YaChudo

Роберт Флорі

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Флорі.
Роберт Флорі
Ім'я при народженніфр. Robert Gustave Fuchsкод: fra підвищено до кода: fr
Дата народження14 вересня 1900[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняIX округ Парижа, Париж[2][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті16 травня 1979[1][2][…] (78 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце смертіСанта-Моніка, окр. Л.-Анджелес, Каліфорнія, США Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняМеморіальний парк «Форест-Ловн» (Голлівуд-Гілз) Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Франція
 США Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіяактор, кінорежисер, сценарист, письменник, кінопродюсер, журналіст, режисер Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 0282984 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Роберт Флорі у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Роберт Флорі (англ. Robert Florey, 14 вересня 1900, Париж  — 16 травня 1979, Санта-Моніка) — французько-американський режисер, сценарист, кіножурналіст і актор.

Флорі зняв понад 50 фільмів, найвідомішим із яких, ймовірно, є перший повнометражний фільм братів Маркс — Кокосові горішки (The Cocoanuts, 1929)[5]. Його спроба у жанрі горору в стилі Universal — Вбивства на вулиці Морг (Murders in the Rue Morgue, 1932) — вважається шанувальниками жахів яскравим прикладом впливу німецького експресіонізму. У 2006 році, коли його фільм Daughter of Shanghai (1937) був обраний до Національного реєстру фільмів США Бібліотекою Конгресу, його назвали «широко визнаним найкращим режисером, який працював у сегменті В-фільмів великих студій»[6].

Біографія

Ранні роки

Роберт Густав Фукс народився в Парижі та виріс поблизу студії Жоржа Мельєса[7]. У 1920 році почав працювати асистентом і масовкою у короткометражках Луї Фейяда[7].

У 1921 році Флорі вирушив до Голлівуду як журналіст журналу Cinemagazine. Працював директором із міжнародного PR для Дугласа Фербенкса та Мері Пікфорд, а також був європейським агентом з просування для Рудольфа Валентино[8]. Він працював асистентом режисера над фільмом Parisian Nights (1925), а також в MGM на стрічках The Masked Bride (1925), Витончений грішник (Exquisite Sinner, 1926), Барделіс Прекрасний (Bardelys the Magnificent, 1926), La Bohème (1926) і Чарівне полум'я (The Magic Flame, 1927). Також знімав кіножурнали в Нью-Йорку.

Першим режисерським проєктом Флорі став One Hour of Love (1927) для Tiffany Productions. Він також зняв The Romantic Age (1927) для Columbia і Face Value (1927) для Stirling Pictures. Був асистентом у фільмі Суперечлива жінка (The Woman Disputed, 1928). У 1927 році він виступив режисером і співавтором 27-хвилинного експериментального фільму Johann the Coffinmaker, який, за свідченнями, був знятий лише за 200 доларів у вільний від основної роботи час. Зйомки відбувалися вночі, тоді як вдень команда працювала над іншими проєктами. Ця авангардна стрічка була створена всього на трьох декораціях і вирізнялася численними трюковими ефектами[9].

У другій половині 1920-х років Флорі створив два експериментальні короткометражні фільми: The Life and Death of 9413: a Hollywood Extra (1928), знятий разом зі Славко Воркапичем, і Skyscraper Symphony (1929). Також режисував The Love of Zero (1928), Hello New York! (1928) з Морісом Шевальє, а також Pusher-in-the-Face (1929) за сценарієм і сюжетом Ф. Скотта Фіцджеральда, вперше опублікованим у журналі Woman's Home Companion[10].

Робота з Paramount

Як режисер, Роберт Флорі здобув репутацію митця, який поєднував авангардний експресіоністський стиль — особливо помітний у його ранній творчості — з ефективною та швидкою роботою в межах студійної системи, часто рятуючи проблемні проєкти. Одним із таких був фільм Hotel Imperial (1939), який він завершив після труднощів із попереднім виробництвом.

Працюючи на студії Paramount, Флорі зняв:

У 1930 році він поїхав до Англії, де зняв французький мюзикл The Road Is Fine, а також до Німеччини, де працював над My Wife's Teacher — іспанською мовною версією фільму Rendezvous. Перебуваючи в Німеччині, також зрежисував стрічку Love Songs (1930). У 1931 році спільно з Марком Аллегре зняв фільм Black and White з актором Ремю.

Вбивства на вулиці Морг та Франкенштейн

Флорі зробив важливий, хоча й неофіційний внесок у сценарій до фільму Франкенштейн (1931). Спочатку саме йому доручили режисуру цієї стрічки, і він навіть зняв проби з Белою Лугоші у ролі монстра. Проте студія Universal віддала проєкт Джеймсу Вейлу, який обрав на головну роль Бориса Карлоффа.

Натомість Флорі та Лугоші отримали інший проєкт — «Вбивства на вулиці Морг» (1932). Завдяки роботі оператора Карла Фройнда і складним декораціям, що відтворювали Париж XIX століття, Флорі зумів створити американську інтерпретацію німецького експресіонізму, подібну до фільму «Кабінет доктора Калігарі» (1920)[13][14][15].

Також у 1932 році він зняв The Man Called Back з Конрадом Найджелем для Tiffany Pictures та Those We Love з Мері Астор. У 1933 році написав сценарій до адаптації твору A Study in Scarlet.

Warner Bros.

Роберт Флорі продовжив свою кар'єру на студії Warner Brothers, де зняв низку B-фільмів, що відзначалися динамікою, характерною акторською грою та стислим виробничим циклом. Серед його стрічок того періоду:

Також Флорі неофіційно (без зазначення в титрах) працював над фільмом Go into Your Dance (1935) з Елом Джолсоном і Рубі Кілер, а в I've Got Your Number (1934) був асистентом режисера.

У межах виробництва фільму Oil for the Lamps of China (1935) провів зйомки на локаціях у Китаї[17][18].

Крім того, він зняв Going Highbrow (1935) з Ґаєм Кіббі, Don't Bet on Blondes (1935) з Ворреном Вільямом і молодим Ерролом Флінном та The Payoff (1935) з Джеймсом Данном.

Повернення в Paramount

Після періоду роботи на Warner Bros. Роберт Флорі повернувся на студію Paramount, де у 1935—1938 роках зняв низку жанрових стрічок, що вирізнялися швидким темпом, цинічною тональністю, похилими ракурсами (Dutch angles) та ефектним світлом.

Серед його фільмів цього періоду:

Також він виконав неофіційно (без зазначення в титрах) працював над фільмом Rose of the Rancho (1936).

У 1939—1940 роках Флорі зняв:

Columbia

У 1941 році Роберт Флорі перейшов на студію Columbia Pictures, де зняв:

Робота з Warner Bros.

Роберт Флорі повернувся до студії Warner Bros., де зняв шпигунський трилер Dangerously They Live (1941) з Джоном Гарфілдом, кримінальну драму Lady Gangster (1942) з Фей Емерсон, а також великий мюзикл The Desert Song (1943) з Деннісом Морганом.

На студії 20th Century Fox він працював асистентом режисера у фільмі Bomber's Moon (1943), а також зрежисував гангстерський фільм Roger Touhy, Gangster (1944) з Престоном Фостером. Для студії Republic зняв військову драму Man from Frisco (1944).

У квітні 1944 року Флорі зазнав опіків внаслідок загоряння його автомобіля[20][20]. Після одужання він знову працював на Warner Bros., де зняв воєнну драму God Is My Co-Pilot (1945) з Деннісом Морганом та психологічний трилер Danger Signal (1945) з Фей Емерсон і Захарі Скоттом[21].

Також неофіційно (незазначені в титрах) працював над стрічкою San Antonio (1945) з Ерролом Флінном та повернувся до жанру жахів із фільмом The Beast with Five Fingers (1946), який став класикою хорору.

У 1947 році був помічник режисера у Чарлі Чапліна під час зйомок фільму Мосьє Верду.

Фріланс-режисер

У період позастудійної роботи Флорі зняв:

Також він режисував:

  • The Crooked Way (1949) з Джоном Пейном,
  • The Vicious Years (1950),
  • Johnny One-Eye (1950) з Патом О'Браєном,
  • Charlie's Haunt (1950) з Едгаром Бергеном.

У 1951 році неофіційно знімав у фільмі Еррола Флінна The Adventures of Captain Fabian.

Робота на телебаченні (1951—1966)

У 1951 році Роберт Флорі став одним із перших кінорежисерів, які перейшли працювати на телебачення, і залишався в цій сфері понад десять років. За 16 років він зняв 195 епізодів різних серіалів, серед яких Шоу Лоретти Янг (1953—1954), Сутінкова зона (1959—1964), Альфред Хічкок представляє (1961—1962)[8][23].

Літературна творчість

Він також написав низку книг, серед яких Pola Negri (1927), Charlie Chaplin (1927), Hollywood d'hier et d'aujourd'hui (1948), La Lanterne magique (1966) та Hollywood année zéro (1972).

Визнання

У 1950 році за внесок у кінематограф Флорі був удостоєний звання кавалера Ордена Почесного легіону[24]. У 1954—1960 роках чотири рази номінувався на премію Гільдії режисерів Америки за телережисуру, здобувши нагороду один раз — у 1954 році.

Його трилер Daughter of Shanghai (1937) з Анною Мей Вонг у головній ролі був включений до Національного реєстру фільмів США у 2006 році[6].

Особисте життя та смерть

Флорі був одружений двічі — перший шлюб тривав з 1928 до 1936 року[25]. Вдруге він одружився з Вірджинією Флорі, яка прожила до 2000 року[8]. Дітей подружжя не мало.

Роберт Флорі помер 16 травня 1979 року в Санта-Моніці, Каліфорнія, США. Похований разом із другою дружиною на цвинтарі Форест-Лон, у Лос-Анджелесі[8].

Примітки

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #12757820X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Archives de Paris
  5. ↑ Chaillet, Jean-Paul (9 липня 2018). Filmmakers' Autobiographies: Robert Florey. Процитовано 10 вересня 2020.
  6. ↑ а б Librarian of Congress Adds Home Movie, Silent Films and Hollywood Classics to Film Preservation List (Пресреліз). Library of Congress. 27 грудня 2006. Процитовано 4 серпня 2020.
  7. ↑ а б Jan-Christopher Horak. Lovers of cinema: the first American film avant-garde, 1919—1945. p. 95.
  8. ↑ а б в г Services Today for Robert Florey, 79, Film Director. Los Angeles Times. 18 травня 1979. с. F20. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  9. ↑ Workman, Christopher; Troy Howarth (6 грудня 2016). Tome of Terror: Horror Films of the Silent Era. Midnight Marquee Press. с. 313. ISBN 978-1936168-68-2.
  10. ↑ Bibliography of the Short Stories of F. Scott Fitzgerald. freepages.rootsweb.com. Процитовано 13 вересня 2022.
  11. ↑ Getting Into Hollywood: Linder's Studio. Author of Several Books. The New York Times. 16 грудня 1928. с. X5. Процитовано 12 лютого 2025 — через Internet Archive.
  12. ↑ Florey Does Fast Moving Jazz Comedy. The Washington Post. 22 грудня 1929. с. 48. Процитовано 12 лютого 2025 — через Internet Archive.
  13. ↑ Hughes, Maud (May 21, 1932). «Murders in the Rue Morgue» (director: Robert Florey), Universal. Picture Show; London. Vol. 27, Iss. 681: 7.
  14. ↑ Weird Films: Character Changes in 'Rue Morgue'. The New York Times. 10 січня 1932. с. X6.
  15. ↑ Wood, Robin (Липень–серпень 1978). Return of the Repressed. New York. Т. 14, № 4. с. 25—32, 80.
  16. ↑ Warners Open Busy Program: Largest Outlay in Eight-Year Period Awaits Camera Multi-Starred Musical to Be First Film Started Season's Production Plans Include Sixty Features. Los Angeles Times. 7 червня 1933. с. A8. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  17. ↑ Bedside (First National). Director: Robert Florey Picture Show; London, Vol. 31, Iss. 797, (August 11, 1934): 19.
  18. ↑ Shaffer, George (11 червня 1934). Bribes Chinese with Pictures of Film Stars. Chicago Daily Tribune. Hollywood, California (опубліковано 12 червня 1934). с. 17. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  19. ↑ Churchill, Douglas W. (26 грудня 1941). News of the Screen: Martha Scott Borrowed by Columbia for Role in 'They Dare Not Love'--Two Swedish Films Open Here. The New York Times. Hollywood, California (опубліковано 27 грудня 1940). с. A22. Процитовано 12 лютого 2025 — через Internet Archive.
  20. ↑ а б Allies Capture Jap Positions Near Kohima. Los Angeles Times. 29 квітня 1944. с. 2. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  21. ↑ Schallert, Edwin (17 січня 1945). Teresa Wright Mulls Return to Footlights: Scott, Bennett Cast as Rivals; Terry 'Scandals' Lead; Barr Set as Villain. Los Angeles Times. с. 8. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  22. ↑ Schallert, Edwin (3 червня 1947). Drama and film: O'Keefe Star of 'T-Man; England Gets 'Escape'. Los Angeles Times. с. 11. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  23. ↑ Swirsky, Sid (16 серпня 1953). Movie Directors Urged to Add Their Talents to Television. Los Angeles Times. с. D11. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  24. ↑ French Award Announced for Director Florey. Los Angeles Times. 9 лютого 1950. с. A12. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.
  25. ↑ Rift Laid to Temperament: Suit Planned by Wife of Veteran Director. Los Angeles Times. 4 серпня 1936. с. A2. Процитовано 12 лютого 2025 — через Newspapers.com.

Джерела

  • Koszarski, Richard. 1976. Hollywood Directors: 1914—1940. Oxford University Press. Library of Congress Catalog Number: 76-9262.
  • Taves, Brian (1986). Robert Florey, The French Expressionist. Scarecrow Press. ISBN 978-0-8108-1929-0.

Посилання


Кінематографіст Це незавершена стаття про кінематографіста чи кінематографістку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).