Мігель Прімо де Рівера

Мігель Прімо де Рівера ісп. Miguel Primo de Rivera
Голова Ради міністрів Іспанії
15 вересня 1923 — 30 січня 1930
Попередник:	Мануель Гарсія Прієто
Наступник:	Дамасо Беренгер
Ім'я при народженні:	ісп. Miguel Primo de Rivera y Orbaneja
Народження:	8 січня 1870[1][2][…]  Херес-де-ла-Фронтера, Кадіс, Андалусія, Іспанія[4][5]
Смерть:	16 березня 1930[6][7][…] (60 років)  Париж[9][10]
Причина смерті:	цукровий діабет
Поховання:	Iglesia-convento de la Mercedd[11][12]
Країна:	Іспанія
Релігія:	католицтво
Партія:	Spanish Patriotic Uniond (1930)
Батько:	Мігель Прімо де Рівера і Собремонтеd
Мати:	Інес Обранеха і Перез де Грандалd
Шлюб:	Касільда Саенс де Ередіяd[13]
Діти:	Хосе Антоніо Прімо де Рівера[10], Пілар Прімо де Рівераd, Фернандо Прімо де Рівераd, Мігель Прімо де Рівера і Кармен Прімо де Рівераd
Автограф:
Нагороди:	Q110815041? (1925)
Мігель Прімо де Рівера у Вікісховищі

Мігель Прімо де Рівера-і-Орбанеха (ісп. Miguel Primo de Rivera у Orbaneja) маркіз де Естелья (8 січня 1870, Херес-де-ла-Фронтера, Іспанія — 16 березня 1930, Париж, Франція) — іспанський державний діяч, генерал.

Народився в сім'ї військових, його предки та родичі займали посади військового міністра, фельдмаршала, губернатора Філіппін, віцекороля Ла-Плати. Дядько Мігеля, Фернандо Прімо де Рівера (1831—1921), був останнім генерал-капітаном Філіппін (1880—1883 та 1897—1898).

У віці 14 років вступив у військове училище, потім брав участь у кампаніях в Марокко і на Кубі, служив на Філіппінах, швидко просуваючись по службі. У 1921 році обраний до парламенту, але втратив місце, висловивши незгоду з політикою уряду в Північній Африці. Пізніше був начальником валенсійського, мадридського та барселонського військового округів. На останньому посту, активно беручи участь у боротьбі з анархістами, зблизився з консервативними політиками.

Здійснивши державний переворот 13 вересня 1923 року, очолив уряд і став фактичним диктатором Іспанії. Його дії отримали підтримку як короля Альфонса XIII, так і громадської думки, незадоволеної парламентом, який був не в змозі забезпечити стабільне правління, розв'язати соціальні проблеми країни та завершити війну в Марокко. Прімо де Рівера заявив про свій намір вирішити наболілі соціальні та політичні проблеми, а потім піти у відставку та повернути країну до нормальних конституційних форм правління. Було призупинено дію конституції, розпущено уряд і парламент, введена цензура. За згодою короля створена «військова директорія» на чолі з Прімо де Ріверою. У 1923 році встановив у країні військово-монархічну диктатуру.

Диктатор мав намір вивести війська з Марокко, проте армія чинила опір цьому рішенню, і тоді у вересні 1925 року іспанці в союзі з французькою армією придушили антиколоніальне повстання арабів на чолі з Абд-аль-Карімом і знищили створену ним Рифську республіку.

Прийнято нову конституцію, що поєднала елементи італійського фашизму й іспанського традиціоналізму. Одночасно Прімо де Рівера висунув широку програму громадських робіт і збирався змінити соціальне та трудове законодавство, що принесло йому підтримку соціалістів.

Тим не менш, глобальні проблеми, що стояли перед країною, розв'язати не вдалося. На тлі суспільного невдоволення та у зв'язку з економічною кризою й піднесенням революційного руху Мігель Прімо де Рівера 28 січня 1930 був змушений подати у відставку. Виїхав у Париж, де й помер за 6 тижнів.

• Син Хосе Антоніо Прімо де Рівера (1903—1936) — засновник партії Іспанська фаланга.
• Син Мігель Прімо де Рівера (1904—1964) — іспанський юрист, політик і дипломат. Аграрний міністр у 1941—1945 роках, посол Іспанії в США в 1951—1958 роках.
• Дочка Пілар (1907—1991) була до 1977 року керівником жіночої секції Іспанської фаланги.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.