Присудок

При́судок (від чес. přísudek)^[1] — головний член двоскладного речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом. Присудок відповідає на питання що робить? що зробить ? що з ним робиться? у якому він стані? який він є? хто або що він є? При схематичному аналізі речення графічно позначається підкреслюванням двома рисками.

Термін «присудок» є запозиченням з чес. přísudek, що є похідним од přisouditi «присудити; приписати», утвореного за допомогою префікса рřі- «при-» від дієслова souditi «судити», похідного від soud «суд», очевидно, за зразком лат. praedicātum «присудок, (букв.) те, що говориться (тут: про підмет)».^[1]

Семантичні й формальні ознаки присудка:

• виступає головним членом двоскладного речення;
• істотною ознакою присудка виступає його граматичне значення. Граматичним значенням присудка є поняття про віднесеність ознаки предмета-підмета, яка приписується йому в часі і способі, тобто предикативні відношення;
• присудковість спирається на дієслівність. Спеціалізованими формами присудків є способові-часові форми дієслів;
• формальним показником віднесеності ознаки-присудка до предмета підмета є граматична залежність (підпорядкованість) форм присудка до підмета, з яким він поєднується підрядним зв’язком, зокрема способом узгодження;
• типовою позицією присудка є позиція після підмета.^[2]

Присудки поділяються на простий, складний і складений.

Підставою для поділу присудків на простий дієслівний і складений є спосіб вираження предметного й граматичного значення.

Простий присудок у реченні може бути:

1. дієсловом у формі минулого, теперішнього та майбутнього часу: «Чумацький Шлях освічував дорогу», «Усі чекають на гарну погоду»,«Завтра напишу братові листа»;
2. дієсловом у формі умовного способу: «Якби знала, що загине, не пустила б»;
3. дієсловом у формі наказового способу: «Бери мене в свої блаженні сни»;
4. дієсловом у формі інфінітива: «Не відступати на жодний крок»;
5. вигуками та звуконаслідувальними словами: «Заридала Катерина та бух йому в ноги»;
6. аналітичними формами дієслів майбутнього часу: «Будуть вишні й акації рясно цвісти»;
7. фразеологізми: «Усі ми не в тім’я биті»;

Присудкові комплекси, що утворюються поєднанням повнозначної частини мови з дієсловами-зв’язками (допоміжними словами) називають складеним присудком.

Складений дієслівний присудок виражений неозначеною формою дієслова (інфінітивом) у поєднанні з дієсловом-зв’язкою (Я мушу жити гідно). Основне значення міститься в інфінітиві, а дієслово зв’язка лише вказує на час, спосіб, і вид дії. Інфінітив вказує безпосередньо на дію, а зв’язка вказує на можливість/неможливість виконання дії (могти, не могти, вирішувати), бажання/небажання виконувати дію(хотіти, не хотіти, мусити, бажати), спосіб виконання дії, початок/кінець дії (починати, кінчати, продовжувати перестати), процеси мислення та внутрішні почуття (думати, сподіватися, любити) тощо.

Складеним дієслівним присудком є поєднання інфінітива та:

1. прикметника та дієприкметника (згоден, ладен, рад, змушений, радий): «Я радий вас бачити»;
2. прислівника (треба, можна, слід): «Не можна саджати рослин в суху землю».

Складений іменний присудок виражений іменними частинами мови в поєднанні з дієсловом-зв’язкою. Іменна частина виражає основне лексичне значення, зв’язка – граматичне значення. У формі теперішнього часу дієслово-зв’язку часто пропускають (на її місці здебільшого ставимо тире).

Іменними частинами виступають:

• іменник: «Брат став художником», «Життя – це щастя»;
• прикметник: «Зима була холодна»;
• дієприкметник: «Сад був огороджений»;
• числівник: «Два на п’ять – десять»;
• займенник: «Хто був нічим, той став усім»;
• прислівник: «Полон – це гірше, ніж смерть»;

Складний присудок утворений з двох, трьох або чотирьох компонентів, які об’єднують ускладнену зв’язкову частину та призв’язковий член, що виражає лексичне значення присудка^[3].

Складається з двох компонентів (подвійний):

• конструкція, в якій обидва повнозначні компоненти перебувають у подвійному предикативному зв’язку з підметом: «Вона стояла на майданчику щаслива».

Складається з трьох компонентів:

• з особової форми модального дієслова, зв’язки у формі інфінітива та предикативного члена (іменної частини) (іменник, прикметник, займенник, дієприкметник): «Я хотів би вітром бути», «Дід Максим перестав бути занудливим і насупливим»;
• з модально-предикативного прикметника в повній або короткій формі, зв’язки у формі інфінітива та іменної частини: «Прийшла любов непрохана й неждана»;
• з особової форми дієслова, допоміжного дієслова у формі інфінітива та члена-інфінітива: «Ти можеш спробувати спати».^[4]

Складається з чотирьох компонентів:

• «Діти були раді стати помічниками батькові».

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово-зв'язку.

Тире ставиться:

• якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку: «Хліб — всьому голова»;
• якщо підмет і присудок виражені числівником у називному відмінку: «Два та два – чотири»;
• якщо підмет і присудок виражені інфінітивом: «Життя прожити — не поле перейти»;
• якщо підмет виражений інфінітивом, а присудок – іменником у називному відмінку «Малювати – моє уподобання»;
• якщо перед присудком вжито слово це, значить, то, ось: «Більшість — це ще не значить всі».

Між підметом і складеним іменним присудком тире не ставиться:

• якщо підмет виражений займенником, а присудок – будь-якою частиною мови: «Усе геніальне просте»;
• якщо підмет виражений будь-якою частиною мови, а присудок – іменником (займенником) у називному відмінку із заперечною часткою не: «Мова не полова»;
• якщо підмет виражений будь-якою частиною мови, а присудок – прикметником (дієприкметником): «Тиха вода завжди глибока».

Тире ставиться за бажанням автора:

• якщо іменна частина складеного присудка виступає порівняльним зворотом: «Твої очі – як зорі», «Собор як свіча»;
• якщо іменна частина складеного присудка виступає у формі орудного відмінка: «Жарти жартами, а робота – роботою».

Окремо стоїть віддієприкметникова присудкова форма на -но, -то: сказано, бито та ін.

За походженням – це переємний дієприкметник середнього роду (порівн. було, несло). Його значення збігається зі значенням присудків минулого часу дієслів, і його не можна плутати зі звичайним дієприкметником середнього роду однини на -не, -те. І значення, і вживання присудкових дієприкметників на -но, -то з одного боку, й звичайних дієприкметників середнього роду на -не, -те з іншого можна зіставити зі значенням і вживанням таких слів, як застигло, минуло, згіркло з одного боку, і застигле, минуле, згіркле з іншого: минуло літо і минуле літо, так само розбито скло і розбите скло та ін.^[5]

• Предикат (лінгвістика)

• Присудок // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 423. — ISBN 978-966-439-921-7.
• Бевзенко С.П. Сучасна українська мова. Синтаксис : навчальний посібник / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – 270 с.
• Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. - К.: Либідь, 1992. - С. 368.
• Демешко І. М. Сучасна українська літературна мова : Синтаксис. Словосполучення. Просте ускладнене речення : навчальний посібник / І. М. Демешко. -Кіровоград : ПП "Центр оперативної поліграфії "Авангард" , 2014. - 244 с.
• Дудик П. С. Синтаксис української мови: підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. - К.: ВЦ "Академія", 20120. - 384 с.
• Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева та ін. – К.: Знання, 2010. – 374 с.