Редут

Редут
Редут у Вікісховищі

Реду́т (фр. redoute — «укриття, опорний пункт») — фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов'язково) земляне, з валом та ровом, призначене для самостійної оборони^[1][2]. Будувався частіше всього в формі чотирикутника, хоча існували і п'яти- та шестикутові редути. Зазвичай мав в довжину 50–200 кроків, залежно від чисельності гарнізону, що нараховував 200–800 чоловік.

Редут складався із зовнішнього рову і валу зі земляним ступенем. Вал утворював чотири фаси: фронтовий, два бокових і горжевий (з тильної сторони), причому за останнім встановлювали насип (траверс) для обстрілу ворога, якщо він намагатиметься використати прохід.

Редути відомі з XVI століття, широко використовувались в XVII–XIX століттях в ролі опорних пунктів. Входили в склад прикордонних укріплень Російської імперії. Петро I одним з перших успішно застосував систему редутів в польовій битві (див. Полтавська битва). В російсько-японській війні застосовувались в польових укріпленнях позицій.

Редути втратили своє значення на початку Першої світової війни через велику уразивість від вогню артилерії.

• Фортеця
• Бастіон
• Равелін
• Каземат
• Пунт (фортифікація)
• Редут (АТО); Блокада окупованих територій Донецької та Луганської областей

• 
  Полтава. Редут.
• 
  Редут у Котці, Фінляндія

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., К., 1979.
• Пірко В. О. Оборонні споруди…/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.
• Редут // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

• Редут // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 167. — ISBN 978-966-7407-83-4.