесіль Муньє одружилася з Оскаром Фогтом.[17] Пара Фогт співпрацювала над своїми дослідженнями шістдесят років, як правило, Сесіль була основною авторкою. У шлюбі народила двох дочок — Марте і Маргариту. Обидві стали визнаними науковицями.[8][19]

  • Марте Фогт (1903—2003) — нейрофармакологиня, яка стала членом Королівського товариства і професором у Кембриджі.
  • Маргарита Фогт (1913—2007) почала розвиватися як генетикиня, що досліджувала дрозофіл. Емігрувала до США в 1950 році, де продовжила кар'єру науковиці.

Пізнє життя

Пізніше у своїй кар'єрі Сесіль Фогт звернула увагу на генетику, експериментуючи з комахами, які вони збирали під час відпусток на Кавказі, Балканах, у Північній Африці та Балеарських островах. Їхня молодша дочка Маргарита проводила це дослідження протягом десяти років, перш ніж виїхати до Каліфорнії.

Вони продовжували свою роботу до тих пір, поки Оскар Фогт не помер у 1959 році, а після смерті чоловіка Фогт переїхала до Кембриджа (Англія), щоб бути зі своєю старшою донькою Марте. Сесіль Фогт померла там у 1962 році.[20]

Примітки

  1. ↑ https://www.thelancet.com/journals/laneur/article/PIIS1474-4422(18)30002-4/fulltext
  2. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #117467464 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б FemBio database
  5. ↑ а б Biographies. Max Delbrück Center. Max-Delbrück-Centrum für Molekulare Medizin. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 23 червня 2019. [Архівовано 2016-03-13 у Wayback Machine.]
  6. ↑ I. Klatzo (1 січня 2004). T. Kuroiwa; A. Baethmann; Z. Czernicki (ред.). Brain Edema XII: Proceedings of the 12th International Symposium : Hakone, Japan, November 10–13, 2002. Springer. с. 29—32. ISBN 978-3-211-00919-2. Процитовано 23 червня 2019.
  7. ↑ Finger, Stanley (1 березня 2002). Women and the History of the Neurosciences. Journal of the History of the Neurosciences. 11 (1): 80—86. doi:10.1076/jhin.11.1.80.9098. PMID 12012582.
  8. ↑ а б в г д е ж и Helga Satzinger — Femininity and Science: The Brain Researcher Cécile Vogt (1875—1962) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]. Translation of: Weiblichkeit und Wissenschaft. In: Bleker, Johanna (ed.): Der Eintritt der Frauen in die Gelehrtenrepublik. Husum, 1998, 75-93.
  9. ↑ John Carew Eccles (2011). The legacy of John C. Eccles: selected letters (1937-1963) and guide to the archive in Düsseldorf. Shaker. ISBN 978-3-8440-0367-3.
  10. ↑ Günter P. Wagner (31 жовтня 2000). The Character Concept in Evolutionary Biology. Academic Press. с. 41. ISBN 978-0-08-052890-8.
  11. ↑ Susanne Heim; Carola Sachse; Mark Walker (27 квітня 2009). The Kaiser Wilhelm Society Under National Socialism. Cambridge University Press. с. 102. ISBN 978-0-521-87906-4.
  12. ↑ Eling P (2012). Neuroanniversary 2012. J Hist Neurosci. 21 (4): 429—33. doi:10.1080/0964704X.2012.720218. PMID 22947384.
  13. ↑ Origins. MPI Brain Research. Max Planck Institute for Brain Research. 2012. Процитовано 23 червня 2019.
  14. ↑ Cécile und Oskar Vogt-Institut für Hirnforschung GmbH. Unifreunde-Duesseldorf. Gesellschaft von Freunden und Förderernder Heinrich-Heine-Universität Düsseldorf e.V. Архів оригіналу за 7 травня 2014. Процитовано 6 травня 2014. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка) [Архівовано 2014-05-07 у Archive.is]
  15. ↑ Komander, Gerhild (Грудень 2004). Vogt, Cécile. Die Geschichte Berlins. Процитовано 23 червня 2019.
  16. ↑ Vogt-Vogt syndrome (Cécile and Oskar Vogt). Whonamedit?. 2014. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 23 червня 2019.
  17. ↑ а б Schiller, Francis (2001). Die Geschichte der genetisch orientierten Hirnforschung von Cecile und Oskar Vogt (1875-1962, 1870-1959) in der Zeit von 1895 bis ca. 1927 (review). Bulletin of the History of Medicine. 75 (2): 332—334. doi:10.1353/bhm.2001.0095. ISSN 1086-3176.
  18. ↑ van Gijn, J. (2003). The Vogts: Cécile (1875?1962) and Oskar (1870?1959). Journal of Neurology. 250 (10): 1261—1262. doi:10.1007/s00415-003-0216-z. ISSN 0340-5354. PMID 14586619.
  19. ↑ Ogilvie, Marilyn Bailey; Harvey, Joy Dorothy (2000). Vogt, Cécile (Mugnier) (1875–1962). The Biographical Dictionary of Women in Science: L-Z. New York: Routledge. с. 1329—1330. ISBN 978-0-415-92040-7.
  20. ↑ Cécile Vogt. Whonamedit?. 2014. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 23 червня 2019.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).