Підмет

Пі́дмет (лат. subjectum – предмет) — це граматично незалежний, головний член двоскладного речення, що означає предмет, ознака якого виражається присудком. Відповідає на питання хто? що? Підмет і другорядні члени речення, що належать до підмета, утворюють групу підмета.

Цей термін уперше вжив Михайло Осадца у «Граматиці руского язика» (1862).

Слово "підмет" походить від кальки латинського слова subjectum, що повʼязане з дієсловом subjicere (метати, підкладати), яке утворене за допомогою префікса sub- (під) від jacere (метати, кидати).^[1]

• прості, які виражаються одним словом: «Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси».
• складені, які виражаються кількома словами або словосполученням: «…з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами» («Лісова пісня» Лесі Українки).

• виступає головним членом двоскладного речення;
• позначає предмет, який є носієм предикативної ознаки;
• виражається називним і кличним відмінками субстантива;
• є незалежним членом речення;
• займає типову позицію перед присудком;^[2]
• перебуває у предикативному (двобічному) зв'язку з присудком;
• поєднується з присудком способом предикативного зв'язку — координацією;
• виражається словосполученням або будь-якою частиною мови.

Предметне значення підмета розуміється дуже широко: воно може означати особу, живий чи неживий предмет, явище, абстрактне поняття, що виступає носієм ознаки (дію, стан, якість) позначуваної присудком.^[3]

Простий і складений підмет виражаються по-різному. Простий підмет може бути:

1. формою називного відмінка іменника: «Ліс стояв розхристаний, спустошений, дикий»;
2. формою називного відмінка займенника: «Він уже мчав по інших широтах, круто повернувши на південь, і прогримівши над широченним Амуром»;
3. субстантинованим прикметником: «Не доїжджаючи двічі три версти до Києва, подорожні звернули в гай, на доріжку, що вела до Череваневого хутора, Хмарища»;
4. дієприкметником: «Душа моя у кригу не закута, мов березнева гілка в заметіль»;
5. числівником: «Зустрілись двоє, пізно, по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова»;
6. інфінітивом: «Потрапити в той дім було для нас усмішкою дитячої фортуни»;
7. будь-якою невідмінюваною частиною мови, вжитою у значенні іменника: «"Ура" теж було зброєю»;
8. будь-якою відмінюваною частиною мови, вжитою у значенні іменника: «Несите "мусиш" повело Сашка служити крука клятим».

Складений підмет може бути:

1. складними географічними та астрономічними назвами: «В синім небі Чумацький Шлях показує дорогу»;
2. сполученням іменника у формі називного відмінка з іменником в орудному відмінку з прийменником "з": «Дівчина з дітьми вийшли на вечірню прогулянку»
   • Але: «Дівчина з дітьми вийшла на вечірню прогулянку»;
3. сполученням числівника та іменника в називному або родовому відмінку: «Дві зірки влетіли мені у вікно. Чимало літ перевернулось, води чимало утекло»;
4. поєднанням іменника, який має значення сукупності з іменником у родовому відмінку: «Велика зграя журавлів кружляла невисоко і плавно над землею»;
5. сполученням іменника, числівника, займенника у формі називного відмінка й іменника (або займенника) в родовому відмінку з прийменником "з" ("із"): «Кожен з нас почував себе так, ніби до нього повернувся рідний батько», «Але дехто з учнів викликав у нього глибоке занепокоєння»;
6. складною власною назвою: «"Чорна рада" — перший історичний роман»;
7. фразеологізмом: «Воду решетом носити — означає даремно витрачати сили»;
8. інтонаційно: «Минуло "Бути чи не бути?", над синню, буйного Славути про це вирує Дніпро».

• Офіційний сайт української мови: підмет [Архівовано 10 січня 2014 у Wayback Machine.]
• Підмет // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1379-1380. — 1000 екз.
• Підмет // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 395. — ISBN 978-966-439-921-7.
• Бевзенко С. П. Сучасна українська мова. Синтаксис: навчальний посібник / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. — К. : Вища шк., 2005. — 270 с.
• Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева та ін. — К.: Знання, 2010. — 374 с.
• Українська мова: енциклопедія / НАНУ; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови ; Редкол.: В. М. Русанівська (співгол.) та ін. — К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000. — 750 с.
• Леся Українка. Лісова пісня: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=508 [Архівовано 13 лютого 2022 у Wayback Machine.]