YaChudo

Сафлорит

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Сафлорит
Загальні відомості
Статус IMAчинний (успадкований, G)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
АбревіатураSaf[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Хімічна формулаCoAs₂ Редагувати інформацію у Вікіданих
Nickel-Strunz 8II/C.08[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Nickel-Strunz 102.EB.15a[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ідентифікація
Сингоніяромбічна сингонія Редагувати інформацію у Вікіданих
Вид симетріїмоноклінно-призматична Редагувати інформацію у Вікіданих
Просторова групакристалографічна група 14[5][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Густина7546,05 кілограм на кубічний метр[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Інші характеристики
Названо на честьzaffred[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Типова місцевістьDaniel mined[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Сафлорит у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Сафлорит[8] — мінерал, продукт випалення кобальтових руд. Синоніми: кобальтльолінгіт, руда залізно-кобальтова, залізо-кобальтовий колчедан.

Етимологія та історія

Мінерал вперше згадується в 1817 році в мінеральній системі Абраама Ґотлоба Вернера, який розділив білий спейзокобальт на волокнистий, щільний та в'язаний різновид.[9] Однак більш детальний опис його зовнішнього вигляду та поширення був відсутній. У тому ж році німецький мінералог Август Брайтгаупт опублікував нове видання «Довідника з мінералогії» Гофмана, в якому він надав детальний опис кольору, кристалічної форми та поведінки мінералу при розтріскуванні під назвою «променистий білий спейзокобальт», і назвав локацію знахідки - «Шахта Даніеля» поблизу Нойштедтеля (Шнееберг) (Рудні гори, Саксонія). Використовуючи тест з паяльною трубкою, він також зміг визначити, що променистий білий спейзокобальт має бути сполукою кобальту та арсену.[10] Однак точний хімічний аналіз був проведений лише в 1832 році німецьким хіміком Фрідріхом Штромайєром, який зміг встановити хімічний склад як CoAs₂.[11]

У 1835 році Брайтхаупт остаточно замінив попередню назву (спейзокобальт) на сафлорит, яка залишається актуальною й сьогодні.[12] Ця назва походить від його використання як синього пігменту для фарбування скла та емалі, який виробляли з кобальтових руд і називали Saflor або Safflor.

Оскільки сафлорит був відомий і визнаний як окремий мінеральний вид задовго до заснування Міжнародної мінералогічної асоціації (IMA), її Комісія з нових мінералів, номенклатури та класифікації (CNMNC) прийняла це позначення та називає сафлорит так званим «дідівським» (G) мінералом.[13] Скорочена назва (також мінеральний символ) сафлориту, яку також визнає IMA/CNMNC з 2021 року, — «Saf».

Типовий матеріал мінералу зберігається в колекції геологічних наук Технічної академії Фрайберга (TU-BA) у Фрайберзі під інвентарними номерами 3865 та 107586.[14]

Загальна характеристика

Хімічна формула: CoAs2. Теоретично сафлорит містить (%): Co — 28,23; As — 71,77. Однак у природному сафлориті невелика частина кобальту завжди заміщується залізом (до 15%) або нікелем через утворення твердого розчину з льолінгітом (FeAs2) та/або рамельсбергітом (NiAs2). Залізистий різновид сафлориту містить до 18 % FeO. Сингонія ромбічна. Кристали аналогічні арсенопіриту. Часто утворює зернисті, масивні та променисті аґреґати. Густина 7,0-7,3. Твердість 5,0.-5,5. Крихкий. Колір олов'яно-білий до свинцево-сірого. Риса сірувато-чорна. Блиск металічний. Непрозорий. Провідник електрики. Сильно анізотропний. Зустрічається в гідротермальних родовищах нікеле-кобальтової і срібло-нікеле-кобальтової формації. Належить до арсенідів природних. Рідкісний.

Асоціація: скутерудит, рамельсбергіт, нікелін, срібло, бісмут, льолінгіт.

Генезис

Сафлорит утворюється гідротермально на жилах середнього ступеня, де він зазвичай зустрічається в парагенезісі з іншими мінералами нікелю та кобальту, такими як льолінгіт, нікелін, рамельсбергіт та скутерудит. Сафлорит також може бути пов'язаний з самородним бісмутом та сріблом. Через повільне вивітрювання сафлорит поступово покривається рожевою кіркою еритриту (кобальтовий наліт).

Розповсюдження

У світі станом на 2025 рік задокументовано приблизно 370 знахідок сафлориту. Окрім типового місця знаходження, шахти Даніель, сафлорит був знайдений у багатьох інших шахтах у гірничодобувному районі Шнееберг та загалом у Саксонських Рудних горах.

Основні знахідки: Гессен, Саксонія (ФРН), Яхімов (Чехія), родов. Кобальт у пров. Онтаріо (Канада), Нордмаркене (Норвегія), у марокканській провінції Уарзазат (Ouarzazate Province). В Австрії сафлорит був знайдений у різних місцях, зокрема, у Каринтії, у Штирії, в тірольській долині Іннталь. У Швейцарії мінерал відомий з кантону Вале.

Інші місця, де було знайдено сафлорит, включають Аргентину, Австралію, Азербайджан, Болівію, Бразилію, Чилі, Китай, Еквадор, Францію, Грецію, Іран, Італію, Японію, Казахстан, Марокко, Мексику, Норвегію, Польщу, Румунію, Росію, Швецію, Словаччину, Іспанію, Південну Африку, Чехію, Англію у Великій Британії та кілька штатів США.

Сафлорит також був виявлений у зразках гірських порід зі Східно-Тихоокеанського підняття.

В Україні підтверджених описів знахідок на 2026 р. немає. У теоретичному плані він може бути очікуваний у нікель-кобальтових або арсенідних рудах Українського щита (де є Co-Ni мінералізації).

Різновиди

Різновиди:

  • сафлорит залізистий (різновид сафлориту, який містить до 18 % FeO).

Див. також

Примітки

  1. ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ Штрунц Г., Теннісон К. Mineralogische Tabellen : Eine Klassifizierung der Mineralien auf kristallchemischer Grundlage, mit einer Einfuhrung in die Kristallchemie — 8 — Лейпциг: Akademische Verlagsgesellschaft, 1982.
  4. ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  5. ↑ а б (unspecified title) — doi:10.3891/ACTA.CHEM.SCAND.25-0411
  6. ↑ (unspecified title) — doi:10.1063/1.4812323
  7. ↑ webmineral.com
  8. ↑ Г. Кульчицька, Д. Черниш, Л. Сєтая. Українська номенклатура мінералів / відп. ред. О. Пономаренко. — К. : Академперіодика, 2022. — С. 317. — ISBN 978-966-360-463-3.
  9. ↑ A. G. Werner: Abraham Gottlob Werner’s letztes Mineral-System. Aus dessen Nachlasse auf oberbergamtliche Anordnung herausgegeben und mit Erläuterungen versehen. Hrsg.: A. Breithaupt. Craz & Gerlach, Carl Gerold, Freyberg, Wien 1817, S. 25
  10. ↑ A. Breithaupt: C.A.S. Hoffmann’s Handbuch der Mineralogie. Vierten Bandes erste Abtheilung. Craz & Gerlach, Freiberg 1817, S. 181–182, Zweite Art. Strahliger Weisser Speiskobold
  11. ↑ Thomas Witzke: Die Entdeckung von Safflorit.
  12. ↑ J. F. A. Breithaupt: Ueber das Verhältniss der Formen zu den Mischungen krystallisirter Körper. In: Journal für Praktische Chemie. Band 4, 1835, S. 265
  13. ↑ Malcolm Back, Cristian Biagioni, William D. Birch, Michel Blondieau, Hans-Peter Boja und andere: The New IMA List of Minerals – A Work in Progress – Updated: November 2025.
  14. ↑ Catalogue of Type Mineral Specimens – S.

Література

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Сафлорит // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Сафлорит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
  • J. F. A. Breithaupt: Ueber das Verhältniss der Formen zu den Mischungen krystallisirter Körper. In: Journal für Praktische Chemie. Band 4, 1835, S. 249–271 (rruff.info [PDF; 1,8 MB; abgerufen am 22. Mai 2017]).
  • Hans Lüschen: Die Namen der Steine. Das Mineralreich im Spiegel der Sprache. 2. Auflage. Ott Verlag, Thun 1979, ISBN 3-7225-6265-1, S. 323, Speiskobalt.
  • Helmut Schröcke, Karl-Ludwig Weiner: Mineralogie. Ein Lehrbuch auf systematischer Grundlage. de Gruyter, Berlin; New York 1981, ISBN 3-11-006823-0, S. 264–266.
  • "Handbook of Mineralogy" https://www.handbookofmineralogy.org/pdfs/safflorite.pdf
  • Palache, C., H. Berman, and C. Frondel (1944) Dana's system of mineralogy, (7th edition), v. I, 307-309.
  • Radcliffe, D. and L.G. Berry (1968) The safHorite-loellingite solid solution series. Amer. Mineral., 53, 1856-1881.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).