YaChudo

Рене Юіґ

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

Рене Юіґ
фр. René Huyghe Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдоMaiastra[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився3 травня 1906[2][5][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Аррас[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер5 лютого 1997[2][3][…] (90 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Париж[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьмистецтвознавець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materПаризький університет, Луврська школа і lycée Micheletd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[3][8] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКолеж де Франс[9] і Лувр[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоФранцузька академія (5 лютого 1997)[11], Національна академія художніх мистецтв Аргентиниd і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаMember of the Académie françaised[11] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиFrançois-Bernard Huyghed Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
великий офіцер ордена Почесного легіону Національний орден за заслуги в званні Великого Хреста

премія Еразма (1966)

Конкур женераль

Prix Eugène-Carrièred (1953)

Broquette-Gonin prized (1956)

Рене Юіґ (фр. René Huyghe ; 3 березня 1906, Аррас — 5 лютого 1997, Париж) — французький мистецтвознавець, хранитель музейної колекції Лувру (1927—1950), професор Колеж де Франс, член Французької Академії (з 1960 року).

Біографія

Рене Юіґ народився 3 березня 1906 року у французькому місті Аррас. У 1914 році родина переїхала до Парижа. Підлітком Рене багато часу проводив у музеях, самостійно вивчаючи живопис. Його улюбленими авторами стають Кант і Берґсон, під впливом яких у 1921 році він формулює власний погляд на психологію мистецтва, яку розвиватиме все своє життя. По закінченні ліцею Людовика Великого, вступив до Сорбонни на філологічний факультет і в Школу Мистецтв при Луврі.

У 1927 році Рене розпочав свою кар'єру в Луврі хранителем колекції та редактором архітектурного журналу. Серед його улюблених художників — Теодор Руссо та Якоб ван Рейсдал. У 1930 році Рене Юіґ організував першу ретроспективну виставку робіт Делакруа, що стала першою виставкою такого масштабу, створеної національним музеєм, згодом провів виставку шедеврів французького живопису в Лондоні, перевіз картини імпресіоністів із Люксембургу до Лувру. У ці роки під його керівництвом виник Реставраційний відділ картин з музеїв Франції. Паралельно з музейною діяльністю Рене Юіґ видавав журнал «L'amour pour l'art» (1930), в якому публікував репродукції картин з описами, та журнал «Quadriga» (1945).

У роки Другої світової війни Рене Юіґ брав активну участь в евакуації шедеврів музею до замків Провансу. Після війни повернувся до Лувру й далі працював над переплануванням музейної експозиції, організовуючи зали у відділі живопису за тематиками.

У 1950 році очоливши кафедру психології пластичних мистецтв у Колеж де Франс, Рене Юіг залишив свою посаду в Луврі. 1991 року його лекції будуть видані під заголовком «Психологія мистецтва».

3 червня 1960 року його обирають до Французької академії на місце Роберта Кемпа. 1966 року Юіґ здобув Премію Еразма Роттердамського. Рене Юіґ далі активно працював як член різних реставраційних комісій і як президент Художньої ради Національних музеїв. З 1974 року обійняв посаду директора Музею Жакмар-Андре.

Також Рене Юіґ відомий як основоположник Міжнародної федерації фільмів про мистецтво. Серед перших почав знімати фільми про мистецтво, зокрема про Рубенса.

Доробок

Рене Юіґ написав понад 50 праць, які відрізняються глибоким знанням як античної, так і сучасної історії мистецтва, особливо живопису («Історія Сучасного Мистецтва», 1935; «Імпресіонізм», «Символізм»), а також розуміння життя форм і функцій мистецтва. Останні розглядаються як з погляду історії та естетики, а й соціології з психологією. Наприклад, у книзі «Діалог з видимим» (1955) він наголошує на першості візуальних образів у західних цивілізаціях, які є «цивілізаціями образів», Відходячи від цієї тези, він пропонує нове прочитання художніх творів. У книзі «Мистецтво і душа» (1960) він виступає проти суто формального підходу до процесу вивчення мистецтва, повертаючи йому виразну функцію комунікативного акту зі світом та здатність відображення соціальних та моральних перетворень.

Праці

  • Histoire de l'art contemporain (Alcan, 1935)
  • Cézanne (Plon, 1936)
  • L'univers de Watteau, dans Hélène Adhémar, Watteau: sa vie, son œuvre Catalogue des peintures et illustration (P. Tisné, 1950)
  • La Peinture d'Occident Cent chefs-d'œuvre du musée du Louvre (Nouvelles éditions françaises, 1952)
  • Dialogue avec le visible (Flammarion, 1955)
  • L'Art et l'Homme, Vol I (editor) (Larousse, 1957) Vol II (1958) Vol III (1961)
  • Ван Гог. М: Слово, 1995 (перше видання — Van Gogh (Flammarion, 1958)).
  • L'Art et l'Homme (Flammarion, 1960)
  • Delacroix ou le Combat solitaire (Hachette, 1964)
  • Les Puissances de l'image (Flammarion, 1965)
  • Sens et destin de l'art (Flammarion, 1967)
  • L'Art et le Monde moderne (ed. with Jean Rudel) 2 volumes (Larousse, 1970)
  • Formes et Forces (Flammarion, 1971)
  • La Relève du Réel, la peinture française au XIX siècle, impressionnisme, symbolisme (Flammarion, 1974)
  • Ce que je crois (Grasset, 1974)
  • La nuit appelle l'aurore, dialogue orient-occident sur la crise contemporaine (with Daisaku Ikeda) (Flammarion, 1976)
  • La Relève de l'Imaginaire, la peinture française al XIX siècle, realisme et romantisme (Flammarion, 1981)
  • Les Signes du temps et l'Art moderne (Flammarion, 1985)
  • Se perdre dans Venise (з Marcel Brion) (Arthaud, 1987)
  • Psychologie de l'art, résumé des cours du Collège de France (Le Rocher, 1991)

Примітки

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).