Свеви

Све́ви, або све́би (лат. Suevi, Suebi; грец. Σούηβοι, Souēboi) — велика група германських племен пізньої античності й раннього середньовіччя. У І столітті до н. е. мешкали на схід від Рейну^[1], в межиріччі Ельби та Одри, в так званій Свебії. Традиційно практикували германське язичництво. Були носіями свевської мови — масиву говірок близьких до сучасної верхньонімецької^[2]. 409 року частина свевів мігрувала до Іспанії, де заснувала власне королівство. У VII столітті воно було підкорене вестготами. Інша частина свевів (алемани, бавари і тюринги) лишилася в Німеччині, давши назви Швабії, Баварії й Тюрингії. Свеви відіграли істотну роль в етногенезі австрійців, німців, іспанців , португальців, західних слов'ян.

Слово «свеви» виводять від прагерманського слова *swēbaz, або кореня *swē-. Він означає «свій, свої»^[3] і є спільним для індоєвропейських мов (лат. sui, пол. swoi, санскр. swa тощо). Альтернативне тлумачення назви «свеви» — «вільний», «свобідний», як у випадку зі свеями^[4].

Від імені свебів походить німецький топонім Швабія^[5].

Вперше описані Цезарем, який у 58 до н. е. завдав поразки свевам на чолі з Аріовістом, після того, як вони перейшли Рейн (близько 71 до н. е.) і намагалися влаштуватися в Галлії.

Під час численних походів цих племен частина їх залишалася в місцях вторгнення свевів. Так, північні свеви як частина семнонів осіли в Північній Німеччині, а неккарські свеви — залишки маркоманів — у римській провінції Верхня Германія (Germania Superior). Свевські племена відігравали провідну роль у державі Маробода (8 до н. е. — 17 н. е.)

Тацит вважав свевами всі племена між Дунаєм і Балтійським морем, яке він так і називав Mare Suebicum (Свевське море). Згодом (після Тацита) назва «свеви» витісняється в джерелах назвами окремих племен свевської групи, але не зникає остаточно. Вона часто додається до квадів, що заснували на початку V століття своє королівство в Північно-Західній Іспанії («Північне королівство»). Нащадками свевів (зокрема, семнонів) були, мабуть, алемани (шваби). Значна частина населення Свебеї, якщо судити за даними археології та ономастики, взяла активну участь в етногенезі слов'ян.

Наприкінці 406 року свеви у союзі з аланами і вандалами перейшли замерзлий Рейн у районі Майнца і рушили вглиб Західно-Римської імперії через Галлію^[6]. Подолавши опір франкських союзників імперії, вони провели у незахищених провінціях три роки^[6]. Восени 409 року союзники дісталися Піренеїв, без перешкод подолали їх і вдерлися до Римської Іспанії^[7]. Вони прагнули стати федератами Риму, але через конфлікт між імператорами Гонорієм і Констянтином ІІІ не могли отримати бажаного^[8]. В результаті свеви, алани і вандали пограбували іспанські провінції, що призвело до голоду і канібалізму серед місцевого населення^[9].

Державу свевів завоював у 585 році Леовігільд, після чого вона стала частиною Вестготської держави.

• 
  Міграція свевів
• 
  Свевський меч
• 
  село Суевос, Галісія
• 
  Свевські фібули
• 
  Свевська кераміка. Музей Лобденгау, м. Ладенбург, Німеччина

Свеви були носіями так званої свевської мови — масиву говірок близьких до сучасної верхньонімецької мови, поширеної в Південній Німеччині, Швейцарії та Австрії^[2].

Свевську мову пов'язують із «ельбською німецькою», сукупністю германських діалектів, що поширилися на теренах Східної Німеччини з Балтики. У період пізньої античності цими діалектами розмовляли в Південній Німеччині. На їхній основі постала верхньонімецька мова^[10].

Частково близькими до розмовних свебських говірок вважаються швабський і алеманський діалекти німецької, а також баварський і тюринзький діалекти. Лангобардська мова так само споріднена з свевською^[10].

• Бури (плем'я)

• Collins, Roger. Visigothic Spain, 409—711. Oxford: Blackwell Publishing, 2004.
• Livermore H. V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
• Livermore H. V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
• Ісидор Севільський Історія свевов [Архівовано 15 лютого 2008 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Свеви