Блюзнірство

Блюзнірство, святотатство — зневажливо-знущальне, образливе, глузливе ставлення до чого-небудь шанованого і шанобливого; знущання над видатними науковими відкриттями, витворами мистецтва, благородними вчинками, подвигами, моральними нормами, пам'яттю великих людей, героїв тощо^[1][2]. Той, хто чинить блюзнірство — блюзнір^[3].

Первісно святотатство означало викрадення священних речей, релігійних предметів. З часом поняття поширилося на будь-яке пошкодження чи зневагу чогось священного, шанованого, загальновизнано цінного.

Первісно під святотатством розумілося викрадення чогось священного (що відображено як у романських, так і слов'янських мовах; слов'янське слово походить від «тать» — злодій, грабіжник). Однак, ще в I ст. до н. е. латинський термін для святотатства (sacrilegium) став означати будь-яке пошкодження, порушення або осквернення священних речей^[4][5]. «Блюзнірство» — від «блюзнити» — хулити^[6], ганити, оббріхувати^[7].

Пограбування гробниць і храмів було поширеною проблемою протягом усієї історії Стародавнього Єгипту. Відомо про майже 400 осіб, причетних до пограбування стародавніх священних місць^[8]. Гробниці, в яких разом з муміями зберігали багато коштовностей, намагалися захищати, лишаючи прокляття грабіжникам, але це не зупиняло злочинців. Проблема стала настільки серйозною до часів Нового царства (бл. 1570 – бл. 1069 рр. до н. е.), що для поховань створили новий некрополь далеко в пустелі, відомий потім як Долина царів. Однак і це не допомогло, і майже всі гробниці там були розграбовані. Є записи про грабіжників, для яких розкрадання гробниць царів слугувало головним джерелом прибутків і скоювалося неодноразово. У папірусах Майєра (близько 1108 р. до н. е.) зафіксовано низку справ, де згадується застосування до спійманих грабіжників тортур, аби вони зізналися як саме скоїли святотатство. Покарання варіювалося від побиття палицею чи батогом до відрубування рук, носа, і страти шляхом посадження на палю чи спалення живцем. Але це все одно був порівняно легкий спосіб розбагатіти і святотатці часто успішно підкуповували правоохоронців, аби уникнути кари^[9].

Кодекс Хамураппі приписує вбивати того, хто викраде власність храму чи палацу, а також того, хто прийме крадене від злодія.

Давні римляни з осудом ставилися до святотатства. Крадіжка зі святилищ — навіть за кордоном — часто описувалася античними авторами як осудний вчинок, серйозніший, ніж проста крадіжка. Офіційно римляни намагалися отримати підтримку чужоземних богів, тому їх образа вважалася дуже небажаною. Так, розграбування грецького храму претором Лукрецієм у 171 році до н. е. було додатковим аргументом на суді проти нього^[10]. За римськими законами, крадіжка з храму каралася штрафом і втратою певних прав, але фізичне покарання чи страта не застосовувалися. Передбачалося, що зневажене крадіжкою божество далі саме покарає злодія, якщо захоче^[11].

Ізраїльтяни здавна мали обширні правила охорони того, що було святим або освяченим, і порушення таких законів часто призводило до розправи з боку натовпу^[4]. Тора передбачає покарання для кожного, хто навмисно зневажає святість території храму або відхиляється від релігійних правил чи ритуалів. Серйозність святотатства підкреслюється старозповітними розповідями про священника Надава, який надприродним чином згорів через застосування «чужого вогню» для жертвопринесення; та історією про побиття камінням Ахана за те, що він привласнив військову здобич, присвячену святилищу. Ненавмисне використання священних речей не за призначенням згадується у П'ятикнижжі та каралося штрафом і зобов'язанням принести спокутувальну жертву. До святотатства й досі відносять використання синагоги з будь-якою нерелігійною метою (навіть покинутої), пошкодження чи знищення священних текстів, завдання шкоди похованням і мерцям. Згідно із законом, оприлюдненим Державою Ізраїль для охорони святих місць юдаїзму та інших вірувань (1967), передбачено покарання у вигляді 7-ми років позбавлення волі за «осквернення святого місця або будь-яке його порушення». Міністерство у справах релігій Ізраїлю забороняє як святотатство їсти й пити на священних місцях, спати, курити, носити непристойний одяг тощо^[12].

Ранні християни найчастіше використовували святотатство у вузькому сенсі крадіжки священних речей. До середини IV ст. слово набуло розширеного значення. У Кодексі Феодосія (438 рік н. е.) Східної Римської імперії термін «святотатство» стосувався відступництва від християнства, єресі, розколу, юдаїзму, язичництва, дій проти недоторканності церков та духовенства або привілеїв церковних судів, осквернення таїнств та порушення священності суботи^[4].

В середньовічній Європі ставлення до святотатства було двоїсте. З одного боку викрадення церковних реліквій було важким злочином; з іншого викрадення мощей святих могло схвалюватися і прославлятися, якщо мощі ставали об'єктами широкого поклоніння. Венеціани, наприклад, дуже пишалася тим, що група ченців таємно вивезла останки святого Марка з Александрії до їхнього міста. Існувало уявлення, що якщо крадіжка вдалася, отже святий сам бажає, щоб його останки опинилися в іншому місці. Якщо ж викрадення відбувалося задля продажу чи супроводжувалося перешкодами для викрадачів, то їх належало карати за законом^[13].

Франкські синоди Середньовіччя найгіршим святотатством вказували осквернення євхаристії. Зазвичай це каралося тортурами та смертю. Під час Реформації ставлення до святотатства стало однією з причин ворожнечі між римо-католиками та протестантами. Сучасні протестанти, слідуючи своїм попередникам, загалом заперечують невід'ємну священність релігійних предметів^[4].

На Русі святотатство розглядалося і каралося як різновид крадіжки. Сюди зараховували крадіжку грошей або предметів (не лише священних) із церкви, каплиці, ризниці, крадіжку грошей із жертовної скриньки. Також у святотатство включали шахрайство з церковним майном, грошима, і незаконне їх привласнення. В Російській імперії крадіжка священних предметів, залежно від їх типу та супутніх обставин, каралася каторгою від 4-х років і до довічної. Інші види святотатства тягнули за собою слабші покарання, прирівняні до звичайних крадіжок. Спорідненим вважалося розграбування та пошкодження могил, за які призначалися 4-8 місяців в'язниці чи 50 рублів штрафу^[14].

• Цинізм
• Богохульство
• Вандалізм
• Осквернення

• Блюзнірство // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Святотатство [Архівовано 22 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Святотатство // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1709. — 1000 екз.
• Блюзнірство у світській державі?.^{[недоступне посилання з червня 2019]}