Сахаров Андрій Дмитрович

Андрій Дмитрович Сахаров
рос. Андрей Дмитриевич Сахаров
Народився	21 травня 1921 Москва, РРФСР
Помер	14 грудня 1989 (68 років) Москва, СРСР ·інфаркт міокарда
Поховання	Востряковський цвинтар
Країна	СРСР  Російська СФРР
Національність	росіянин
Діяльність	фізик, правозахисник, фізик-ядерник, політик
Alma mater	фізичний факультет МДУ (1942)
Галузь	фізика
Заклад	Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва
Посада	народний депутат СРСР
Вчене звання	академік АН СРСР (1953)
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук (1953)
Науковий керівник	Тамм Ігор Євгенович[1]
Відомі учні	Vladimir Lebedevd
Членство	Національна академія наук США[2] Російська академія наук Академія наук СРСР Французька академія наук Американська академія мистецтв і наук Американське філософське товариство[2]
Відомий завдяки:	термоядерна бомба
Батько	Dmitri Ivanovich Sakharovd
Мати	Yekaterina Sakharovad
У шлюбі з	Боннер Олена Георгієвна
Нагороди	Нобелівська премія миру (1975)
Особ. сторінка	sakharov.space
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Сахаров Андрій Дмитрович у Вікісховищі

Андрі́й Дм́итрович Са́харов (рос. Андре́й Дми́триевич Са́харов; 21 травня 1921, Москва — 14 грудня 1989, Москва) — радянський фізик, лауреат Нобелівської премії миру (1975), дійсний член АН СРСР (з 1953 року), співтворець водневої бомби, активний борець за права людини.

На його честь була заснована премія імені Сахарова, яку щорічно присуджує Європейський парламент особам та організаціям, що відстоюють права людини та свободи.^[3]

У 1948 році приєднався до групи Ігоря Тамма, що розробляла водневу бомбу, пізніше активно виступав за заборону ядерної зброї і ядерних випробувань, заснував Радянський комітет з прав людини, у 1975 році був нагороджений Нобелівською премією миру («За безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між людьми та мужню боротьбу зі зловживанням владою і будь-якими формами придушення людської гідності»).

Напередодні XXIII з'їзду КПРС (1966) Сахаров разом з іншими ученими в листі до Леоніда Брежнєва застерігав про небезпеку відродження сталінізму в СРСР.

У 1968 році опублікував у «Самвидаві» меморандум «Про прогрес, мирне співробітництво та інтелектуальну свободу», у якому вимагав лібералізації СРСР і критикував українофобію у часи правління Йосипа Сталіна (меморандум був поширений у світі багатьма мовами).

У 1970 році разом із фізиком Валентином Турчином та істориком Роєм Медведєвим вислав відкритого листа до уряду СРСР (Л. Брежнєва, О. Косигіна та М. Підгорного) з пропозицією демократизувати СРСР. Одночасно Сахаров захищав права політичних в'язнів, протестував проти політичних репресій тощо. Того ж року (1970) Андрій Сахаров разом з Андрієм Твердохлєбовим і Валерієм Чалідзе створив і очолив у Москві Комітет прав людини СРСР.

З 1972 року Сахаров і Комітет прав людини неодноразово заступалися перед владою за ув'язнених діячів української культури, зокрема за Валентина Мороза, В'ячеслава Чорновола, Леоніда Плюща, Івана Багряного, Ніну Строкату-Караванську, Василя Стуса та ін.

Сахаров був прихильником комп'ютерних технологій і у своїх роботах часто описував перспективи їхнього застосування. У 1960-х та 1970-х багато з тодішніх ідей вважали фантастичними, справою надзвичайно далекого майбутнього, хоча й обговорювалися різноманітними вченими. Крім того, керівництво комуністичної партії доволі підозріло сприймало кібернетику, яка свого часу була оголошеною лженаукою. Сахаров був прихильником ідеї створення мережі на подобу сучасного Інтернету. У 1974 році він писав про «створення всесвітньої інформаційної системи (ВІС), яка зробить доступним для кожного в будь-яку хвилину зміст будь-якої книги, коли-небудь і де-небудь опублікованої, зміст будь-якої статті, одержання будь-якої довідки. Навіть часткове здійснення ВІС глибоко вплине на життя кожної людини, на її дозвілля, на її інтелектуальний і художній розвиток. На відміну від телевізора, який є головним джерелом інформації для багатьох сучасників, ВІС надаватиме кожному максимальну свободу у виборі інформації й вимагати індивідуальної активності. Але воістину історична роль ВІС полягатиме в тому, що остаточно зникнуть усі бар'єри обміну інформацією між країнами та людьми»^[4].

У 1980 році разом зі своєю другою дружиною, дисиденткою-правозахисницею Оленою Боннер, був заарештований і відправлений у заслання в Горький (зараз Нижній Новгород) за критику дій радянського уряду в Афганістані.

Наприкінці 1986 року Сахарову дозволили повернутися в Москву і зайняти своє місце в Академії Наук.

За ініціативою академіка Андрія Сахарова 1988 року розпочалось в республіках колишнього СРСР створення «Меморіалу»^[5].

У 1988 році Сахаров отримав Міжнародну гуманістичну премію від Міжнародного гуманістичного та етичного союзу.^[6] Він сприяв створенню перших незалежних легальних політичних організацій і став однією з провідних постатей у політичній опозиції Радянського Союзу, що набирала сили. У березні 1989 року Сахаров був обраний до нового парламенту, Всесоюзного з'їзду народних депутатів — і став одним із лідерів демократичної опозиції — Міжрегіональної групи депутатів. У листопаді голова КДБ доповів Горбачову про те, що Сахаров заохочував і підтримував страйк шахтарів у Воркуті.^[7]

У грудні 1988 року Сахаров відвідав Вірменію та Азербайджан у рамках робочої поїздки.^[8] Він зробив висновок: «Для Азербайджану питання Карабаху — це питання амбіцій, а для карабахських вірмен — питання життя і смерті».^[9]

У листопаді 1989 року Сахаров представив проєкт Конституції Союзу Радянських Республік Європи та Азії, в основі якої лежали захист прав особистості та права всіх народів на державність^[10]. Єдина публікація за його життя — «Комсомольська правда» (Вільнюс) від 12 грудня 1989 року.

14 грудня 1989 року о 15 годині він виступив у Кремлі на зборах Міжрегіональної депутатської групи.

Незабаром після 21:00 14 грудня 1989 року Сахаров пішов до свого кабінету, щоб трохи подрімати перед підготовкою важливої промови, яку він мав виголосити наступного дня на засіданні З'їзду. О 23:00 його дружина пішла розбудити його, як він просив, але знайшла Сахарова мертвим на підлозі. Згідно із записами Якова Рапопорта, старшого патологоанатома, який був присутній під час розтину, найімовірнішою причиною смерті Сахарова у віці 68 років стала аритмії, спричинена дилатаційною кардіоміопатією.^[11]

18 грудня 1989 Сахаров був похований на Північному Востряковському цвинтарі Москви, ділянка № 80^[12]. На церемонію прощання, яка розпочалася за день до поховання, прийшло понад 100 тисяч людей. Черга до Палацу молоді, де стояла труна з тілом Сахарова, розтяглася на чотири кілометри. Щоб підійти до труни, люди стояли по шість годин. Із Сахаровим приїхав попрощатися Михайло Горбачов. У день похорону пройшов мітинг у Лужниках, на якому виступили Єльцин, Ковальов, Лихачов, Явлинський, Старовойтова, Собчак. На прохання Олени Боннер на Востряковський цвинтар поїхали лише найближчі, щоб уникнути тисняви^[13][14].

1943 року Андрій Дмитрович Сахаров одружився з Клавдією Олексіївною Вихирьовою (1919—1969), уродженкою Симбірська (померла від раку).

У них було троє дітей: Тетяна (нар. 1945), Любов (нар. 1949) та Дмитро (1957—2021^[15]).

1970 року під час поїздки до Калуги на політичний процес Вайля — Піменова познайомився з Оленою Георгіївною Боннер (1923—2011), а 1972 року одружився з нею. У Боннер було двоє дітей, Тетяна та Олексій, на той час уже достатньо дорослих. Що стосується дітей Андрія Сахарова, то дві старші доньки на той час були вже цілком дорослими. Наймолодшому, Дмитру, щойно виповнилося 15 років, і про нього почала піклуватися його старша сестра Любов^[16].

Спільних дітей у Сахарова та Боннер не було.

Один із творців водневої бомби (1953) в СРСР^[17][18]. Праці з магнітної гідродинаміки, фізики плазми^[19][20], керованого термоядерного синтезу, елементарних частинок^{[21][22][23][24]}, гравітації , астрофізики^{[25][26][27][28][29][30]} космології^[31][32].

У 1950 році А. Д. Сахаров та І. Є. Тамм висунули ідею здійснення керованої термоядерної реакції для енергетичних цілей з використанням принципу магнітної термоізоляції плазми^[33][34]. Вони розглянули, зокрема, тороїдальну конфігурацію в стаціонарному та нестаціонарному варіантах (сьогодні вважається однією з найперспективніших — див. Токамак).

Сахаров — автор оригінальних робіт з фізики елементарних частинок^[35] та космології: по баріонної асиметрії Всесвіту^[36][37][38], де він зв'язав баріонну асиметрію з незбереженням комбінованої парності (порушенням CP-інваріантності), експериментально виявленим під час розпаду довгоживучих мезонів, порушенням симетрії при обертанні часу та незбереженням баріонного заряду (Сахаров розглянув розпад протона)^[39].

А. Д. Сахаров пояснив виникнення неоднорідності розподілу речовини з початкових збурень щільності в ранньому Всесвіті, які мали природу квантових флуктуацій^[40]. Після відкриття реліктового випромінювання новий аналіз флуктуацій у ранньому Всесвіті був проведений Я. Б. Зельдовичем і Р. А. Сюняєвим і незалежно від них Дж. Піблсом з JT Yu^[41][42]. Зельдович та Сюняєв передбачили існування піків у кутовому спектрі розподілу реліктового випромінювання. Виявлені астрофізиками у 2000-х роках в експерименті WMAP та інших експериментах акустичні осциляції реліктового випромінювання («сахарівські осциляції») є відбитком тих самих збурень щільності, які теоретично описав Сахаров у своїй роботі 1965 року.

Сахаров написав також роботи з мюонного каталізу (1948, 1957)^[43][44][45], магнітної кумуляції та вибухомагнітних генераторів (1965—1966)^[46][47][48] ; висунув теорію індукованої гравітації та ідею нульового лагранжіана (1967)^[49][50][51], дослідження зарозумілих просторів з різним числом осей часу^[52][53].

• Найвище звання «Герой Соціалістичної Праці»:
  • «за видатні заслуги перед державою під час виконання спеціального доручення Уряду» (4 січня 1954 року, з врученням золотої медалі «Серп і Молот» и ордена Леніна^[54];
  • «за видатні заслуги перед державою під час виконання спеціального доручення Уряду» (11 вересня 1956 року, вручення другої золотої медалі «Серп і Молот»)^[55];
  • «за видатні заслуги перед державою під час виконання спеціального доручення Уряду» (7 березня 1962 року, вручення третьої золотої медалі «Серп і Молот»)^[56].
• Сталінська премія першого ступеня (31 грудня 1953 року) — «за розробку водневої бомби з багатошаровим зарядом та створення основ теорії цієї бомби»^[57].
• Ленінська премія (7 вересня 1956 року) — «за розробку фізичних принципів та теоретичних розрахунків виробу РДС-37»^[58].
• Медалі «За доблесну працю. На честь 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна», «Тридцять років з дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «Сорок років з дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «За доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.», «Ветеран праці», «За освоєння цілинних земель», «У пам'ять 800-річчя Москви»^[59][60].

8 січня 1980 указом Президії Верховної Ради СРСР позбавлений всіх державних нагород, у тому числі звань Героя Соціалістичної Праці^[61][62]. У той же день постановою Ради міністрів СРСР позбавлений звань лауреата Ленінської та Сталінської премій^[63][64]. Всі нагороди та документи до них здати відмовився^[63][65], а після повернення зі заслання відмовився від юридичного прийняття їх назад доти, доки не будуть звільнені всі політв'язні^[66][67]. У 2020 році у зв'язку зі століттям Сахарова було порушено питання про відновлення його у всіх нагородах та званнях^[68].

• 
  Копія Указу Президії ЗС СРСР від 4 січня 1954 року
• 
  Копія Указу Ради Міністрів СРСР від 7 вересня 1956 року
• 
  Указ про позбавлення Сахарова всіх нагород

• Премія Чино дель Дука (1974)^[69].
• Нобелівська премія миру (1975 рік)^[70].
• Премія Лео Сіларда (1983)^[71].
• Премія Томалла (1984)^[72].
• Медаль Елліота Крессона (1985)^[73].
• Великий хрест ордена Хреста Вітіса (8 січня 2003 року, Литва, посмертно)^[74].
• Знак «За заслуги перед кримськотатарським народом» (2016 рік, Україна, посмертно)^[75].
• Обраний членом Американської академії мистецтв і наук (1969)^[76]
• Обраний членом Національної академії наук (1973)^[77]
• Обраний член Американського філософського товариства (1978)^[78]

На його честь названо астероїд 1979 Сахаров^[79].

Вулиця Академіка Сахарова у містах Львів, Тернопіль, Одеса, Івано-Франківськ.

Вулиця Сахарова у містах Дніпро, Сімферополь, Кривий Ріг, Миколаїв, Коломия.

У серпні 1984 року в Нью-Йорку південно-західний кут перехрестя 67-ї вулиці та 3-ї авеню отримав назву «кут Сахарова — Боннер», а у Вашингтоні — площа, на якій розташоване радянське посольство, була перейменована на «площу Сахарова» (англ. Sakharov Plaza) (з'явилися на знак протесту американської громадськості проти утримання Андрія Сахарова та Олени Боннер у горьківському засланні).

У Єревані ім'ям Андрія Сахарова названо середню школу № 69 та площу, на якій йому встановлено пам'ятник.

Міст імені Андрія Сахарова між містами Арнем і Гюссен у Нідерландах.

У Ліоні є проспект Андрія Сахарова (фр. avenue Andrei Sakharov).

Площа Андрія Сахарова є у Вільнюсі (лит. Andrejaus Sacharovo aikštė), Лос-Анджелесі (англ. Andrei Sakharov Square), Нюрнберзі (нім. Andrej-Sacharow-Platz).

У Софії на його честь названо бульвар (болг. булевард «Академік Андрій Сахаров»).

• Особі академіка Сахарова присвячена картина «Saharov» італійського художника Вінцели (Vinzela))^[80].
• Відомі художні та скульптурні портрети Сахарова, створені Борисом Біргером, Габріелем Глікманом, Коліном Кемпбеллом, Оленою Мунц та іншими.
• У 1984 році американський режисер Джек Голд зняв біографічний фільм «Сахаров» (у головній ролі — Джейсон Робардс).
• У 1991 році режисерка Шері Джоунс зняла документальний фільм для PBS «У тіні Андрія Сахарова»^[81].
• У 2006 році вийшов фільм латвійської режисерки Інари Колмане «Мій чоловік Андрій Сахаров»^[82].
• У 2007 році англійський канал Бі-бі-сі випустив телефільм «Nuclear Secrets», де молодого Сахарова зіграв Ендрю Скотт.
• На честь вченого названо одного з головних персонажів серії комп'ютерних ігор S.T.A.L.K.E.R.
• Документальний серіал BBC «Друга російська революція» (1991).

Архів Сахарова (американська частина) був заснований в Університеті Брандейса в 1993 році^[83], а у 2004 році переведений в Гарвардський університет. У ньому зібрано документи КДБ щодо дисидентського руху. Більшість документів — листи керівників КДБ до ЦК КПРС про діяльність дисидентів та рекомендації щодо інтерпретації чи замовчування тих чи інших подій у засобах масової інформації. Документи архіву охоплюють період з 1968 по 1991 рік.

Документи з цього архіву були опубліковані у 2005 році видавництвом Yale University Press^[84]. Існує^[85][86] on-line версія: (зображення оригінальних сторінок та тексти в кодуванні Windows-1251, а також англійські переклади).

Російська частина архіву Сахарова заснована Міжнародною громадською організацією «Фонд Андрія Сахарова — Громадська комісія зі збереження спадщини академіка Сахарова». Офіційне відкриття архіву відбулось 21 травня 1994 року. Приміщення для архіву в будинку, де жив А. Д. Сахаров, надано урядом Москви Фонду Сахарова у безоплатне безстрокове користування^[87].

• Sakharov, Andrei (1974). Sakharov speaks. Collins and Harvill Press. ISBN 978-0-00-262755-9.
• Sakharov, Andrei (1975). My country and the world. Knopf. ISBN 978-0-394-40226-0.
• Sakharov, Andrei (1978). Alarm and hope. The world-renowned Nobel laureate and political dissident speaks out on human rights, disarmament, and détente. Knopf. ISBN 978-0-394-50369-1.
• Sakharov, Andrei (1982). Collected scientific works. Marcel Dekker Inc. ISBN 978-0-8247-1714-8.
• Sakharov, Andrei (1990). Memoirs. Knopf. ISBN 978-0394537405.
• Sakharov, Andrei (1991). Moscow and beyond: 1986 to 1989. Knopf Doubleday Publishing Group. ISBN 978-0-394-58797-4.
• Сахаров, Андрей (1996). Воспоминания. В 2 томах [Memoirs. In 2 volumes] (рос.). Т. 1. Moscow: Права человека. ISBN 978-5-7712-0011-8.
• Сахаров, Андрей (1996). Воспоминания. В 2 томах [Memoirs. In 2 volumes] (рос.). Т. 2. Moscow: Права человека. ISBN 978-5-7712-0026-2.

• Sakharov, Andrei (1968). Thoughts on progress, peaceful coexistence and intellectual freedom. Foreign Affairs Publishing Company. ISBN 978-0-900380-03-7.
• Sakharov; Andrei (22 липня 1968). Thoughts on progress, peaceful coexistence and intellectual freedom (PDF). The New York Times. Архів (PDF) оригіналу за 13 січня 2013.
• Sakharov, Andrei (Весна 1969). Here and there: the threat of nuclear war. American Scientist. 57 (1): 167—171. JSTOR 27828445.
• Sakharov, Andrei (1974). О письме Александра Солженицына "Вождям Советского Союза" [On Alexander Solzhenitsyn's "A Letter to the Soviet Leaders"] (рос.). New York: Khronika. OCLC 2326203.
• Sakharov, Andrei; Tverdokhlebov, Andrei; Albrecht, Vladimir (28 травня 1974). USSR. The chronicle of current events. Index on Censorship. 3 (3): 87. doi:10.1080/03064227408532355.
• Sakharov, Andrei (Листопад 1975). The need for an open world: Andrei Sakharov calls on scientists to intensify the campaign for a nuclear weapons ban and full disarmament. Bulletin of the Atomic Scientists: 8—9. doi:10.1080/00963402.1975.11458291.
• Sakharov, Andrei; Turchin, Valentin; Medvedev, Roy (6 червня 1970). The need for democratization. The Saturday Review: 26—27.
• Sakharov, Andrei; Turchin, Valentin; Medvedev, Roy (Літо 1970). An open letter. Survey: 160—170.
• Sakharov, Andrei (Літо 1972). Memorandum. Survey: 223—233.
• Sakharov, Andrei (Весна 1973). Statement by the Human Rights Committee. Survey: 271—273.
• Sakharov, Andrei (Грудень 1973). Interview with Swedish RTV. Index on Censorship. 2 (4): 13—17. doi:10.1080/03064227308532263.
• Sakharov, Andrei (Грудень 1973). The Deputy Prosecutor-General and I. Index on Censorship. 2 (4): 19—23. doi:10.1080/03064227308532264.
• Sakharov, Andrei (Грудень 1973). Press conference. Index on Censorship. 2 (4): 25—29. doi:10.1080/03064227308532265.
• Sakharov, Andrei (Грудень 1973). Reply to critics. Index on Censorship. 2 (4): 29—30. doi:10.1080/03064227308532266.
• Sakharov, Andrei (Січень–березень 1974). Reply to oppression. Rivista di Studi Politici Internazionali. 41 (1): 47—54. JSTOR 42733796.
• Sakharov, Andrei (21 березня 1974). How I came to dissent. The New York Review of Books. 21 (4).
• Sakharov, Andrei (13 червня 1974). In answer to Solzhenitsyn. The New York Review of Books. 21 (10).
• Sakharov, Andrei (Березень 1975). Sakharov's statement on Jackson amendment. Index on Censorship. 4 (1): 73—74. doi:10.1080/03064227508532405.
• Sakharov, Andrei (Червень 1976). Peace, progress and human rights. Index on Censorship. 5 (2): 3—9. doi:10.1080/03064227608532514.
• Sakharov, Andrei (9 лютого 1978). The death penalty. The New York Review of Books. 25 (1).
• Sakharov, Andrei (Лютий 1978). Letter from Sakharov and Meiman. Nature. 271 (5645): 499. Bibcode:1978Natur.271..499S. doi:10.1038/271499c0.
• Sakharov, Andrei (Осінь 1978). The human rights movement in the USSR and Eastern Europe: its goals, significance, and difficulties. Trialogue (19): 4—7, 26—27.
• Sakharov, Andrei (Грудень 1980). USSR: Sakharov's plea for poets. Index on Censorship. 9 (6): 64. doi:10.1080/03064228008533146.
• Sakharov, Andrei (Травень 1981). The responsibility of scientists. Nature. 291 (5812): 184—185. Bibcode:1981Natur.291..184S. doi:10.1038/291184a0. PMID 7231537.
• Sakharov, Andrei (Червень 1981). The social responsibility of scientists. Physics Today. 34 (6): 25—30. Bibcode:1981PhT....34f..25S. doi:10.1063/1.2914603. ISSN 0031-9228.
• Sakharov, Andrei (Жовтень 1981). The responsibility of scientists. Nature. 25 (10): 18—21. Bibcode:1981Natur.291..184S. doi:10.1038/291184a0. ISSN 0033-5002. PMID 7231537.
• Sakharov, Andrei (Осінь 1981). An autobiographical note. The Partisan Review: 511—513.
• Sakharov, Andrei (21 січня 1982). Letter to my foreign colleagues. The New York Review of Books. 28 (21).
• Sakharov, Andrei; Meiman, Naum (Березень–квітень 1982). The plight of Yuri Orlov. Harvard International Review. 4 (6): 50. JSTOR 42762207.
• Sakharov, Andrei (Літо 1982). An appeal. The Partisan Review: 480—482.
• Sakharov, Andrei (Червень 1983). A message from Gorky. Bulletin of the Atomic Scientists. 39 (6): 2—3. Bibcode:1983BuAtS..39f...2S. doi:10.1080/00963402.1983.11458999.
• Sakharov, Andrei (Літо 1983). The danger of thermonuclear war. An open letter to Dr. Sidney Drell (PDF). Foreign Affairs. 61 (5): 1001—1016. doi:10.2307/20041632. JSTOR 20041632. Архів (PDF) оригіналу за 16 березня 2016.
• Sakharov, Andrei (21 липня 1983). A reply to slander. The New York Review of Books. 30 (12).
• Sakharov, Andrei (1 березня 1984). A letter to my scientific colleagues. The New York Review of Books. 31 (3).
• Sakharov, Andrei (16 березня 1987). Of arms and reforms. Time.
• Sakharov, Andrei (13 серпня 1987). On accepting a prize. The New York Review of Books. 34 (13).
• Sakharov, Andrei (25 лютого 1988). A man of universal interests. Nature. 331 (6158): 671—672. Bibcode:1988Natur.331..671S. doi:10.1038/331671a0.
• Sakharov, Andrei (22 грудня 1988). On Gorbachev: a talk with Andrei Sakharov. The New York Review of Books. 35 (20).
• Sajarov, Andrei; Bonner, Elena (1989). Al simposio de Madrid sobre las relaciones comerciales y económicas Este-Oeste [Madrid symposium on East-West trade relations and economics]. Política Exterior (ісп.). 3 (12): 45—47. JSTOR 20642878.
• Sakharov, Andrei (17 серпня 1989). A speech to the People's Congress. The New York Review of Books. 36 (13): 25—26.
• Sakharov, Andrei (1990). We cannot do without nuclear power plants, but ... World Marxist Review. 33: 21—22. ISSN 0043-8642.
• Sakharov, Andrei (21 травня 1990). Sakharov: Sakharov and Solzhenitsyn: a difference in principle. Time.
• Sakharov, Andrei (21 травня 1990). Sakharov: years in exile. Time.
• Sakharov, Andrei (Липень 1999). Lecture in Lyons: science and freedom. Physics Today. 52 (7): 22—24. Bibcode:1999PhT....52g..22S. doi:10.1063/1.882746. ISSN 0031-9228.

• Премія імені Андрія Сахарова

• Ковпак Л. В. Сахаров Андрій Дмитрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 463. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• В. Дем'яненко. Сахаров Андрій Дмитрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.654 ISBN 978-966-611-818-2
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Сахаров Андрей Дмитриевич. Мир, прогресс, права человека. Статьи и выступления. — Ленинград : «Советский писатель». Ленинградское отделение, 1990. — 128 с. — (Новинка года) — Доп. тираж 200 000 прим. — ISBN 5-265-01645-7. (рос.)
• Сергій Грабовський. Андрій Сахаров: людина на всі часи // Український тиждень. — 2011. — 21 трав.