Сарата

селище Сарата
Герб
Баптистська церква в центрі селища - колишня лютеранська церква
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Білгород-Дністровський район
Тер. громада	Саратська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA51040190010067512
Основні дані
Засновано	1822 (204 роки)
Статус	із 2024 року
Площа	5,01 км²
Населення	4159 (01.01.2022)[1]
Густота	908,2 осіб/км²;
Поштовий індекс	68202
Телефонний код	+380 4848
Географічні координати	46°01′23.5″ пн. ш. 29°39′47.3″ сх. д. / 46.023194° пн. ш. 29.663139° сх. д.
Висота над рівнем моря	9 м
Водойма	р. Сарата
Відстань
Найближча залізнична станція:	Сарата
До обл. центру:
- залізницею:	152 км
- автошляхами:	141 км
Селищна влада
Адреса	68200, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с-ще Сарата, вул. Крістіана Вернера, 84
Голова селищної ради	Райчева В. Д.
Карта
Сарата
Сарата
Сарата у Вікісховищі

Сара́та — селище в України, адміністративний центр Саратської селищної громади Білгород-Дністровського району Одеської області. До 2020 року — колишній адміністративний центр Саратського району.

Клімат помірно-континентальний, із м'якою зимою і жарким літом. Пересічна температура січня −2,5 °C, липня +25.0 °C. Період з температурою понад +10 °C становить 163 дні. Опадів 400—450 мм на рік, найбільша кількість опадів випадає в березні та вересні. Сніговий покрив нестійкий (висотою 10 — 15 см). Середньорічна загальна хмарність — 4,4 бали, максимум припадає на листопад (6,5), мінімум — на липень (0,2). Середня вологість повітря — від 58 % (липень) до 78 % (листопад).

Сарата заснована 1822 року пастором Іґнацом Ліндлем. 10 березня 1822 року І. Ліндль виїхав до нового місця проживання — Сарати. Слідом за ним приїхала і його паства. З листа одного з колоністів (від 27 травня 1822 року), опублікованого Г. Далтоном, відомо, що 1 квітня в Сарату прибуло 50 возів з переселенцями. До кінця 1822 року до Сарати переселилися ще 40 католицьких сімей з Баварії і стільки ж лютеран з Вюртемберга (за деякими відомостями до 10 000 чоловік). Кожна сім'я отримала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того колоністам видавалося по 2 тис. карбованців на сім'ю для спорудження жител і господарських приміщень, придбання худоби і реманенту. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків, а чоловіки — від рекрутської повинності.

Колонія була влаштована згідно з апостольськими заповідями. Все майно було спільним, панували принципи християнського комунізму. Життя колоністів протікало в обмеженому світі, де вчення І. Ліндля, церква, школа і громада були центрами духовного і соціального життя. Пієтисти прагнули відгородитися від решти «многогрішного зовнішнього світу», замкнутися в своїй громаді.

У 1823 році в Сараті була побудована перша школа, в якій навчалося 68 учнів. В 1840 році була побудована церква Євангельських християн на 515 сидячих місць. Це була єдина в Бессарабії церква, що мала орган. У 1844 році на кошти колоніста К. Ф. Вернера було збудоване перше на території Бессарабії педагогічне училище, в якому здобували освіту майбутні учителя для сільських церковно-парафіяльних шкіл німецьких колоній, а також писарі та землеміри. Згодом у Сараті з'явилася єврейська початкова школа, а у 1912 році — церковно-парафіяльна школа.

До початку XX століття Сарата набула статусу містечка та волосного центру Акерманського повіту Бессарабської губернії. Суттєво зросла чисельність населення. Якщо у 1856 році налічувалося 943 мешканця, то вже у 1890 році — 2500 осіб. У 1874 році був збудований паровий млин. У 1886 році введений в експлуатацію механічний завод, де працювало 140 робочих. На території міста діяв також чавунно-ливарний завод і фарбувальні майстерні.

У січні 1918 року румунські війська почали окупацію Бессарабії. 22-річна окупація наклала свій негативний відбиток на соціально-економічне життя краю. В школах навчання дітей всіх національностей велося тільки румунською мовою. 28 червня 1940 року Бессарабія була приєднана до України і в Сараті була встановлена радянська влада. Між урядами СРСР та Німеччини було досягнуто угоду про те, що німецьке населення може, виявивши на те бажання, вільно і безперешкодно виїхати на територію Німеччини. З Сарати виїхала 161 сім'я. В цей час у Сараті був організований колгосп «Червоний Жовтень», МТС, моторемонтний завод. Саратський завод сільгоспмашин, створений на базі ливарного заводу і механічної майстерні випускав віялки, виноградні преси. У 1940 році відкрито середню школу, лікарню на 50 ліжок.

Друга світова війна нанесла суттєві втрати для економіки міста. Після війни саратівці увічнили пам'ять полеглих у війні спорудженням пам'ятника на братській могилі та символічного кургану Слави.

У післявоєнні часи побудовані будівлі середньої школи та дитячого садку, кінотеатру, вузла зв'язку та держбанку, школа, лікарняний комплекс та інші громадські і виробничі приміщення, заасфальтовано дороги.

Статус селища міського типу Сарата набула відповідно з рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів від 2 січня 1957 року.

26 січня 2019 року Свято-Покровська громада УПЦ (МП) на чолі з настоятелем перейшла до Одеської єпархії Православної Церкви України^[2].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Саратського району, село увійшло до складу новоутвореного Білгород-Дністровського району^[3].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[4]:

Сарата розташована в аграрному регіоні: на базі колишніх колгоспів працюють 24 великих сільгосппідприємства різних форм власності, 168 фермерських господарств. Господарство багатогалузеве: вирощують зернові, виноград, технічні культури — соняшник, цукрові буряки. Завдяки тому, що щорічно підгодовується 90 відсотків посівних площ, урожаї зерна дуже високі — на рівні 42 центнерів з гектара. У заготівлі м'яса і молока чимала роль належить приватним господарствам.

Добре розвивається такий перспективний напрямок у тваринництві, як вівчарство: у господарстві «Надія» міститься стадо в 6000 голів. У Сараті діє винзавод, молокозавод, млин, елеватор і лісомеліоративна станція.

18 вересня 2018 року агрохімічна компанія Grossdorf у співробітництві з виробничо-комерційною фірмою «Тігос» відкрила виробництво рідких добрив^[5].

Сарата відвідується родичами колишніх німецьких колоністів. Проводяться тематичні семінари для туристів з Німеччини з відвідуванням місць колоністичної спадщини — будівля молитовного дому, Кірхи, пам'яток архітектури.

До 26 квітня 2022 року Сарата мала пряме і щоденне залізничне сполучення з Одесою, Ізмаїлом та Києвом.

У напрямку Сарата — Одеса існує автошлях міжнародного значення М15E87, у напрямку Арцизу — автошлях територіального значення Т 1627. Міжміська автостанція розташована за адресою: вул. полковника Віталія Гуляєва, 26.

В Сараті встановлені пам'ятники Тарасові Шевченку, засновнику Сарати пастору Іґнацу Ліндлю, меморіальна дошка в пам'ять померлих до 1940 року, що знаходиться на території Лютеранського кладовища. Пам'ятник В. І. Леніну був демонтований у часи боротьби з тоталітарними пам'ятками у лютому 2015 року. Неподалік від селища, обабіч автошляху з Одеси, розташований курган Слави — обеліск на честь захисників Сарати, що загинули в період з 1941 по 1945 роки.

В Сараті існує своє особисте свято — Храмовий день, котре проходить кожного року 1 жовтня, на честь засновника Сарати Пастира І. Ліндля відбувається парад, що проходить через усе місто. Парад супроводжується піснями та театралізованим дійством з сюжетами, взятими з Біблії. У цей день в Сараті проводяться лекції в музеї, будинку культури та в молитовному домі з історії заснування та розвитку Сарати починаючи з перших часів і закінчуючи сьогоденням. У 2012 році Сараті виповнилося 190 років.

На території Сарати діє один музей «Історико-Краєзнавчий» з фондами близько 5 тисяч експонатів, з них зараз виставлено близько 2000 експонатів. За профілем музей є історично-природничим, де виставлені колекції експонатів починаючи з доісторичних часів і закінчуючи сьогоденням.

• 7-річна музична школа, будинок мистецтв. Випускниками Саратської музичної школи є відомий в Україні баяніст Василь Радян, сучасний виконавець Міхаїл Буюклі, відомий на теренах Одеси й Одеської області. У будинку культури діють такі гуртки як: драматичний, естрадний, танцювальний, художнього читання, духового оркестру.
• Літературно-поетичний гурток — організатором якого є місцевий поет Микола Костюк.

У Сараті діють дві бібліотеки: бібліотека для дітей і Саратська районна бібліотека.

У Сараті ще за радянських часів збудований стадіон. У лютому 2012 року Саратська команда з футболу виборола Кубок губернатора й отримала грант на будівництво нового стадіону, який було урочисто відкрито 18 жовтня 2012 року.

У селищі Сарата існує волейбольний клуб. Волейбольна команда чоловіків селища Сарата багаторазовий чемпіон району. Волейбольна збірна Саратського району дворазовий бронзовий призер чемпіонату Одеського регіону.

У Сараті діють дві школи: середня школа для молодших класів (з 1 по 5 клас) та середня старша школа (з 5 по 11 клас). У школі викладають два заслужених вчителя України.

• Свято-Покровська церква ПЦУ
• Церква баптистів

З часів заснування Сарати, в селищі збереглась криниця, яку самотужки викопав пастир Іґнац Ліндль.

За допомогою обрізаних гілок верби на березі річки посеред селища ентузіаст Алім Білалов намагається врятувати водойму від замулення^[6].

У селища Сарата Білгород-Дністровського району є топонімічній родич в Карпатах — мальовниче село Сарата. Це одне з найвіддаленіших і найменш доступних поселень України^[7].

• Сирбу Дмитро Васильович (1994—2014) — солдат Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.
• Кривиденко Максим Ігорович — старший солдат ЗС України, учасник Революції Гідності, учасник російсько-української війни.
• Іммануель Вінклер (1886—1932) — пастор.
• Крістіан Фіс (1910—2001) — викладач, автор та засновник Бессарабського німецького краєзнавчого музею в Штутгарті.
• Алоїс Шерцінгер (1787—1864) — годинниковий майстер, капельмейстер та співзасновник німецького поселення Сарата.
• Хайнц Шех (нар. 1940) — німецький юрист та криміналіст.
• Супря́га Владисла́в (нар. 15 лютого 2000) — український футболіст, нападник клубу «Динамо» (Київ).
• Буюкли М. — лауреат національного конкурсу молодих виконавців, зараз працює на теренах Одещини.
• Радян В. — акордеоніст-виконавець, автор понад 50 обробок народних пісень для акордеона, вчитель саратської музичної школи, лауреат Всерадянського конкурсу акордеоністів 1988 року.
• Костюк М. — радянський поет, жив в Сараті, видав кілька збірок власних творів. Найвідомішою з них є «Сарата в серці моєму», став засновником та організатором спілки письменників Сарати та літературного гуртка, що діяв в будинку мистецтв Сарати.
• О. П. Карло — хірург, працював в саратській лікарні, врятував життя багатьом жителям Саратського району, пізніше був обраний депутатом сільської ради Сарати.
• Г. Я. Штрахов — слюсар, працював на заводі «Сільгосптехніки», учасник Другої світової війни, був нагороджений орденом Леніна та орденом трудового Червоного Прапора. Брав участь у реконструкції заводу після Другої світової війни, особисто зібрав 2 комбайни з деталей, знятих з захоплених у Другу світову війну німецьких танків.
• П. Узунов — історик, письменник. Автор книжки « У истоков Сараты», де описується історія Сарати від заснування і до 1940 року.
• С. Іванченко — місцевий журналіст смт Сарати, займається розробкою родоводу саратців, публікує різноманітні статті з історії Сарати та збирає біографічні данні її видатних мешканців.

• Географічна енциклопедія України: в 3-х томах / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — 547 с.
• Петренко Ю. А. Книга Памяти Украины: Одесская область Т.7 Савранский р-н. Саратский р-н. Тарутинский р-н. Татарбунарский р-н. Фрунзовский р-н. — Одесса.; Аспект.1995. — 735 с.
• В. А. Смолій. (голова) та ін. Енциклопедія історії України: Т. 7. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.
• А. Г. Топчиєв. Одесская область: Территориальная организация и структура хозяйства, концепция социально-економического развития. — Одесса.; Маяк,1991. — 312 с.
• А. П. Чередниченко. История городов и сёл Украины ССР, Одесска область. — К.; Ин-т истории АН УССР: Укр. Сов. Енциклопедія,1978. — 858 с.
• Енциклопедія Українознавства: В 10 т. — Гол. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк:.Молоде Життя, 1954—1989, C. 4078 Т.8. — 1976 с.
• САРАТА 1822—2007: До 185-річчя заснування: Бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Одес. облдержадмін.; Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського, Від. краєзнавч. л-ри і бібліографії; Сарат. централ. ра-йон. б-ка; Підгот.: Т.О. Андросова, Т.П. Рубаха; Ред. О.А. Таубеншлак; Відповід. за вип. Т.М. Полянко. — О., 2007. — 20 с. — (Міста і містечки Одещини; Вип. 5)

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Сарата на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• На Одещині впали два Леніна, ще двох демонтували
• 8 жовтня 2024 року селище Сарата відсвяткувало 250-річчя з дня народження свого засновника — пастора Ігнаца Ліндла, видатного діяча та неординарної особистості свого часу