YaChudo

Санторині

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Санторині
грец. Σαντορίνη
Місто Ія
Карта
Географія
36°25′0″ пн. ш. 25°26′0″ сх. д. / 36.41667° пн. ш. 25.43333° сх. д.
МісцерозташуванняСередземне море
АкваторіяЕгейське море Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівКіклади і Santorini archipelagod Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа73  км² 
Найвища точка567 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна
Греція Греція
РегіонПівденні Егейські острови
Адм. одиницяThira Municipalityd Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення15 400 (2021)
Вебсайтwww.thira.gr
Санторині. Карта розташування: Греція
Санторині
Санторині
Санторині (Греція)
Мапа
CMNS: Санторині у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Санторині (значення).

Санторині, або Санторин (грец. Σαντορίνη) — невелика група островів вулканічного походження у вигляді кільця в Егейському морі. Входить в архіпелаг Кіклади. Головний острів — Тира, або Фіра (грец. Θήρα), також називається за ім'ям всієї групи островів — Санторині (Санторин). Площа становить 76 км², довжина берегової лінії — 70 км. Також у групу входять острови: Тирасія, Палеа-Камені та Неа-Камені. Столиця острова знаходиться в місті Фіра, з населенням близько 1500 мешканців.

Природа

Санторіні — один із найвідоміших вулканічних центрів світу. Сучасний архіпелаг є залишком вулканічного острова, зруйнованого внаслідок колосального Мінойського виверження (близько 1600 року до нашої ери). Природа острова визначається гігантською кальдерою, заповненою морем, над якою височіють прямовисні кручі заввишки до 300 м, що демонструють різнокольорові шари базальтів, андезитів та білої пемзи. У центрі кальдери розташовані молоді вулканічні острови Неа-Камені та Палеа-Камені, де продовжується вихід термальних вод та сірчаних газів з фумарол.

Ґрунти Санторіні (вулканічний попіл, пемза та лава) бідні на органіку, але надзвичайно багаті на мінерали, що визначає специфіку флори. Рослинність острова сувора й ксерофітна. Тут немає природних лісів. Острів відомий своїми ендемічними дикими видами бобових та специфічною флорою лавових полів, де першими поселенцями є лишайники та рідкісні трави. Постійний дефіцит води змушує рослини поглинати вологу з нічного морського туману.

Історія

Розвалини базиліки Стоа в Античній Тері

Найдавніші мешканці Санторині оселилися тут близько 3000 р. до н. е. Вплив Мінойського Криту було встановлено під час розкопок на Акротирі, коли з-під великого шару вулканічного попелу з'явилось ціле поселення дво- та триповерхових будинків, прикрашених фресками, що нагадують настінний живопис мінойських палаців.

У цей період острів, мабуть, називався Стронгіла (Круглий) за свою форму, оскільки вулкан на той час ще не почав своєї руйнівної дії. Вулкан розташований на стику двох тектонічних плит — Африканської та Євразійської, що власне й призвело до виникнення вулканічних островів у цих областях і численних вивержень, у тому числі й на Стронгілі.

11 лютого 2025 року на Санторині стався землетрус магнітудою 5,3 бала. Він виявився найпотужнішим у серії поштовхів, що викликало занепокоєння.[1]

Катастрофічне виверження

Карта поширення тефри після мінойської виверження

Близько 1627 (±1 рік) року до н. е.[2] (за іншими даними — 1450 до н. е.[3]) відбулося катастрофічне виверження вулкана в центрі острова. Катастрофа супроводжувалася потужними землетрусами. Від древньої Стронгіли залишився тільки видимий нині півмісяць зі скелею 300-метрової висоти в західній частині і пологими пляжами у східній. Під час вибуху було викинуто близько 40 км3 породи (це удвічі більше, ніж під час виверження вулкана Кракатау 1883 року). За іншими даними, в повітря злетіло 80 км³ гірської породи.[4] Індекс вулканічної експлозивності (VEI) оцінюється у 6 балів[5], за іншими джерелами — в 7[6]. Висота газово-попільної колони плініанського виверження сягала середини стратосфери 38–39 км. Вибух вулкана Санторіні за потужністю дорівнював вибухові приблизно 200 тис. атомних бомб, скинутих на Хіросіму.[4] У результаті виникла кальдера діаметром 14 км і площею понад 80 км². Глибина моря в улоговині між островами сягає 400 м. Товща вулканічної тефри становить від 30 до 60 м біля підніжжя вулкана, а в радіусі 30 км вона сягає 5 м. Сліди санторінського попелу знайдено на острові Крит, у прибережних зонах Північної Африки (дельта Нілу) і Малої Азії.

Внаслідок утворення кальдери величезна хвиля цунамі, висотою до 200 м (за іншими даними — до 260 м[4]) накрила північне узбережжя Криту. Наслідком виверження та цунамі став початок занепаду Мінойської цивілізації (розкопки на о. Крит довели, що мінойська цивілізація існувала ще століття після виверження вулкана, оскільки деяка кількість будівель мінойської культури лежить над шаром вулканічного попелу).

Деякі наукові дослідження намагаються довести, нібито затонулий острів був так довго розшукуваною Атлантидою[7][8][9].

Населення

Населення острова в 2001 році становило 13 402 мешканців.[10]

Популяція муніципалітету разом із сусідніми островами, згідно з останнім переписом (2021), сягає понад 15 400 осіб. Це один із найвищих показників демографічного зростання в Греції, зумовлений світовою популярністю острова та масштабними інвестиціями.[11][12]

Великі населені пункти

  • Ія
  • Фінікія
  • Афінос
  • Камарі

Визначні місця

  • Залишки міста мінойської епохи на мисі Акротирі
  • Монастир Іллі Пророка (Профітіс Іліас)
  • Жіночий монастир Святого Миколая (Агіос Ніколаос)

Транспорт

Зв'язок з Санторині: літак з Афін, Міконоса, Родоса та Крита на Національний аеропорт Санторині, пором з Пірея, Кіклад та Крита. Влітку з Пірея та Іракліона (Крит) курсують швидкісні катамарани. Порт і місто Фіра з'єднує канатна дорога.

Галерея

  • Місто Фіра на Санторіні
    Місто Фіра на Санторіні
  • Червоний пляж Санторіні
    Червоний пляж Санторіні
  • Егейське море
    Егейське море
  • Басейн готелю «Carpe DIem» в селі Пиргос, Санторіні
    Басейн готелю «Carpe DIem» в селі Пиргос, Санторіні
  • Кальдери Санторіні, вид з міста Ія
    Кальдери Санторіні, вид з міста Ія

Панорама

Панорамний вид на головне місто Санторіні — Фіра

Примітки

  1. ↑ На Санторіні стався найпотужніший землетрус у "серії поштовхів". Архів оригіналу за 11 лютого 2025. Процитовано 11 лютого 2025.
  2. ↑ «Огляд і оцінка доказів дати виверження Тери» / під ред. Харді Д. A. та Ренфрю A. К. Тера і Егейський світ ІІІ: Матеріали третього міжнародного конгресу, Санторіні, Греція, 3-9 вересня 1989.Том. III «Хронологія» від-во (London: The Thera Foundation 1990) С.13-18 [Архівовано 12 лютого 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
  3. ↑ НА ПОДСТУПАХ К МИНОЙСКОЙ КУЛЬТУРЕ. Минойцы. Вулкан Санторин [Архівовано 26 серпня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ а б в Георгій Скарлато. Захоплююча географія. Навчальний посібник. — К.: Альтерпрес, 1998. — 414 с., іл. ISBN 966-542-036-4
  5. ↑ Мінойське виверження 1645 року до н. е. Архів оригіналу за 12 червня 2010. Процитовано 5 липня 2010.
  6. ↑ Santorini. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Процитовано 7 жовтня 2020. (англ.)
  7. ↑ Santorini Eruption (~1630 BC) and the legend of Atlantis [Архівовано 10 січня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
  8. ↑ Location hypotheses of Atlantis
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 березня 2009. Процитовано 24 серпня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 лютого 2011. Процитовано 15 квітня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Hellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results
  12. ↑ Greek Reporter: Population in Greece According to 2021 Census

Література

  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
  • Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551  с. (рос.)
  • Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
  • Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
  • Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
  • Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7

Посилання


Греція Це незавершена стаття з географії Греції.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).