Під дзвони
«Під дзвони» — тип православної церкви, молитовне приміщення якої увінчується не барабаном з куполом, а дзвіницею з відкритими дзвонами[1], тобто дзвіничний ярус розташований просто над центральною частиною будови, у її вертикальній осі. Особливо поширені храми цього типу на території Росії, де щодо них вживається церковнослов'янський за походженням термін «иже под колоколы» («що під дзвонами»)[2][3][4].
Отримав поширення в російській архітектурі в XV — першій половині XVI століття. Вважається, що церкви «під дзвони» — властиві лише Московській Русі споруди, що не мають аналогів на Заході[5]. Першою будовою подібного типу, здогадно, став храм Івана Ліствичника в Московському Кремлі, зведений за часів Івана Калити в 1329 році (не зберігся, стояв на захід від сучасної дзвіниці Івана Великого)[2].
Деякі з храмів в стилі «наришкінського бароко» збудовані за цим типом.
Приклади храмів «під дзвони»
-
Церква Введення Покровського собору в Охтирці -
Церква Сошестя Святого Духа на апостолів у Троїце-Сергієвій лаврі -
Церква Покрови у Філях -
Церква святої Катерини в селі Муріно Всеволозького району Ленінградської області -
Спаська церква в селі Убори Одинцовського району Московської області
Примітки
- ↑ Тимофієнко В. І. Під дзвони // Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К., 2002.
- ↑ а б Церкви под звоном на сайте hramy.ru
- ↑ Церкви под колоколы [Архівовано 2016-06-04 у Wayback Machine.]. Zvon.ru
- ↑ Слово «колоколы» — давня форма орудного відмінка від «колокола», тому правильніший переклад українською мав бути «під дзвонами»
- ↑ Пухначёв Ю. В. Колокол. // Наше наследие: журнал. — № 3. — 1991.
Література
- Кавельмахер В. В. Способы колокольного звона и древнерусские колокольни // Колокола: История и современность. — М., 1985. — С. 39-78. (рос.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).