YaChudo

Ракель Дінк

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Ракель Дінк
Народилася1959 Редагувати інформацію у Вікіданих
Силопі, Ширнак, Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьвірмени[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьправозахисниця Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовтурецька і вірменська Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зГрант Дінк[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (3 Редагувати інформацію у Вікіданих)Arat Dinkd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

prix pour la prévention des conflits de la Fondation Chiracd (2017)

Ракель Дінк (тур. Rakel Dink; нар. 1959, Силопі, Туреччина) — турецько-вірменська правозахисниця[2], голова Фонду Гранта Дінка.

Вона є останньою представницею вірменського племені варто, що осіло у Джизре[3]. Ракель — вдова Гранта Дінка, турецького журналіста та правозахисника вірменського походження, якого убили 19 січня 2007 року[2].

Вона виросла в вірменському притулку Камп Армен у Тузлі та протягом багатьох років працювала його керівником. Пізніше здобула широку популярність завдяки своїй промові на похороні чоловіка. Її фраза: «Нічого не можна домогтися, не поставивши під сумнів темряву, яка перетворює немовля на вбивцю», — була тепло зустрінута громадськістю та опублікована у ЗМІ[4][5]. Після вбивства Гранта Дінка вона зайнялася правозахисною діяльністю і з 2007 року очолює Фонд Гранта Дінка[6].

Біографія

Народилася 1959 року в Йолагзи, Силопі[7]. Вона — друга дитина вождя племені варто[2] Сіямента Ягбасана (Вартаняна) та його дружини Делаль[7].

1915 року вірменське плем'я варто отримало наказ про депортацію, але у дорозі на них напали, вони сховалися на горі Джуді за допомогою арабського мусульманського племені таянлар і прожили там 25 років[2][7]. Через 25 років, після Другої світової війни, плем'я переїхало до Джизре. Там вони зазнали асиміляції серед курдського населення, почали говорити в основному курдською мовою і провадити християнські богослужіння курдською[2][4]. Провівши якийсь час у кочових наметах, плем'я оселилося у селі Варто, нині званого Йологзи. 1978 року члени племені переїхали до Стамбула[8], а пізніше, у 1980-х роках, — в Бельгію і Францію. 2004 року у Брюсселі помер батько Ракель, Сіямент. Ракель Дінк — остання представниця племені на території Туреччини[7].

Ракель виросла в селі Варто і 1967 року втратила матір, коли їй було 8 років. Батько відвіз її разом з іншими дітьми (всього 12 осіб) до Стамбула під час візиту вірменського протестантського проповідника Гранта Гюзеляна (також знаного як Кючюкгюзелян), який займався програмою розміщення анатолійських вірмен у Стамбулі[7]. Ракель Дінк була у другій групі, відправленій до міста[7][9]. 1968 року вона приїхала до Стамбула з двома братами і її розмістили у вірменському притулку Камп Армен в Тузлі. Влітку вона жила в Тузлі, а взимку її переводили до притулку Гедікпаша. Ракель, яка не знала на той момент інших мов, крім курдської, вивчила в Стамбулі турецьку та вірменську. Вона закінчила вірменську початкову школу Інсірдібі в Гедікпаші. Оскільки вона була офіційно зареєстрована як громадянка Туреччини, подальше відвідування вірменської школи стало для неї неможливим[2]. Після того як батько заборонив їй відвідувати турецьку школу після п'ятого класу, вона опинилася поза системою формальної освіти і навчалася приватним чином у притулку Гедікпаша[2].

Пізніше вона познайомилася з Грантом Дінком в вірменському дитячому таборі в Тузлі і вийшла за нього заміж 19 квітня 1976 року[2]. 23 квітня 1977 року відбулося вінчання у церкві[4]. У пари народилося троє дітей: Делаль (1978), Арат (1979) і Сера (1986).

1979 року директора табору в Тузлі Гюзеляна заарештували[7] і Ракель Дінк разом з чоловіком стала керувати вірменським дитячим табором[2][10].

19 січня 2007 року її чоловіка, Гранта Дінка, вбили, коли він повертався до редакції газети «Агос»[11]. Похорон Гранта Дінка відбувся 23 січня 2007 року, в них взяла участь величезна кількість людей[12]. Ракель Дінк виступила на церемонії з промовою[13].

Ракель Дінк є президентом Фонду Гранта Дінка, створеного 2007 року для розвитку культури діалогу, миру та співпереживання, щоб зберегти ідеї та дух Гранта Дінка заради більш справедливого та вільного світу[14][15].

Примітки

  1. ↑ а б https://auroraprize.com/fr/stories/detail/premium/9123/rakel-dink
  2. ↑ а б в г д е ж и к Rakel Dink. alumni.sabanciuniv.edu (Turkish) . Университет Сабанджи. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  3. ↑ Kumkapı'da balıkçı sepetinde bulundu, yetimhaneye verildi 'Dilim giderim dese de adımlarım gitmek istemiyor' derdi. Radikal (Turkish) . radikal.com.tr. 20 січня 2007. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  4. ↑ а б в Erguvanlarla başlamıştı bu büyük aşk bir caninin kurşunuyla yarım kaldı. Hürriyet (тур.). hurriyet.com.tr. 28 січня 2007. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  5. ↑ Bebekten katil yaratmak... Hürriyet (Turkish) . hurriyet.com.tr. 19 квітня 2007. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  6. ↑ Kurumsal Yapı. www.hrantdink.org. Hrant Dink Foundation website. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 10 грудня 2016.
  7. ↑ а б в г д е ж Acı acı ağlıyorum. Cumhuriyet (тур.). cumhuriyet.com.tr. 23 квітня 2015. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  8. ↑ Rakel Dink: Karanlığın başı devlet anlayışı. ntv.com.tr. Ntv.com.tr. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 10 грудня 2016.
  9. ↑ Güneydoğu Anadolu'dan Avrpa'ya Ermeni Aşireti Varto'nun Hikayesi. akunq.net. Batı Ermenistan ve Batı Ermenileri Sorunları Araştırma Merkezi sitesi, 17 Ocak 2011. Архів оригіналу за 20 Грудень 2016–12–20. Процитовано 10 грудня 2016. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2016-12-20? (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  10. ↑ Tuzla Ermeni Çocuk Kampının İzleri. Bianet (тур.). bianet.org. 7 лютого 2001. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  11. ↑ Gazeteci Hrant Dink silahlı saldırıda öldü. Hürriyet (тур.). hurriyet.com.tr. 19 січня 2007. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  12. ↑ Türkiye Evladını Böyle Uğurladı. www.gazetevatan.com. Vatan. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 10 грудня 2016.
  13. ↑ Dink'i on binler uğurladı. BBC Türkçe (тур.). bbc.co.uk. 23 січня 2007. Процитовано 8 грудня 2016.
  14. ↑ Sınırların ötesinde (PDF). armtr-beyondborders.org. Ermenistan-Türkiye Normalleşme Süreci Destek Programı. Архів оригіналу (PDF) за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  15. ↑ Hrant Dink Ödülü bu akşam sahiplerini buluyor. T24 (тур.). t24.com.tr. 22 вересня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).