YaChudo

Радій-226

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Радій-226

Загальні відомості
Назва, символ Радій-226,226Ra
Нейтронів 138
Протонів 88
Властивості ізотопа
Період напіврозпаду 1600 ± 7 років[1]
Атомна маса 226,0254098(25)[2] а.о.м
Спін 0+[1]
Дефект маси 23 669,1(23)[2] кеВ
Канал розпаду Енергія розпаду
α-розпад 4,87062(25)[2] МеВ
14C

Ра́дій-226 (англ. radium-226) — радіоактивний нуклід хімічного елемента радію з атомним номером 88 і масовим числом 226. Про відкриття нового радіоактивного елемента «радію» в урановій смолці (пізніше з'ясувалося, що це був саме радій-226) повідомили 26 грудня 1898 року П. Кюрі і М. Склодовська-Кюрі спільно з Г. Бемоном[3][4].

Належить до радіоактивного сімейства урану-238 (так званий ряд урану-радію).

Активність одного грама цього нукліда становить приблизно 36,577 ГБк. Значення позасистемної одиниці вимірювання активності кюрі (3,7 × 1010 Бк) спочатку було визначено як радіоактивність еманації радію (тобто радону-222), що перебуває в радіоактивній рівновазі з 1 г 226Ra[5].

Утворення та розпад

Радій-226 безпосередньо утворюється в результаті α-розпаду нукліда 230Th (період напіврозпаду становить 75 380(30)[1] років):

90 230 T h → 88 226 R a + 2 4 H e . {\displaystyle \mathrm {{}_{90}^{230}Th} \rightarrow \mathrm {{}_{88}^{226}Ra} +\mathrm {{}_{2}^{4}He} .}

Крім того, радій-226 утворюється під час β−-розпаду нукліда 226 Fr (період напіврозпаду 49(1) с, енергія розпаду 3700(100) кеВ) та здійснення ε-захоплення нуклідом 226Ac (енергія розпаду 1113(5) кеВ):

87 226 F r → 88 226 R a + e − + ν ¯ e ; {\displaystyle \mathrm {^{226}_{87}Fr} \rightarrow \mathrm {^{226}_{88}Ra} +e^{-}+{\bar {\nu }}_{e};}
89 226 A c + e − → 88 226 R a + ν e . {\displaystyle \mathrm {^{226}_{89}Ac} +e^{-}\rightarrow \mathrm {^{226}_{88}Ra} +{\nu }_{e}.}

Радій-226 зазнає α-розпаду, в результаті розпаду утворюється нуклід 222Rn, також відомий як радіоактивний газ радон або еманація радію (виділяється енергія 4870,62(25) кеВ):

88 226 R a → 86 222 R n + 2 4 H e , {\displaystyle \mathrm {^{226}_{88}Ra} \rightarrow \mathrm {^{222}_{86}Rn} +\mathrm {^{4}_{2}He} ,}

енергія випромінюваних α-частинок 4784,3 кеВ (у 94,45 % випадків) та 4601 кеВ (у 5,55 % випадків), при цьому частина енергії виділяється у вигляді γ-кванта (у 3,59 % випадків відбувається випромінювання γ-кванта з енергією 186,21 кеВ)[6].

Зі вкрай низькою ймовірністю (2,6(6) × 10−9 %) радій-226 зазнає кластерного розпаду з вильотом ядра вуглецю-14 та утворенням ядра свинцю-212:

88 226 R a → 82 212 P b + 6 14 C . {\displaystyle \mathrm {^{226}_{88}Ra} \rightarrow \mathrm {^{212}_{82}Pb} +\mathrm {^{14}_{6}C} .}

Отримання

Радій-226 у вигляді його солей виділяють як побічний продукт переробки уранових руд із використанням методів осадження, дробової кристалізації та йонного обміну. Металевий радій-226 отримують електролізом розчину хлориду радію-226 на ртутному катоді, а також відновленням його оксиду металевим алюмінієм під час нагрівання у вакуумі[3].

Застосування

  • У геохімії радій-226 (і радій-228) використовують як індикатори змішування та циркуляції вод океанів[3].
  • Радій-226 застосовують як джерело альфа-частинок у радій-бериллієвих джерелах нейтронів.
  • У медицині радій-226 використовують як джерело радону (для радонових ванн), а також раніше використовували (зараз не використовують через дуже високу радіотоксичність) у деяких видах радіотерапії, наприклад у брахітерапії .
  • До 1970-х років солі радію-226 входили до складу світломаси постійної дії (СПД), яку застосовували в світних шкалах різних приладів.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Audi G., Kondev F. G., Wang M., Huang W. J., Naimi S.. The Nubase2016 evaluation of nuclear properties : [англ.] // Chinese Physics C. — 2017. — Vol. 41, no. 3. — С. 030001-1—030001-138. — Bibcode: 2017ChPhC..41c0001A. — doi:10.1088/1674-1137/41/3/030001.
  2. ↑ а б в Audi G., Wapstra A. H., Thibault C. The AME2003 atomic mass evaluation (II). Tables, graphs, and references. // Nuclear Physics A. — 2003. — Vol. 729. — P. 337—676. — Bibcode:2003NuPhA.729..337A. — DOI:10.1016/j.nuclphysa.2003.11.003.(англ.)
  3. ↑ а б в Химическая энциклопедия: в 5 т / Редкол.:Зефиров Н. С. (гл. ред.). — М. : Большая Российская энциклопедия, 1995. — Т. 4. — С. 153—154. — 20000 прим. — ISBN 5-85270-092-4.
  4. ↑ Вдовенко В. М., Дубасов Ю. В. Аналитическая химия радия. — Л. : Наука, 1973. — С. 8. — (Аналитическая химия элементов) — 2100 прим.
  5. ↑ Мухин К. Н. Ч. I. Свойства нуклонов, ядер и радиоактивных излучений // Экспериментальная ядерная физика. Кн. 1. Физика атомного ядра. — 5-е изд. — М. : Энергоатомиздат, 1993. — С. 173—174. — 1200 прим. — ISBN 5-283-04080-1.
  6. ↑ Властивості 226Ra на сайті IAEA (International Atomic Energy Agency)[недоступне посилання з Июнь 2019]

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).